Вирок № 136267563, 28.04.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/1149/25

Провадження № 1-кп/127/33/25

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2026 місто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

зі сторони обвинувачення прокурора ОСОБА_3 ,

зі сторони захисту захисника - адвоката ОСОБА_4 ,

за відсутності обвинуваченої ОСОБА_5 (in absentia) в порядку спеціального судового провадження, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене 19 червня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024020000000152, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Луганськ, Луганської області, громадянку України, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судиму,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Громадянка України ОСОБА_5 , скоїла кримінальне правопорушення за наступних обставин.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:

застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;

застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.

Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.

Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.

Статтями 1 та 2 ІІІ Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.

Наведені вище факти розв`язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв`язку з чим були достовірно відомі ОСОБА_5 .

Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.

06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рц/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.

11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891- VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.

17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».

18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення, у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.

21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ, яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).

11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.

Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Реакцією на такі дії Російської Федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання анексії.

Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України, Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.

22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.

24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.

У подальшому, Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам зброї та підрозділам ЗСУ, також військовими формуваннями РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.

24 лютого 2022 року указом Президента Володимира Зеленського № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.

Законом України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» затверджено зазначений Указ, який в подальшому неодноразово продовжувався та який діє по даний час.

Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону У країни «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.

Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Згідно ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.

Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської Донецької Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.

З метою розповсюдження пропаганди в підтримку держави агресора, створення образу законності окупації частини території Донецької області та утвердження вказаної окупації, а також задля підтримки діяльності окупаційних органів влади на захоплених територіях, російською окупаційною владою створено ряд засобів масової інформації.

Розуміючи вище викладені обставини, у громадянки України ОСОБА_5 з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу Російської Федерації, яка будучи обізнаною про факт ведення вказаною державою агресивної війни проти України, невизнання РФ поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані її території, виник умисел на співпрацю із державою-агресором.

З метою реалізації якого, ОСОБА_5 в червні 2023 року відрахувалась з Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, де навчалась з 2019 по 2023 роки.

Надалі, 27.06.2023 ОСОБА_5 через пункт пропуску «Ягодин», пред`явивши паспорт громадянки України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 14.12.2022 виїхала за межі території України, зокрема до м. Краснодар, РФ. При цьому, ОСОБА_5 , маючи явну проросійську позицію, до державної міграційної служби України з питань про відмову від громадянства України не зверталась.

В подальшому, не пізніше 07 червня 2024 року, громадянка України ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи умисно добровільно та ініціативно у співпраці з представниками держави-агресора, дала інтерв`ю, спрямоване на підтримку держави агресора, яке опубліковане ІНФОРМАЦІЯ_2 на платформі для поширення відео «YouTube» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 ) каналу « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 ) під назвою в перекладі «План втечі: як українська студентка втікала від погроз та переслідувань з Вінниці через позиції з «СВО»», в якому згідно із висновком експерта № 2280/24-21 від 16.09.2024, в суто інформаційному потоці інтерв?ювована особа ОСОБА_5 повідомляє щодо її утисків у закладі вищої освіти через власну проросійську позицію, змушування до спілкування українською мовою, спонукання адміністрації університету до підтримування ЗСУ.

У відповідності до висновку експерта № 2280/24-21 від 16.09.2024, вказаний усно мовленнєвий матеріал відеофайлу - діалог ОСОБА_5 , опублікований ІНФОРМАЦІЯ_6 на платформі для поширення відео «YouTube» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 на каналі «Телеканал «Краснодар» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 ), містить висловлювання, зміст яких вказує на здійснення ОСОБА_5 активної інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором, спрямованої на підтримку держави-агресора. Зазначене інтерв`ю ОСОБА_5 , опубліковане 07.06.2024 в загальнодоступній мережі.

Досудове провадження та судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia) ОСОБА_5 , яка показань суду не надавала та будь-яких клопотань від останньої на адресу суду не надходило.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 «Шомоді проти Італії», проведення заочного розгляду кримінального провадження відповідатиме принципам, закріпленим у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (право на справедливий суд), тільки в тому випадку, якщо з боку державних органів будуть вжиті заходи забезпечення ретельної перевірки «з метою встановлення поза обґрунтованим сумнівом того, чи дійсно особа беззастережно відмовилася від свого права виступати в суді».

До початку судового процесу за відсутності обвинуваченої суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачена була повідомлена про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд «in absentia» допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченої на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачена відмовилася особисто бути присутньою на суді («Пелладоах проти Нідерландів»; «Пуатрімоль проти Франції»).

Положенням ст. 297-1 КПК України передбачена можливість здійснення спеціального досудового розслідування, в тому числі і щодо злочину, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України у якому обвинувачується ОСОБА_5 .

В рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_5 27.09.2024 року повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, шляхом опублікування в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, однак обвинувачена ОСОБА_5 до слідчого не з`явилася.

При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які були забезпечені державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області.

Крім того, судом враховано, що підозрювана ОСОБА_5 , постановою слідчого від 07.10.2024 оголошена у державний та міжнародний розшук.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.12.2024 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, в порядку глави 24-1 КПК України, у зв`язку із тим, що остання, з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховується на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.

Вказана інформація була в подальшому опублікована в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в газеті «Урядовий кур`єр».

Таким чином, факти систематичних викликів та повідомлень обвинуваченої ОСОБА_5 про необхідність явки до органів досудового розслідування повністю підтверджується матеріалами кримінального провадження.

В подальшому, після надходження кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчинені злочину, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України до суду, судом було вжито всіх заходів для інформування обвинуваченої про розгляд кримінального провадження відносно неї, шляхом розміщення повідомлень, як на офіційному веб-сайті Вінницького міського суду Вінницької області, так і шляхом опублікування відповідної інформації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.05.2025 року було задоволено клопотання прокурора та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження стосовно ОСОБА_5 у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчинені злочину, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України. Обвинувачена викликалася до суду на 17.07.2025, 27.08.2025, 30.10.2025, 22.12.2025, 02.02.2026, 10.03.2026 та 28.04.2026 року.

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , яка в свою чергу повинна була знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права стати перед українським судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, та так само свідчать про її наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.

В той же час, ухилення обвинуваченої ОСОБА_5 від правосуддя суд оцінює, як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , які були забезпечені державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області.

У ході судового провадження захисник ОСОБА_4 просила суд закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у зв`язку із не доведенням винуватості ОСОБА_5 у вчинені інкримінованого їй правопорушенні.

З досліджених доказів, що надані прокурором під час судового провадження, вбачається наступне.

Свідок ОСОБА_8 суду повідомила, що вона є професором кафедри педіатрії № 1 у Вінницькому національному медичному університету імені. М.І. Пирогова. ОСОБА_5 у 2023 році під час навчання у Вінницькому національному медичному університету імені. М.І. Пирогова була старостою групи, а свідок викладала один із навчальних предметів одного разу на два тижні. Старосту групи обирає деканат, а не інші студенти. Свідку не відомо, яким було ставлення ОСОБА_5 до повномасштабного вторгнення РФ на територію України. Одного разу під час перерви студенти навчального закладу обговорювали поїздки ОСОБА_5 до АРК Крим та Москви. Оскільки ОСОБА_5 мала намір посісти посаду в університетському самоврядуванні, студенти були незадоволені цим. В рамках досудового розслідування свідку показували відеозапис з інтерв`ю, на якому респондентом є саме ОСОБА_5 . У Вінницькому національному медичному університету імені. М.І. Пирогова не було примусового збору коштів із студентів на підтримку ЗСУ та утискання студентів. Починаючи із початку навчання обвинуваченої у Вінницькому національному медичному університету імені. М.І. Пирогова інші студенти із ОСОБА_5 спілкувалися не охоче, дружніх відносин із нею не було. Також ОСОБА_5 телефонувала до свідка та запитувала про можливість підвищити отриманий бал із навчальної дисципліни. Крім того, обвинувачена за керівництва свідка ОСОБА_8 написала наукову роботу, внаслідок чого ОСОБА_5 отримала вищий бал із дисципліни.

Свідок ОСОБА_9 суду повідомила, що у 2019 році вона вступила на навчання до Вінницького національного медичного університеті імені. М.І. Пирогова та старостою у її групі була ОСОБА_5 . В загальному, обвинувачена була старостою групи із 2019 по 2023 роки. Свідку не відомо, яким було ставлення ОСОБА_5 до повномасштабного вторгнення РФ на територію України. Проте свідку відомо, що у 2021 році ОСОБА_5 їздила на територію АРК Крим, із якої поїхала до м. Москва та до Чеченської Республіки. Вказані поїздки обвинувачена транслювала у своїх соціальних мережах. На відеозаписі інтерв`ю Кочерги, респондентом є саме ОСОБА_5 . Посилання на вказаний відеозапис у студентську групу університету надіслала невідома свідку особа.

Під час навчання у Вінницькому національному медичному університету імені М.І. Пирогова, у 2022 році ОСОБА_5 стала головою студентського самоврядування. Вказана новина стала активно обговорюватися в університетському чаті, оскільки ОСОБА_5 на своїй сторінці у соціальних мережах не видаляла фотографії із Москви. Також студенти знайшли списки учнів 2022-2023 років, де фігурувала ОСОБА_5 як особа, яка мала намір перевестися для навчання в навчальні заклади «ЛНР та ДНР». Внаслідок цих дій обвинуваченої, з боку інших студенів до ОСОБА_5 лунали образи в університетському чаті. На зборах студенів університету ОСОБА_5 вказала, що займалася збором коштів на користь Збройних Сил України. Із приводу списків учнів 2022-2023 років, де фігурувала як особа, яка мала намір перевестися для навчання в навчальні заклади «ЛНР та ДНР» обвинувачена зазначила, що документи подав батько без її відома. Проте студенти університету почали збирати підписи, аби ОСОБА_5 зняли із займаної посади у студентському самоврядуванні. Після цього обвинувачена добровільно залишила займану посаду та невдоволення студентів поведінкою ОСОБА_5 згасло. ОСОБА_5 спокійно відвідувала навчальний процес.

Свідок зазначила, що у Вінницькому національному медичному університету імені. М.І. Пирогова не було примусового збору коштів із студентів на підтримку ЗСУ та утискання студентів.

З письмових доказів у справі вбачається, що 19.06.2024 року до ЄРДР внесено відомості, відповідно до яких, громадянка України ОСОБА_5 , 07.06.2024 року в інтерв`ю для телеканалу «Телеканал «Краснодар» висловила підтримку дій РФ.

Як вбачається із відомостей, наданих УДМС у Вінницькій області від 25.06.2024 року, ОСОБА_5 , 06.01.2022 року Дарницьким відділом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області документована паспортом громадянина України у вигляді id-картки № НОМЕР_2 , 14.12.2022 року документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 (код органу, що видав 0512).

Як вбачається із відомостей, наданих головний центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 02.07.2024 року, ОСОБА_5 перетинала державний кордон на виїзд:

01.07.2019 року об 15:00 год. у пункті пропуску КПВВ Чонгар (Салькове), документ FM 189000;

03.01.2020 року об 11:1 год. у пункті пропуску КПВВ Чонгар (Салькове) , документ FM 189000;

30.06.2021 року об 03:47 год. у пункті пропуску КПВВ Каланчак, документ FM 189000;

12.02.2023 року об 05:25 год. у пункті пропуску Ягодин, документ GE652927;

27.06.2023 року об 02:55 год. у пункті пропуску Ягодин, документ GE652927.

ОСОБА_5 перетинала державний кордон на в`їзд:

25.07.2019 року об 15:27 год. у пункті пропуску КПВВ Чонгар (Салькове) , документ FM 189000;

08.01.2020 року об 15:56 год. у пункті пропуску КПВВ Чонгар (Салькове) , документ FM 189000;

21.08.2021 року об 22:48 год. у пункті пропуску КПВВ Каланчак, документ FM 189000;

21.02.2023 року об 21:20 год. у пункті пропуску Ягодин, документ GE652927.

Як вбачається із відповіді декана медичного факультету № 2 ВНМУ ім. М.І. Пирогова від 03.10.2024 року та долученого до нього наказу, здобувачка вищої освіти ОСОБА_5 , у 2019 році була зарахована на 1 курс медичного факультету № 2 Вінницького національного медичного університету імені. М.І. Пирогова (рівень акредитації освітньо-професійної програми - другий (магістр) рівень вищої освіти (відповідно до Національної рамки кваліфікацій)) (спеціальність «Медицина») наказом № 398 від 01.08.2019 року на денну форму навчання за державним замовленням. У 2023 році була відрахована з 4 курсу за власним бажанням (Наказ № 210 від 21.06.2023 року).

Відповідно до протоколу огляду від 10.07.2024 року та долученого до нього додатку, оперуповноваженим 1 сектору 1 відділу ГВ ЗНД УСБУ у Вінницькій області проведено огляд відеозапису з назвою в перекладі «План втечі: як українська студентка втікала від погроз та переслідувань з Вінниці через позиції з «СВО»», опубліковане 07 червня 2024 року на платформі для поширення відео «YouTube» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 у каналі із назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 »» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 Інтерв`ю дає особа, одягнена в білу футболку та спідницю синього кольору, на шиї іменна ювелірна прикраса з написом «Полина», має русе волосся з рудим відтінком, широкі густі брови, очі блакитного кольору. Журналіст представив дівчину як ОСОБА_10 . В приміщенні, де відбувалась відеозйомка інтерв`ю, на стіні з правого боку присутній надпис в перекладі «Кубанський державний медичний університет».

Вказаний відеозапис суд безпосередньо дослідив в судовому засіданні, зміг оцінити смислове навантаження та інтонаційне забарвлення, мету створення вказаного матеріалу, суб`єкт який здійснював «інтерв`ювання» ОСОБА_5 , місце проведення зйомки, направленість матеріалу, спрямованість мети переконання, маніпулятивність як запитань, так і відповідей, що переконує суд у наявності підстав погодитись із висновком експерта № 2280/24-21 від 16.09.2024, яким вказаний діалог визнаний таким, що містить висловлювання, зміст яких вказує на здійснення ОСОБА_5 активної інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором, спрямованої на підтримку держави-агресора.

Відповідно до протоколу огляду від 10.07.2024 року та долученого до нього додатку, оперуповноваженим 1 сектору 1 відділу ГВ ЗНД УСБУ у Вінницькій області проведено огляд соціальних мереж «Instagram», «Facebook», «Однокласники» та додаток для відправки миттєвих повідомлень «Telegram», користувачем яких є ОСОБА_5 . Соціальні мережі містять фото зображення, із відмітками міста Вінниці, Москви, Кубань. Зазначено, що остання навчається у Кубанському державному медичному університеті.

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/102-24/14039-ФП від 24.07.2024 року, зображення осіб жіночої статі, що містяться в графічних файлах формату PNG під назвами «1», «2», «3», «4» на диску для лазерних систем зчитування № 97/4247ві та у файлі формату PDF під назвою « ОСОБА_5 » на диску для лазерних систем зчитування № 97/4247ві є придатними для проведення порівняльного ідентифікаційного дослідження.

На зображеннях, що містяться в графічних файлах формату PNG під назвами «1», «2», «3», «4» на диску для лазерних систем зчитування № 97/4247ві та на зображенні, що міститься у файлі формату PDF під назвою « ОСОБА_5 » на диску для лазерних систем зчитування № 97/4247ві - зображена одна і та ж сама особа.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 2280/24-21 від 19.06.2024 року, наданий на дослідження усномовленнєвий матеріал відеофайлу, опублікований 07 червня 2024 року на платформі в для поширення відео «YouTube» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 ) у каналі із назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 ), зафіксованих у протоколі огляду від 10.07.2024 на 11 аркушах (реєстр. номер 53/5/1/373-854в) і на оптичному диску DVD-R (реєстраційний номер 97/4246ві 10.07.24 1 В ГВ), у висловлюваннях особи, у якої брали інтерв`ю ( ОСОБА_5 ), не містить публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади.

Наданий на дослідження усномовленнєвий матеріал відеофайлу не містить публічних закликів до вчинення умисних дій з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Наданий на дослідження усномовленнєвий матеріал відеофайлу, у висловлюваннях особи, у якої брали інтерв`ю ( ОСОБА_5 ), містить публічні заклики до співпраці з державою-агресором;

не містить:

а) публічних заперечень чи схвалень здійснення збройної агресії проти України;

б) публічних закликів або схвалень встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України;

в) публічних закликів до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора;

г) публічних закликів до співпраці зі збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора.

г) публічних закликів до невизнання поширення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями України.

Наданий на дослідження усномовленнєвий матеріал відеофайлу у висловлюваннях особи, у якої брали інтерв`ю ( ОСОБА_5 ), містить висловлювання, зміст яких вказує на здійснення нею активної інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором, спрямованих на підтримку її дій, та активна участь інтерв`ювованої особи в таких заходах. В суто інформаційному потоці інтерв?ювована особа повідомляє щодо її утисків у закладі вищої освіти через власну проросійську позицію, змушування до спілкування українською мовою, спонукання адміністрації університету до підтримування ЗСУ, що сукупно підтверджує усвідомлену участь в інформаційній діяльності інтерв`ювованої особи у співпраці з державою-агресором.

Наданий на дослідження усномовленнєвий матеріал відеофайлу у висловлюваннях особи, у якої брали інтерв`ю ( ОСОБА_5 ), містить:

публічні заклики, спрямовані на розпалювання національної та мовної ненависті;

публічні заклики, спрямовані на приниження національної честі та гідності;

не містить:

публічних закликів, спрямованих на образу почуттів громадян у зв`язку з їхніми релігійними переконаннями;

публічних закликів, спрямованих на пряме чи не пряме обмеження прав або встановлення прямих чи не прямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання.

Наданий на дослідження усномовленнєвий матеріал відеофайлу, у висловлюваннях особи, у якої брали інтерв`ю ( ОСОБА_5 ), не містить публічних закликів до агресивної війни або до розв`язування воєнного конфлікту.

Відповідно до протоколу огляду від 18.09.2024 року та долученого до нього додатку, оперуповноваженим 1 сектору 1 відділу ГВ ЗНД УСБУ у Вінницькій області проведено огляд інтерв`ю за участі ОСОБА_5 , опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_2 на платформі в для поширення відео «YouTube» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 ) у каналі із назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 ). У ході огляду встановлено, що канал із назвою «Телеканал «Краснодар» станом на 18.09.2024 року має 172000 підписників та 26000 публікацій. Публікацію із ОСОБА_5 , переглянули 827 користувачів.

Відповідно до протоколу огляду від 18.09.2024 року, оперуповноваженим 1 сектору 1 відділу ГВ ЗНД УСБУ у Вінницькій області проведено огляд сервісу перевірки та аналізу юридичних осіб РФ «Rusprofile», відкритий за допомогою віртуальної приватної мережі VPN, за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_8 Після введення запиту «ООО «МТРК Краснодар»» в пошукову стрічку, на екрані з`явилась інформація про вказану юридичну особу за посиланням https://datanewton.ru/contragents/1152308008050. Засновником цього ресурсу є Адміністрація муніципальної освіти м. Краснодар.

Відповідно до протоколу огляду від 18.09.2024 року та долучених до нього додатків, оперуповноваженим 1 сектору 1 відділу ГВ ЗНД УСБУ у Вінницькій області проведено огляд офіційного сайту російського інформаційного ресурсу «Телеканал «Краснодар»» за посиланням (https://tvkrasnodar.ru). На вказаній інтернет сторінці в розділі «документи» за посиланням (https://tvkrasnodar.ru/legal-information/) наявні документи, що підтверджують факт належності ресурсу до муніципальної власності: статут (Додаток 1); форма розкриття інформації (Додаток 2); звітність (Додаток 3).

Заслухавши позиції сторін кримінального провадження, показання свідків у справі у заявленому сторонами обсязі, дослідивши письмові докази та надані відеозаписи, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення.

Перш за все суд зазначає, що з формулювання обвинувачення ОСОБА_5 суд виключає всі текстові матеріали, які були висловлені ОСОБА_5 , оскільки формулювання обвинувачення має містити дату, час, місце вчинення кримінального правопорушення, дані про мотив, мету, вчинене діяння та спосіб його вчинення, опис наслідків кримінального правопорушення. Формулювання обвинувачення не має містити недоречної натуралізації та деталізації, прямої мови, лайливих слів та символів, тощо. Тим паче обвинувачення не може викладатись іноземною мовою.

ОСОБА_5 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, об`єктивна сторона якого складається з вчинення діяння, тобто не за свої погляди чи переконання, а за вчинення конкретних, визначених Кримінальним Кодексом України дій, що утворюють склад конкретного кримінального правопорушення.

Так, згідно із обвинувальним актом ОСОБА_5 обвинувачується за ч. 6 ст. 111-1 КК України, а саме у здійсненні інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором, спрямованої на підтримку держави-агресора.

Оцінюючи наявність в діях ОСОБА_5 об`єктивних ознак кримінального правопорушення, а саме здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором і яка спрямована на підтримку держави-агресора, суд вважає доведеними наступні факти.

ОСОБА_5 є громадянкою України, що підтверджено відомостями, які надані УДМС у Вінницькій області від 25.06.2024 року. Згідно із ними ОСОБА_5 06.01.2022 року Дарницьким відділом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області документована паспортом громадянина України у вигляді id-картки № НОМЕР_2 , 14.12.2022 року документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 .

Як вбачається із відомостей, наданих головний центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 02.07.2024 року, ОСОБА_5 останній раз перетнула державний кордон України на виїзд 27.06.2023 року об 02:55 год. у пункті пропуску Ягодин. При цьому нею використано паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 . Після вказаного ОСОБА_5 державний кордон України на в`їзд не перетинала.

Громадяни України є вільними на вибір місця проживання, мають право вільно залишати територію України, що передбачено ст. 33 Конституції України.

Жодних перешкод у виборі місця проживання ОСОБА_5 не мала та свідомо і без будь-яких заборон обрала для себе місцем проживання РФ.

Беззаперечним є факт того, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Вказаним документом беззаперечно визначено факт того, що державою-агресором є Російська Федерація.

Громадянка України ОСОБА_5 незважаючи на вказане, буд будь-яких заборон обрала для себе місцем проживання під час війни територію держави-агресора, що підтверджено змістом її інтерв`ю, в якому вона вказує, що проживає та навчається в РФ.

Вказані дії не утворюють жодного складу кримінального правопорушення та підтверджують факт того, що Україна є демократичною державою, що дотримується прав громадян навіть в умовах війни. Вказаними діями ОСОБА_5 реалізувала своє право на вільний вибір місця проживання.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_5 , перетнула державний кордон України 27.06.2023 року, тобто через 9 років після початку збройної агресії РФ проти України та через 1 рік та 4 місяці після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України та введення в України з зв`язку із вказаним воєнного стану.

У вказаний час вона, в тому числі, вступила та навчалась у ЗВО, що підтверджено відповіддю декана медичного факультету № 2 ВНМУ ім. М.І. Пирогова від 03.10.2024 року та долученого до неї наказу, згідно із яким здобувачка вищої освіти ОСОБА_5 , у 2019 році була зарахована на 1 курс медичного факультету № 2 Вінницького національного медичного університету імені. М.І. Пирогова (рівень акредитації освітньо-професійної програми - другий (магістр) рівень вищої освіти (відповідно до Національної рамки кваліфікацій)) (спеціальність «Медицина») наказом № 398 від 01.08.2019 року на денну форму навчання за державним замовленням. У 2023 році була відрахована з 4 курсу за власним бажанням (Наказ № 210 від 21.06.2023 року).

При цьому у вказаний період ОСОБА_5 підтримувалась проросійських поглядів, проживаючи на території України, про що вона особисто стверджує в інтерв`ю, неодноразово виїздила до РФ, до тимчасово окупованих територій України, що підтверджено даними державної прикордонної служби.

Жодних кримінальних переслідувань за зазначені погляди ОСОБА_5 не зазнавала, що підтверджено витягом від 19.06.2024 року з ЄРДР, згідно із яким підставою для реєстрації кримінального правопорушення стало інтерв`ю від 07.06.2024 року для телеканалу «Телеканал «Краснодар».

Таким чином, до 07.06.2024 року дії ОСОБА_5 не утворювали жодного складу кримінального правопорушення, ОСОБА_5 не зазнавала жодного кримінального переслідування, хоча притримувалась проросійських поглядів та достовірно знала, що РФ є державою-агресором, навчалась у ЗВО, була старостою групи. Що підтверджено показаннями свідків.

Суд зазначає, що відповідальність настає не за позицію особи з проросійськими поглядами, а за вчинення конкретного діяння.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Україна є правовою державою та вказане право гарантується кожному. Разом з тим, вказане право не є безумовним, тобто необмеженим за будь-яких обставин. Вказане право згідно із Конституцією України може бути обмежено. Можливість вказаного нормативно закріплена у ч. 2 ст. 34 Конституції України.

Так, згідно ч. 2 ст. 34 Конституції України, здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Конституційний Суд у Рішенні № 2-рп/2012 від 20.01.2012, вказав та розтлумачив, що здійснення прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Таке конституційне обмеження прав особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, в яких зазначено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Таким чином, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, згідно із яким кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, обмежується державою при переслідуванні легітимної мети - захист національної безпеки. При цьому переслідується легітимна ціль - запобігання злочинам та захист прав інших людей.

Підводячи підсумок наведеного, суд зазначає, що Україна гарантує кожному конституційне право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Проте, це право може бути і є обмеженим у правовій демократичній державі у правовий спосіб, а саме шляхом прийняття закону про кримінальну відповідальність за вчинення дій із здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором, спрямованої на підтримку держави-агресора ( ч. 6 ст. 111-1 КК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_5 07.06.2024 року надала інтерв`ю представнику держави-агресора РФ, а саме представнику державної установи - адміністрації муніципальної освіти м. Краснодар, що підтверджено протоколу огляду від 18.09.2024 року, згідно із яким проведено огляд сервісу перевірки та аналізу юридичних осіб РФ «Rusprofile», відкритий за допомогою віртуальної приватної мережі VPN, за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_8 Після введення запиту «ООО «МТРК Краснодар»» в пошукову стрічку, на екрані з`явилась інформація про вказану юридичну особу за посиланням https://datanewton.ru/contragents/1152308008050. Засновником цього ресурсу є Адміністрація муніципальної освіти м. Краснодар.

Вказане інтерв`ю розміщено у загальнодоступній мережі Інтернет на загальнодоступній платформі поширення відео «YouTube», що підтверджено протоколом огляду від 18.09.2024 року та долученим додатком, згідно із якими інтерв`ю за участі ОСОБА_5 , опубліковане ІНФОРМАЦІЯ_2 на платформі в для поширення відео « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 ) у каналі із назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 ) станом на 18.09.2024 переглянули 827 користувачів, що вказує на здійснення інформаційної діяльності.

Відеозапис інтерв`ю та його зміст, який безпосередньо дослідив суд, узгоджується із висновком судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 2280/24-21 від 19.06.2024 року. Експерт повно та всебічно проаналізував зміст інтерв`ю ОСОБА_5 , наданого у співпраці з державою -агресором та визначив, що наданий на дослідження усномовленнєвий матеріал відеофайлу, у висловлюваннях особи, у якої брали інтерв`ю ( ОСОБА_5 ), містить публічні заклики до співпраці з державою-агресором; містить висловлювання, зміст яких вказує на здійснення нею активної інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором, спрямованих на підтримку її дій, та активна участь інтерв`ювованої особи в таких заходах. В суто інформаційному потоці інтерв?ювована особа повідомляє щодо її утисків у закладі вищої освіти через власну проросійську позицію, змушування до спілкування українською мовою, спонукання адміністрації університету до підтримування ЗСУ, що сукупно підтверджує усвідомлену участь в інформаційній діяльності інтерв`ювованої особи у співпраці з державою-агресором. Наданий на дослідження усномовленнєвий матеріал відеофайлу у висловлюваннях особи, у якої брали інтерв`ю ( ОСОБА_5 ), містить: публічні заклики, спрямовані на розпалювання національної та мовної ненависті; публічні заклики, спрямовані на приниження національної честі та гідності.

На вказаному відеозаписі співпрацю з державою-агресором, спрямовану на підтримку держави-агресора здійснює ОСОБА_5 яка хоч і намагалась приховати своє справжнє ім`я ( воно змінено в титрах до відео), проте була впізнана допитаними свідками у справі та ідентифікована висновком експерта № СЕ-19/102-24/14039-ФП від 24.07.2024 року.

При цьому сам по собі факт приховання ОСОБА_5 своїх даних та видання себе за « ОСОБА_10 », переконує суд у тому, що ОСОБА_5 достовірно знала, що вчиняє злочин, співпрацює з ворогом і здійснює інформаційну діяльність на підтримку держави-агресора.

Таким чином, аналізуючи та оцінюючи усі докази в сукупності, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_5 повністю знайшла своє підтвердження у ході судового провадження та підтверджується дослідженими у ході судового провадження доказами, які є належними, допустимими та такими, що узгоджуються між собою.

На підставі вказаного, суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч. 6 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, а саме здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором, спрямованої на підтримку держави-агресора.

При вирішенні питання щодо обрання ОСОБА_5 покарання, суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України, роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», приймає до уваги ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винної, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання та слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до довідки КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР» №29/5642 від 25.06.2024 року, ОСОБА_5 станом на 21.06.2024 року на лікування в установі не перебувала та за медичною психіатричною, неврологічною та нейрохірургічною допомогою не зверталася.

Відповідно до довідки, виданої КНП «Психіатрія» № 061/29/1-01/5821 від 15.07.2024 року, ОСОБА_5 стаціонарну медичну допомогу в закладі не отримувала.

З довідки КНП ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР № 2361 від 24.06.2024 року вбачається, що ОСОБА_5 під наркологічним диспансерним спостереженням в даному закладі не перебуває, за медичною допомогою не зверталася.

З довідки КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія»» № 499070 від 08.07.2024 року вбачається, що ОСОБА_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , за даними облікової документації під наркотичним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває.

Як вбачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 23.09.2024 року, відомості про ОСОБА_5 відсутні.

З вимоги про судимість від 20.06.2024 року вбачається, що ОСОБА_5 раніше не судима.

Обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 , судом не встановлено.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, а саме вчинення особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, в період воєнного стану, особу обвинуваченої ОСОБА_5 , суд вважає, що покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_5 і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі на певний строк з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями в органах державної влади, державного управління та місцевого самоврядування України, з конфіскацією всього майна належного на праві власності

Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Під час досудового розслідування ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, а також її було оголошено в розшук на підставі ст. 281 КПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Таким чином, застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід слід залишити без змін до моменту її затримання на виконання вироку суду.

При цьому, строк відбування покарання обвинуваченій необхідно рахувати з моменту її затримання для приведення вироку до виконання.

Крім того, з обвинуваченої на підставі ст. 124 КПК України слід стягнути судові витрати у справі, які згідно із довідками про витрати на проведення експертизи в кримінальному провадженні становлять 8330,08 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 323, 368, 369, 370, 371, 374, 615 КПК України, ст. 65-67, 111-1 КК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Визнати винуватою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України.

Призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 6 ст. 111-1 КК України у виді десяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями в органах державної влади, державного управління та місцевого самоврядування України на п`ятнадцять років, з конфіскацією всього належного на праві власності ОСОБА_5 майна в дохід держави Україна.

Початок строку відбування основного покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_5 на виконання вироку.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати за проведення експертизи у кримінальному провадженні в сумі 8330,08 гривень.

Заходи забезпечення кримінального провадження, застосовані на підставі ст. 193 КПК України продовжити, а саме:

Оголосити в міжнародний розшук обвинувачену ОСОБА_5 .

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований до обвинуваченої ОСОБА_5 залишити без змін у вигляді тримання під вартою.

Роз`яснити, що згідно з положеннями ч. 6 ст. 193 КПК України, після затримання оголошеної у міжнародний розшук особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановлює ухвалу.

Зобов`язати посадову особу органу уповноваженого на затримання особи, після затримання обвинуваченої ОСОБА_5 і не пізніш як через 48 (сорок вісім) годин з часу доставки до місця кримінального провадження у справі доставити ОСОБА_5 до Апеляційного суду Вінницької області для розгляду питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його заміну на більш м`який запобіжний захід.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Вручити копію вироку прокурору - негайно.

Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_5 вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя: