Рішення № 136278643, 05.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.05.2026Справа № 917/814/16 (910/1490/22)Суддя Господарського суду міста Києва Яковенко А.В., розглянувши в письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1

до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" (39631, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська, 62; ідентифікаційний код 05808735)

про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку

в межах справи №917/814/16

За заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №917/814/16 за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" про банкрутство.

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Автокраз" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 31 225,17 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 36 937,89 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Автокраз" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку залишено без руху; зобов`язано ОСОБА_1 протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом: подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 2 481,00 грн.

До господарського суду міста Києва від позивача надійшла квитанція про сплату судового збору на виконання вимог ухвали суду від 20.03.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 прийнято до свого провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Автокраз" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку до розгляду в межах справи №917/814/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" та відкрито провадження;

вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

26.09.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання на виконання вимог ухвали та відзив на позовну заяву, відповідно до якого повідомив про сплату заборгованості по заробітній платі та просив суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку.

10.10.2023 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04.01.2019 прийнята на роботу до Приватного акціонерного товариства «АвтоКраз» на посаду диспетчера складального виробництва, ЦСК, що підтверджується Наказом (розпорядження) №3 від 03.01.2019, 01.02.2019 переведена на бухгалтером в управління бухгалтерського обліку та звітності за строковим трудовим договором (Наказ (Розпорядження) про передення на іншу роботу №9 від 31.01.2019) та з 17.11.2020 була звільнена з посади бухгалтера за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу України законів про працю, що підтверджується копією Наказу (розпорядження) №294 від 17.11.2020.

За нормами ст. ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У ч. 3 ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається із наданих позивачем доказів суду, відповідач всупереч наведеним законодавчим положенням при звільненні ОСОБА_1 не у повному обсязі виплатило їй заробітну плату. Заборгованість відповідача з виплати позивачеві належних йому коштів становить 31 225,17 грн. за період з листопада 2019 року по 17.11.2020.

Вказаний розрахунок позивачем був здійснений на підставі довідки Пенсійного фонду України форми ОК-7, де вказано розмір нарахованої заробітної плати за період з листопада 2019 року по листопад 2020 року.

Відповідач надав довідку про доходи та виплати №318 від 14.09.2023, відповідно до якої суми зарплати з преміями ОСОБА_1 у період з грудня 2019 року по листопад 2020 року становить 27 996,21 грн., суд звертає увагу, що щомісячні нарахування заробітної плати у період з грудня 2019 року по листопад 2020 року повністю відповідають інформації зазначеній у довідці Пенсійного фонду України форми ОК-7 за аналогічний період, проте відповідачем не зазначено у довідці про доходи та виплати нарахування за листопад 2019 року, в той же час позивачем у позовній заяві вказано про наявність заборгованості з листопада 2019 року по листопад 2020 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сума зарплати з преміями ОСОБА_1 у період з листопада 2019 року по листопад 2020 року становить 31 225,17 грн. та до виплати позивачу за відпрацьований період підлягала сума у розмірі 26 639,91 грн. з вирахуванням з вказаної суми обов`язкових платежів (ПДФО та військовий збір)

Відповідачем в довідці про доходи та виплати №318 від 14.09.2023 зазначено що у період з 15.05.2020 по 22.11.2021 ним було виплачено позивачу 25 166,57 грн.

Крім того, суд критично оцінює твердження відповідача про відсутність заборгованості станом на 01.09.2023, адже в довідці про доходи та виплати №318 від 14.09.2023 не вказано сума зарплати з преміями за листопад 2019 року, яка предметом спору, крім того сума виплачена позивачу більша на 1 125,98 грн. (25 166,57 грн. - 24 040,59 грн.).

З огляду на викладене, враховуючи заявлений загальний розмір заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі (31 225,17 грн. з вирахуванням ПДФО та військового збору 26 639,91 грн.), та розмір сплачених відповідачем коштів (25 166,57 грн.), суд приходить до висновку, що позивач має право на присудження до стягнення заробітної плати у розмірі 1 473,34 грн., в іншій частині заявленої до суми заборгованості по заробітній платі слід відмовити, оскільки такі виплати були проведені до подачі позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Будь-яких інших доказів на підтвердження сплати відповідачем заробітної плати позивачу в повному обсязі матеріали справи не містять, як і не містять матеріали справи іншого розміру заборгованості ПрАТ «АвтоКраз» перед позивачем.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення суму середнього заробітку за період затримки розрахунку за 297 днів у розмірі 36 937,89 грн.

Матеріалами справи встановлено, що позивач звільнений з 17.11.2020, однак у день звільнення працівника відповідачем не проведений розрахунок з ним, а тому позивач просить стягнути з ПрАТ «АвтоКраз» середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за 297 робочих днів у розмірі 36 937,89 грн.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, то наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. П. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Розглянувши розрахунок середнього заробітку за час затримки при звільненні, наданий позивачем, суд встановив про допущення помилки при розрахунку середньоденної заробітної плати, а саме:

По-перше, ОСОБА_1 здійснила розрахунок середнього заробітку, взявши заробітну плату за два останні місяці роботи (жовтень та листопад 2020 року), а відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто останні два місця, що передують звільненню (17.11.2020) це вересень 2020 року та жовтень 2020 року.

По-друге, відповідно до наданих відповідачем корінців про заробітну плату за вересень 2020 року та жовтень 2020 року, ОСОБА_1 фактично відпрацьовано 18 днів, по 9 днів в кожному місяці.

Отже, середньоденна заробітна плата має складати 2 045,46 грн. (заробітна плата за вересень 2020 року) + 2 103,29 грн. (заробітна плата за жовтень 2020 року) / 18 (кількість фактично відпрацьованих днів за вересень, жовтень 2020 року) = 230,49 грн.

По третє, відповідно до Спільної постанови адміністрації та профспілкового комітету ПрАТ «АвтоКраз» № 21/124 від 11.09.2018 «Про роботу підприємства», у зв`язку із зменшенням обсягів виробництва, що в свою чергу негативно відбилося на фінансовому стані підприємства, з метою збереження виробничого потенціалу ПрАТ «АвтоКраз» для подальшого відновлення виробництва, раціонального використання робочого час, матеріальних та фінансових ресурсів встановлено з 01 січня 2019 року і до його відміни гнучкий режим робочого часу - 64 години на місяць з тривалістю робочої зміни 8 годин.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до корінців про заробітну плату за вересень 2020 року та жовтень 2020 року, позивач відпрацювала 72 години на місяць, тобто 9 днів.

З огляду на викладене, з урахуванням встановленої середньоденної заробітної плати, за перерахунком суду правомірний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 29 041,74 грн. (230,49 грн. * 126 робочих днів (за період з 18.11.2020 по 27.01.2022 із розрахунку 9 робочих днів на місяць).

В іншій частині заявлених до стягнення розміру середнього заробітку за час затримки при звільненні 7 896,15 грн. необхідно відмовити, у зв`язку із неправильним розрахунком.

Також, суд звертає увагу, що згідно п. 3 Порядку, всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Як роз`яснено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Зазначені роз`яснення Пленуму Верховного Суду України узгоджуються з вимогами Податкового кодексу України.

Тому, враховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача 230,49 грн. вирахувана без виключення сум податків та інших обов`язкових платежів, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі 29 041,74 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті.

Твердження відповідача, що сума компенсації обмежена строком 6 місяців, оскільки позов подано у червні 2023 року, судом не береться до уваги, так як спірні правовідносини виникли з 01.01.2021, а зміни до статті 117 КЗпП України були внесені 01.07.2022.

Також відповідач у відзиві на позовну заяву, просить суд зменшити суму стягнення середнього заробітку на 90 відсотків.

Стосовно вказаного клопотання, суд зазначає наступне.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Суд враховує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Згідно з частиною 1 статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Критерії оцінки розумності, справедливості та пропорційності сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Крім того, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у невиплаті належних позивачу сум у день звільнення. Скрутне матеріальне становище, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не звільняють роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а тому у зменшенні розміру середнього заробітку за час затримки при звільненні на 90%, визначений судом (29 041,74 грн), необхідно відмовити.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково та стягненню на її користь, нараховану, але не виплачену суму заробітної плати у розмірі 1 473,34 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 29 041,74 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «АвтоКраз» (39631, Полтавська обл., м. Кременчук, вулиця Київська, 62; ідентифікаційний код 05808735) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 1 473 (одна тисяча чотириста сімдесят три) грн. 34 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 29 041 (двадцять дев`ять тисяч сорок одна) грн. 74 коп. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті. та судовий збір у розмірі 1 948 (одна тисяча дев`ятсот сорок вісім) грн. 74 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 05.05.2026.

Суддя А.В. Яковенко