Ухвала суду № 136280976, 29.04.2026, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/6319/25 Провадження № 2/450/1002/26

УХВАЛА

про забезпечення позову

29 квітня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Мельничук І. І.,

секретаря судового засідання Дикої О. Ю.

розглянувши в порядку ст. 153 ЦПК України, без виклику сторін заяву адвоката Левик Соломії Андріївни в інтересах ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі № 450/6319/25 за первісним позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Шкарупська-Баранова Наталія Богданівна, до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Служби у справах дітей Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Левик Соломія Андріївна, до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Солонківської сільської ради (виконавчий комітет) Львівського району Львівської області, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини, -

в с т а н о в и в :

в провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області на стадії підготовчого судового засідання перебуває цивільна справа за первісним позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Шкарупська-Баранова Наталія Богданівна, до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Служби у справах дітей Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Левик Соломія Андріївна, до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Солонківської сільської ради (виконавчий комітет) Львівського району Львівської області, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини.

28.04.2026 року адвокат Левик С. А. в інтересах ОСОБА_1 позивача за зустрічним позовом скерувала на адресу суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просить: зобов`язати ОСОБА_2 : усунути ОСОБА_1 , перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та у його вихованні; надати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу, у тому числі й за допомогою голосових та відеодзвінків через мобільний додаток «Viber», з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щовівторка та щоп`ятниці з 17.00 до 18.00.

В обґрунтування заходів забезпечення позову покликається на те, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітніх дітей, який перебуває на розгляді суду та може тривати значний час. При цьому ОСОБА_2 фактично перешкоджає реалізації ОСОБА_1 її батьківських прав, систематично обмежуючи спілкування матері з сином ОСОБА_4 , аж до повного припинення будь-якого контакту з квітня 2026 року, а також перешкоджає спілкуванню між братами. Такі дії ОСОБА_2 , на думку представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 , суперечать вимогам ст. 157 Сімейного кодексу України, порушують право дитини та матері на підтримання регулярних контактів і участь у вихованні, гарантовані національним законодавством та міжнародними актами (зокрема, Конвенцією про права дитини), і негативно впливають на психоемоційний стан дитини. Зазначає, що відсутність належного спілкування створює реальну загрозу втрати емоційного зв`язку між матір`ю та дитиною, а також між братами, що ускладнить або зробить неможливим ефективне виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову. З огляду на це, існує необхідність у негайному застосуванні заходів забезпечення позову шляхом встановлення порядку спілкування на період розгляду справи. З наведених підстав, просить заяву задовольнити.

Відповідно до ч.1ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд дійшов висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності, у відповідності до положень ч. 1ст. 153 ЦПК України.

При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши заяву про забезпечення позову та матеріали цивільної справи, приходжу до наступного висновку.

Згідно ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до змісту п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно змісту п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що: між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог; дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Судом встановлено, що в провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебуває цивільна справа за первісним позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Шкарупська-Баранова Наталія Богданівна, до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Служби у справах дітей Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Левик Соломія Андріївна, до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Солонківської сільської ради (виконавчий комітет) Львівського району Львівської області, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини.

Із матеріалів справи, зокрема, позовної заяви, відзиву на позовну заяву, зустрічної позовної заяви, заяви про забезпечення позову, усних та письмових пояснень, вбачається, що між сторонами дійсно виник спір, що стосується визначення місця проживання спільних дітей сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В підготовчому судовому засіданні встановлено, що між сторонами існують конфліктні відносини з приводу участі кожного із батьків у вихованні дітей, оскільки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з батьком ОСОБА_2 , в Україні, а молодший син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з мамою ОСОБА_1 , закордоном, а саме в Республіці Польща.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що відповідач за первісним позовом, позбавлена можливості приймати участь у вихованні сина ОСОБА_3 , вирішенні питань вибору навчального закладу, не обізнана зі станом здоров`я такого, спілкування, в т.ч. по мобільному зв`язку; між сторонами з цього приводу постійно існують конфлікти і непорозуміння, що не може не впливати на позитивний розвиток дітей, їх життя і формування особистості.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави учасниці Конвенції зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги й обов`язки її батьків, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Загально прийнятно, що права дитини завжди переважають над інтересами дорослих. Кожна дитина має право на освіту незалежно від того, які суперечності мають між собою дорослі батьки.

Практика Європейського суду з прав людини у такій категорії справ вказує на те, що між правами та інтересами дитини повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю повинні переважати над інтересами батьків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).

Крім цього, ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про освіту», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Батьки мають рівні права та обов`язки щодо освіти й розвитку дитини.

Частинами 2 та 3 ст. 55 згаданого Закону встановлено, що: батьки, здобувачі освіти мають, посеред іншого, право обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти; обоє з батьків зобов`язані сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених програмою результатів навчання; поважати гідність, права, свободи та законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу; дбати про фізичне і психічне здоров`я дитини, сприяти розвитку її здібностей, формувати навички здорового способу життя.

Норма статті 150 Сімейного кодексу України визначає, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї родини, свого народу, своєї Батьтківщини. Батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Згідно зі статтею 157 СК України, питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що мати, яка проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах такої.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 перешкоджає матері ОСОБА_1 у вихованні сина, обмежує їх вільне спілкування, що є неприпустимим в українському суспільстві, в якому батьки зобов`язані забезпечити благополуччя і всесторонній розвиток особистості дитини та збалансувати свої інтереси та інтереси дитини, які за своєю природою та важливістю повинні переважати незалежно від вирішення спору по суті, оскільки виховний процес дітей триває щоденно і не повинен залежати та бути пов`язаний із наявним конфліктом, який склався між батьками, у зв`язку із наявним спором.

Судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька).

Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

Суд звертає увагу, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання дітей, сприяння забезпеченню відновлення стосунків та емоційного контакту сина з матір`ю, який проживає окремо, повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити таких від спілкування з нею.

Зазначені позивачем за зустрічним позовом заходи забезпечення позову не є предметом спору і не можуть вважатись вирішенням спору по суті.

Відповідно до частин 6,7 ст. 153 ЦПК України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, серед іншого, забороною вчиняти певні дії.

Верховний суд України в п. 4 Постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 р. №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначає, що суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність позовним вимогам виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11).

Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

За таких обставин, співставивши можливі негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову із тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням законного інтересу прав малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за захистом прав якого позивач звернувся до суду, суд вважає, що вказані заходи забезпечення позову є співмірними.

Відтак, з метою запобігання втратам емоційного контакту матері з дітьми, погіршення між ними психоемоційного характеру стосунків на час розгляду справи, який може бути тривалим, та остаточне вирішення питання про визначення місця проживання дітей, необхідно дійти висновку, що зазначені у клопотанні заходи забезпечення позову сприятимуть відновленню довірливих стосунків та емоційного контакту між матір`ю та сином, що відповідатиме інтересам як батьків так і дітей, та зможе усунути загрозу невиконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дітей.

Вказані заходи забезпечення позову спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні малолітнього сина з матір`ю на час вирішення по суті спору щодо місця проживання, відтак наведене, сприятиме усуненню конфліктних ситуацій між сторонами та стане гарантією того, що сторони сумлінно використовуватимуть свої батьківські права і виконуватимуть батьківські обов`язки, що не зашкодить інтересам дітей та батьків.

Надавши оцінку обґрунтованості доводам заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням прав матері на особисте спілкування з малолітнім сином, наявністю випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дітей, суд дійшов висновку про доцільність забезпечення позову.

Керуючись ст. ст.149-150,153,258,260, 261 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

заяву адвоката Левик Соломії Андріївни в інтересах ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - задоволити.

Вжити заходи забезпечення позову, а саме: зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ): усунути ОСОБА_1 , перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у його вихованні; надати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу, у тому числі й за допомогою голосових та відеодзвінків через мобільний додаток «Viber», з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щовівторка та щоп`ятниці з 17.00 до 18.00.

Стягувач (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 ).

Боржник (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 ).

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Суд роз`яснює, що у відповідності до ч. 4ст. 157 ЦПК України, особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяІ. І. Мельничук