Рішення № 136321591, 29.04.2026, Красилівський районний суд Хмельницької області

Справа № 677/1830/24

Провадження № 2/677/47/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

29.04.2026 року м.Красилів

Красилівський районний суд Хмельницької області

у складі: головуючого - судді Шовкуна В.О.,

за участі секретаря судового засідання Демчишеної Ю.В.,

учасники провадження (сторони):

представник позивача - Павленко А.І.,

представник відповідача - адвокат Головатюк Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування Красилівської міської ради до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи.

Позивач Орган опіки та піклування Красилівської міської ради звернувся до Красилівського районного суду Хмельницької області із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначив, що відповідно до рішення виконавчого комітету Красилівської міської ради № 1975 від 28.10.2024 року у зв`язку з загрозою життю та здоровю дитини ОСОБА_3 було негайно відібрано у матері та влаштовано до КНП «Красилівська багатопрофільна лікарня» Красилівської міської ради Хмельницького району Хмельницької області. З 2016 року діти відповідачів періодично перебували на обліку служби у справах дітей Красилівської РДА, як такі, що опинилися у складних життєвих обставинах. У 2019 році діти були зняті з обліку, оскільки вдалося мінімізувати негативний вплив обставин, з якими батьки не могли впоратися самостійно. Відповідно до наказу Служби у справах дітей Красилівської міської ради від 29.07.2022 року ОСОБА_4 було вкотре зараховано на облік дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Батько дитини поїхав працювати за кордон ( ОСОБА_5 ), мати в черговий раз почала зловживати алкогольними напоями, дитина була недоглянута. Батько регулярно надсилав кошти із закордону на утримання дітей, внаслідок чого умови проживання сім`ї значно покращилися, тому наказом Служби від 08.10.2024 року малолітню дитину ОСОБА_4 було знято з обліку. 25.10.2024 року на мобільний телефон начальника Служби у справах дітей Красилівської міської ради прийшло повідомлення від ОСОБА_6 про те, що їй з братом загрожує небезпека від нетверезого чоловіка ОСОБА_7 (співмешканця матері ОСОБА_8 ). Начальник Служби спільно з офіцером громади в терміновому порядку виїхали за місцем проживання ОСОБА_8 з дітьми в м. Красилів, де в процесі спілкування з учасниками події було в подальшому 28.10.2024 року прийняте рішення про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_9 . На їхню думку батьки ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків, а тому просили суд позбавити їх батьківських прав.

08.11.2024 року винесено ухвалу про відкриття позовного провадження.

07.01.2025 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

15.04.2025 року винесено ухвалу про повернення до стадії підготовчого судового засідання.

28.07.2025 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

10.09.2025 року винесено ухвалу про закриття провадження в частині позовної вимоги щодо позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів до ОСОБА_2 , внаслідок настання її смерті.

Аргументи учасників справи.

У судовому засіданні представник позивача Павленко А.І. позов підтримала, просила суд його задовольнити.

Представник відповідача - адвокат Головатюк Л.А. позовні вимоги не підтримала, просила відмовити у їх задоволенні. Надали письмовий відзив, згідно якого зазначили, що батько жодним чином не ухиляється від виконання своїх обов`язків, наразі у 2021 році змушений був поїхати за кордон у пошуках роботи та для забезпечення сім`ї грошовими коштами. Постійно надсилав грошові кошти на їх утримання, спілкується з дітьми по телефону. Відповідач планував, що дитина переїде до нього, про те, що дітей відібрали у матері дізнався від доньки по телефону та начальника Служби у справах дітей. Категорично заперечую проти того, щоб його позбавляли батьківських прав.

Неповнолітній ОСОБА_3 у судовому засіданні повідомив про те, що дійсно наразі спілкується зі своїм батьком по телефону, десь 1 раз на тиждень, два… Батько запитує у нього про його справи, про школу, пропонував йому переїхати жити до нього за кордон, однак він відмовився, оскільки він так зрозумів, що там умови для проживання не дуже хороші. Стосовно позовних вимог однозначно відповісти суду не зміг.

Позиція суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання належним чином повідомленого учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Заслухавши учасників справи, неповнолітнього, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов наступного висновку.

Короткий зміст фактичних обставин справи.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження від 10.02.2011 року серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Заставківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . (а.с. 16).

Відповідно до висновку Сліжби у справах дітей Красилівської міської ради від 05.11.2024 року слідує, що орган опіки та піклування прийшов до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 51-56).

Рішенням № 1990 від 05.11.2024 року виконавчим комітетом вирішено подати до Красилівського районного суду Хмельницької області відповідний позов про позбавлення відповідачів батьківських прав. (а.с. 51).

Відповідно до характеристик із Заставської гімназії Красилівської міської ради від 28.10.2024 року, 13.10.2023 року ОСОБА_11 навчається в гімназії з першого класу. Домашнім вихованням дитини займається мати ОСОБА_12 , вона приділяє належну увагу дитині, шкільним приладдям дитина забезпечена належним чином, охайно одягнений. (а.с. 18-19).

Згідно довідки Заставської гімназії Красилівської міської ради від 28.10.2024 року ОСОБА_11 навчальні заняття без поважних причин не пропускає. (а.с. 20).

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Таким чином, наведені норми права дають підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07.12.2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27.11.1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07.08.1996 року, § 78).

Також ЄСПЛ в рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідачем проти позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини.

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327 цс 18).

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16постанови від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Жорстоке поводження з дитиною полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Красилівської міської ради Хмельницької області № 1990 від 05.11.2024 року затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте, суд не погоджується з даним висновком, оскільки з висновку не вбачається той факт, що на засіданні були присутні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не були з`ясовані причини такої поведінки. Викладені у висновку обставини не підтверджені відповідними письмовими доказами. Відповідач ОСОБА_1 перебуває за кордоном. Даний факт жодним чином комісією не приймався до уваги, як і не встановлювалися причини не повернення із за кордону відповідача, можливо це відбулося внаслідок повномасштабної війни, яка розпочалася з лютого 2022 року. Також з наданим висновком Служби у справах дітей щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, не узгоджуються надані характеристики на дитину зі школи за жовтень 2024 року (а.с. 18-19), а також довідка щодо відвідування дитиною шкільних занять. (а.с. 20).

Тому суд приходить до висновку, що рішення органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітньої дитини прийняте передчасно, не достатньо обґрунтованим, без встановлення всіх обставин справи. На думку суду, такий висновок суперечить інтересам дитини.

У судовому засіданні також було встановлено, що в період спільного проживання, відповідач не проявляв до дитини жодної агресії, не надано підтверджуючих доказів зловживання відповідачем алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Згідно з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду: від 10.11.2021 року у справі № 309/556/17 (провадження № 61-14124 св 21), від 23.05.2022 року у справі № 752/26176/18 (провадження № 61-16697 св 21), від 02.08.2022 року у справі № 743/269/21 (провадження № 61-18133св21), від 25.11.2022 року у справі № 308/9081/21 (провадження № 61-8290 св 22), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine) від 18 грудня 2008 року, заява № 39948/06). Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Суду не надано доказів, які б вказували на те, що відповідачу ОСОБА_1 байдуже до долі сина ОСОБА_13 , фактично надані письмові документи щодо позбавлення батьківських прав позивачем надані відносно ОСОБА_2 , яка під час судового розгляду померла, та в цій частині провадження закрито, а тому суд не надає оцінки таким докам. Стосовно іншого Відповідача жодного документу, який би вказував на ухилення ним виконання обов`язків суду не надано.

На думку суду, в даному випадку не можна говорити однозначно про те, що відповідач свідомого нехтує своїми обов`язками щодо виховання своєї дитини. Таким чином, повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, судом не встановлено підстав позбавлення відповідача батьківських прав, визначених статтею 164 СК України, а також жорстокого поводження (фізичного або психічного насильства, застосування недопустимих методів виховання, приниження людської гідності дитини) відповідача з сином, суд доходить переконання, що якнайкращим інтересом дитини є збереження його зв`язків із батьком - відповідачем по справі, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 264-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Органу опіки та піклування Красилівської міської ради до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та покласти на орган опіки та піклування Красилівської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи (сторони):

Позивач - орган опіки та піклування Красилівської міської ради Хмельницької області, адреса місця знаходження: 31000, Хмельницька область, м. Красилів, пл. Незалежності, 2, ідентифікаційний код юридичної особи 04060737.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: Хмельницька область, Хмельницький район, с. Заставки, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлено 07.05.2026 року.

Суддя: В.О. Шовкун