Ухвала суду № 136327589, 06.04.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/9815/25

Провадження № 1-кс/202/1970/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду м. Дніпра ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участі прокурора ОСОБА_3

власника майна ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженню № 42024040000000283 від 05.06.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженню № 42024040000000283 від 05.06.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Клопотання обґрунтоване тим, що Слідчими відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024040000000283, відомості про яке до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено 05.06.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 5 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що в період час з 30.08.2023 до 22.12.2023, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, виконувач обов`язків Генерального директора Акціонерного Товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» ОСОБА_6 за попередньою змовою групою осіб зі заступником директора ТОВ «Енера Суми» ОСОБА_4 діючи в умовах воєнного стану, умисно, протиправно, з корисливих мотивів, зловживаючи своїм службовим становищем заволоділи чужим майном, а саме: грошовими коштами на загальну суму 1 289 342,35 грн. (з ПДВ), що у 960 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення, та відповідно до примітки до ст. 185 КК України визнається вчиненням в особливо великих розмірах, тим самим завдали державним інтересам в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості матеріальних збитків на вказану суму.

12.03.2026 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, у зв`язку із чим з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання та з метою відшкодування шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) прокурор просив накласти арешт на майно, належне ОСОБА_7 , яке їй відчужено її чоловіком підозрюваним у справі.

У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, просив його задовольнити, оскільки інкримінована підозрюваному стаття КК України передбачає покарання у виді конфіскації. Вважає, що підозрюваний, з метою уникнення конфіскації, уклав договори дарування належного йому майна дружині. Посилаючись на ч.4 ст. 170 КПК України, вважає, що майно третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації може бути арештовано.

Захисник заперечував проти задоволення клопотання, оскільки підозрюваний не є власником майна. Зазначив, що майно придбано задовго до дати інкримінованого кримінального правопорушення. Посилання прокурора на мету вчинення правочинів є лише припущенням, насправді підозрюваний таким чином спростив життя свої родині у володінні майном.

Підозрюваний заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що автомобіль є єдиним засобом пересування його родини, він має хвору мати, яку потрібно возити на лікування.

Слідчий суддя, вислухавши учасників, перевіривши клопотання на дотримання вимог Кримінального процесуального Кодексу України, дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

Статтею 1 Кримінально процесуального кодексу України визначено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Відповідно до ст.131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

З клопотання вбачається що, слідчими відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024040000000283, відомості про яке до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено 05.06.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 5 ст. 191 КК України.

12.03.2026 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді конфіскації майна.

Згідно ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину.

Завданням арешту є запобігання можливості його пошкодження, знищення, перетворення та відчуження.

Звертаючись з клопотанням про накладення арешту, прокурор просить арештувати майно з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання та з метою відшкодування шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

Щодо можливості накладення арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, суд виходить з вимог ч. 5 ст.170 КПК України, згідно якої арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до частини першої статті 328, частини четвертої статті 334 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до матеріалів клопотання: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , площею 71, 8 кв. метрів та транспортний засобу, автомобіль марки «CHERY JETOUR X70», 2021 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 належать на праві власності ОСОБА_7 .

Таким чином, зважаючи що даний об`єкт нерухомості належить ОСОБА_8 , яка не є підозрюваною, обвинуваченою чи засудженою у даному кримінальному провадженні, накладення арешту з підстав п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України є неможливим.

Встановлення органом досудового розслідування дій підозрюваного з перереєстрації майна після набуття ОСОБА_8 права власності на законних підставах, не може бути підставою для обмеження власника у його законних правах, оскільки навіть перебуваючи у статусі підозрюваного ОСОБА_4 має право на вільне розпорядження своїм майном, якщо таке право не було обмежено судом.

Щодо можливості накладення арешту на майно з метою відшкодування шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

Відповідно ч.6 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно ст.. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Однак, майно належить ОСОБА_8 , яка не є підозрюваною, обвинуваченою чи засудженою у даному кримінальному провадженні, не є особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного.

При цьому, матеріали клопотання не містять відомостей про наявність цивільного позову у кримінальному провадженні та його обґрунтованого розміру.

Посилання на можливість забезпечення спеціальної конфіскації, суд зазначає, що ст.. 191 КК України не входить до переліку статей визначених ст.. 96-1 КК України, яка передбачає випадки спеціальної конфіскації.

Окрім того, відповідно ч. 5 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України»).

Згідно зі ст.7,16 КПК України загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Враховуючи викладене слідчий суддя дійшов до переконання, що клопотання про накладення арешту є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись вимогами ст.ст. 170-173, 175, 369, 372 КПК України, слідчий суддя -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженню № 42024040000000283 від 05.06.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1