Рішення № 136414646, 05.05.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/2321/26

н/п 2/953/2296/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Єфіменко Н.В.,

за участі секретаря Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

27 лютого 2026 року ТОВ «ФК Єврокредит» (далі: позивач) звернулось до ОСОБА_1 (далі: відповідач) з позовом про стягнення заборгованості за договором №44-165-864-2-21-Г від 20.08.2021 у розмірі 118 378,01 грн., з яких: 45 659,07 грн. заборгованість за тілом кредиту; 11 918,94 грн. заборгованість за відсотками; 60 800 грн. заборгованість за комісією.

Обґрунтовуючи заявлену позовну вимогу позивач посилався на укладення 20.08.2021 між АТ «МЕГАБАНК» та відповідачем договору №44-165-864-2-21-Г, не виконання відповідачем умов вказаного договору, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 118 378,01 грн. та набуття права вимоги за вказаним договором на підставі відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024.

16.04.2026 представником відповідача поданий відзив на позовну заяву, з якого вбачається часткове визнання позову. Вважає, що комісія нараховується у всупереч законодавству та задоволенню не підлягає. Повідомила, що відповідачем сплачено 11 400 грн. в рахунок комісії, що має бути зараховано у тіло кредиту. Також повідомила, що в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу повідомлення про відступлення права грошової вимоги.

До судового засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з`явились. Позивач просив розгляд справи здійснювати за своєї відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував. Відповідач та представник відповідача причину неявки не сповістили.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстави передбачені ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, судом не встановлені.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце даного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини:

20.08.2021 між АТ «Мегабанк» та відповідачем укладений договір про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб на умовах: тип кредиту кредит; кредит надається на строк з 20.08.2021 по 19.08.2026; розмір кредиту 50 000 грн.; процентна ставка за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості (фіксована), % річних 10; орієнтовна реальна річна процентна ставка, % - 97,50; орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору 178 093, 68 грн.; розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, в % від суми кредиту сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця 3,80; розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтетного платежу та суму щомісячної винагороди, сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця 2 967, 31 грн.; процентна ставка за користування кредитом понад строк 90.

Також відповідач підписаний паспорт споживчого кредиту.

Банк своє зобов`язання виконав, що підтверджено заявою на видачу готівки від 20.08.2021, виписками по особовому рахунку.

Натомість, відповідач своє зобов`язання не виконав, кредит не повернув, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 118 378,01 грн., з яких: 45 659,07 грн. заборгованість за тілом кредиту; 11 918,94 грн. заборгованість за відсотками; 60 800 грн. заборгованість за комісією.

Позивач набув право вимоги за договором №44-165-864-2-21-Г від 20.01.2021, за яким боржником є відповідач, що підтверджено: договором №1/12 від 27.12.2024 про відступлення прав вимоги; договором №GL1N426240 від 03.09.2024 про відступлення прав вимоги; платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №66895 від 31.07.2024; витягом з Додатку №1 до Договору №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03.09.2024; протоколом електронного аукціону №GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024; платіжними інструкціями кредитового переказу коштів №1074 від 27.12.2024, № 1091 від 31.01.2025, №1822 від 22.09.2025; витягом з реєстру боржників.

25.11.2025 позивач направив відповідачу вимогу про повернення всієї суми кредиту, яка не виконана.

Дослідивши матеріали справи, суд висновує:

Щодо стягнення комісії.

Відповідно до ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст.11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1, 2 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Приписами п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнана такою, що втратила чинність постанова Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема, інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладена після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.1 та ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.1 та ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості не є банківською послугою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», за яку позикодавець може отримувати будь-яку плату чи винагороду.

Позикодавець не був позбавлений можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договорів щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються банком за таку плату.

Наведене дає підстави для висновку, що пункти договору, якими передбачена сплата комісійної винагороди за обслуговування кредиту, суперечать положенням ч.1 та ч.2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним.

Судом встановлено, що кредитний договір №44-165-864-2-21-Г від 20.01.2021 не містить опис послуг, за які здійснюється щомісячне нарахування комісійної винагороди. Банк не зазначив, а позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору №44-165-864-2-21-Г від 20.01.2021.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що сторони спору не погодили у кредитному договорі перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія, яка в пункті 2.7 зазначена як «комісійна винагорода за розрахунково-касове обслуговування», а у розділі 7.4 «графік платежів» - «за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2044,39 грн протягом строку дії договору».

При тому, до таких послуг не можна віднести щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч.1 та ч.2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». Матеріали справи доказів щодо доведеності такої обставини не містять.

Отже, банк не мав права встановлювати до кредитного договору комісію за розрахунково-касове обслуговування, за дії, які банк вчиняє на власну користь, з огляду на те, що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами, а також з метою встановлення правовідносин між ним та боржником.

Така умова договору є нікчемною та не потребує визнання недійсною, Вказаний висновок був підтверджений судом касаційної інстанції - постанова Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 712/12028/20.

Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 180/1434/20, від 31.08.2022 у справі №202/5330/19, від 14.09.2022 у справі № 755/11636/21, від 30.11.2023 у справі №216/7637/21.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про нікчемність пунктів договору, якими встановлена щомісячна комісійна винагорода за обслуговування кредиту зі споживача.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.

За змістом ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ,ч1 ст.1048 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Приписами ч.1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1077,1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами 1 та 2 ст.1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Кредитний договір, укладений між відповідачем та первісним кредитором, а також договір відступлення прав вимоги, укладений між первісним кредитором та позивачем у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто, в силу положень ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності вказаних правочинів.

Судом встановлено, що 20.08.2021 між АТ «МЕГАБАНК» та відповідачем укладений договір №44-165-864-2-21-Г від 20.01.2021, за яким право вимоги набув позивач. Відповідач взяті на себе зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 45 659,07 грн., за відсотками у розмірі 11 918,94 грн.

Доказів на спростування вище вказаного висновку, суду не надано.

За таких обставин, оскільки відповідач належним чином взяті на себе грошові зобов`язання не виконав, суд дійшов висновку про те, що відповідачем порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

Разом з тим, при визначенні суми заборгованості за тілом кредиту, суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Із долучених до матеріалів справи виписок встановлено, що відповідач частково виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором №44-165-864-2-21-Г від 20.01.2021 та сплатив комісію у розмірі 11 400 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що сплачена відповідачем сума у розмірі 11 400 грн., яку банк зарахував, як сплату комісійної винагороди, необхідно зарахувати до тіла кредиту.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 34 259,07 грн. та заборгованість за відсотками у розмірі 11 918,94 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача за тілом кредиту та відсотками має стягуватись з відповідача в судовому порядку.

Посилання представника відповідача на відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення відповідача про відступлення права грошової вимоги, враховуючи, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника та ризик настання наслідків за не повідомлення про заміну стягувача, що полягає у сплаті заборгованості первісному кредитору, несе позивач, висновку суду не змінює.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становить 118 378,01 грн., з яких задоволено 46 178,01 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених вимог у розмірі 1 038,57 грн.

Щодо витрат сторін на правничу допомогу.

Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу у розмірі 11 200 грн.

Відповідач також просив стягнути з позивача на свою користь витрати на правничу допомогу, зазначивши, що розмір витрат на правничу допомогу визначений у фіксованому розмірі та складає 12 000 грн. Докази понесення витрат будуть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення.

Частино 10 ст.140 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи, що позов задоволений частково, обидві сторони заявили стягнення судових витрат на правничу допомогу, при тому, однією із сторін докази понесення витрат будуть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення, необхідності покладення витрат судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку про вирішення питання щодо розподілу судових витрат сторін під час ухвалення додаткового рішення.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, у відповідності до вимог ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 280, 284 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» заборгованість за кредитним договором №44-165-864-2-21-Г від 20.08.2021 за тілом кредиту у розмірі 34 259 (тридцять чотири тисячі двісті п`ятдесят дев`ять) грн. 07 коп., заборгованість за відсотками у розмірі 11 918 (одинадцять тисяч дев`ятсот вісімнадцять) грн. 94 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 038 (одна тисяча тридцять вісім грн. 57 коп.

В іншій частині позову, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», ЄДРПОУ 40932411, м. Дніпро, пров. Ушинського, буд.1, оф.105.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений 11.05.2026.

Суддя Н.В. Єфіменко