Рішення № 136410076, 02.04.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/3365/25

2/950/184/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

з участю секретаря - Гладкової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань в м. Лебедині Сумської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

04 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 222 000,00 грн, а також судового збору у розмірі 1 776,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 липня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у простій письмовій формі шляхом складення боргової розписки. За змістом зазначеної розписки відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 230 000,00 грн та зобов`язався повернути їх у строк до 31 липня 2025 року.

У визначений сторонами строк відповідач грошові кошти в повному обсязі не повернув. Після настання строку повернення позики відповідач здійснив часткове погашення заборгованості шляхом переказу грошових коштів на банківську картку позивача, а саме: 10 серпня 2025 року - 1000,00 грн., 25 серпня 2025 року - 2 000,00 грн, 15 вересня 2025 року - 5 000,00 грн, що разом становить 8 000,00 грн.

Отже, з урахуванням часткового повернення коштів, непогашений залишок основного боргу становить: 230000,00 грн - 8000,00 грн = 222 000,00 грн. Тому позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 222 000,00 грн., а також судовий збір у розмірі 1 776,00 грн.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, без його участі, наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву не подав, доказів на спростування позовних вимог суду не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Судом встановлено, що відповідач повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду у встановленому ЦПК України порядку. Відомостей про поважність причин неявки відповідача або про подання ним заяви про розгляд справи за його відсутності матеріали справи не містять.

Позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення рішення у справі за наявними матеріалами не заперечував.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, відзиву не подав, доказів поважності причин неявки не надав, а позивач не заперечував проти розгляду справи за його відсутності, суд приходить до висновку про наявність передбачених статтею 280 ЦПК України підстав для заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що позивачем у справі є ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який звернувся до суду за захистом свого порушеного майнового права.

Відповідачем є ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області.

01 липня 2025 року відповідач власноручно склав боргову розписку, за змістом якої отримав від позивача грошові кошти в сумі 230 000,00 грн та зобов`язався повернути їх до 31 липня 2025 року.

Згідно з банківською випискою АТ «Універсал Банк» за карткою позивача за період з 10 серпня 2025 року до 15 вересня 2025 року, від особи, зазначеної як ОСОБА_3 , на картку позивача надійшли такі кошти: 10 серпня 2025 року - 1 000,00 грн; 25 серпня 2025 року - 2 000,00 грн; 15 вересня 2025 року - 5 000,00 грн.

Загальна сума часткового повернення становить 8 000,00 грн.

Доказів повернення іншої частини позики матеріали справи не містять.

Доказів того, що боргова розписка складена не відповідачем, що підпис у ній не належить відповідачу, що кошти фактично не передавалися, що зобов`язання припинилося на підставах, передбачених главою 50 ЦК України, або що позивач відмовився від права вимоги, суду не надано.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Боргова розписка від 01 липня 2025 року є основним письмовим доказом у справі. Її зміст дає можливість встановити: особу позикодавця - ОСОБА_1 ; особу позичальника - ОСОБА_2 ; розмір переданої грошової суми - 230 000,00 грн; правову природу передачі коштів - отримання грошових коштів у борг; обов`язок відповідача повернути кошти; кінцевий строк повернення - 31 липня 2025 року; дату складення розписки - 01 липня 2025 року.

Суд приходить до висновку, що за своїм змістом зазначена розписка містить істотні ознаки договору позики та підтверджує не лише факт домовленості сторін, а й факт передання грошових коштів відповідачу.

Суд також враховує, що відповідач не заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, не заперечив справжність підпису, не надав доказів підроблення документа або його складення під впливом помилки, обману, насильства чи тяжкої обставини.

Банківська виписка АТ «Універсал Банк» підтверджує надходження на картковий рахунок позивача коштів від особи, зазначеної як ОСОБА_3 , після спливу строку повернення позики.

Суд оцінює цей доказ як належний і допустимий, оскільки він безпосередньо стосується предмета доказування - факту часткового виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Зазначені платежі здійснені після 31 липня 2025 року, тобто після настання строку повернення позики. Така поведінка відповідача є узгодженою з позицією позивача щодо існування боргового зобов`язання та свідчить про часткове визнання обов`язку з повернення коштів.

Суд приходить до висновку, що банківська виписка не спростовує позовних вимог, а навпаки - підтверджує факт часткового погашення боргу саме у сумі 8 000,00 грн, що правильно враховано позивачем при визначенні ціни позову.

Копії паспорта та картки платника податків позивача підтверджують його ідентифікаційні дані, РНОКПП, дату народження та зареєстроване місце проживання. Ці докази не є самостійним підтвердженням виникнення боргу, однак вони мають значення для належної ідентифікації сторони у справі та зіставлення даних, зазначених у розписці, позовній заяві й банківській виписці.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона, боржник, зобов`язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Спеціальне правове регулювання договору позики передбачене главою 71 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона, позикодавець, передає у власність другій стороні, позичальникові, грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості.

Цією ж нормою встановлено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Згідно з частиною третьою статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За змістом частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Водночас суд зазначає, що у цій справі позивач просить стягнути лише основну суму боргу, а тому положення статті 625 ЦК України застосовуються судом лише для оцінки правової природи простроченого грошового зобов`язання, без нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки таких вимог не заявлено.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм ЦК України про договір позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначено, що договір позики є реальним договором, а тому істотне значення має факт передання коштів позичальникові. Розписка позичальника може підтверджувати як факт укладення договору позики, так і факт отримання грошових коштів та обов`язок їх повернення.

Зазначений висновок підлягає застосуванню у цій справі, оскільки спірні правовідносини виникли саме з договору позики, укладеного у простій письмовій формі шляхом складення боргової розписки.

Суд також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, щодо стандарту доказування у цивільному процесі. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що принцип змагальності не означає обов`язку суду автоматично вважати доведеною обставину лише тому, що сторона на неї посилається; така обставина має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами, а висновок суду має ґрунтуватися на оцінці доказів у їх сукупності.

Застосовуючи цей підхід до обставин цієї справи, суд зазначає, що позивач надав письмові докази існування боргу, а відповідач не подав доказів, які б спростовували факт отримання коштів або підтверджували повне виконання зобов`язання.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 520/11358/15-ц зазначив, що розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як укладення договору, так і його умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18, від 11 квітня 2023 року у справі № 456/1375/20 та від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики.

Такий висновок ґрунтується на змісті боргової розписки, яка містить усі необхідні відомості для ідентифікації сторін, суми позики, строку повернення та обов`язку відповідача повернути отримані кошти.

Суд також погоджується з доводами позивача про те, що відповідач порушив умови договору позики, оскільки строк повернення коштів настав 31 липня 2025 року, однак повного повернення коштів відповідач не здійснив.

Суд враховує, що часткові платежі відповідача у сумі 8000,00 грн не припиняють зобов`язання в повному обсязі, а лише зменшують розмір боргу. З огляду на це залишок боргу у сумі 222000,00 грн є арифметично правильним та підтвердженим матеріалами справи.

Відповідач не подав відзиву, не надав письмових заперечень, не спростував наданих позивачем доказів, не довів повернення позики в іншій частині, не надав доказів припинення зобов`язання шляхом зарахування, прощення боргу, новації, відступного чи іншої підстави, передбаченої законом.

Суд приходить до висновку, що позивач довів належними, допустимими та достатніми доказами факт виникнення між сторонами договору позики, факт отримання відповідачем коштів, настання строку їх повернення, часткове погашення боргу та наявність непогашеної заборгованості у сумі 222 000,00 грн.

Відповідач, у свою чергу, не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок щодо доведення обставин, які могли б бути підставою для відмови в позові або зменшення розміру стягнення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Оскільки позов задовольняється повністю, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесений позивачем судовий збір у розмірі 1 776,00 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263265 ЦПК України, статтями 11, 202, 207, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 626, 629, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 ) заборгованість у розмірі 222000 грн., а також судові витрати, що складаються з суми сплаченого судового збору - 1776 грн., всього стягнкути - 223776 (двісті двадцять три тисячі сімсот сімдесят шість) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте Лебединським районним судом Сумської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Роман БАКЛАНОВ