Рішення № 136328360, 03.04.2026, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/7252/25

Провадження № 2-о/0182/55/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03.04.2026 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про встановлення факту проживання за однією адресою -

В С Т А Н О В И В:

До Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про встановлення факту проживання за однією адресою.

В обгрунування заявлених вимог представник заявника посилається на те, що з вересня 2023 року заявниця отримує пенсію за віком. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З метою переведення з пенсії за віком на пенсію в зв`язку з втратою годувальника, 04 квітня 2025 року через відділ обслуговування громадян № 20 (сервісний центр) ОСОБА_2 звернулась до ГУ УПФ в Дніпропетровській області із відповідною заявою. За принципом екстериторіальності, заява про переведення з пенсії за віком на пенсію в зв`язку з втратою годувальника розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та рішенням від 14 квітня 2025 року № 047250018473 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовив у переведенні з пенсії за віком на пенсію в зв`язку з втратою годувальника в зв`язку з тим, що до заяви від 04.04.2025 року № 2117 долучено довідки № 342 та № 343 від 03.04.2025 року, що надані ОСББ „Відродження-28" про склад сім`ї та спільне проживання ОСОБА_2 разом з чоловіком на день його смерті. Однак, чинними законодавчими актами не передбачено право голови правління ОСББ підтверджувати факт проживання фізичних осіб у житловому приміщенні та надавати довідки з цього приводу. Не погодившись з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у переведенні з пенсії за віком на пенсію в зв`язку з втратою годувальника, заявниця звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року позов задоволено. Проте, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року в адміністративній справі № 160/14429/25 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі не є спірним, що ОСОБА_2 є дружиною померлого ОСОБА_3 та з`ясуванню підлягає питання, чи було надано позивачем належний документ про проживання позивачки за однією адресою з померлим годувальником ОСОБА_3 на дату його смерті. Для підтвердження цього факту ОСОБА_2 подала до пенсійного органу довідки ОСББ «Відродження-28», копії яких містяться в матеріалах справи. Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що Порядок № 22-1 не встановлює обов`язковість надання документу, який підтверджує місце проживання разом з годувальником за однією адресою, виключно, органом місцевого самоврядування. Водночас, обов`язковою умовою є видання такого документу, відповідно до чинного законодавства. При цьому, Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» не наділяє голову правління правом на видачу довідок про місце проживання особи. Отже, надані позивачем до УПФУ довідки ОСББ не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження факту проживання ОСОБА_2 з померлим годувальником. При цьому, суд апеляційної інстанції не спростував право позивача на перехід на інший вид пенсії - у зв`язку з втратою годувальника, а лише констатував, що для вирішення цього питання позивачем не надано належних документів, виданих, відповідно до вимог чинного законодавства уповноваженим на те органом. У разі неможливості надати такі документи, факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку. На теперішній час чинним законодавством України не визначено, який саме документ видає орган місцевого самоврядування для підтвердження місця проживання разом з годувальником за однією адресою. Таким чином, ОСОБА_2 не може реалізувати своє право переведення з пенсії за віком на пенсію в зв`язку з втратою годувальника інакше, ніж через звернення до суду із заявою про встановлення факту її проживання за однією адресою з померлим годувальником ОСОБА_3 на дату його смерті. Таким чином, враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , змушена звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким встановити факт проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за однією адресою ( АДРЕСА_1 ) з померлим годувальником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на дату його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивачка в судове засідання не прибула, надала до суду заяву, в якій просила суд розгляд справи проводити за її відсутності та на задоволенні заяви наполягала. Її представник ОСОБА_1 викладені в заяві обставини підтримала та на задоволенні заяви наполягала. Крім цього, додатково суду пояснила, що її довірителька на час укладання шлюбу зі своїм покійним чоловіком мала власне житло, де й була зареєстрована, проте, весь час подружнього життя проживала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник зацікавленої особи - Головного управління Пенсійного фонду у Одеській області, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, в судове засідання не прибув, однак, надав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за їх відсутності та ухвалити рішення, у відповідності до вимог чинного законодавства (а.с.46-47).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, заявниця по справі та ОСОБА_3 з 05 березня 2015 року перебували в зареєстрованому шлюбі, про що свідчить актовий запис № 98, складений 05 березня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Нікополю реєстраційної служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.6). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що свідчить актовий запис № 334, складений 01 березня 2025 року Нікопольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (а.с.7). У відповідності до акту та довідок, які містяться в матеріалах справи, заявниця разом зі своїм чоловіком проживали за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17). У відповідності до довідки, яка міститься в матеріалах справи, заявниця перебуває на обліку в органах пенсійного фонду. Звернувшись до ПФУ з метою переведення з пенсії за віком на пенсію в зв`язку з втратою годувальника, 04 квітня 2025 року звернулась до Головного управління пенсійного фонду в Дніпропетровській області, однак, рішенням від 14 квітня 2025 року № 047250018473 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовив у переведенні з пенсії за віком на пенсію в зв`язку з втратою годувальника з причини, що до заяви від 04.04.2025 року № 2117 долучено довідки № 342 та № 343 від 03.04.2025 року, що надані ОСББ „Відродження-28" про склад сім`ї та спільне проживання ОСОБА_2 разом з чоловіком на день його смерті (а.с.5). Як вбачається з матеріалів справи, заявниця, в порядку адміністративного судочинства звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року позов задоволено (а.с.8-12). Однак, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року в адміністративній справі № 160/14429/25 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено (а.с.13-15). Для підтвердження факту сумісного проживання з померлим чоловіком на момент його смерті, ОСОБА_2 подала до пенсійного органу довідки ОСББ «Відродження-28», копії яких містяться в матеріалах справи. Однак, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що Порядок № 22-1 не встановлює обов`язковість надання документу, який підтверджує місце проживання разом з годувальником за однією адресою, виключно, органом місцевого самоврядування. Водночас, обов`язковою умовою є видання такого документу, відповідно до чинного законодавства. При цьому, Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» не наділяє голову правління правом на видачу довідок про місце проживання особи. Отже, надані позивачем до УПФУ довідки ОСББ не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження факту проживання ОСОБА_2 з померлим годувальником. При цьому, суд апеляційної інстанції не спростовував право позивача на перехід на інший вид пенсії у зв`язку з втратою годувальника, а лише констатував, що для вирішення цього питання позивачем не надано належних документів, виданих відповідно до вимог чинного законодавства уповноваженим на те органом (а.с.14).

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Як вбачається з викладених вимог, підставою для звернення до суду в порядку окремого провадження з даною заявою стали обставини, які полягають в тому, що заявниця на час смерті свого чоловіка проживала разом з ним, однак, на підтвердження даних обставин заявницею та її представником надані до суду докази, які, в розумінні вимог чинного законодавства, є належними та допустимими доказами та у суду сумніву не викликають.

В судовому засіданні, на підставі поданого клопотання, також були допитані свідки.

Так, свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що заявниця по справі їй доводиться сусідкою. ОСОБА_2 разом зі своїм покійним чоловіком ОСОБА_5 проживала за адресою: АДРЕСА_1 , приблизно, 6-7 років, точну кількість років зазначити не може, не пам`ятає достеменно, але більше 5-ти років точно.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що заявниця їй доводиться сусідкою. ОСОБА_2 була одружена зі своїм покійним чоловіком ОСОБА_7 більше 10 років. На момент смерті свого чоловіка вони жили разом. До своєї смерті ОСОБА_3 сильно хворів і заявниця як дружина його доглядала та лікувала, швидку викликала та йому допомагала.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до позиції, наведеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 363/214/17-ц, провадження № 61-15154св18, перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. При цьому, не виключається встановлення факту постійного проживання на території України.

У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Факти, що мають юридичне значення, встановлюються в судовому порядку, коли ці факти безпосередньо породжують юридичні наслідки для заявника: право на спадщину; право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, одержання компенсації тощо.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на реалізацію передбачених законом соціальних гарантій, зокрема, право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст.1 СК України, Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Згідно ч.2 ст.3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч.4 ст.3 СК України).

Згідно з ч.1, 2 ст.21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).

Згідно ч.1 ст.55 СК України, дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

У Постанові від 28.08.2019 року у справі № 588/350/15-ц Верховний Суд, досліджуючи питання щодо доказування факту проживання однією сім`єю, зазначив, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святах, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 року № 5-рп/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім, власне, факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто, наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що встановлення зазначеного факту, про що просить заявник, породжує юридичні наслідки, при цьому, в іншому порядку ОСОБА_2 не має можливості підтвердити той факт, що вони з нині померлим чоловіком спільно проживали і вона перебувала на його утриманні, з таким фактом законодавство пов`язує можливість реалізації її прав, а тому заявлені вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч.7 ст.294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення, судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись статтями 89, 258, 259, 263-265, 315, 318-319 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про встановлення факту проживання за однією адресою - задовольнити.

Встановити факт проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за однією адресою ( АДРЕСА_1 ) з померлим годувальником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на дату його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал