Ухвала суду № 136410247, 05.05.2026, Володарський районний суд Київської області

Справа № 940/448/23

Провадження № 4-с/364/9/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2026 Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л. А.,

при секретарі судового засідання Голуб А.Л.,

за участю:

Заявниці (Стягувача) ОСОБА_1 ,

представників Заявниці ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представника Боржника ОСОБА_4 ,

інші учасники справи не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області в порядку, визначеному статтею 450 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність та дії державного виконавця у виконавчому провадженні № 75371998 (далі ВП № 75371998),

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 25.03.2026 надійшла зазначена скарга ОСОБА_1 на бездіяльність та дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні від № 75371998 (далі ВП № 75371998) з примусового виконання виконавчого листа, виданого Володарським районним судом Київської області 31.05.2024 у справі № 940/448/23 про встановлення зустрічей Заявниці з малолітньою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності її батька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Боржник) та будь-яких інших осіб (т. 1, а.с. 1-22).

У скарзі Заявниця просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі Дарницький відділ ДВС) Ковтун В.-М.С. у ВП № 75371998, яка полягає у невжитті передбачених законом заходів примусового виконання рішення суду після встановлення факту його невиконання;

2) зобов`язати згаданого державного виконавця застосувати передбачені законом заходи примусового виконання рішення суду, зокрема винести постанову про накладення штрафу на Боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» та здійснити попередження Боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення;

3) постановити окрему ухвалу суду, яку направити до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для вирішення питання щодо дисциплінарної відповідальності державного виконавця;

4) стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені Скаржником у зв`язку з підготовкою та поданням цієї скарги.

На обґрунтування перелічених вимог Заявниця (Стягувач) зазначає, що на виконанні Дарницького відділу ДВС у порядку примусового виконання перебуває названий вище виконавчий лист щодо її зустрічей з донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_6 та будь-яких інших осіб, з 10:00 кожного першого понеділка до 10:00 кожного другого понеділка місяця та з 10:00 кожного третього понеділка місяця до 10:00 кожного четвертого понеділка місяця безперервно за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому Боржника ОСОБА_6 судом було зобов`язано забезпечити надання дитини для зустрічей з матір`ю.

Так, 16.03.2026 державний виконавець під час здійснення перевірки виконання Боржником рішення суду склала Акт державного виконавця, в якому зазначила, що виконавчі дії розпочато о 10:29, Боржник забезпечив прибуття дитини до місця побачення, а дитина відмовилася підходити до матері та спілкуватися з нею. Державний виконавець роз`яснила сторонам їх права та зачитала висновок експерта, відповідно до якого дитина психологічно травмується під час проведення виконавчих дій. На запитання виконавця щодо можливості продовження виконавчих дій Стягувач заявила про продовження виконавчих дій. О 10:45 проведення виконавчих дій припинено, дитина Стягувачу не була передана. Виконавчі дії проводилися за участю понятого та представника органу опіки та піклування.

Отже, як стверджується в скарзі, зі змісту зазначеного Акту державного виконавця від 16.03.2026 вбачається, що рішення суду фактично не було виконано, оскільки дитина не була передана матері для здійснення побачення відповідно до встановленого судом графіку, а тому побачення, передбачене судовим рішенням, не відбулося. Тим самим було порушено права Стягувача, що стало підставою для звернення до суду.

На думку Заявниці, Акт державного виконавця від 16.03.2026 складений із істотними порушеннями вимог щодо повноти, об`єктивності та неупередженості фіксації обставин виконавчих дій, зокрема, в Акті відсутні відомості про фактичний склад присутніх осіб та їх поведінку під час проведення виконавчих дій.

Також, на думку Заявниці, висновок експерта від 04.03.2026 № 1/26 (згаданий в Акті) не може бути покладений в основу висновків про наявність об`єктивних психологічних причин відмови дитини від спілкування з матір`ю, відсутність впливу батька на волевиявлення дитини чи відповідність найкращим інтересам дитини її подальшої участі у виконавчих діях, оскільки цей документ є внутрішньо суперечливим, методологічно вразливим та складеним з істотними процесуальними порушеннями.

Тому Заявниця вважає, що державний виконавець під час проведення виконавчих дій 16.03.2026 не встановила наявності будь-яких об`єктивних обставин, які б унеможливлювали проведення побачення, не винесла постанову про відкладення проведення виконавчих дій та не застосувала передбачених законом заходів примусового виконання, залишила без правової оцінки ситуацію, що склалася під час проведення виконавчих дій, та не застосувала жодного з передбачених законом процесуальних механізмів реагування, що свідчить про неналежне виконання покладених на неї законом обов`язків щодо забезпечення реального виконання судового рішення, обмежившись фіксацією небажання дитини спілкуватись зі Стягувачем.

Після задоволення заяви про відвід судді Ткаченка О.В. (ухвала від 08.04.2026, т. 1, а.с. 56-59) та заяви про самовідвід судді Моргун Г.Л. (ухвала від 15.04.2026, т. 1, а.с. 67-69), справу за протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2026 передано для розгляду у провадження судді Макаренко Л.А.

Ухвалою суду від 16.04.2026 відкрито провадження в справі, встановлено учасникам справи строк для подання, за наявності, письмових заперечень проти скарги з посиланням на докази, якими вони обґрунтовуються, не пізніше 30.04.2026, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 05.05.2026.

Ухвалою суду від 04.05.2026 задоволено заяви Заявниці Качківської-Щербюк О.А., її представників адвокатів Чоклі Є.Ю., Напрієнко М.В. та представника Боржника ОСОБА_6 адвоката Сербінової А.А. про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судовому засіданні 05.05.2026 Заявниця ОСОБА_1 та її представники адвокати Чокля Є.Ю. і Напрієнко М.В. підтримали вимоги, викладені у скарзі, просили її задовольнити, посилаючись на обставини викладені у скарзі та на долучений до скарги доказ відеозапис виконавчих дій 16.03.2026 (перегляд і дослідження відео здійснювалось судом із залученням спеціаліста суду ОСОБА_7 ).

Боржник ОСОБА_6 у судове засідання 05.05.2026 не з`явився; подав 28.04.2026 через «Електронний суд» ЄСІТС письмові заперечення проти задоволення скарги (т. 1, а.с. 90-123), підтримані в судовому засіданні його представником адвокатом Сербіновою А.А.

Зокрема, у своїх запереченнях проти скарги стороною Боржника стверджується, що скарга ОСОБА_1 від 25.03.2026 не підлягає задоволенню, оскільки наведені у ній доводи ґрунтуються не на об`єктивних фактичних даних, а виключно на суб`єктивному тлумаченні норм права та особистому сприйнятті реальності, довільному переосмисленні обставин виконавчих дій у межах ВП № 75371998 та власних припущеннях ОСОБА_1 , які не відповідають дійсності та, відповідно, не підтверджені жодними належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Боржник стверджує, що ним неухильно, систематично та в повному обсязі забезпечується виконання рішення суду, зокрема у частині надання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для зустрічей з матір`ю ОСОБА_1 у встановлені судом дні, години та у визначеному місці, що підтверджується актами, складеними державним виконавцем, у яких відсутні будь-які дані про невиконання ним рішення чи відмову від його виконання. Невиконання рішення з його боку ніколи не мало місця, а єдиним фактором, що унеможливлює результативність зустрічей, є виключно категоричне небажання самої дитини контактувати з матір`ю, що перебуває поза межами його впливу. Сама Стягувачка не зробила жодного кроку для підтримки своєї дитини у процесі встановлення контакту, а відсутність будь-якої її активності, щоб полегшити процес спілкування, свідчить про її байдужість до емоційного стану дитини, отже діє всупереч якнайкращим інтересам дитини.

Представник Дарницького відділу ДВС головний державний виконавець Ковтун В-М.С. (довіреність від 30.07.2025) у судове засідання 05.05.2026 не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи належно повідомлені, що підтверджено, зокрема, відповідними поштовими повідомленнями; до суду 30.04.2026 подала письмові заперечення проти скарги з проханням відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 в повному обсязі; розгляд скарги просить проводити без участі представника Дарницького відділу ДВС; судові витрати, пов`язані з розглядом скарги покласти на Заявника (т. 1, а.с. 238-248).

Свої заперечення державним виконавцем мотивовано тим, що 16.03.2026 проведено виконавчі дії, під час яких сторонам виконавчого провадження було оголошено в голос висновки експерта ОСОБА_8 ; встановлено, що Боржник забезпечив надання дитини до місця побачення, дитина відмовлялась спілкуватись з матір`ю, не бажала підходити до неї. Було зачитано висновок експерта ОСОБА_8 від 04.03.2026 та доведено до відома сторін зміст висновку про те, що дитина психологічно травмується під час проведення виконавчих дій. На запитання виконавця, чи будуть сторони продовжувати виконавчі дії після ознайомлення з такою інформацією (поганий психологічний вплив на дитину), Стягувач виразила бажання продовжувати виконавчі дії. За умови небажання дитини спілкуватись з матір`ю (Зявницею) не вбачається належної результативності проведення виконавчих дій за відсутністю участі психолога (експерта, спеціаліста), оскільки виконати рішення суду без добровільного бажання дитини є фактично неможливим. Разом з цим, дії державного виконавця спрямовані виключно на забезпечення виконання судового рішення, у межах повноважень державного виконавця, відповідно до закону та в порядку і спосіб, визначений рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 450 ЦПК України неявка, зокрема, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, які належно повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, розглянувши матеріали судової справи, а також електронні матеріали ВП № 75371998 за зазначеним у скарзі ОСОБА_1 ідентифікатором для повного доступу до інформації про виконавче провадження, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), суд, вирішуючи справу, виходить з такого.

Як встановлено судом за даними системи документообігу Володарського районного суду Київської області та Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні судів перебуває цивільна справа № 940/448/23 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

У межах названої цивільної справи Позивачем за первісним позовом було подано заяву про забезпечення позову (провадження № 2-з/364/7/23), що задоволена частково постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2024, а саме встановлено, що тимчасово до набранням рішенням суду про визначення місця проживання дитини законної сили, забезпечити позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_6 та будь-яких інших осіб, з 10-00 години кожного першого понеділка місяця до 10-00 годину кожного другого понеділка місяця та з 10-00 години кожного третього понеділка місяця до 10-00 годину кожного четвертого понеділка місяця безперевно за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_6 забезпечити надання дитини ОСОБА_5 для зустрічей дитини з матір`ю у встановлений судом графік побачень. Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.07.2024 зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

На виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 Володарським районним судом Київської області 31.05.2024 у справі № 940/448/23 було видано відповідний виконавчий лист, за яким 16.08.2024 старшим державним виконавцем Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. відкрито ВП № 75371998.

У подальшому 14.03.2025 названим державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», що надалі була скасована постановою про перевірку законності виконавчого провадження від 20.06.2025. Відповідно, державним виконавцем 23.06.2025 винесено постанову про відновлення ВП № 75371998, яку направлено сторонам виконавчого провадження та органу якому повернуто виконавчий документ до Володарського районного суду Київської області із зобов`язанням у місячний строк з дня надходження постанови пред`явити його до виконання; на виконання постанови виконавчий лист було пред`явлено до виконання 22.07.2025, отримано державним виконавцем 31.07.2025.

З липня 2025 року державним виконавцем Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. направлялись запити з метою залучення спеціалістів (психологів, медіаторів тощо) під час проведення виконавчих дій через виявлення небажання малолітньої дитини ОСОБА_5 спілкуватись з матір`ю.

Та обставина, що названа дитина під час проведення виконавчих дій не бажає брати участь у цих діях і спілкуватись з матір`ю Стягувачем ОСОБА_1 , визнається всіма учасниками провадження, а тому не підлягає доказуванню згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України. Натомість причини такої поведінки дитини сторони називають різні, звинувачуючи в цьому один одного.

28.01.2026 державним виконавцем Ковтун В.-М.С. винесено постанову, якою призначено у ВП № 75371998 психологічну експертизу малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведення експертизи доручено експерту Гончар Б.А. (т. 1, а.с. 189-190).

Цією постановою на дослідження експерту Гончар Б.А. було поставлено такі питання (пункт 3 постанови):

1) Якими є психологічні причини відмови ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від спілкування з матір`ю Стягувачкою Качківською- ОСОБА_9 .?

2) Як психологічно впливає на дитину її участь у виконавчих діях та чим це обумовлено?

3) Чи відповідає найкращим інтересам дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подальша участь у виконавчих діях?

Зазначена постанова державного виконавця ухвалою Володарського районного суду Київської області від 15.04.2026 (повний текст складено 29.04.2026) у справі № 940/448/23 (провадження № 4-с/364/4/26) визнана протиправною та скасована. Проте на час розгляду цієї скарги 05.05.2026 ця ухвала суду не набрала законної сили.

04.03.2026 експертом ОСОБА_8 на виконання згаданої вище постанови державного виконавця було надано висновок за № 1/26, складений за результатами судової психологічної експертизи, проведеної в межах ВП № 75371998 (т. 1, а.с. 191-217), яким надано такі відповіді на поставлені перед експертом державним виконавцем питання:

1) відмова ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від примусового спілкування з матір`ю ОСОБА_1 є захисною психологічною реакцією на травматичний досвід попередніх взаємодій та стресові ситуації під час примусових контактів з матір`ю ОСОБА_1 у межах виконавчих дій та є власним волевиявленням дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

2)емоційний стан ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (психічна напруга/фрустрованість) знаходяться у причинному зв`язку з її примусовою участю у виконавчих діях. Участь дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виконавчих діях створюють хронічне емоційне напруження та чинить на неї психотравмувальний вплив, який проявляється у плачі, психосоматичних реакціях (біль у грудях, збільшення частоти заїкання), прояві страху та поведінкових маркерах уникнення (фізичне притискання до батька, уникання зорового контакту, афективні висловлювання);

3) подальша участь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виконавчих діях у виявленій формі примусової комунікації з матір`ю ОСОБА_1 не відповідає її психологічним потребам у безпеці та стабільності. Застосування примусу до дитини ОСОБА_10 (примусове спілкування дитини ОСОБА_10 з матір`ю ОСОБА_1 під час проведення виконавчих дій) є стресогенним для дитини ОСОБА_10 та підсилює емоційний та травматичний дистрес дитини ОСОБА_11 . Подальше застосування примусу до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо примусових контактів із матір`ю ОСОБА_1 може призвести до поглиблення травматичного досвіду, посилення психоемоційного стресу та більш значних негативних змін в індивідуально-психологічних особливостях дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, згідно з наведеним висновком експерта поведінка дитини ОСОБА_5 під час виконавчих дій, що полягає у небажанні спілкуватись з матір`ю (Заявницею), пов`язується експертом саме з формою проведення примусової комунікації з матір`ю у межах виконавчих дій.

Зокрема, як зазначено у висновку експерта на стор. 50 (т. 1, а.с. 216), за результатами проведеного дослідження було встановлено, що виконавчі дії негативно впливають на дитину, є травмувальними та не створюють умов для відновлення контакту з матір`ю ОСОБА_1 (Заявницею), що обумовлено стресовими умовами проведення виконавчий дій, стійким небажанням дитини ОСОБА_10 зустрічатися із матір`ю, конфліктною взаємодією між батьками… Небажання ОСОБА_10 контактувати з матір`ю є психологічно обґрунтованою та захисною реакцією, пов`язаною з попереднім пережитим травматичним досвідом та актуальною стресовою ситуацією, пов`язаною із примусом виконавчих дій… Участь дитини ОСОБА_10 у виконавчих діях наразі не відповідає її психологічним потребам у безпеці та стабільності, може поглиблювати травматичний досвід та емоційний стрес.

Натомість, як вбачається з наявних матеріалів справи та з`ясовувалось у судовому засіданні з присутніми учасниками провадження, державним виконавцем після отримання згаданого висновку експерта надалі не порушувались перед експертом додаткові питання та не з`ясовувались, зокрема, шляхи усунення перешкод у спілкуванні дитини з матір`ю для забезпечення виконання рішення суду, доцільна форма проведення виконавчих дій з метою уникнення емоційного стресу для дитини тощо.

Навпаки, як видно з копії акта державного виконавця від 16.03.2026 (т. 1, а.с. 107), під час виконавчих дій державним виконавцем зачитано висновок залученого раніше експерта «Гончар», доведено до відома сторін «щодо вказаного у висновку, що дитина психологічно травмується під час проведення виконавчих дій»; «на запитання виконавця, чи будуть сторони продовжувати виконавчі дії після ознайомлення з такою інформацією (поганий психологічний вплив на дитину), Стягувачка виразила бажання продовжувати виконавчі дії» (пункт 3 акта).

Крім того, як вбачається з копії акта державного виконавця від 16.03.2026 (т. 1, а.с. 107), під час виконавчих дій, окрім сторін виконавчого провадження і державного виконавця, були присутні понятий ОСОБА_12 , а також представник органу опіки та піклування (*прізвище нерозбірливе).

Разом з тим, під час дослідження в судовому засіданні доданого до скарги відеозапису проведення виконавчих дій 16.03.2026 встановлено, що названого дня під час проведення виконавчих дій були присутні інші особи, які не зазначені в згаданому вище акті державного виконавця, зокрема (зі слів учасників судового провадження): стажер-практикант державного виконавця, а також невідома особа «Грубська», названа учасниками в якості представника Боржника та одночасно його дружиною; остання вела себе активно, знімала також виконавчі дії, висловлювала коментарі тощо.

Проте, як встановлено судом і наведено вище, постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2024, на виконання якої здійснюється ВП № 75371998, вирішено тимчасово до набранням рішенням суду про визначення місця проживання дитини законної сили, забезпечити позов ОСОБА_1 шляхом встановлення її зустрічей з донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_6 та будь-яких інших осіб.

Як зазначено у мотивувальній частині цієї постанови Київського апеляційного суду, у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю (аналогічні висновки у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 760/15413/19, від 17.05.2021 у справі № 761/25101/20, від 15.09.2021 у справі № 752/6099/20). Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права штучно створювати перешкоди матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні та піклуванні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її стосунків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Отже, якщо в родині постійно відбуваються сварки і з`ясування взаємин між батьками, та ще й випадки насильства, такі обставини можуть призвести до серйозних змін у психічному стані дітей… Тому, задля безпечного, спокійного та всебічного розвитку має бути забезпечено спілкування дитини з обома батьками, і зустрічі матері з нею, у даному випадку на думку апеляційного суду, будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою донькою і ця обставина відповідатиме найкращим її інтересам.

Суд не бере до розгляду як неналежні (стаття 77 ЦПК України) надані учасниками справи інші письмові докази, які, на переконання суду, становлять предмет дослідження в інших справах між тими ж сторонами, зокрема, у межах «основної» справи № 940/448/23 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, в якій, як повідомлялось учасниками в судовому засіданні, проводилась вже судово-психологічна експертиза (ухвала суду від 30.07.2024 у справі № 940/448/23), а також докази, що мали б бути дослідженні під час визначення судом заходів забезпечення зазначеного позову і встановлення графіку побачень з дитиною.

З огляду на викладене, проведення виконавчих дій 16.03.2026, на переконання суду, не відповідало повною мірою визначеним названою вище постановою Київського апеляційного суду заходам забезпечення позову, а саме в частині формату проведення зустрічі матері Заявниці Качківської- ОСОБА_9 (Стягувача) з її малолітньою дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мала бути проведена «без присутності батька ОСОБА_6 та будь-яких інших осіб», а фактично проводилась за участю невідомих осіб, статус яких не визначений в акті державного виконавця від 16.03.2026, та окремими з цих осіб створювалась конфліктне спілкування, що вбачається зі згаданого відеозапису виконавчих дій, створюючи/посилюючи негативний емоційний стан у дитини.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

За визначенням статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 названого Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (частина перша статті 447-1 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України, частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17 зазначено, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до процесуального закону, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

У постанові від 10.09.2025 у справі № 367/252/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець реалізовує покладені на нього державою функції та забезпечує дотримання принципу обов`язковості судових рішень. Велика Палата Верховного Суду враховує, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має не особистий, а винятково службовий інтерес, який полягає у виконанні покладених на нього державою посадових обов`язків і досягненні такого результату, за якого судове рішення буде виконаним. Водночас забезпечення найбільш сприятливої ситуації для досягнення виконання судового рішення відповідає не лише інтересам суспільства, яке, безумовно, зацікавлене в підтриманні правопорядку в державі, а й майновим та/або немайновим інтересам стягувача у виконавчому провадженні. Наведене не означає, що виконавець у виконавчому провадженні зобов`язаний діяти лише в інтересах стягувача, адже всі виконавчі дії повинні вчинятися з дотриманням прав усіх сторін виконавчого провадження, зокрема й боржника. Проте, оскільки метою здійснення виконавчого провадження є повне та своєчасне виконання судового рішення, то вжиття виконавцем усіх необхідних заходів для досягнення цієї мети потрібно розглядати як таке, що відповідає як загальним засадам принципів верховенства права і обов`язковості судових рішень, так і правомірним інтересам стягувача у конкретному виконавчому провадженні.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі Конвенція (зокрема, постанова Верховного Суду від 01.04.2026 у справі № 2-40/11, провадження № 61-3359св25).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначає, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, і водночас не передбачала виконання судових рішень… Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі «HORNSBY v. GREECE», заява № 18357/91).

ЄСПЛ у рішенні від 24.07.2018 у справі «VYSHNYAKOV v. UKRAINE» (заява № 25612/12) зазначав, що ніщо не вказує на те, що в ході виконавчого провадження органи влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання. Більше того, залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Проте відсутність механізмів добровільного виконання суттєво зменшила можливості співпраці з тим із батьків, хто чинить перешкоди. Хоча слід визнати, що перевага завжди надається добровільному виконанню. ЄСПЛ зазначає, що незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити у відповідних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів. Бездіяльність національних органів влади, зокрема, неналежний спосіб, у який національні органи влади організовували виконання рішення про надання доступу до дитини, була не лише результатом неналежного виконання обов`язків посадовими особами, відповідальними за виконання рішення. Вбачається, що до цих недоліків також призвели недостатньо розвинуті законодавчі та адміністративні механізми. Зокрема, наявні законодавчі та адміністративні механізми були недостатніми для прискорення добровільного дотримання домовленостей із залученням фахівців служби у справах дітей та сім`ї. Вони також не передбачали низки конкретних заходів, які б могли бути вжиті відповідно до принципу пропорційності з метою забезпечення примусового виконання рішення про право доступу. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції у зв`язку з невиконанням рішення про надання заявнику доступу до його дитини.

У рішенні від 07.10.2021 у справі «VYKHOVANOK v. UKRAINE» (заява № 12962/19) ЄСПЛ також зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Після скарг заявника національні суди розкритикували спосіб здійснення виконавчого провадження державними виконавцями. Суд вважав, що такий обмежений підхід державних виконавців був недостатнім. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, у тому числі цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків. Залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Суд повторив, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 1309/9120/12, ухвалі Верховного Суду від 18.11.2024 у справі № 1309/9120/12.

Водночас, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини (зокрема, постанова Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 712/11457/19).

Статтею 7 Сімейного кодексу України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Коли сім`я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі (постанова Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 369/7253/23).

Питання щодо виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною врегульовано, зокрема, статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», розділом ІХ Інструкції № 512/5.

Згідно із загальними нормами статті 14 Закону України «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є, зокрема, виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності суб`єкт господарювання; для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 20 названого Закону передбачено можливість залучення виконавцем експерта з метою сприяння виконавцю у забезпеченні виконання рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XI (далі Конвенція про права дитини), батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 1309/9120/12).

Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням (постанови Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 753/11909/21, від 05.04.2023 у справі № 210/529/19).

У справі № 1309/9120/12 за схожих обставин (відмова дитини від спілкування з батьком) Верховний Суд зазначив, що єдиним дієвим заходом, спрямованим на виконання виконавчого документа, є залучення спеціаліста психолога, який безумовно забезпечить підтримку дитини у стресових ситуаціях, проаналізує потребу в необхідності встановлення контакту з батьком. Залучення психолога є необхідним для врахування поведінкових особливостей дитини під час спілкування з батьком. Важливим аспектом психологічного супроводу є також встановлення відкритого та довірливого спілкування. Державному виконавцю при виконанні виконавчого провадження необхідно залучити спеціаліста психолога та надати йому перелік питань, спрямованих на виконання рішення суду, зокрема: оцінка психоемоційного стану дитини; причини та умови, що призвели до відмови дитини від спілкування з батьком; шляхи усунення перешкод у спілкуванні дитини з батьком та встановлення між ними стійкого психологічного контакту, відкритого та довірливого спілкування (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 1309/9120/12).

Як встановлено судом і наведено вище, державним виконавцем було залучено експерта-психолога та фактично з`ясовано в експерта лише питання щодо причин відмови малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від спілкування з матір`ю Стягувачкою Качківською- ОСОБА_9 , а також питання впливу на дитину виконавчих дій, проте не з`ясовувалось взагалі питань, спрямованих на визначення шляхів усунення перешкод у спілкуванні дитини з матір`ю. Визначення подібних шляхів, спрямованих на усунення перешкод у спілкуванні дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю (Стягувачем) та забезпечення виконання рішення суду (постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024), не порушувалось державним виконавцем перед експертом, а навпаки під час виконавчих дій 16.03.2026, які є предметом розгляду в цій справі, у сторін, зокрема, й у Стягувача (Заявниці) державним виконавцем з`ясовувалось, чи будуть сторони продовжувати виконавчі дії після ознайомлення з інформацією (висновком експерта) щодо поганого психологічного впливу на дитину, що прямо зазначено в акті державного виконавця від 16.03.2026.

Наведені дії та бездіяльність державного виконавця під час організації та проведення виконавчих дій 16.03.2026, на думку суду, не є такими, що можна визнати спрямованими на забезпечення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 та, відповідно, не відповідають передбаченому, зокрема, частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» завданню (обов`язку) виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішення суду.

У разі небажання дитини спілкуватись із матір`ю, державний виконавець має вживати достатні заходи щодо активної співпраці з представниками органу опіки та піклування, іншими спеціалістами, зокрема, залучати їх до роботи з дитиною та тим із батьків, з яким дитина проживає, з метою налагодження стосунків та усунення ознак відчуження одного з батьків.

Аналогічні висновки та підходи викладено у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 у згаданій справі № 1309/9120/12.

З огляду на це та зважаючи на усе викладене, встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що вимога ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність головного державного виконавця Дарницького відділу ДВС під час виконавчих дій 16.03.2026 є обґрунтованою та в цій частині підлягає задоволенню із зобов`язанням державного виконавця усунути наведені порушення і поновити порушене право заявника (частина друга статті 451 ЦПК України).

В іншій частині вимог Заявниці слід відмовити з огляду на таке.

Щодо вимоги Заявниці зобов`язати державного виконавця застосувати передбачені законом заходи примусового виконання рішення суду, то така вимога не є належним способом захисту прав стягувача, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» і так зобов`язує виконавця вживати всіх необхідних заходів для примусового виконання рішень неупереджено та в повному обсязі. Тому ухвалення окремого судового рішення для повторного зобов`язання виконавця вчиняти ці самі дії законодавством не передбачено (постанова Верховного Суду від 01.04.2026 у справі № 2-40/11).

Підстав для накладення штрафу на Боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» та попередження його про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення судом не вбачається через недоведеність належними і допустимими доказами вини (впливу) Боржника у відмові дитину у спілкуванні із Стягувачем.

Так само передбачених частиною третьою статті 262 ЦПК України підстав для постановлення окремої ухвали щодо державного виконавця (наявність в діях (бездіяльності) ознак кримінального правопорушення) судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 ЦПК України (стаття 81 ЦПК України); кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Питання щодо судових витрат судом не вирішується через ненадання учасниками справи, якими було заявлено вимоги про стягнення таких витрат, ані розміру таких витрат, ані доказів на підтвердження їх понесення.

Повна ухвалу суду складена у визначений частиною шостою статті 259 ЦПК України строк згідно з порядком обчислення процесуального строку, закінчення якого припадає на неробочий день (частина третя статті 124 ЦПК України).

Відповідно до статей 2, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та керуючись статтями 12, 13, 124, 258-260, 268, 351-355, 450, 451 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність та дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владислави-Марії Сергіївни у виконавчому провадженні № 75371998.

Визнати неправомірними бездіяльність та дії головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 75371998 з примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову у справі № 940/448/23 (провадження № 2-з/364/7/23) в частині способу виконання названого судового рішення щодо формату проведення зустрічей матері Заявниці Качківської- ОСОБА_9 (Стягувача) з її малолітньою дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та осіб, залучених до виконавчих дій.

Зобов`язати головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владиславу-Марію Сергіївну та інших посадових осіб, до повноважень яких належить вчинення відповідних дій, усунути порушення прав Заявниці (Стягувача) ОСОБА_1 із забезпеченням прав і пріоритету інтересів малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом вирішення питання, зокрема із залученням органу опіки і піклування, спеціаліста у сфері дитячої психології, за потреби, інших спеціалістів (фахівців), стосовно зміни застосованого наразі способу виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову у справі № 940/448/23 (провадження № 2-з/364/7/23), налагодження більш сприятливого для дитини формату проведення її комунікації з матір`ю (Стягувачем), зокрема, щодо визначення кола осіб, участь яких є необхідною під час проведення виконавчих дій з дитиною та без яких такі дії не можуть відбутись.

В іншій частині вимог відмовити.

Направити копії повної ухвали суду учасникам справи.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано; у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Копія скороченої ухвали суду (вступної та резолютивної частин) може бути видана присутнім у судовому засіданні учасникам справи за їх заявою негайно після проголошення ухвали.

Повний текст ухвали складено 11.05.2026.

Суддя Л. А. Макаренко