Рішення № 136267681, 05.05.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/3272/26

Провадження № 2-о/463/138/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство розвитку громад та територій України, Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі Посольства російської федерації в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення,

в с т а н о в и в :

заявник звернувся до суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, відповідно до якої просить встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з території міста Маріуполь Донецької області, яке відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території України.

Заяву обґрунтовує тим, що він постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . З 24.02.2022 року по 20.05.2022 року, перебуваючи у м.Маріуполь, брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. 20.05.2022 року виконав наказ Верховного Головнокомандувача України на евакуацію та збереження життя і був захоплений у російський полон. Визволений з полону 31.01.2024 року. З 31.01.2024 року по 26.06.2024 року він проходив лікування у медичних закладах України та за кордоном, у зв`язку із наслідками після участі у бойових діях та перебуванням у російському полоні. Після початку повномасштабного збройного вторгнення російською федерацією проти України був вимушений покинути постійне місце проживання і реєстрації та переїхати до м.Львова, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27.03.2026 року № 1309-5004001300. Стверджує, що до початку окупації м.Маріуполя Донецької області він, як повноправний громадянин своєї країни, мав власне майно, налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, проте, переселився з окупованої території задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, насильницькій втраті громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист у результаті збройної агресії російської федерації. Будучи особою, яка постраждала від агресії російської федерації проти України, був вимушений покинути своє постійне місце проживання, а тому, вважає необхідним звернутися із заявою про встановлення юридичного факту вимушеного переселення з окупованої території. Встановлення даного факту необхідно заявнику для визначення свого статусу, як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. У зв`язку з наведеним, просить заяву задовольнити.

Заява поступила до суду 03.04.2026 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 07.04.2026 року, прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явився, належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи. Разом з тим, 09.04.2026 року подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, вимоги заяви підтримує, просить про задоволення такої.

Представник заінтересованої особи - Міністерства розвитку громад та територій України в судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, не повідомив суд про причини неявки. Пояснення (відзив) на заяву або клопотання про відкладення розгляду справи не подав.

Представник заінтересованої особи - Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, не повідомив суд про причини неявки. Пояснення (відзив) на заяву або клопотання про відкладення розгляду справи не подав.

Представник заінтересованої особи - російської федерації в особі Посольства російської федерації в Україні в судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, не повідомив суд про причини неявки. Пояснення (відзив) на заяву або клопотання про відкладення розгляду справи не подав.

З врахуванням зазначених обставин та відповідно до вимог ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливим розглянути справу за відсутності учасників процесу, які не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники процесу в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу 05.05.2026 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутності сторін по справі, суд враховує практику Європейського суду з прав людини стосовно критеріїв розумних строків, поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу (рішення у справах «Федіна проти України» від 02.09.2010 року, «Смірнова проти України» від 08.11.2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 року тощо), а також приймаючи до уваги рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» яким наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у справі даних і доказів.

Крім того, як зазначив ЄСПЛ у справі «Каракуця проти України» (заява №18986/06; п.57) суд зазначає, що це є обов`язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (Teuschler v. Germany, №47636/99; Sukhorubchenko v. Russia, №69315/01, § 48; Gurzhyy v. Ukraine, №326/03).

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець м.Хмельницький, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України та довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 03.12.2021 року, виданої Управлінням з оформлення паспортних документів та реєстрації місця проживання Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради Донецької області (а.с.8-9, 11).

Як вбачається з довідки від 27.03.2026 року № 1309-5004001300, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою, переміщений з м.Маріуполь Донецької області та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10).

Згідно зі ст.ст.293, 315 ЦПК України, в судовому порядку розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи, а також можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не встановлено іншого порядку їх встановлення.

Верховним Судом у порядку касаційного провадження сформульовано висновки щодо встановлення факту вимушеного переселення з окупованої території Луганської/Донецької областей внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Луганської/Донецької області.

Так, Верховний Суд зазначає, що одним із видів державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист, оскільки держава бере на себе такий обов`язок відповідно до законодавчих норм. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Враховуючи викладене, суд сформував висновок про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на ТОТ покладено на російську федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Такі висновки містять постанови Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 363/2981/16-ц, від 12 квітня 2018 року у справі № 243/7029/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 752/6366/16-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 381/2635/16-ц.

Факт вимушеного переселення з окупованої території Донецької області, яке відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією м.Маріуполя Донецької області, може встановлюватися лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого порядку їх встановлення. Крім того, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав саме заявника. При цьому, відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 524/3856/22, від 08 листопада 2023 року у справі № 524/2722/23.

У постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 363/2981/16-ц та від 06.06.2018 у справі № 428/13977/16-ц зроблено висновки про те, що відповідно до ч.3 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на російську федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права. Верховний Суд визначив можливість встановлення не самого факту вимушеного переселення внаслідок збройної агресії російської федерації, а можливість встановлення причинно-наслідкового зв`язку між певною подією та збройною агресією російської федерації.

Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

Факти збройної (військової) агресії російської федерації щодо України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч.3 ст.82 ЦПК України.

Статтею першою Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ збройна агресія визначається як застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України.

Зокрема, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України вказаний вище указ було затверджено.

Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні, який діє по даний час.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією місто Маріуполь Донецької області, в якому постійно проживав заявник, входило до переліку територій бойових дій, а з 05.03.2022 року є тимчасово окупованим. Внаслідок чого, заявник після участі у відсічі збройної агресії та перебування у полоні був вимушений переселитися до м.Львова, де проживає на даний час.

Через переселення, заявнику довелось повністю змінити своє життя. Він був позбавлений можливості проживати в рідному місті, підтримувати нормальні життєві зв`язки з рідними особами. В результаті чого був вимушений обживатися на новому місці та прилаштовуватися до нових життєвих умов. Відтак, установлений спосіб життя заявника фактично втрачено.

Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник звертав увагу на те, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий російською федерацією, він був вимушений переселитися з тимчасово окупованої території. Вказав, що встановлення цього юридично значимого для нього факту, необхідно для визначення його статусу, як особи, на яку поширюється дія Конвенції про захист цивільного населення під час війни.

Згідно зі ст.4 Конвенції ООН про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на російську федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду у даній справі безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав заявника.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на вебсайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

При цьому, встановлюючи право заявників на звернення до суду із заявами про встановлення факту вимушеного переселення із зони проведення бойових дій на сході України у зв`язку з агресією російської федерації, суди повинні враховувати, що заявники мають підтвердити наявність у них статусу ВПО.

Підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

За змістом ч.2 ст.4 України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Частинами першою статті 4, частиною першою статті5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 01.10.2014 № 509 затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключено можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 428/2492/17.

За позицією Верховного Суду підтвердження належними доказами статусу ВПО має визначальне значення для встановлення факту вимушеного переселення із зони проведення бойових дій на сході України у зв`язку з агресією російської федерації проти України. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 414/1330/19, від 23 вересня 2020 року у справі № 712/983/17-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 727/5579/16-ц.

Також слід звернути, що згідно з практикою Верховного Суду доказом, який підтверджує наявність у заявників статусу ВПО, є довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Так, у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 428/2492/17 вказано, що положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключено можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення. Факт внутрішнього переміщення і взяття на облік ВПО підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». До заяви про встановлення факту вимушеного переселення, можуть додаватися документи, що підтверджують факт проживання на окупованій території, зокрема, паспорт громадянина України; свідоцтво про народження дитини; свідоцтво про шлюб; свідоцтво про розірвання шлюбу; довідка про склад сім`ї; рішення міської ради про надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (зокрема зазнала психологічного насильства); документи про право власності на нерухоме майно; трудова книжка; довідка з місця роботи, навчання або інших установ та інші.

Також доказами, що підтверджують факт вимушеного переселення, можуть бути пояснення заявника про обставини, що змусили його покинути місце проживання (загроза життю, здоров`ю, безпеці, порушення прав людини тощо); свідчення свідків, які підтверджують факт вимушеного переселення; довідки про пошкодження або знищення житла внаслідок бойових дій; офіційні документи органів державної влади України, що підтверджують факт окупації конкретної території; звіти міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, Human Rights Watch тощо) про ситуацію на окупованих територіях; інформація з офіційних веб-сайтів державних органів України; фото- та відеоматеріали, що підтверджують факт бойових дій на відповідній території.

Таким чином, суд вважає, що заявником обґрунтовано підставу звернення до суду із заявою про встановлення факту вимушеного переселення з тимчасово окупованої території, яке відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території України.

Встановлення даного факту є необхідним заявнику для визначення свого статусу, як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. При цьому, відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки має правові наслідки лише для заявника.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки факти вимушеного переселення з тимчасово окупованої території України знайшов своє підтвердження під час судового розгляду, іншим чином встановлення цього факту неможливе.

Відповідно до ч.7 ст.294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст.ст.10, 12, 259, 263-265, 268, 315, 319 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з території міста Маріуполь Донецької області, яке відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Заінтересована особа: Міністерство розвитку громад та територій України, місце знаходження: 01135, м.Київ, пр-т.Берестейський,14, код ЄДРПОУ 37472062.

Заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, місце знаходження: 01601, м.Київ, вул.Еспланадна, код ЄДРПОУ 37567866.

Заінтересована особа: російська федерація в особі Посольства російської федерації в Україні, місце знаходження: 03049, м.Київ, пр-т.Повітрофлотський,27, код ЄДРПОУ 37567866.

Суддя Грицко Р.Р.