Рішення № 136370356, 08.05.2026, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/13685/25

Категорія 36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2026 року

Подільський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Будзан Л.Д.,

з участю секретаря судового засідання - Топоровського М.О.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Деревецького В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2025 року представник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Подільського районного суду міста Києва позовом до ПрАТ «Страхова компанія «АРКС», в якому просив стягнути із відповідача три відсотки річних в сумі 131 156,37 грн, інфляційні втрати в розмірі 562 967,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що 04 березня 2016 року між ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» (в подальшому змінено найменування на ПрАТ «Страхова компанія «АРКС»), ОСОБА_2 , АТ «ОТП Банк» укладено договір добровільного страхування майна підприємства №22ип6д, а саме будинку АДРЕСА_1 . 11 жовтня 2016 року на об`єкті страхування відбувся страховий випадок - пожежа. 03 липня 2017 року відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 554 389,95 грн. З даною сумою страхового відшкодування позивач не погодився та звернувся до суду із позовом. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року, позов до ПрАТ «СК «АРКС», треті особи: АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 , про стягнення страхового відшкодування задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «СК «АРКС» на корись ОСОБА_2 215 155,84 грн страхового відшкодування та пеню за період з 12 квітня 2018 року до 12 квітня 2019 року в сумі 5 378,90 грн. 19 грудня 2023 року на виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.06.2023 у справі №200/6829/19 відповідач сплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 215 155,84 грн та пеню за період з 12 квітня 2018 року до 12 квітня 2019 року в сумі 5 378, 90 грн. Наголошує на тому, що постановою від 30 липня 2025 року у справі №200/6829/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу позивача задовольнив частково, рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року змінив, стягнув із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_2 583 678,41 грн страхового відшкодування та пеню за період з 12 квітня 2018 року до 12 квітня 2019 року в сумі 14 650,33 грн. За таких обставин, вважає, що станом на день подання цього позову, відповідач добровільно не виконав грошове зобов`язання у повному обсязі, яке виникло за договором добровільного страхування майна підприємств №22ип6д від 04 березня 2016 року, а саме у строк передбачений договором (18 липня 2017 року), не сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 583 678,41 грн, у зв`язку з цим просить стягнути з відповідача 3 процентів річних у розмірі 131 156,37 грн та інфляційних втрат у розмірі 562 967,70 грн, що підлягають сплаті відповідачем за прострочення виконання грошового зобов`язання в порядку вимог ст. 625 ЦК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2025, головуючим суддею у справі визначено Будзан Л.Д.

Ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року, провадження у вищевказаній цивільній справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

В жовтні 2025 року представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що 04 березня 2016 року між ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» та ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 , укладено договір добровільного страхування майна підприємства №22ип6д. 12.10.2016 ОСОБА_4 звернувся до страхової компанії з письмовим повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку, а 27.06.2017 - із заявою про виплату страхового відшкодування шляхом перерахування коштів на рахунок АТ «ПриватБанк». 05.07.2017 страхова компанія виплатила страхове відшкодування на рахунок ОСОБА_4 в розмірі 554 389,95 грн. Разом з цим, представник позивача не погодився з сумою страхового відшкодування та звернувся до відповідача з претензією 20.03.2018, у відповідь на що страхова компанія здійснила незалежне експертне дослідження страхового відшкодування та запропонувала представнику позивача підписати угоду про погодження розміру страхового відшкодування в сумі 215 155,84 грн. Звертає увагу на те, що позивач не подавав до страхової компанії жодних зауважень, пропозицій чи доповнень до вказаної угоди, що вказує на небажання позивача отримати суму страхового відшкодування в досудовому порядку, та одразу звернувся з позовом до суду. 19.12.2023 після набрання законної сили рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.06.2023 (справа 200/6829/19) АТ «СК «АРКС» виплатило ОСОБА_2 страхове відшкодування в сумі 215 155,84 грн, а 20.12.2023 - пеню в сумі 5 378,90 грн. 08.09.2025 на виконання постанови Верховного Суду від 30.07.2025 у цій же справі №200/6829/19 страхова компанія виплатила позивачу ще 368 522,57 грн. страхового відшкодування, та 11.09.2025 - пеню в сумі 9 271,43 грн. Враховуючи добросовісну поведінку відповідача, який вживав заходів щодо добровільної виплати частини страхового відшкодування в досудовому порядку, а також те, що прострочення виконання зобов`язання в період з 18.07.2017 по 19.12.2023 зумовлене діями самого позивача та небажання останнім прийняти належне виконання зобов`язання, вважає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних щодо суми 215 155,84 грн в період часу з 18.07.2017 по 19.12.2023 є безпідставним, а нараховані суми не підлягають стягненню з відповідача. Крім цього, просить відмовити у стягненні інфляційних втрат та 3% річних за період з 19.12.2023 по 26.08.2025 у зв`язку з невірним обрахуванням вказаних сум позивачем, а також застосувати строки позовної давності до позовних вимог в цілому. Посилається на те, що відповідно до п. 9.3 договору страхування передбачено, що в разі вирішення питання про стягнення грошових коштів з винної сторони за договором в судовому порядку нарахування пені за час розгляду судової справи не здійснюється, тому не підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних, оскільки це не передбачено договором страхування.

В жовтні 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказує на безпідставність, необгрунтованість доводів представника відповідача, викладених у відзиві. Зокрема, зазначає, що підстави для застосування статті 613 ЦК України та звільнення відповідача від відповідальності за прострочення відсутні, оскільки проект угоди про погодження розміру страхового відшкодування був переданий працівником відповідача позивачу через ОСОБА_4 , у якого на той момент закінчилися повноваження, як представника ОСОБА_2 , без будь-якого супровідного листа та у форматі роздрукованого на аркуші А4 тексту, який не містив жодних підписів та печаток, та з якого не було зрозуміло, чи виходила дана пропозиція від особи, уповноваженої на представництво інтересів відповідача. При цьому на момент пропозиції (листопад 2018 року) розмір зобов`язання був спірним, оскільки відповідач пропонував до сплати лише 37% від суми, яку він був зобов`язаний сплатити, що не слід вважати як належне виконання зобов`язання. Крім цього, вказана угода була не «пропозицією щодо належного виконання», а, поряд з іншими листами, якими обмінювалися сторони, була частиною переговірного процесу, який тривав з 2016 року і не призвів до досягнення остаточної домовленості. Крім цього, наголошує, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 625 ЦК України, сума нарахованих компенсацій є значною і співмірною з сумою основного боргу, що є виключно наслідком неправомірної поведінки самого відповідача, який роками ухилявся від виконання свого грошового зобов`язання в повному обсязі, оскільки прострочення тривало з липня 2017 року. Також представник позивача заперечує щодо пропуску строку позовної давності на звернення з даним позовом до суду, оскільки прострочення виконання грошового зобов`язання з боку відповідача почалося з 18 липня 2017 року, однак перебіг позовної давності було змінено законодавцем. Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у зв`язку із встановленням Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню COVID-19, строки позовної давності, встановлені законом, продовжувалися на строк дії такого карантину (з 02.04.2020 по 30.06.2023). Згодом, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, на час дії воєнного стану перебіг позовної давності зупинився. Ця позиція підтверджена висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24. Оскільки позов у даній справі подано 29.08.2025, тобто в період дії пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позовна давність щодо позовних вимог позивача не спливла.

07.11.2025 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог.

Протокольною ухвалою суду в судовому засіданні 25.11.2025 прийнято заяву представника позивача про зменшення позовних вимог та ухвалено продовження розгляду справи з урахуванням зменшених позовних вимог.

В листопаді 2025 року представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач вжив усіх передбачених законом заходів з метою добровільного відшкодування страхової виплати позивачу, однак останній відмовився від прийняття належного виконання зобов`язання.

В січні 2026 року представник позивача подав додаткові пояснення, в яких наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на безпідставність заперечень відповідача та доведеність фактів неналежного виконання ним зобов`язань.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 27 січня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

В березні 2026 року представник відповідача подав заперечення на додаткові пояснення представника позивача, просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

В квітні 2026 року представник відповідача подав заперечення на додаткові пояснення представника відповідача, просив задовольнити позов у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити з викладених в ньому підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, просив в позові відмовити.

Суд, заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень ст. 124 Конституції України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що між ПрАТ СК «АХА Страхування» (страховик), ОСОБА_4 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності (страхувальник) та ПАТ «ОТП Банк» (вигодонабувач) укладено договір добровільного страхування від 04 березня 2016 року майнових інтересів, пов`язаних із володінням, розпорядженням, користуванням «Житлового будинку з торгівельно-офісними приміщеннями (включаючи невід`ємні комунікації, внутрішнє та зовнішнє оздоблення)» - страхова сума 8 527 000,00 грн, земельна ділянка - страхова сума 669 400,00 грн (загальна страхова сума дорівнює 9 196 400,00 грн), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Страховий платіж сплачено позивачем 04 березня 2016 року.

11 жовтня 2016 року ОСОБА_2 подав заяву про настання страхового випадку.

03 липня 2017 року відповідачем складено страховий акт, за яким визначено суму до виплати 554 389,95 грн.

05 липня 2017 року відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування в сумі 554 389,95 грн.

З даною сумою страхового відшкодування позивач не погодився та звернувся до суду із позовом.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року (справа №200/6829/19), позов до ПрАТ «СК «АРКС», треті особи: АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 про стягнення страхового відшкодування задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СК «АРКС» на корись ОСОБА_2 215 155,84 грн страхового відшкодування та пеню за період з 12 квітня 2018 року до 12 квітня 2019 року в сумі 5 378,90 грн.

19 грудня 2023 року на виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.06.2023 (справа №200/6829/19) відповідач сплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 215 155,84 грн та пеню за період з 12 квітня 2018 року до 12 квітня 2019 року в сумі 5 378,90 грн, що не заперечується сторонами у справі.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2025 року (справа №200/6829/19) касаційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року змінено, абзаци другий- п`ятий резолютивної частини рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2023 року викладено у наступній редакції: «Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_2 583 678,41 грн страхового відшкодування та пеню за період з 12 квітня 2018 року до 12 квітня 2019 року в сумі 14 650,33 грн».

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

08.09.2025 на виконання постанови Верховного Суду від 30.07.2025 (справа №200/6829/19) страхова компанія виплатила позивачу страхове відшкодування в сумі 368 522, 57 грн шляхом зарахування на рахунок у АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується копією платіжної інструкції №1159894 від 08.09.2025 (а.с.146).

11.09.2025 на виконання постанови Верховного Суду від 30.07.2025 (справа №200/6829/19) страхова компанія виплатила позивачу пеню в сумі 9271,43 грн шляхом зарахування на рахунок у АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується копією платіжної інструкції №1160668 від 11.09.2025 (а.с 147).

Звертаючись до суду з позовом, представник позивача, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що відповідач допустив прострочення виплати страхового відшкодування, у зв`язку з чим зі страхової компанії на користь позивача підлягають стягненню три відсотки річних та інфляційні втрати, відповідно до положень ст. 625 ЦК України.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача вказував на те, що відсутні будь-які підстави для відповідальності відповідача в порядку ст.625 ЦК України за прострочення виплати страхового відшкодування, оскільки відповідач вживав заходів щодо добровільної виплати частини страхового відшкодування в досудовому порядку, прострочення виконання зобов`язання за період з 18.07.2017 по 19.12.2023 зумовлене діями самого позивача та небажання останнім прийняти належне виконання зобов`язання. При цьому після набрання законної сили рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.06.2023 (справа №200/6829/19) відповідач 19 грудня 2023 року сплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 215 155,84 грн, пеню за період з 12 квітня 2018 року до 12 квітня 2019 року в сумі 5 378,90 грн; та 08.09.2025, 11.09.2025 на виконання постанови Верховного Суду від 30.07.2025 виплачено страхове відшкодування в сумі 368 522, 57 грн та пеня в сумі 9271,43 грн.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

У частині 3 статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, що передбачені договором або законом, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16 зазначено, що за змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що положення ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 526, ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (ст. 992 ЦК України).

Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 757/26834/15-ц (провадження № 61-23871св18), за змістом ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.

Таким чином, зважаючи на правову природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково сплатив відповідачу суму страхового відшкодування, а саме: 05 липня 2017 року - 554 389,95 грн; 19 грудня 2023 року - 215 155,84 грн, 08.09.2025 - 368 522, 57 грн.

Отже за період з 18 липня 2017 року по 19 грудня 2023 року сума заборгованості по виплаті страхового відшкодування складала 583 678,41 грн (повна сума страхового відшкодування визначена постановою ВС від 30 липня 2025 року (справа №200/6829/19/) в розмірі 1 138068,36 грн, з яких позивачу було виплачено 05 липня 2017 року - 554 389,95 грн).

За таких обстави, у зв`язку з простроченням виплати страхового відшкодування за період з 18 липня 2017 року по 19 грудня 2023 року в сумі 583 678,41 грн, на вказану суму в порядку ст.625 ЦК України підлягає нарахуванню три відсотки річних в сумі 112 498,02 грн та інфляційні втрати в сумі 493 017, 72 грн.

У період з 19 грудня 2023 року по 26 серпня 2025 року сума заборгованості за грошовим зобов`язанням (невиплатою страхового відшкодування) становила 368 522,57 грн, оскільки відповідач 19.12.2023 виплатив позивачу частину суми страхової виплати в розмірі 215 155,84 грн (583 678,41 грн - 215 155,84 грн ), тому на вказану суму порядку ст.625 ЦК України підлягає нарахуванню три відсотки річних в сумі 18 658,35 та інфляційні втрати сумі 69 073,04 грн.

Суд погоджується з розрахунком трьох процентів річних та інфляційних втрат за вказані періоди прострочення, що наданий позивачем, оскільки такий розрахунок є вірним та таким, що здійснений у відповідності до вимог закону.

Щодо доводів представника відповідача про відсутність підстав для відповідальності відповідача в порядку ст.625 ЦК України за прострочення виплати страхового відшкодування, зважаючи на добросовісність поведінки останнього та вжиття заходів щодо добровільної виплати частини страхового відшкодування в досудовому порядку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Тобто, відповідальність страховика, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов`язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.

Представник відповідача вказує на те, що з метою належного виконання зобов`язання за договором страхування, 27.11.2018 запропонував позивачу підписати угоду про погодження розміру страхового відшкодування в розмірі 215 155,84 грн, однак позивач відмовився.

З копії проекту вказаної угоди, що долучена представником відповідача до матеріалів справи (а.с.103) вбачається, що вона не містить жодних підписів та печаток, адресована не позивачу, а його представнику Воскобойникову Д.О., строк дії довіреності якого на представництво інтересів позивача закінчився 26 жовтня 2018 року. Крім цього, відсутні докази надсилання та отримання такого проекту угоди безпосередньо позивачем.

За таких обставин не вчинення з боку позивача будь-яких дій у відповідь на вказаний проект угоди відповідача, звернення в подальшому в суд з позовом про стягнення всієї суми страхової виплати не може вважатися відмовою прийняти належного виконання зобов`язання в розумінні ст.611 ЦК України.

Суд вважає необгрунтованими доводи представника відповідача про те, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних є надмірними, несправедливими до боржника та неспівмірними сумі боргу, оскільки згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24 роз`яснено, що суд не має права зменшувати розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права від знецінення грошових коштів. Їх стягнення є об`єктивною компенсацією за понесені втрати, тому суд не може зменшити їх розмір. Щодо трьох процентів річних, то це є законодавчо встановлений мінімальний розмір плати за неправомірне користування чужими грошовими коштами, який не підлягає зменшенню судом, на відміну від договірної неустойки, розмір якої може бути зменшено на підставі статті 551 ЦК України.

Крім цього, у відзиві на позов представник відповідача вказував на те, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права з пропуском строку позовної давності.

Перевіряючи обґрунтованість вказаних доводів представника відповідача, суд приймає до уваги те, що відповідно до частин 3 і 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (ст. 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, §51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), №66610/09, §43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Постановами КМУ від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року №1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався.

Статтею 58 Конституції України, та статтею 3 ЦПК України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом 8АЯ8-СоУ-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України скасовано карантин.

Водночас, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Отже, встановлена статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність тривалістю у три роки, сплив якої припадав на карантин, який скасований під час дії воєнного стану, продовжена до закінчення дії воєнного стану.

Згідно з пунктами 7.4 та 7.5 договору страхування, страховик зобов`язаний скласти страховий акт протягом 10 робочих днів з моменту отримання всіх необхідних документів та здійснити виплату протягом 10 робочих днів з дня підписання страхового акту.

Враховуючи те, що страховий акт № АХА2215289 складений відповідачем 03 липня 2017 року, тому десятиденний робочий строк для виплати сплив 17 липня 2017 року.

Таким чином, прострочення виконання грошового зобов`язання з боку відповідача почалося з 18 липня 2017 року.

Враховуючи те, що позивач звернувся з позовом до суду 29.08.2025, тобто в період дії пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в межах позовної давності, тому позовна давність щодо позовних вимог позивача не спливла та відсутні підстави для застосування строків позовної давності.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві на позов, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). На підставі викладеного та досліджених судом доказів суд дійшов висновку про доведеність заявлених позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «СК «АРКС» про стягнення трьох відсотків річних в сумі 131 156,37 грн та інфляційних втрат в сумі 562 090,76 грн в порядку вимог ст. 625 ЦК України, тому пред`явлений позов підлягає задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 5553 грн, що підтверджено квитанцією, яка міститься в матеріалах справи.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, тому судовий збір за подання позовної заяви необхідно стягнути з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 625 ЦК України, ст.12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_2 три відсотки річних в сумі 131 156 (сто тридцять одну тисячу сто п`ятдесят шість) гривень 37 коп., інфляційні втрати в сумі 562 090 (п`ятсот шістдесят дві тисячі дев`яносто) гривень 76 коп., в загальному розмірі 693 247 (шістсот дев`яносто три тисячі двісті сорок сім) гривень 13 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5553 (п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят три) гривні.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи, а також особи, які не брати участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін по справі:

позивач - ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС», код ЄДРПОУ 20474912, місцезнаходження: вул. Іллінська, буд. 8, м. Київ

Рішення складено та проголошено 08 травня 2026 року.

Суддя Л.Д. Будзан