Ухвала суду № 136417183, 11.05.2026, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

11 травня 2026 року м. ДніпроСправа № 360/1878/25

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в письмовому провадженні звіт ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання рішення суду в адміністративній справі від 04 грудня 2025 року у справі №360/1878/25 за адміністративним позовом адвоката Маліновського Олександра Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом адвоката Маліновського Олександра Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі №360/1878/25 адміністративний позов адвоката Маліновського Олександра Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 07.08.2001 з військового обліку військовозобов`язаних.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.08.2025 про виключення з військового обліку військовозобов`язаних, внесення актуальних даних до Єдиного державного реєстру призовників та вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605,60 грн.

Рішення суду у справі №360/1878/25 набрало законної сили 06.01.2026.

На виконання рішення суду ІНФОРМАЦІЯ_2 подано звіт про виконання рішення суду, в якому повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву громадянина ОСОБА_1 розглянуто повторно, про що надано ОСОБА_1 письмову відповідь.

Відповідно до інформації зазначеної у відповіді ІНФОРМАЦІЯ_4 від 13.03.2026 №ЩТ/1403, заява ОСОБА_1 розглянута повторно.

Згідно наявних баз даних громадянин ОСОБА_1 , автоматично, рішенням вищого штабу, зараховано на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_4 . ІНФОРМАЦІЯ_5 будь яких рішень про взяття на військовий облік громадянина ОСОБА_1 , не приймалося. У ІНФОРМАЦІЯ_5 будь яких військово - облікових документів на громадянина ОСОБА_1 не формувалося та не зберігається.

Оскільки на теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та підлягає мобілізації, для законодавчого врегулювання порушених питань рекомендовано звернутися до відповідного ТЦК та СП за місцем фактичного проживання, де відповідно, стати на військовий облік. Оскільки ОСОБА_1 на військовий облік за місцем проживання не взятий, відносно нього неможливо проведення будь яких заходів, чим порушує приписи абзацу 6 ч.З.ст.22 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ч.4 ст.37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Наголошують, що законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ, якщо відсутні передбачені діючою редакцією ч.б ст. 37 Закону №2232-ХІІ підстави для виключення з військового обліку.

У відповідь на заяву ОСОБА_1 від 18.08.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 надано відповідь в якій зазначено, що заяву розглянуто. Прийнято рішення про відмову виключення з військового обліку військовозобов`язаних, внесення актуальних даних до Єдиного державного реєстру призовників.

Розглянувши звіт ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання рішення суду в адміністративній справі від 04 грудня 2025 року у справі №360/1878/25, дослідивши матеріали електронної справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

За змістом положень частини третьої статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Особливості прийняття судом рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення регламентуються статтею 382-3 КАС України.

Так, частинами першою, другою зазначеної статті визначено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

Також відповідно до положень частини десятої, одинадцятої статті 382-3 КАС України у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень. Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Як вже було зазначено, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року, яке набрало законної сили 06 січня 2026 року, «зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.08.2025 про виключення з військового обліку військовозобов`язаних, внесення актуальних даних до Єдиного державного реєстру призовників та вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні».

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 13 березня 2026 року №ЩТ/1403 повідомив ОСОБА_1 , що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянуто заяву гр. ОСОБА_1 щодо виключення з військового обліку та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів від 18 серпня 2025 року. Так, в листі зазначено, що законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ, якщо відсутні передбачені діючою редакцією ч.б ст. 37 Закону №2232-ХІІ підстави для виключення з військового обліку. У відповідь на заяву ОСОБА_1 від 18.08.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 надано відповідь в якій зазначено, що заяву розглянуто. Прийнято рішення про відмову виключення з військового обліку військовозобов`язаних, внесення актуальних даних до Єдиного державного реєстру призовників.

Таким чином, наданими доказами підтверджено, що рішення суду ІНФОРМАЦІЯ_2 виконано, а тому поданий ним звіт приймається судом.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що спірні правовідносини між сторонами перейшли у іншу площину. Відповідачем прийнято рішення, яким відмовлено позивачу у виключенні ОСОБА_1 з військового обліку, воно є новим актом індивідуальної дії. В свою чергу, така відмова не охоплюється предметом судового контролю за виконання судового рішення у цій справі, але може бути предметом нового судового розгляду.

Суд роз`яснює, що у разі незгоди позивача з такою відмовою, він не позбавлений можливості звернутися до суду на загальних підставах з позовом за захистом своїх прав та інтересів у встановленому законом порядку.

Керуючись ст. ст. 248, 256, 382, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Прийняти звіт ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання рішення суду в адміністративній справі від 04 грудня 2025 року у справі №360/1878/25 за адміністративним позовом адвоката Маліновського Олександра Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Є.О. Кисельова