Рішення № 136431280, 12.05.2026, Борщівський районний суд Тернопільської області

Справа № 594/1576/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м.Борщів

Борщівський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої-судді: Губіш О.А.

з участю:

секретаря: Окулянко У.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк», в особі представника Котницького Івана Олексійовича, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

Позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), в особі представника Котницького І.О., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просив стягнути з відповідача в його користь заборгованість за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007 розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 195 405 грн 76 коп., з яких: сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість становить 41739, 84 грн; сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість становить 153665, 92 грн, а також стягнути судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду з відповідача на користь АТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») яким стягнуто на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованість за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007 року, в розмірі 380 562,88 грн. та сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3441,00 грн. Станом на день звернення до суду з позовом рішення суду не виконано, а тому, позивач просить суд стягнути з відповідача плату за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі ч.2 ст.625 ЦК України у виді 3% річних та інфляційних витрат.

А тому, просив стягнути з відповідача в його користь заборгованість за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007 розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 195 405 грн 76 коп., з яких: сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість становить 41739,84 грн; сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість становить 153 665,92 грн, а також стягнути судові витрати.

Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження. При цьому, сторонам визначено строк для подання відзиву на позов.

19 січня 2026 року представником відповідача - адвокатом Карлаш І. А. подано до суду відзив, в якому зазначив, що відповідач заперечує проти позовних вимог позивача щодо стягнення з нього заборгованості по вказаному кредитному договору, виходячи із наступного.

Зазначає, що відповідач отримав кредит у валюті доларах США, тому застосування банком індексу інфляції української гривні є безпідставним. Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК ухвалення судового рішення про стягнення грошового боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов`язання як такого, що визначене в іноземній валюті, і не є підставою для застосування щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.Додаткових угод про переведення боргу у гривню сторони не укладали.

Крім цього, посилається на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 09.10.2013 року, на підставі якого з відповідача було звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Тому, заперечує щодо застосовування положень ст.625 ЦК України, оскільки тривалість виконання судового рішення залежала не від волі боржника. Вважає, що позиція позивача покладати на відповідача відповідальність у вигляді інфляційних нарахувань за те, що не реалізовувався предмет іпотеки є незаконною та неправомірною.

Зазначає, що ОСОБА_1 отримав кредит в доларах США, тому застосування банком індексу інфляції української гривні є не законним. Ухвалення судового рішення про стягнення грошового боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов`язання як такого, що визначене в іноземній валюті, і не є підставою для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Також зазначає, що відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду 2013 року не було змінено валютного характеру Кредитного договору та не породило нового зобов`язання, а лише слугувало підставою для примусового виконання. Позивач, звертаючись до суду у 2013 році, самостійно обрав спосіб захисту своїх прав з визначенням валюти стягнення у гривнях. Таким чином, у зв`язку з тим, що кредитний договір так і залишився валютним, стягнення інфляційних втрат є незаконним.

Крім цього, представник відповідача зазначає, що позивачем порушено строки позовної давності. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

А тому вважає, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

27 січня 2026 року представник позивача Панченко Д. В. подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

При цьому, зазначив, що позивач категорично заперечує позицію відповідача, та вважає що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09.10.2013 р. в рахунок погашення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 1901/0907/71-243 від 17.09.2007 року, яка станом на 10.06.2013 року складає - 380 562 (триста вісімдесят тисяч п`ятсот шістдесят дві) гривні 88 коп. (з яких заборгованість: за кредитом - 362 761,19 грн.; по відсотках - 15 740,22 грн.; пеня - 2 061,47 грн.) звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, суд визначив заборгованість до стягнення в національній валюті - гривні. Еквівалент боргу в іноземній валюті у резолютивній частині зазначеного рішення не визначений. Також заперечує позицію відповідача щодо закінчення строку кредитування, оскільки така не відповідає умовам кредитного договору, оскільки кінцевим строком виконання зобов`язання є 16.02.2038 рік, а тому зобов`язання не є задавненим.

Крім цього, посилається на позицію Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 квітня 2023 року у справі № 462/109/21, у такому випадку втрати від знецінення гривні не компенсуються валютним еквівалентом, а тому кредитор має право на стягнення інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. А отже, сам факт отримання кредиту в іноземній валюті не виключає можливості нарахування та стягнення інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання, визначеного судовим рішенням у гривні.

За змістом ст. ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Посилається на ст. 625 ЦК України якою визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушення, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. А тому, у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, відповідно строк позовної давності не застосовується. Враховуючи той факт, що кінцевим строком виконання зобов`язання за умовами кредитного договору є 16.02.2038 рік, то дане зобов`язання не є задавненим.

Позиція відповідача, що інфляційні втрати не підлягають стягненню, оскільки первісне кредитне зобов`язання виникло в іноземній валюті (доларах США), є безпідставною, оскільки предметом невиконаного грошового зобов`язання у спірних правовідносинах є не валютний кредит як такий, а обов`язок виконати судове рішення, яким з відповідача стягнуто суму боргу у національній валюті гривні, без визначення еквівалента в іноземній валюті.

Тому, факт того, що первісний кредит був наданий в іноземній валюті, не виключає права кредитора на стягнення інфляційних втрат, якщо грошове зобов`язання, що підлягає виконанню, визначене судовим рішенням у гривні.

При цьому, зазначає ряд рішень Верховного Суду, які підтверджують правову позицію позивача у даній справі.

Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено таку до судового розгляду по суті.

Представник позивача Панченко Д. В. подав до суду заяву в якій просить справу слухати у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином. В поданому до суду відзиві на позовну заяву, представник відповідача Каралаш І. А. просив слухати справу у його відсутності та відсутності відповідача.

Як слідує з наявного в матеріалах справи поштового повідомлення, судова повістка, направлена відповідачу за місцем реєстрації повернулись до суду без вручення з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою». Що в свою чергу, згідно ст. 128 ЦПК України, дає суду підстави дійти висновку про належне сповіщення відповідача про надходження позову та відкриття провадження у справі, та узгоджується з висновками ВС, викладеними у Постановах ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17).

Крім того, з метою недопущення порушення прав та законних інтересів відповідача, такий про надходження позову та відкриття провадження у справі повідомлявся 30 березня та 20 квітня 2026 року через офіційний веб - сайт суду.

За таких обставин, дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, 17 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та фізичною особою ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1901/0907/71-243, у відповідності до якого позивач надав відповідачу кредит на суму 46500,00 доларів США, а відповідач, зобов`язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту. Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит у сумі 46500,00 доларів США.

02 вересня 2011 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору № 1901/0907/71-243 від 17.09.2007 року, у відповідності до якого розмір строкової заборгованості складає 39 215, 00 доларів США, розмір простороченої заборгованості складає 6 296,83 доларів США.

02 вересня 2011 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладено договір про внесення змін і доповнень №2 до кредитного договору № 1901/0907/71-243 від 17.09.2007 року, у відповідності до якого розмір строкової заборгованості складає 45511,83 доларів США.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, згідно якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ПАТ «Дельта Банк».

15 червня 2012 року, між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, на підставі якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ПАТ «Дельта Банк».

Згідно вищезазначених угод відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 1901/0907/71-243 від 17.09.2007 року, що було укладено між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 , на користь ПАТ "Альфа-Банк".

Таким чином, усі права кредитора за Кредитним договором № 1901/0907/71-243 належать ПАТ "Альфа-Банк".

У зв`язку неналежним виконання відповідачем умов кредитного договору позивач звернувся із позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки. 09.10.2013 року Тернопільським міськрайонним судом винесено рішення, яким позов задоволено та в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 1901/0907/71-243 від 17.09.2007 року, яка станом на 10.06.2013 року складає - 380 562 (триста вісімдесят тисяч п`ятсот шістдесят дві) гривні 88 коп. (з яких заборгованість: за кредитом - 362 761,19 грн.; по відсотках - 15 740,22 грн.; пеня - 2 061,47 грн.) звернуто стягнення на предмет іпотеки. Суд визначив заборгованість до стягнення в національній валюті гривні. Еквівалент боргу в іноземній валюті в резолютивній частині рішення не визначений.

12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022. AT «Сенс Банк» є правонаступником AT «Альфа-Банк», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 28.04.2018 щодо юридичної особи AT «Сенс Банк», а також статутом AT «Сенс Банк».

Згідно наданим позивачем розрахунком заборгованості за період з квітня 2017 року по лютий 2022 року заборгованість за кредитом становить на загальну суму 195 405,76 грн, з яких: заборгованість за інфляційними витратами на кредит становить 153 665,92 грн та нарахованими 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 року становить 41 739,84 грн.

Таким чином, в результаті невиконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Ст. 1054ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статей 526, 530, 598, 599ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає закожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Щодо заявлених заперечень представником відповідача в поданому відзиві відносно нарахування інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором №1901/0907/71-243 від17.09.2007 року, то суд встановив, що станом на дату розгляду справи рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09.10.2013 у справі № 607/12344/13-ц, про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 не виконано. Доказів протилежного сторона відповідача суду не надала. По даній справі відкрито виконавче провадження №62293691 від 10.06.2020 року.

Тому, суд вважає, що у спірних правовідносинах мало місце невиконання боржником грошового зобов`язання, яке є триваючим правопорушенням, а право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Банк просив стягнути заборгованість з відповідача, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 02.04.2017 по 23.02.2022.

Доводи представника відповідача відносно порушення строків позовної давності, суд відхиляє, оскільки відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Однак, при застосуванні цієї правової позиції слід розуміти, що вона була викладена Верховним Судом до епідемії коронавірусу та воєнного стану в Україні.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. В разі, якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину).

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23 зазначив, що строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 Цивільного кодексу України, які не спливли на момент набрання чинності Законом №540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії карантину.

У своїй постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо продовження строків позовної давності стосовно вимог про стягнення інфляційних втрат і процентів річних, які не спливли станом на 02 квітня 2020 року, а відтак вважала, що немає підстав для відступу від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23.

Крім цього, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі - на строк дії воєнного стану.

Згідно із п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Норма діяла з 17.03.2022, у тому числі станом на день звернення позивача до суду 12.12.2025 року.

Тому, звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року.

Так, як право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць, з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (постанова ВПВС від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц), враховуючи викладені вище мотиви, суд вважає, що вимоги позивача за період з 02.04.2017 по 23.02.2022, є обґрунтованими і позовна давність за ними не спливла.

Суд вважає, що розрахунок інфляційних втрат, нарахований за весь період з 02.04.2017 по 23.02.2022 з урахуванням як інфляції, а також розрахунком позивача 3% річних, правильність якого перевірена судом, і з яким суд погоджується, за період з 02.04.2017 по 23.02.2022, на підставі ч. 2 статті 625 ЦК України, на визначену судом суму боргу 380 562,88 грн слід нарахувати 3% річних в розмірі 41739,84 грн та інфляційні втрати в розмірі 153665,92 грн, а всього 195405,76 грн, які належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Суд вважає, що позиція представника відповідача про те, що позивач безпідставно просить стягнути інфляційні втрати, так як предметом грошового зобов`язання була валюта, суд із ним не погоджується з таких мотивів.

Ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов`язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання.

Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях із визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред`явленому ним позові в національній валюті гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника в цій валюті, має право за ч. 2 ст. 625 ЦК України на нарахування 3 % річних та індексу інфляції на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов`язання (Постанова КГС ВС від 8 грудня 2022 року у справі № 921/542/20).

У даній справі рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу у гривні, без вказівки про еквівалент в іноземній валюті. Тому кредитор (позивач) вправі нарахувати індекс інфляції на суму боргу. Отже, позивач правомірно нарахував боржнику саме 3% річних від суми заборгованості.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 195 405,76 грн, яка складається з: трьох процентів річних в розмірі на загальну 41 739,84 грн та інфляційних втрат в розмірі 153 665,92 грн, у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання за період з 02.04.2017 по 23.02.2022.

З відповідача в користь позивача підлягає до стягнення сплачений ним судовий збір пропорційно до задоволених вимог.

На підставі ст.ст. 526, 610 - 612, 1050, 1054 ЦК України та керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 279 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в користь Акціонерного товариства Сенс Банк (03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007 розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 195405 (сто дев`яносто п`ять тисяч чотириста п`ять) грн 76 коп., з яких:

- сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість становить 41739, 84 грн;

- сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість становить 153665, 92 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства Сенс Банк сплачені судові витрати в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі такої скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714).

Відповідач: ОСОБА_1 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Головуюча: