Рішення № 136374291, 07.05.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/3710/26

Провадження № 2/357/4326/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Бебешко М. М. ,

при секретарі Примак А. М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в місті Біла Церква цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

06 березня 2026 року АТ «Універсал Банк» через свого представника Мєшнік К.І. засобами поштового зв`язку звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що monobank це мобільний банк, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки монобанк з встановленим кредитним лімітом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрат у розстрочку.

Зазначав, що умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www/monobank.ua/terms. Підписанням анкети-заяви клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг монобанк. Датою укладення договору є дата підписання клієнтом анкети-заяви та отримання картки. Платіжна карта передається клієнту не активованою. Платіжна картка активується банком при додаванні інформації з картки в мобільний додаток з авторизацією за номером телефону. З метою ідентифікації клієнта при проведенні операцій з використанням картки, при активації картки встановлюється ПІН-код. ПІН-код є аналогом власноручного підпису клієнта. Клієнт погоджується, що використання карти і правильного коду є належною і достатньою ідентифікацією держателя платіжної картки.

25.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 04.02.2019. Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов`язується виконувати його умови.

На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у гривні у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 35800,00 грн., з можливістю його коригування, зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Універсал Банк» за договором станом на 19.01.2026 становить 40360,81 грн, в тому числі заборгованість за тіломкредиту 40360,81 грн

09 березня 2026 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.

Ухвалою суду від 10 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 07 травня 2026 року.

04 травня 2026 до суду від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог АТ «Універсал Банк» повністю, мотивуючи тим, що Банк стверджує, що прострочення виникло 28 серпня 2024 року, а кредит став «на вимогу» 26 вересня 2024 року, однак ця позиція спростовується наданими самим позивачем документами, які мають численні суперечності. Так, кредитний ліміт за карткою неодноразово знижувався до нуля (29.03.2020, 21.04.2020, 14.11.2020, 26.11.2020, 11.06.2021, 25.02.2022). Таке зниження ліміту до нуля унеможливлювало подальше користування кредитними коштами в ці періоди, а отже, свідчить про припинення кредитування. Це, в свою чергу, унеможливлює визначення достеменного початку перебігу позовної давності, оскільки нарахування, які банк вважає простроченими, могли виникнути значно раніше 2024 року. Розрахунок заборгованості, доданий банком, не підкріплений первинними бухгалтерськими документами. Як зазначив Верховний Суд у постанові КЦС ВС від 24 вересня 2025 року у справі №266/4900/21, виписка з рахунку та розрахунок заборгованості самі по собі не є належними доказами, оскільки мають бути підтверджені первинними обліковими документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Банк таких первинних документів не надав, що унеможливлює перевірку правильності нарахувань і визначення дійсного моменту виникнення прострочення. Окремі операції поповнення, що відображені у виписці за 2024 рік, так само не підтверджені первинними документами, а тому не можуть достеменно свідчити ані про визнання боргу, ані про переривання позовної давності. Тягар доведення цих обставин покладається на позивача, який його не виконав. Банк не навів жодних обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому звернутися до суду в межах трирічного строку позовної давності. Таким чином, з огляду на неповноту доказової бази, суперечливість документів та неспроможність банку визначити достеменний початок перебігу позовної давності, строк позовної давності слід вважати таким, що сплив. За таких обставин наявні всі підстави для застосування наслідків спливу позовної давності та відмови в позові на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.

Банк стверджує, що договір укладено шляхом підписання анкети-заяви в електронній формі, однак на підтвердження цього надав лише паперові копії, роздруковані з власної системи. Оригінал електронного документа з накладеним кваліфікованим електронним підписом (КЕП) або удосконаленим електронним підписом (УЕП) у матеріалах справи відсутній. За таких обставин неможливо перевірити автентичність, цілісність та незмінність цього доказу. Враховуючи, що відповідач заперечує відповідність наданої копії оригіналу, а банк не забезпечив можливості перевірки електронного підпису, просив суд на підставі статті 95 ЦПК України витребувати у позивача оригінал електронного договору для безпосереднього дослідження.

05 травня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив

від представника позивача Мєшнік К.І., яка обгрунтована тим, що Відповідно до статті 628 ЦК України Договір про надання банківських послуг, що укладається між Банком та клієнтом, є змішаним договором, в якому містяться елементи різних договорів, в тому числі але не виключно: договору банківського рахунка; договору про споживчий кредит (пункт 5 Надання та обслуговування кредиту розділу ІІ Умови випуску та користування Платіжними картками, розділ ІV Фабрика розстрочок); договору банківського вкладу (депозиту) (Розділ VІ Загальні умови Депозиту MONOBANK). До відносин між Сторонами (в тому числі з питань внесення змін до Договору) застосовуються у відповідних частинах положення законодавства щодо договорів, елементи яких містяться у Договорі. До позовної заяви були додані наступні докази, що підтверджують факт укладення Договору про надання банківських послуг від 25.02.2020 р.. 1. Копія Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг. 2. Витяг з Умови і правила обслуговування в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank | Universal Bank; 3. Витяг з Тарифів за карткою Monobank. 4. розрахунок заборгованості 5. Деталізовану виписку про рух коштів по картковому рахунку 6. довідку про наявність рахунку 7. довідку про встановлення кредитного ліміту. Окрім цього в позовній заяві надане посилання на офіційний інтернет ресурс АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», а саме https://www.monobank.ua/terms, де у вільному Документ сформований в системі «Електронний суд» 05.05.2026 3 доступу опубліковані Умови і правила обслуговування в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank|Universal Bank (далі - Умови). Умови опубліковані і є безперервно доступними у їх поточній редакції, а також архів редакцій за весь період існування, зокрема в чинній на момент укладення Договору між Позивачем та Відповідачем. На момент укладення Договору чинною була редакцію Умов від 14.02.2020 р.. (посилання на вказану редакцію: https://monobank.ua/terms?file=umovy-2020-02-14.pdf). Умови у вказаній редакції (від 14.02.2020 р.) доступні на сайті Банку з моменту набуття їх чинності, а отже Відповідач мав безперешкодний доступ до них в момент укладення Договору та в подальшому.

Удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Під удосконаленим електронним підписом розуміється вид електронного підпису, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов`язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис. Удосконалений електронний підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Сторони погодили використання ЕП без сертифіката ключа. Генерація ключової пари (особистого та відкритого ключів) здійснюється за допомогою смартфону Клієнта, на якому встановлений Мобільний додаток лише після Ідентифікації Клієнта з використанням смартфону Клієнта. Згенерований особистий ключ Клієнта захищається паролем та може бути розміщений у хмарному сховищі. Відкритий ключ розміщується в АнкетіЗаяві, яка підписується Клієнтом. Отже, підписанням Відповідач засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем (03026632127B4466AFC1203865E5CDB42AC489EA806BA588B5C9A1971BF8900 3E2), яка буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини можуть вчинятися ним або банком з використанням електронного цифрового підпису.

Укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, подальше укладення електронного кредитного договору є неможливим. Отже, підписанням анкети - заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, які діяли станом на 25.02.2020 р., а також засвідчив, що він повідомлений Банком у встановлений законом строк про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства. З огляду на наведене, у випадку коли особа не дає згоди з Умовами і правилами надання банківських послуг у застосунку Monobank шляхом накладення електронного підпису, тоді застосунок Monobank не переходить на наступний етап входу у головне меню застосунку Monobank. Проведення будь-яких операцій без такого підтвердження не є можливим. Без погодження у мобільному застосунку monobank з Умовами і правилами надання банківських послуг не є можливий вхід у головне меню застосунку Monobank. А без переходу у головне меню застосунку жодна особа не має технічної можливості проводити будь-які фінансові операції, у тому числі отримання кредиту у вигляді кредитного ліміту.

Щодо підтвердження наявності та розміру заборгованості відповідними належними, допустимими та достатніми доказами. Пунктом 59 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 р. № 75 встановлено, що Банк обов`язково має складати на паперових та/ або електронних носіях такі регістри, як клієнтські рахунки та виписки з них. Згідно п. 62 вказаного Положення виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Пункт 63 Положення визначає, що виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнт. Отже, оскільки виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, то разом з цією відповіддю на відзив надаємо Деталізовану виписку про рух коштів по картковому рахунку Відповідача, яка в свою чергу є допустимим, належним та достатнім доказом, що підтверджує факт користування відповідачем кредитними коштами, факт та дату надання кредитних коштів, а також існування заборгованості і її розмір. З Деталізованої виписки про рух коштів по картковому рахунку Відповідача та наданого разом з позовною заявою розрахунку заборгованості вбачається, що Відповідач користувався отриманою кредитною карткою та частково погашав утворену заборгованість, але станом на момент подання позову має заборгованість перед ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» у розмірі 40 360.81 грн.

Для підтвердження фактів відкриття рахунку, отримання Відповідачем банківської картки та встановлення кредитного ліміту було надано довідку про наявність рахунку та довідку про розмір встановленого кредитного ліміту, що є належними, допустимими та достатніми доказами. Відповідно п. 3 Анкети-заяви до Договору Відповідач беззастережно погодився з тим, що Банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту, та погодився, що про зміну доступного розміру дозволеного кредитного ліміту Банк повідомляє його шляхом надсилання повідомлень у мобільному додатку. Відповідно до виписки про рух коштів на рахунку (додається) кредитний ліміт Боржника складає 35 800 грн., баланс складає - (мінус) 4 560.81 грн., себто заборгованість складає 40 360.81 грн. Ця заборгованість складається з повністю використаного Боржником кредитного ліміту у сумі 35 800 грн. та суми овердрафту (мінусу по картці), яка становить - (мінус) 4 560.81 грн. Овердрафт - (мінус) 4 560.81 грн. виник наступним чином. Якщо на рахунку клієнта не вистачає власних коштів для оплати заборгованості, то заборгованість збільшується на суму заборгованості за договором по відсоткам до погашення, по неустойці. При цьому Банк надає кредит згідно з договором в розмірі зазначеної заборгованості та направляє кредитні кошти на погашення вказаної в цьому пункті заборгованості, а саме: відсотків за користування кредитним лімітом, неустойки за прострочені платежі згідно з тарифами, платежі розстрочки. Закон України "Про споживачем кредитування" визнає несанкціонований овердрафт як перевищення суми операції, здійсненої за рахунком, над сумою встановленого кредитного ліміту, що обумовлений договором між кредитодавцем та споживачем і не є прогнозованим за розміром та часом виникнення. Відповідно до пункту 5.20 розділу ІІ Умов обслуговування рахунків фізичної особи в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК термін повернення овердрафту в повному обсязі протягом 30 днів з моменту виникнення овердрафту. У зв`язку з тим, що Відповідач лише частково здійснював операції з поповнення своєї банківської карти, розмір яких був значно меншим за поточні витрати по картковому рахунку на власний розсуд, виникла заборгованість. Процентна ставка (поточна) - Базова процентна ставка: 3,1 % в місяць (37,2% річних). Процентна ставка (прострочена) збільшена відсоткова ставка на місяць на суму загальної заборгованості (у випадку наявності простроченої заборгованості): 6,2 % у місяць ( 74,4% річних). Тобто у випадку коли Боржник сплачує щомісячні платежі, то нараховується процентна ставка базова 3,1 % в місяць (37,2% річних). У випадку коли Боржник не сплачує щомісячні платежі, тобто має вже прострочену заборгованість, тоді нараховується процента (прострочена) збільшена відсоткова ставка на місяць на суму загальної заборгованості 6,2 % у місяць ( 74,4% річних). Відповідно до пункту п. 5.13 «Надання та обслуговування кредиту», розділу ІІ Умов (додавалися до позову) погашення заборгованості клієнта за договором здійснюється коштом, що надходить на рахунок клієнта в наступному порядку: - у першу чергу сплачується прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; - у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; - у третю чергу сплачуються неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, що передбачені договором. У випадку, якщо клієнт має заборгованість по сплаті більше ніж одного щомісячного мінімального платежу (тобто по сплаті процентів та/або частини кредиту), погашення його грошових зобов`язань за такими щомісячними платежами відбувається згідно з строками виникнення заборгованості починаючи з найдавнішого за строком виникнення щомісячного платежу і включно до поточного щомісячного платежу, дотримуючись черговості погашення, вказаної у цьому пункті, стосовно кожного окремого щомісячного мінімального платежу. У випадку переказу/ перерахування грошових коштів на погашення будь-яких грошових зобов`язань клієнта за договором з порушенням зазначеної черговості, Банк вправі самостійно перерозподілити кошти, що надійшли в рахунок погашення таких грошових зобов`язань, відповідно до зазначеної черговості шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок.

Згідно пп. 5.23 розділу ІІ Умов в редакції, що діяла на момент укладення Договору, сторони погодили, що Кредит збільшується на суму заборгованості за Договором по відсоткам до погашення, по неустойці, якщо на рахунку клієнта не вистачає власних коштів для оплати вказаної заборгованості. При цьому Банк надає кредит згідно з Договором в розмірі зазначеної заборгованості та направляє кредитні кошти на погашення вказаної в цьому пункті заборгованості, а саме: відсотків за користування кредитним лімітом, неустойки за прострочені платежі згідно з Тарифами, якщо інше не передбачено умовами цього Договору. Таким чином, сума регулярного платежу, який клієнт вчасно не сплачує власними коштами, списується за рахунок кредитних коштів та відноситься до тіла кредиту. Якщо кошти на погашення заборгованості клієнт не вносить, заборгованість за тілом кредиту зростає. Розрахунок заборгованості (доданий до позову) зображає наявність обґрунтованої заборгованості. Виконаний Банком розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний розрахунок нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів Боржником, кількість днів за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом. Варто також зауважити, як вбачається із деталізованої виписки про рух коштів по картці, Відповідачем було оформлено 3 заяви на послуги «Покупка частинами» на загальну суму 34767 грн. Покупка частинами - послуга, за якою Банк надає кредит з метою придбання Товару в магазинах Партнера на строк, визначений у Заяві, а Клієнт зобов`язується повернути суму Кредиту та сплатити відсотки у складі Щомісячних платежів. Дані послуги оформлюються у мобільному додатку «Monobank» та затверджуються електронним цифровим підписом. Відповідно до умов користування для списання щомісячного платежу, клієнт має поповнити карту на суму регулярного платежу, якщо на рахунку недостатньо коштів, то сума регулярного платежу списується в овердрафт. Клієнт доручає Банку здійснювати погашення Заборгованості щомісячно шляхом безакцептного (договірного) списання Банком з Поточного рахунку Основної картки Клієнта суми Щомісячного платежу відповідно до умов Кредитного договору. В разі відсутності на Поточному рахунку Клієнта власних коштів, Банк має право здійснити списання суми Щомісячного платежу за рахунок встановленого на Поточному рахунку Клієнта кредитного ліміту (збільшення Заборгованості за Поточним рахунком). Для більш повного розуміння, Банком надаються відповідні копії заяв Клієнта, підписаних шляхом накладення електронного підпису та докази перевірки цілісності електронного підпису. Відповідно до виписки про рух коштів по картці всього за весь час користування карткою Боржником було проведено поповнень карткового рахунку на суму 208 207.57 грн., та зроблено витрат по картці на суму 248568.27 грн. Отже, сума коштів, яка досі не була повернута Банку становить 40 360.81 грн. (248568.27 грн. - 208 207.57 грн. = 40 360.81 грн.).

Всі поповнення використовувалися Відповідачем на власні потреби і на рахунку не залишалися, саме тому повернутими їх вважати не можна. У зв`язку з тим, що Відповідач лише частково здійснював операції з поповнення своєї банківської карти, розмір яких був значно меншим за поточні витрати по картковому рахунку, виникла заборгованість. В свою чергу поповнення які проводив Відповідач свідчать про те, що Відповідач усвідомлював, що винен Банку кошти, які використав з кредитного ліміту, а отже повною мірою розумів наслідки та був ознайомлений з умовами використання наданих йому коштів. Варто додати, що сума регулярного платежу відноситься до тіла кредиту, оскільки банк надав кошти у користування, а клієнт їх виплачує відповідно до договору. Оскільки кошти на погашення цих послуг відповідач не вносив, заборгованість за тілом кредиту зростала.

Щодо позовної давності зазначили, що відповідно статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У пп. 9.3, п. 9 розділ 1 Умов і правил обслуговування, в редакції яка діяла станом на момент підписання Анкети-заяви та укладення Договору ,зазначено, що термін позовної давності щодо вимог Банку з повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, витрат Банку складає 30 років. Таким чином при укладенні Договору сторони погодили, що строк позовної давності складає 30 років. Крім того строк позовної давності неодноразово призупинявся у зв`язку з введенням карантинних обмежень та воєнного стану ( п.19. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла на момент подання позовної заяви). Згідно з Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 №540-IX року п. 12 розділу Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин відмінено Постановою Кабінету міністрів Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2 України від 27 червня 2023 р. Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану №2120-IX від 15.03.2022 до п. 19 Цивільного кодексу України доповнено п. 19 наступного змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Який згодом знову був доповнений Законом України Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини №3450-IX від 08.11.2023 та викладений у такій редакції: У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

05 травня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які обгрнутовані тим, що умова про 30-річну позовну давність є нікчемною Банк стверджує, що Умовами передбачено 30-річний строк позовної давності. Відповідно до частини першої статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Частина друга цієї ж статті імперативно встановлює: «Умова договору про збільшення позовної давності, яка не відповідає вимогам частини першої цієї статті, є нікчемною». Умови обслуговування рахунків фізичної особи затверджені рішенням правління АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» як односторонній внутрішній акт банку. Вони не є двостороннім правочином, підписаним обома сторонами, а тому не можуть вважатися письмовим договором у розумінні ст. 259 ЦК України. Отже, п. 9.3 Умов є нікчемним. До спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність три роки (ст. 257 ЦК України). 2. Позивач не довів, що позовна давність не пропущена У справах про стягнення кредитної заборгованості зі щомісячними платежами перебіг позовної давності обчислюється окремо за кожним таким платежем (постанова Верховного Суду від 25.02.2025 у справі №?674/459/21). Банк не надав суду розрахунку із зазначенням, за якими саме платежами строк ще не сплив, а за якими сплив. Натомість він оперує загальною сумою боргу, що унеможливлює перевірку дотримання позовної давності. Твердження позивача, що прострочення виникло лише у серпні 2024 року, спростовується наявними в матеріалах справи документами. Останні реальні операції погашення картки припинилися ще у 2021 році. Після цього у виписці відображені лише технічні нарахування самого банку (MONO_percent, штрафи, скасування). Якщо клієнт припинив платити у 2021 році, прострочення настало значно раніше 2024 року, і трирічний строк уже сплив. 3. Окремі поповнення не переривають позовну давність Банк стверджує, що окремі поповнення картки перервали позовну давність. Однак згідно з усталеною практикою Верховного Суду часткове погашення заборгованості не може вважатися підставою для переривання строку позовної давності, якщо платежі в рахунок погашення боргу не свідчать про однозначне визнання боржником усього боргу (постанова ВС від 30.05.2018 у справі №?161/20278/14-ц). Банк не надав доказів, що поповнення картки здійснювалися саме з метою визнання спірного боргу, а не для інших потреб. Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Сам факт поповнення картки, без доведення, що кошти спрямовувалися саме на погашення спірної заборгованості, не є таким доказом.

Банк надав лише паперові копії, однак не надав оригіналу електронного договору з електронним підписом (КЕП/УЕП). Верховний Суд у постанові від 04.02.2026 у справі №?758/14925/23 чітко вказав: якщо оригінал електронного доказу не поданий, а сторона ставить під сумнів його відповідність оригіналу, суд зобов`язаний витребувати такий оригінал для перевірки його автентичності. Без цього надані копії не можуть вважатися належними доказами.

Банк стверджує, що виписка є первинним документом. Однак Верховний Суд у постанові від 24.09.2025 у справі №?266/4900/21 роз`яснив: виписка та розрахунок заборгованості не є належними доказами без підтвердження первинними обліковими документами (платіжні доручення, меморіальні ордери тощо). Банк таких документів суду не надав. Крім того, позивач визнає, що 4 560,81 грн становить овердрафт, який виник через автоматичне списання коштів на погашення штрафів. Фактично банк сам собі нарахував штрафи, а потім оформив їх як новий кредит, штучно збільшивши тіло боргу. Правомірність таких нарахувань суду не доведено.

06 травня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення представника позивача Мєшніка К.І., які за своїм змістом відповідають позиції позивача, виклаленій у відповіді на відзив.

06 травня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення представника відповідача Алєксєєнко Я.А., які за своїм змістом відповідають позиції відповідача, виклаленій у відзиві та запереченнях на відзив.

Сторони в судове засіданя не зявились, враховуючи наявність всіх заяв по суті спору, а акож та, що сторони висловили свої позиції щодо суті спору, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.

Згідно з вимогами частини другої статті 247 ЦПК України - фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

25 лютого 2020 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг «Monobank|Universal Bank».

Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір та зобов`язався виконувати його умови (пункти 2, 3 анкети-заяви).

Згідно з пунктом 3 анкети-заяви відповідач беззастережно погодився з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту та повідомляти його про це шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток.

Підписанням анкети-заяви ОСОБА_1 засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним його відкритим ключем, який буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини можуть вчинятися ним або банком з використанням електронного цифрового підпису (пункт 6).

Згідно з пунктом 11 заяви все листування щодо цього договору відповідач просив здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.

До анкети-заяви банком було долучено витяг Умови і правила обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів (Monobank) ї, Паспорт споживчого кредиту «Картка monobank», Таблицю обчислення вартості кредиту і Тарифи за карткою Чорна monobank.

Також позивачем було надано довідку про розмір встановленого кредитного ліміту за Договором про надання банківських послуг Монобанк від 25.02.2020 року за карткою № НОМЕР_1 , згідно якої 20.03.2020 встановлено кредитний ліміт в сумі 2000,00 грн, який 30.03.2023 було збільшено до 40000,00 грн та який 31.01.2024 було зменшено до 35800,00 грн.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № б/н від 25.02.2020 , укладеного між банком та ОСОБА_1 , станом на 19 січня 2026 року заборгованість відповідача за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 40360, 81 грн.

Крім того, позивачем було надано виписку по особовому рахунку відповідача НОМЕР_2 за період з 25.02.2020 по 19.01.2026 року.

Вказані обставини підтверджуються доказами, які місяться в матеріалах справи в електронному вигляді.

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , а саме анкету-заяву разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, які були надані банком позичальнику в тому числі через мобільний застосунок, було підписано

шляхом накладення електронного цифрового підпису відповідача.

У підписаній анкеті-заяві відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.

Отже, відповідно до вимог статті 639 ЦК України між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.

Після підписання анкети-заяви у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у банку виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання платіжних карток згідно тарифів та повернути кредит.

На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на відкритий йому поточний рахунок, користувався кредитними коштами та періодично погашав заборгованість, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.

Зважаючи на викладені вище обставини справи та норми закону, суд вважає, що надані банком виписка по рахунку та розрахунок заборгованості є належними доказами та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів. При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов`язком.

Посилання відповідача на недоведеність факту отримання ним платіжної картки із встановленим лімітом кредитування та отримання позичальником кредитних коштів не може вважатись обґрунтованим у розумінні положень статей 6, 627-629, 1054 ЦК України, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Аналогічна правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 грудня 2020 року в справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

В постанові Верховного суду від від 24 жовтня 2019 року в справі № 357/2127/18 зроблено висновок, про те що Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі - Положення № 254), визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити. Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Пунктом 5.1 глави 5 Положення № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виписки з особового рахунка клієнта банку можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції;

Згідно Постанови ВС від 16 вересня 2020 року у справі у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій). Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. Проте, залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд не дослідив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку, не спростував належним чином викладені банком доводи по суті заявлених у цій справі вимог та мотивовано не відхилив доводи апеляційної скарги. Отже, апеляційному суду необхідно дослідити виписку по картковому рахунку у сукупності з іншими доказами та перевірити, чи було встановлено відповідачу кредитний ліміт, якщо було встановлено, то в якому розмірі, чи отримував він кредитну картку та строк її дії, чи користувався останній кредитними коштами (чи отримував готівку у банкоматі та відділенні банку, чи купував товари та чи перерахував кошти на інші рахунки), якщо користувався, то в якому розмірі, чи здійснював повернення кредитних коштів позивачу, якщо здійснював, то в якому розмірі. Таким чином, при розгляді справи суд апеляційної інстанції не перевірив з достатньою повнотою доводів позовної заяви та апеляційної скарги, в постанові не зазначив конкретних обставин, які спростовують у повному обсязі заявлені у справі вимоги.

Згідно Постанови ВС від 22 квітня 2021 року у справі № 712/4821/16 висловлено висновок, що задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували виписку по особовому рахунку позичальника, яка є належним доказом наявності заборгованості боржника, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18. Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що позичальник вносив неодноразові щомісячні платежі на погашення заборгованості, починаючи з 01 вересня 2008 року по 22 грудня 2011 року, 02 жовтня 2014 року сплатив 1 171,85 доларів США та 3 328,15 доларів США, а останній платіж внесено 20 жовтня 2014 року. Оскільки судами встановлено та було підтверджено наявними матеріалами справи, що відповідач дійсно отримав грошові кошти та неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання щодо їх своєчасного повернення, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Встановлено, що взяті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором АТ «Універсал Банк» виконало своєчасно і належним чином, надававши відповідачу кредиті кошти в повному обсязі. У свою чергу, взяті на себе зобов`язання позичальник належним чином не виконував, обов`язкові щомісячні платежі в рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів своєчасно та у погодженому розмірі не вносив, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 40360,81 грн.

Суд критично оцінює доводи відповідача, про те , що позивачем не надано доказів, що він отримав кредитні кошти, що спростовуєть випискою по рахунку відповідача, з якої вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, частково погашав заборгованість.

Також суд критично оцінює доводи відповідача, що він не ознайомився з Умовами та правилами надання банківських послуг в АТ «Універсал Банк», що спростовується п. 3 Анкети-Заяви, якою ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, арифами, Таблице обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту. Крім того вказаним пунктом відповідач беззастережно погодився з тим, що Банк має право в односторонньому порядку на сві розсуд зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту.

Відповідач заперечуючи розмір заборгованості за кредитним договором не спростував розрахунок заборгованості, наданий позивачем, свій контррозрахунок не надав.

Щодо заперечень відповідача про ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів, які підтверджують надання кредитних коштів.

В постанові Верховного суду від 24 жовтня 2019 року в справі № 357/2127/18 зроблено висновок, про те що Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі - Положення № 254), визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити. Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Пунктом 5.1 глави 5 Положення № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виписки з особового рахунка клієнта банку можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції.

Позивач на підтвердження користування відповідачем кредитним лімітом надав виписку по рахунку, що документом, що може підтверджувати фінансові операції.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечує проти позовних вимог, однак не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Із вказаних положень прослідковується можливість застосування принципу «affirmanti incumbit probatio» який означає, що «хто стверджує, той і доводить». Разом з тим, реалізація принципів рівності та змагальності сторін передбачає не лише наявність процесуальних прав, а й обов`язок сторін добросовісно ними користуватися, у тому числі шляхом належного доказового підтвердження своїх вимог і заперечень. Надання відповідачем лише формальних заперечень без будь-якого доказового наповнення фактично порушує баланс процесуальних прав сторін та суперечить самій суті змагального процесу. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У даному випадку відповідач, заперечуючи проти позову, не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок щодо доказування. У цьому контексті підлягає застосуванню концепція негативного доказу, відповідно до якої сторона, що заперечує проти доведених іншою стороною фактів, повинна надати докази, які спростовують такі факти, або належним чином обґрунтувати неможливість їх подання. Відсутність будь-яких доказів на підтвердження заперечень відповідача свідчить про їх декларативний характер і позбавляє суд можливості надати їм доказове значення. Крім того, відповідно до статей 83 та 89 ЦПК України, суд оцінює докази з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності та достатності у сукупності, а докази, не подані у встановлений законом строк, не беруться судом до уваги. Стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини наголошує, що суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права при вирішенні справ. Так, внаслідок неподання урядом запитаних істотних доказів або достатніх пояснень стосовно певних обставин, які підлягали доведенню іншою стороною, Суд вказав на можливість дійти висновків про існування цих обставин (adverse inferences), та ухвалити рішення стосовно таких обставин із застосуванням значно нижчого стандарту переваги доказів (preponderance of evidence) (§ 107 рішення від 10.12.2010 у справі "Трепашкін проти Росії (№ 2)". Суд підкреслював, що відповідно до його усталеної практики, доведеність може випливати зі співіснування достатньо сильних, чітких та взаємоузгоджених умовиводів або такого ж плану неспростованих презумпцій (§ 481 рішення від 31.05.2018 у справі "Абу Зубайда проти Литви"). Поки що лише у господарських справах Верховний Суд вказував на те, що принципу змагальності у господарському судочинстві найбільшою мірою відповідає стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанова Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18], і саме цей стандарт, як правило, має застосовуватись при розгляді господарських спорів [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17; від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17]. Видається, що, враховуючи близькість принципів господарського і цивільного судочинства, а також відносин, спори з яких вирішуються у судах цих юрисдикцій, цей же стандарт має переважно застосовуватись і у цивільному процесі. При цьому слід бути свідомим, що стандарт доказування залежить від обставин, доведення яких є необхідним, а не суто від юрисдикції. Про те, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову йдеться у Постанові ВС від 27.05.2020 року у справі № 2- 879/13. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах. Верховний Суд 23 жовтня 2019 року прийняв постанову (справа № 917/1307/18), якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності. Згідно із закріпленою у статті 204 ЦК України презумпцією правомірності правочину правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача» (Постанова ВС від 17.07.2019 року у справі № 752/11866/16-ц). Відтак, за повної відсутності будь-яких доказів з боку відповідача, його заперечення проти позовних вимог мають виключно декларативний характер та не спрямовані на спростування конкретних фактичних обставин, доведених позивачем належними і допустимими доказами. Такі заперечення не відповідають вимогам статті 81 ЦПК України щодо обов`язку сторони довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, а відтак не є достатніми в силу закону. Натомість позиція Позивача, що підтверджена поданими доказами, є більш аргументованою та вірогідною на відміну від позиції Відповідача, оскільки останній не скористався наданими йому рівними процесуальними можливостями для їх спростування, поставивши під сумнів їх належність, допустимість чи достовірність не подав альтернативних доказів, для підтвердження своєї позиції.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності уд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання з оплати наданих послуг є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення заборгованості виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року, «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року).

Позивач звернувся до суду з цим позовом у23 квітня 2025 року, тобто після спливу позовної давності щодо заборгованості за кредитним договором № 88965 від 29.10.2019..

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Крім того, у п. 19 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України було зазначено, що в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану

Отже, Законом № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), а згодом і введення воєнного стану на території України, тому з урахуванням положень вищенаведеного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21 заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

З урахуванням пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, часу введення в Україні карантину з 02 квітня 2020 року та воєнного стану з 24 лютого 2022 року, позивач звернувся до суду з позовом у межах позовної давності.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням того, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом у загальному розмірі 40360,81 грн.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню,сплачений за подачу позову судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 133, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимог Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором про наданнябанківьких послуг від 20.02.2020 в розмірі 40360,81 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Позивач Акціонерне товариство «Універсал Банк», місцезнаходження: індекс 04114, м. Київ, вул.Автозаводська, буд. 54/19, ЄДРПОУ 21133352.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя М. М. Бебешко