Постанова № 13627040, 21.12.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.11.17

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 грудня 2010 року Справа № 2а-6253/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Твердохліба Р.С.,

за участю

секретаря судового засідання Чукіній А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фест» до Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000512301/1 від 13.08.2010,

ВСТАНОВИВ:

19 серпня 2010 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фест» до Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000512301/1 від 13.08.2010.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що з 31 травня 2010 року по 12 липня 2010 року фахівцями ДПІ в м. Лисичанську здійснена планова виїзна перевірка ТОВ «Фест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010. Висновки зазначеної перевірки були викладені в акті №24/23-23474189 від 19.07.2010.

За результатами проведеної перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000512301/0 від 30.07.2010 по податку на додану вартсіть, відповідно до якого позивачу визначено податкове зобовязання з ПДВ на загальну суму 215187,00 грн., з яких за основним платежем 143458,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 71729,00 грн.

Позивач в порядку ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» подав первинну скаргу про часткове скасування вищезазначеного податкового повідомлення-рішення. Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 13.08.2010 зазначена первинна скарга була залишена без задоволення та разом з рішенням позивачем було отримане податкове повідомлення-рішення № 0000512301/1 від 13.08.2010.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був зроблений висновок про нібито завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за результатами фінансово-господарських операцій по угоді, укладеній з ПП «ТНіК» (код 31023138). Підставою такого висновку стало самостійне визнання відповідачем зазначеної угоди нікчемною, у звязку з тим, що в ході перевірки не встановлено факту передачі товару, у звязку з відсутністю актів приймання-передачі, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, у позивача відсутні сертифікати та посвідчення якості товару, не встановлено спеціалізованих транспортних засобів для перевезення бітуму, на товаристві відсутні договори оренди спеціалізованих транспортних засобів для перевезення бітуму з іншими підприємствами, у ПП «ТНіК» відсутні трудові ресурси, основні фонди, виробничі активи, складські приміщення,транспортні засоби.

Позивач вважав зазначені висновки безпідставними, оскільки зазначена угода з ПП «ТНіК» відображена у бухгалтерському та податковому обліку, за результатами цих операцій позивачем нараховані та сплачені відповідні податки до державного бюджету України, що підтверджується податковим обліком позивача.

Крім того позивач зазначив, що 11 січня 2007 року між ПП «ТНіК» та Позивачем укладений генеральний договір № 15 купівлі-продажу нафтопродуктів. Відповідно до умов укладеного договору, та додаткової угоди № 1 до генерального договору купівлі-продажу нафтопродуктів ПП «ТНіК» брало на себе зобовязання передати у власність позивача бітум нафтовий дорожній, а останній, в свою чергу, отримати та сплатити відповідні кошти. Пунктом 2 цієї угоди був передбачений базис поставки, а саме ЕWX (Резервуари ЗАТ «Лінік»).

Відповідно до правил Інкотермс термін «франко-завод» (EWX EX WORKS (…named place) франко-завод (... назва місця) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобовязання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Таким чином, сторони договору домовилися про те, що товар, який буде придбаний позивачем у ПП «ТНіК» залишається у резервуарах ЗАТ «Лінік», до моменту відвантаження бітуму контрагентам позивача.

Пункт 4.7. Генерального договору передбачає, що товар є поставленим продавцем та прийнятим покупцем по кількості та якості, а право власності на товар, переданим від продавця до покупця в момент підписання документів передбаченим п.4.6 цього договору.

18 січня 2007 року між ПП «ТНіК» та Позивачем укладена додаткова угода № 2 до генерального договору купівлі-продажу нафтопродуктів, де п. 4.6 генерального договору викладений у наступній редакції:

«Датою вивантаження товару є: автомобільним транспортом або іншим видом транспорту - дата, вказана в товарно-транспортній накладній або видатковій накладній; при умові передання товару в нафтобазі збереження - дата вказана в актах прийому - передавання або видатковій накладній.»

Виконуючи свої зобовязання за укладеним генеральним договором ПП «ТНіК» передав у власність позивача бітум нафтовий дорожній на загальну суму 1 025125,40 грн., що підтверджується генеральною угодою, податковими та видатковими накладними, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними тощо. У подальшому зазначений бітум нафтовий дорожній був реалізований позивачем на адресу своїх контрагентів. Транспортування нафтопродуктів здійснювалося контрагентами як самостійно так і за допомогою орендованого позивачем транспорту.

На підставі викладеного позивачем зазначено, що між ПП «ТНіК» та ТВ «Фест» мало місце передання нафтопродуктів, що підтверджується наявністю самого товару, який у подальшому був реалізований контрагентам, та фінансово-господарських документів таких як генеральний договір, додаткові угоди, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки та інші документи, при цьому датою отримання позивачем нафтопродуктів є дата зазначена у видаткових накладних. Транспортування нафтопродуктів від ПП «ТНіК» на адресу ТОВ «Фест» фактично не здійснювалося, оскільки умовами генерального договору був передбачений базис поставки - ЕWX (Резервуари ЗАТ «Лінік»), сертифікати та посвідчення якості товару не є податковими документами та не мають впливу на оподаткування господарських операцій, а тому після отримання зазначених документів вони відразу були передані контрагентам, оскільки ці документи потрібні кінцевому споживачу. Договори про надання перевізниками послуг позивачу по перевезенню бітуму відповідачу були надані при проведенні перевірки, але не враховані в акті перевірки. Відсутність у ПП «ТНіК» трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів не можуть бути безумовною підставою факту не одержання позивачем нафтопродуктів.

Вважав, що податкове повідомлення-рішення № 0000512301/1 від 13.08.2010 у частині податкових зобовязань з податку на додану вартість у розмірі 215 187 грн. (основний платіж - 143 458 грн., штрафні санкції - 71 729 грн.), донарахованих за результатами господарських відносин з ПП «ТНіК» не відповідає вимогам діючого законодавства та просив визнати його нечинним.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеному у позові та просили задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Відповідач Державна податкова інспекція в м. Лисичанську, надав письмові заперечення проти позову (т.2 а.с.25-30) в яких зазначив, що фахівцями ДПІ в м. Лисичанську здійснено планову виїзну перевірку ТОВ «Фест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, за результатами якої був складений акт від 19 липня 2010 року №24/23-23474189.

Пунктом 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Нормами п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, застосування якої є обовязковою для всіх субєктів господарської діяльності незалежно від форм власності. У ході перевірки та на момент підписання акту перевірки ТОВ «Фест» не надано товарно-транспортні накладні та інші документи, що свідчать про транспортування бітуму від ПП «ТНіК» на адресу ТОВ «Фест». Товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання товарно-матеріальних цінностей у відповідності до вимог діючого законодавства у ТОВ «Фест» відсутні, а також позивачем не надано під час перевірки заявок на відвантаження бітуму з резервуарів ЗАТ «Лінік».

Крім того, в порушення положень інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затвердженої постановами Державного арбітражного Союзу РСР від 15.06.1965 №П-6 та від 25.04.1966 №П-7, у позивача відсутні акти на приймання товарно-матеріальних цінностей від ПП «ТНіК», а при проведенні перевірки надані лише прибуткові накладні, в яких постачальником зазначено ПП «ТНіК».

Вважав, що ТОВ «Фест» неправомірно віднесено до складу валових витрат та податкового кредиту вартість товарів, які фактично не були поставлені і відповідно не призначалися для використання в господарській діяльності. При відсутності фактичних поставок продукції підприємство не має права на формування валових витрат та податкового кредиту. Крім того, при проведенні перевірки у ТОВ «Фест» не виявлено сертифікатів якості.

За таких обставин представник відповідача зазначив, що в ході проведення перевірки були встановлені факти, що свідчать про відсутність реального характеру операцій та відповідно про їх направлення на заниження податкових зобовязань та незаконне заволодіння майном держави, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, та згідно з ч.2 ст.228 ЦК України такі угоди є нікчемними. Якщо певна угода не відбулася чи відбулася не за тим змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Тобто, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів чи послуг не відбулось та відповідно право на податковий кредит або валові витрати у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Вважали, що податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2010 року №0000512301/1 є правомірним та таким, що відповідає нормам діючого законодавства.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали надані заперечення проти позову, надали додаткові заперечення від 20.12.2010 №16500/10 (т.3 а.с.172-175) та від 20.12.2010 №16503/10 (т.3 а.с.176-180) в яких зазначили, що враховуючи листи ПАТ «Лінік», за відсутності первинної транспортної документації в сторонах договору, а в даному випадку взагалі знаходження них на території ЗАТ «Лінік» - підприємства, де повинно було проходити відвантаження та завантаження бітуму, ТОВ «Фест» не мало законного права включати в податковий кредит суми ПДВ по податковим накладним від ПП «ТНіКо».

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Фест» зареєстроване у виконавчому комітеті Лисичанської міської ради 12 вересня 1995 року за №13811070001000704, розташовано за адресою: 93118, Луганська область, м. Лисичанськ, кв. Жовтневої революції 10/5 та має ідентифікаційний код 23474189 (а.с.8, 19).

Відповідно до свідоцтва №100150013 серії НБ№166429 ТОВ «Фест» з 07 липня 1997 року зареєстровано платником податку на додану вартість та має індивідуальний податковий номер 234741812097 (а.с.18).

З 31 травня 2010 року по 12 липня 2010 року на підставі направлень від 31.05.2010 №239, від 01.06.2010 №239/1, від 29.06.2010 №297 виданих ДПІ в м. Лисичанську була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Фест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010 за результатами якої складено акт №24/23-23474189 від 19.07.2010.

В акті планової виїзної перевірки ТОВ «Фест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010 №24/23-23474189 від 19.07.2010 серед іншого зазначено, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.04.2007 по 31.03.2010 встановлено його завищення на суму 176445,15 грн. у тому числі за квітень 2007 року на суму 63156,00 грн., травень 2007 року на суму 61772,00 та червень 2007 року 51517,00 грн., у звязку із вчиненням ТОВ «Фест» нікчемного правочину при правовідносинах з ПП «ТНіКо», код 31023138. Договір, укладений між ТОВ «Фест» та ПП «ТНіКо» (код 31023138) №15 від 11.01.2007 не спричиняє реального настання правових наслідків.

Згідно висновків, викладених в акті планової виїзної перевірки ТОВ «Фест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010 №24/23-23474189 від 19.07.2010 вказується на порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із внесеними змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 176445,15 грн. у тому числі за квітень 2007 року на суму 63156,00 грн., травень 2007 року на суму 61772,00 та червень 2007 року №51517,00 грн.

На підставі висновків, викладених в акті планової виїзної перевірки ТОВ «Фест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010 №24/23-23474189 від 19.07.2010, Державною податковою інспекцією в м. Лисичанську Луганської області було винесено податкове повідомлення-рішення №0000512301/1 від 13 серпня 2010 року, яким ТОВ «Фест» визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у сумі 215187,00 грн. з яких за основним платежем 143458,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 71729,00 грн. (а.с.28).

Суд вважає податкове повідомленнярішення Державної податкової інспекцієї в м. Лисичанську Луганської області №0000512301/1 від 13 серпня 2010 року, яким ТОВ «Фест» визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість на суму 215187,00 грн. з яких за основним платежем 143458,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 71729,00 грн., протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на таке.

Платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначає Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Згідно із статтею 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»:

- податкове зобовязання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6);

- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7);

- бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (пункт 1.8).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 5 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Згідно із підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (підпункт 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»).

Тобто, за приписами підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» право на отримання суми бюджетного відшкодування повязано з фактичною сплатою податку на додану вартість у складі ціни товарів (робіт, послуг) постачальникам таких товарів (послуг).

Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не повязує право платника податку на відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість із закінченням перевірок до кінцевого виробника та фактом підтвердження сплати податку контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання, оскільки відємне значення податку на додану вартість є коштами платника податку, які він сплатив продавцям (постачальникам) товару (послуг) в ціні таких товарів (послуг). Законом України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» встановлені умови та гарантії повернення цих коштів у вигляді обовязку держави здійснити повернення коштів за результатами відповідного звітного періоду.

Відповідно до «Стандартів бухгалтерського обліку в Україні», затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 за №87 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 21.06.1999 за №391/3684, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі Закон №996-ХІV), бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Згідно ст.1 Закону №996-ХІV, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ст.9 зазначеного Закону та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, підставою для обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

В ході судового розгляду встановлено, що між позивачем та ПП «ТНіК» 11 січня 2007 року було укладено генеральний договір №15 купівлі-продажу нафтопродуктів згідно з яким ПП «ТНіК» зобовязується передати у власність ТОВ «Фест», а ТОВ «Фест» прийняти та оплатити нафтопродукти у відповідності з умовами договору та додатковими угодами до нього. Номенклатура, кількість, умови поставки, форма і порядок оплати, ціни товару обумовлюються сторонами в додаткових угодах до договору.

З урахуванням зазначеного між ПП «ТНіК» та ТОВ «Фест» були укладені додаткові угоди в яких зазначено номенклатура, кількість, умови поставки, форма і порядок оплати та ціни товару.

Згідно з п.4 генерального договору №15 купівлі-продажу нафтопродуктів від 11.01.2007 укладеного між ПП «ТНіК» та ТОВ «Фест», товар постачається покупцю партіями у кількості та за ціною, обумовленими додатковими угодами на умовах FCA станція відправлення; EWX нафтобаза зберігання; CPT франко станція призначення. Конкретні умови поставки визначені у додатковій угоді, відповідно до якої, поставка товару проводиться на умовах EXW у відповідності з ІНКОТЕРМС -2000. У відповідності з умовами EWX «франко-завод» Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс-2000» продавець вважається таким, що виконав свої зобовязання в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.). У разі поставки товару на умовах EWX «франко-завод», продавець не несе зобовязань по доставці товару покупцеві (не здійснює перевезення товару), зобовязання покупця обмежуються передачею товару покупцю.

Відповідно до ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові.

Матеріалами справи (Генеральним договором купівлі-продажу нафтопродуктів №15 від 11 січня 2007 року (т.1 а.с.29-30); додатковою угодою №1 до генерального договору купівлі-продажу нафтопродуктів №15 від 11.01.2007 (т.1 а.с.31); додатковою угодою №2 до генерального договору купівлі-продажу нафтопродуктів №15 від 11.01.2007 (т.1 а.с.32); видатковими накладними за період з 04.04.2007 по 20.06.2007 (т.1 а.с.33-63); товарно-транспортними накладними за період з 04.04.2007 по 20.06.2007 (т.1 а.с.64-100); податковими накладними за період з 30.03.2007 по 19.06.2007 (т.1 а.с.101-130); розрахунком №42/579 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від19.06.2007 №579 (т.1 а.с.131); рахунками-фактурами за період з 03.04.2007 по 20.06.2007 (т.1 а.с.132-138); банківськими виписками за період з 03.04.2007 по 19.06.2007 (т.1 а.с.139-154); сертифікатами відповідності серії ДІ №029604 на бітум нафтовий дорожний вязкий БНД 90/130 та серії ДЗ №184868 на бітум нафтовий дорожний вязкий БНД 60/90 (т.2 а.с.1-2); паспортами на бітум (т.2 а.с.3-19); заявками на відвантаження бітума (т.2 а.с.37-51); актом звірки взаємних розрахунків по договору №15 від 11.01.2007, укладеним 01.07.2007 (т.2 а.с.52-53); товарно-транспортними накладними за період з 04.04.2007 по 20.06.2007 (т.2 а.с.54-90); видатковими накладними та рахунками-фактурами за період з 04.04.2007 по 20.07.2007 (т.2 а.с.91-156); договорами на перевезення бітуму між ТОВ «Фест» та ТОВ «Логрус-Авто» від 08.01.2002 та між ТОВ «Фест» та ТОВ «Рутеск ХХІ» №24/05.2007 від 24.05.2007 (т.2 а.с.157-158); актами прийому-сдачі виконаних робіт та рахунками-фактурами до них (т.2 а.с.159-174); журналом-ордером та відомістю по рахунку 6311 розрахунки з вітчизняними постачальниками за квітень, травень та червень 2007 (т.2 а.с.175-177); податковими накладними за період з 04.04.2007 по 20.06.2007 (т.2 а.с.178-214); реєстрами отриманих та виданих податкових накладних за період з 01.04.2007 по 30.06.2007 (т.2 а.с.215-224); податковими накладними з 04.04.2007 по 20.06.2007 (т.2 а.с.244-250 та т.3 а.с. 1-18); договорами поставки нафтопродуктів та додатковими угодами до них між ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» та ПП «ТНіКо» (т.3 а.с.19-40); накладними за період з 04.04.2007 по 20.06.2007 (т.3 а.с.41-73) підтверджено фактичну сплату позивачем отримувачем товарів (послуг) сум податку на додану вартість в ціні товару (послуг) постачальникам таких товарів (послуг), які включені до складу податкового кредиту, та використання отриманого товару у господарській діяльності ТОВ «Фест».

Нормами Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не передбачений обовязок покупця товару платника податку сплачувати нарахований йому продавцем у складі ціни товару податку на додану вартість безпосередньо до державного бюджету, а тому доводи податкового органу щодо обовязку платника податку покупця товару доводити надмірну сплату податку на додану вартість саме до державного бюджету, є такими, що не відповідають законодавчо встановленому механізму справляння цього виду податку.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції (а в даній справі судом встановлено фактичне здійснення господарських операцій з поставки за договором від 11 січня 2007 року № 15 між ПП «ТНіК» та ТОВ «Фест»), не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Щодо посилання відповідача на відсутність у позивача сертифікатів відповідності на придбаний товар, суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України від 08.04.1993 № 30-93 «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» державний нагляд за додержанням технічних регламентів з підтвердження відповідності, технічних регламентів, стандартів, норм і правил, станом засобів вимірювань, а також інших вимог, повязаних з якістю продукції (далі - стандарти, норми і правила), здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики і його територіальні органи - державні центри стандартизації, метрології та сертифікації (далі - органи державного нагляду), а також інші спеціально уповноважені органи. Відповідно до приписів чинного законодавства перевірка якості продукції не належить до компетенції податкових органів.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

З огляду на зазначене, у відповідача було відсутнє право при перевірці підприємства вимагати надання документів, які підтверджують якість продукції.

Як пояснено представником позивача, та не спростовано відповідачем, в період з 01.04.2007 по 31.03.2010 (період, що перевірявся) підприємство не отримувало претензій від покупців відносно якості реалізованого підприємством бітуму. В зазначений період до підприємства не надходили претензії органів, яким відповідно до законів України належать повноваження щодо перевірки якості та безпеки продукції, що є доказом того, що придбаний позивачем товар був належної якості. Крім того, до матеріалів справи долучені сертифікати відповідності серії ДІ №029604 на бітум нафтовий дорожний вязкий БНД 90/130 та серії ДЗ №184868 на бітум нафтовий дорожний вязкий БНД 60/90 (т.2 а.с.1-2)

Нормами ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно з ст. 9 цього закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткові накладні за період з 04.04.2007 по 20.06.2007 (т.1 а.с.33-63), на підставі яких позивач формував валові витрати, складені у відповідності до вимог чинного законодавства та мають всі обовязкові реквізити. Оплата за товар по генеральному договору купівлі-продажу нафтопродуктів №15 від 11 січня 2007 року, підтверджується банківськими виписками за період з 03.04.2007 по 19.06.2007 (т.1 а.с.139-154).

Крім того суд зазначає, що позивачем до суду надано акт звірки взаємних розрахунків по договору №15 від 11.01.2007 між ПП «ТНіК» та ТОВ «Фест», укладеним 01.07.2007, в якому зазначено, що заборгованість між підприємствами станом на 01.07.2007 відсутня (т.2 а.с.52-53)

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як субєкт владних повноважень, не надав жодного доказу, який би спростовував факт подальшої реалізації позивачем придбаного позивачем бітуму.

Щодо відсутності товарнотранспортних накладних від ПП «ТНіК» до ТОВ «Фест», суд зауважує, що умовами генерального договору №15 купівлі-продажу нафтопродуктів від 11.01.2007, укладеному між ПП «ТНіК» (Продавець) та ТОВ «Фест» (Покупець), передбачено, що поставка товару автотранспортом проводиться на умовах EXW у відповідності з ІНКОТЕРМС -2000. У відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів «Інкотермс-2000» термін EXW «франко-завод» означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобовязання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.). У разі поставки товару на умовах EXW «франко-завод», продавець не несе зобовязань по доставці товару покупцеві (не здійснює перевезення товару), зобовязання покупця обмежуються передачею товару покупцю.

Таким чином, цей термін покладає мінімальні обовязки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у звязку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення. Так, продавець зобовязаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.

Даний термін не передбачає обовязкової наявності договорів перевезення та страхування. Продавець зобовязаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів.

Суд також враховує, що відповідно до положень пункту А.8 Інкотермс на продавця не покладений обовязок забезпечення доказів поставки, транспортних документів або еквівалентних електронних повідомлень.

Як підтверджено матеріалами справи, перевезення придбаних позивачем нафтопродуктів від продавця позивача ПП «ТНіК» до місця отримання нафтопродуктів покупцями позивача ПП «Домострой-3000», ТОВ «Азовпромснаб», ТОВ «Атлант», ПП «ДорРемСтрой», ТОВ «Моноліт 2002», ТОВ «Сатори», КП «Кремінський Агрошляхбуд», у разі відсутності автотранспорту у покупців здійснювалося позивачем із залученням перевізників ТОВ «Логрус-Авто» та ТОВ «Рутеск ХХІ», що знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи.

Факт транспортування позивачем бітуму, придбаного у ПП «ТНіК», до покупців ТОВ «Фест» (ПП «Домострой-3000», ТОВ «Азовпромснаб», ТОВ «Атлант», ПП «ДорРемСтрой», ТОВ «Моноліт 2002», ТОВ «Сатори», КП «Кремінський Агрошляхбуд») підтверджено товарнотранспортними накладними.

Суд не погоджується з висновками відповідача щодо порушень при заповненні товарно-транспортних накладних, оскільки право власності на товар від ПП «ТНіК» (Продавець) до ТОВ «Фест» (Покупець) перейшло на підставі видаткових накладних, то вантажовідправником товару в ТТН правомірно визначено ТОВ «Фест», вантажоодержувачами - ПП «Домострой-3000», ТОВ «Азовпромснаб», ТОВ «Атлант», ПП «ДорРемСтрой», ТОВ «Моноліт 2002», ТОВ «Сатори», КП «Кремінський Агрошляхбуд». Рядок «Переадресування» ТТН не заповнювався, тому що адреса призначення не змінювалась, а саме: ТОВ «Фест» не мало намір здійснювати перевезення товару спочатку до свого місцезнаходження, а потім до місця отримання товару покупцями, а мало намір та фактично здійснювало перевезення товару від місця отримання товару у ПП «ТНіК» (резервуари ЗАТ «Лінік») до місця отримання товару покупцями: ПП «Домострой-3000», ТОВ «Азовпромснаб», ТОВ «Атлант», ПП «ДорРемСтрой», ТОВ «Моноліт 2002», ТОВ «Сатори», КП «Кремінський Агрошляхбуд».

Відповідно до пп.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг)... та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Нормами пп.7.4.4 п. 7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Судом встановлено, що бітум нафтовий дорожний, придбавався позивачем у ПП «ТНіК» з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності та фактично використаний підприємством у межах господарської діяльності. Відтак, висновок перевірки про порушення підприємством пп.7.4.1, пп.7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», є необґрунтованим.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. Правомірність включення підприємством до складу податкового кредиту з ПДВ витрат по сплаті податку на суму 176445,00 грн. підтверджується податковими накладними, отриманими від ПП «ТНіК». З огляду на зазначене, висновок перевірки про порушення підприємством п.п.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», є необґрунтованим, а висновки акту перевірки спростовуються матеріалами справи.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з нормами пп. 7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість2, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів. Норми Закону України «Про податок на додану вартість» не містять вимог про необхідність коригування платником податку правомірно визначеного податкового кредиту з ПДВ у звязку з тим, що підприємства, з якими мав правові відносини контрагент такого платника податку, порушують вимоги податкового законодавства.

З огляду на зазначене, відсутні правові підстави для зменшення правомірно визначених валових витрат та податкового кредиту підприємства.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом. За змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Відповідно до вимог статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Положеннями статті 228 ЦК України визначено, що правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним. В силу положень частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Хоча умови та зміст вчинених правочинів не суперечать актам цивільного законодавства, однак угода вважається дійсною, коли сторонами фактично було виконано умови вказаної угоди.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки позивачем до суду надано докази, що підтверджують виконання зобовязань за генеральним договором №15 купівлі-продажу нафтопродуктів від 11.01.2007, укладеного між позивачем та ПП «ТНіК», а отже фактичне реальне здійснення конкретної операції у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи із вищенаведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача про нікчемність правочинів, здійснених між позивачем та ПП «ТНіК».

Враховуючи вищезазначене, суд прийшов до висновку про безпідставність винесення відповідачем податкового повідомлення рішення №0000512301/1 від 13 серпня 2010 року, яким ТОВ «Фест» визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у сумі 215187,00 грн. з яких за основним платежем 143458,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 71729,00 грн., а позовні ивмоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта субєктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - субєкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

У справах щодо оскарження рішень субєкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.

Враховуючи вищевикладене, належним способом захисту порушеного права позивача у даній адміністративній справі є висновок суду про протиправність рішень субєкта владних повноважень, а не про їх недійсність або нечинність, а тому за результатами судового розгляду справи податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області №0000512301/1 від 13 серпня 2010 року, яким ТОВ «Фест» визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у сумі 215187,00 грн. з яких за основним платежем 143458,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 71729,00 грн., суд визнає протиправними.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 21 грудня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області №0000512301/1 від 13.08.2010 про визначення суми податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у сумі 215187,00 грн. (двісті пятнадцять тисяч сто вісімдесят сім гривень).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фест» (ідентифікаційний код 23474189, місцезнаходження: 93118, Луганська область, м. Лисичанськ, кв. Жовтневої революції, буд. 10 кв.5) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено 27 грудня 2010 року.

СуддяР.С. Твердохліб