Рішення № 136245666, 05.05.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/9042/25

Провадження № 2/463/319/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Нора Н.В.

при секретарі Заверуха О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовомЛьвівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів, суд

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів в якому просить суд стягнути солідарно з гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівської міської ради кошти в сумі 118 672,00 грн. суми основного боргу, 79 941,45грн. інфляційних втрат, 15 703,72 грн. - 3% річних (в цілому на суму 214 317,17 грн.). Стягнути судові витрати.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 розпочавши у 2019 році реконструкцію з розширенням гаражів (під літерами "Б-1" т а "В-1" з підвалом на АДРЕСА_1 за рахунок надбудови, зобов?язані були до прийняття об?єкта в експлуатацію сплатити на рахунок Львівської міської ради грошові кошти пайового внеску у розмірі 4 відсотків вартості будівництва об?єкта відповідно до загальної кошторисної вартості будівництва об?єкта, однак замовники цього не зробили, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберегли у себе кошти, які повинні були заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.

Відповідачами було подана відзив на позову заяву, який мотивуть наступним. Системний аналіз наведених положень дозволяє зробити висновок про те, що у випадку відсутності пов?язаності робіт із реконструкції з частиною території, як земної поверхні, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» N?132-IX від 20.09.2019 року не поширює свою дію на такі правовідносини та не встановлює обов?язкових правил щодо перерахування коштів пайової участі на створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури. Враховуючи, що Відповідачами не здійснювало жодного будівництва на земельній ділянці, а також враховуючи, що усі будівельні роботи стосувались виключно реконструкції нежитлового приміщення, при цьому цільове призначення приміщення не змінювалось (воно не переводилось у житлове), у Відповідача відсутній обов?язок сплати пайового внеску про який вказує Позивач. Зазначила, Відповідачі отримали від Львівської міської ради містобудівні умови та обмеження для проєктування об?єктів будівництва на реконструкцію з розширенням гаражів (під літерами Б-1 та В-1) з підвалом на вул.Кримській, 55 у м. Львові за рахунок надбудови, проведення реконструкції без зміни зовнішніх геометричних параметрів їхніх фундаментів, та декларували це у акті готовності до експлуатації, а Львівська міська рада своїми діями щодо видачі декларації N?ЛВ101210317221 від 17.03.2021 року підтвердила відповідність належного Відповідачам об?єкта проектній документації (щодо реконструкції без зміни зовнішніх параметрів) та підтвердила готовність до експлуатації, а отже Відповідачі правомірно очікували, що обов?язок сплати пайового внеску в них не виникає. Також звертає увагу Суду на неможливість підміни спеціального правового регулювання загальною нормою статті 1212 ЦК України. Правовідносини щодо участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів у 2019-2021 роках були врегульовані спеціальними нормами містобудівного законодавства, з урахуванням перехідних положень Закону України № 132-IX від 20.09.2019 року. За відсутності передбаченого Законом обов?язку зі сплати пайової участі та за умови прийняття об?єкта в експлуатацію без зауважень, застосування статті 1212 ЦК України як альтернативного способу стягнення коштів є неприпустимим, оскільки фактично призводить до створення нового фінансового обов?язку, не встановленого законом. Такий підхід суперечить принципам правової визначеності та законності.

Позивачем було подано відзив на позовну заяву, який мотивує наступним. Відповідач не звільняється від відповідальності перед місцевим бюджетом, наявні документи (дозвіл, Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації), а також те, що позовна заява подана на підставі належних та допустимих доказів, у яких Відповідачі виступають як замовники об`єкта будівництва, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі. Зазначає, що сам факт звернення Відповідачів за отриманням містобудівних умов та обмежень, їх затвердження уповноваженим органом та подальше виконання будівельних робіт на підставі таких умов спростовує твердження Відповідачів про те, що ними здійснювалась виключно реконструкція нежитлової будівлі без зміни параметрів об`єкта та без забудови території. Така позиція Відповідачів щодо «відсутності змін» є суперечливою, спрямованою на уникнення виконання встановленого законом обов`язку та не ґрунтується на фактичних обставинах справи. Окрім того, звертаю увагу, що з наявних відомостей згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Відповідачі є власниками об`єкта реконструкції з 2015 року, про що здійснено запис. На момент набуття права власності на об`єкт його площа становила 79,8 кв.м. Після прийняття об`єкта в експлуатацію, згідно з Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта №ЛВ101210317221 від 17.03.2021р., площа об`єкта реконструкції становить 136,8 кв.м. Отже, вбачається різниця в загальній площі об`єкта (будівлі) після проведення будівельних робіт, а саме збільшення майже вдвічі загальної площі спірного об`єкта, що суперечить аргументам Відповідача. Таке істотне збільшення загальної площі об`єкта об`єктивно виключає можливість кваліфікації виконаних робіт як внутрішньої реконструкції або капітального ремонту, оскільки відбулося збільшення геометричних параметрів об`єкта; збільшилась загальна площа будівлі; здійснено надбудову та розширення, що прямо зазначено у містобудівних умовах та обмеженнях і дозвільних документах.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 07.11.2025 року у цивільній справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 30.01.2026 року підготовче провадження у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів закрито та призначено до судового розгляду.

Представником позивача, було подано заяву в якому просить розгляд справи за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів проводити без його участі, просить врахувати подані письмові заяви по суті та задоволити позов в повному обсязі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`вились, про час, дату і місце розгляду справи були належним чином повідомлені про причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

У відповідності ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 26.10.2018 № 1150 «Про затвердження містобудівних умов т а обмежень для проектування об?єкта будівництва н а реконструкцію гр. гр. ОСОБА_1 т а ОСОБА_2 з розширенням гаражів (під літерами "Б-1" т а "B-1") з підвалом на АДРЕСА_1 з а рахунок надбудови» затверджено містобудівні умови т а обмеження для проектування об?єкта будівництва н а реконструкцію громадянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з розширенням гаражів (під літерами "Б-1" та "В-1") з підвалом на АДРЕСА_1 за рахунок надбудови. Зазначено, що замовник - громадянка ОСОБА_1 ; громадянка ОСОБА_2 (п.1.2 розділу 1 Містобудівних умов та обмежень).

Згідно з Декларацією про готовність до експлуатації об?єкта N?ЛВ101210317221, виданою Інспекцією ДАБК та зареєстроваю в ЄДЕССБ вищевказаний об?єкт нерухомості (замовники об?єкта громадянка ОСОБА_1 , громадянка ОСОБА_2 , дозвіл на виконання будівельних робіт N?ЛВ061190511218 виданий Інспекцією ДАБК у м. Львові та зареєстрований 20.02.2019р.) прийнято в експлуатацію 17.03.2021 р. Зазначена кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво в сумі 2 966 800 гривень.

Згідно з Декларацією про готовність до експлуатації об?єкта N?ЛВ101210317221, виданою Інспекцією ДАБК та зареєстрованою в ЄДЕССБ 17.03.2021р. прийнято в експлуатацію об?єкт, найменування якого «Реконструкція з розширенням гаражів (під літерами "Б-1" та "В-1" з підвалом на АДРЕСА_1 за рахунок надбудови» (замовник об?єкта гр. гр. ОСОБА_1 (НОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 )).

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові 20.02.2019р. зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт гр. гр. ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) N?ЛВ061190511218 на «Реконструкцію з розширенням гаражів (під літерами "Б-1" та "В-1" з підвалом на АДРЕСА_1 за рахунок надбудови». У Декларації про готовність до експлуатації об?єкта замовником вказано, що будівельні роботи виконано у строк: початок робіт: жовтень 2019, закінчення робіт: червень 2020. Пайова участь не сплачувалась, з яких причин - інформацію не зазначено (не внесено).

З листа Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради вбачається, що Відповідно до ухвал Львівської міської ради від 14.07.2016 №777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами ЛМР» (відмінена ухвалою Львівської міської ради від 08.07.2021 N?1081) департамент економічного розвитку на підставі звернень замовників проводив розрахунки розміру пайового внеску на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста та укладав договори про пайову участь у розвиток інфраструктури м. Львова; від 08.07.2021 № 1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами ЛМР» до повноважень департаменту економічного розвитку входить відтермінування (розтермінування) сплати пайового внеску та проведення перерахунку згідно з діючими договорами про пайову участь за зверненням замовника/забудовника до прийняття об?єкта містобудування в експлуатацію. Замовники будівництва при здачі об?єкта в експлуатацію не зазначили інформації стосовно пайової участі. Замовником будівництва в Декларації про готовності до експлуатації об?єкта від 17.03.2021 зазначена кошторисна вартість будівництва, в сумі 2966 800 гривень. Департаментом економічного розвитку здійснено розрахунок: величина пайового внеску складає: 2 966 800 грн х 0,04 = 118 672 грн.

Питання пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020 регулювалися статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно з якою замовник, що мав намір стосовно забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний був взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування коштів до відповідного місцевого бюджету на підставі договору про пайову участь, укладеного ним із відповідним органом місцевого самоврядування.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-ІХ (далі Закон № 132-ІХ) з 01.01.2020 виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 132-ІХ встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 № 6098 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року» визначено, що замовники будівництва на земельній ділянці у місті Львові перераховують до міського бюджету кошти для створення розвитку інфраструктури міста Львова […] для житлових будинків 2 % вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Отже, рішенням Львівської міської ради не встановлено іншого розміру пайової участі для будівництва житлових будинків, ніж це передбачено Законом № 132-ІХ.

Верховним Судом у постанові від 04.04.2024 у справі №923/1306/21 наведено такі висновки:

«Обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва».

Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21).

Враховуючи, що у цій справі будівництво об`єкта розпочато у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у подібних правовідносинах у постановах від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.

У постановах від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог пп. 3 абз. 2 п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Суд, застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, погоджується з доводами позивача, що у разі, якщо замовником будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію належним та ефективним способом захисту є звернення з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 17.04.2025 у справі №911/65/24 наголосив, що відповідність (обґрунтованість) розрахованого розміру (величини) пайової участі має істотне значення для розгляду та вирішення спору щодо сплати пайової участі.

Не зважаючи на правильність доводів позовної заяви щодо невиконання відповідачами свого обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, Суд не погоджується з заявленим позивачем розрахунком пайової участі, який підлягає стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.

Пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлює, що замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2024 у справі №910/20216/21 зробив висновок, що обов`язок замовника будівництва звернутися до уповноваженого органу з заявою про визначення розміру пайової участі, який повинен бути виконаний протягом 10 робочих днів з початку будівництва, не є тотожним обов`язку сплатити такий пайовий внесок, який повинен бути виконаний до введення об`єкта в експлуатацію.

Наведене дозволяє зробити висновок, що законодавець та Верховний Суд розмежовує часові рамки здійснення розрахунку пайової участі та її перерахування до місцевого бюджету.

Суд зазначає, що зобов`язання зі сплати пайової участі у створенні та розвитку соціально-транспортної та інженерної інфраструктури підлягає виконанню до введення об`єкта в експлуатацію, тобто на будь-якому етапі будівництва, однак в тому розмірі, який визначається на етапі початку будівництва.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України)

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Тому, позивач звертається до суду за захистом свого права, яке у нього виникло в силу закону або в силу договору, однак яке було порушене відповідачем.

У спірних правовідносинах у органу місцевого самоврядування виникло право вимагати у замовників будівництва сплати пайової участі на підставі п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання інвестиційної діяльності в Україні», однак в тому обсязі, в якому воно б існувало за відсутності порушень зі сторони замовників будівництва. Пайова участь саме у тому розмірі, який підлягав розрахунку станом на дату початку будівництва і який замовники не сплатили до введення об`єкта в експлуатацію, вважається таким, що збережений замовниками будівництва без достатньої правової підстави.

Також в контексті наведеного варто зазначити, що розмір пайової участі замовника будівництва, який порушив своє зобов`язання, не може бути більшим, ніж розмір пайової участі замовника будівництва, який виконав вимоги п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання інвестиційної діяльності в Україні» та сплатив пайову участь до введення об`єкта будівництва в експлуатацію, оскільки такий підхід ставить замовників будівництва в нерівні умови, що не передбачено ні положеннями цивільного законодавства, ні профільного закону. Відповідальність замовника будівництва саме за невиконання своїх зобов`язань щодо вчасної сплати пайової участі встановлюється спеціальними нормами цивільного законодавства, зокрема ст. 625 ЦК України, що можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Якщо відповідно до правового регулювання, що мало місце у 2020 році, у якому розпочато будівництво відповідного об`єкта, відповідачі, як замовники будівництва повинні були у строк, розмірі та в порядку, визначеному пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення вищезгаданого Закону, сплатити пайову участь і цей обов`язок, у разі його невиконання у 2020 році, зберігається до прийняття цього об`єкта в експлуатацію. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 16.10.2023 року в справі № 140/5484/21.

Суд переконаний, що якщо зобов`язання зі сплати пайової участі виникло на підставі п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання інвестиційної діяльності в Україні», то його розмір залишається незмінним чи то при сплаті до введення об`єкта в експлуатацію, чи то в порядку ст. 1212 ЦК України.

Таким чином суд приходить до висновку, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 розпочавши у 2019 році реконструкцію з розширенням гаражів (під літерами "Б-1" т а "В-1" з підвалом на АДРЕСА_1 за рахунок надбудови, зобов?язані були до прийняття об?єкта в експлуатацію сплатити на рахунок Львівської міської ради грошові кошти пайового внеску у розмірі 4 відсотків вартості будівництва об?єкта відповідно до загальної кошторисної вартості будівництва об?єкта, однак замовники цього не зробили, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберегли у себе кошти, які повинні були заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, у розмірі 118672,00 грн.

Позивачем також заявлялися вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 сформував правову позицію, що послідовно застосовується судами, згідно з якою за змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Оскільки судом встановлено наявність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у зв`язку з несплатою пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України, то Суд погоджується з доводами позивача, що до спірних правовідносин також підлягає застосуванню ст. 625 ЦК України.

Враховуючи наведене Суд приходить до таких висновку, що у зв`язку з несплатою відповідачами пайової участі з відповідачів підлягають стягненню:

- інфляційні втрати у розмірі 79941,45 грн та 3% річних у розмірі 15703,72 грн, що нараховано за заявлений позивачем період з 18.03.2021 по 14.08.2025 рр.

Щодо доводів Відповідача про відсутність обов`язку сплати пайового внеску та неможливість застосування статті 1212 ЦК України.

Законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін.

Зокрема, якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX. Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.

Обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 р. вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 р.;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Відповідно, об`єкти будівництва, дозволи на виконання будівельних робіт щодо яких отримані до 1 січня 2020 року, залишаються об`єктами, що підпадають під регулювання старого законодавства щодо сплати пайової участі до їх прийняття в експлуатацію. Оскільки, в нашому випадку дозвіл надано та будівництво розпочато в 2019 році, тобто до втрати чинності цієї норми, відтак пайова участь ще застосовується, відповідач не звільнений від сплати пайового внеску.

Щодо тверджень про відсутність забудови земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону, плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачі у даному випадку отримали містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта будівництва на реконструкцію з розширенням та надбудовою, що саме по собі свідчить про те, що заплановані та фактично виконані будівельні роботи не обмежувались внутрішньою реконструкцією і передбачали зміну зовнішніх параметрів об`єкта та збільшення його площі.

Отже, сам факт звернення Відповідачів за отриманням містобудівних умов та обмежень, їх затвердження уповноваженим органом та подальше виконання будівельних робіт на підставі таких умов спростовує твердження Відповідачів про те, що ними здійснювалась виключно реконструкція нежитлової будівлі без зміни параметрів об`єкта та без забудови території.

Як вбачається Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Відповідачі є власниками об`єкта реконструкції з 2015 року, про що здійснено запис. На момент набуття права власності на об`єкт його площа становила 79,8 кв.м. Після прийняття об`єкта в експлуатацію, згідно з Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта №ЛВ101210317221 від 17.03.2021р., площа об`єкта реконструкції становить 136,8 кв.м.

Отже, вбачається різниця в загальній площі об`єкта (будівлі) після проведення будівельних робіт, а саме збільшення майже вдвічі загальної площі спірного об`єкта, що суперечить аргументам Відповідача.

Таке істотне збільшення загальної площі об`єкта об`єктивно виключає можливість кваліфікації виконаних робіт як внутрішньої реконструкції або капітального ремонту, оскільки відбулося збільшення геометричних параметрів об`єкта; збільшилась загальна площа будівлі; здійснено надбудову та розширення, що прямо зазначено у містобудівних умовах та обмеженнях і дозвільних документах.

Сам факт збільшення площі об`єкта нерухомості є достатньою ознакою здійснення забудови у розумінні статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Також, враховуючи інформацію зазначену у дозвільних документах, а саме назву об`єкта будівництва, здійснювалась реконструкції з розширенням за рахунок надбудови, що за своєю правовою природою не є внутрішньою реконструкцією чи капітальним ремонтом, а передбачає зміну геометричних параметрів об`єкта, збільшення його загальної площі та зміну техніко-економічних показників, фізично розміщується в межах земельної ділянки.

Враховуючи, що реконструкція є видом будівництва, а також те, що виконані Відповідачами роботи є забудовою у розумінні статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що, у свою чергу, зумовлює виникнення у Відповідачів обов`язку щодо участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, відтак аргументи відповідача про те, що ним не було проведено жодних будівельних робіт на земельній ділянці на якій розташована будівля, суперечить викладеним обставинам та є безпідставними.

Поряд із цим, суд звертає увагу на те, що позивач покладає на відповідачів указаний обов`язок солідарно.

У статті 540 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Тлумачення статей 540 та 541 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникають часткові зобов`язання. Тому стягувач у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.

У пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначено, що солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов`язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (див. наприклад постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (провадження №14-81цс18), від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 12.09.2018 у справі №569/96/17, від 23.01.2019 у справі №712/21651/12 (провадження №14-526цс18)).

Отже, зважаючи, що Закон не встановлює солідарної відповідальності відповідачів, а Судом не встановлено наявності між ними укладеного договору про спільну участь у будівництві, який би передбачав такий обов`язок, підстав для покладення на них солідарного обов`язку зі сплати пайової участі у цій справі немає.

Оскільки на підставі Закону у цій справі виникло зобов`язання із множинністю осіб, то таке зобов`язання є частковим і, за відсутності розподілу їх часток у будівництві, кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці.

Подібну правову позицію щодо необхідності розподілу відповідальності між відповідачами у рівних частках або пропорційно їхній участі у зобов`язанні (за відсутності солідарного обов`язку) у разі заявлення позову про солідарне стягнення викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №344/434/16-ц та від 12.04.2023 у справі №524/5680/19.

Задовольняючи позов, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім і документально підтверджені судові витрати, що становлять 3028,00 грн. судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 274, 279, 354, ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради кошти в сумі 59336,00 грн., суми основного боргу, 39970,72 грн. - інфляційних втрат, 7851,86 грн. 3% річних та 1514,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Львівської міської ради кошти в сумі 59336,00 грн., суми основного боргу, 39970,72 грн. - інфляційних втрат, 7851,86 грн. 3% річних та 1514,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Львівська міська рада (місцезнаходження: 79006, м. Львів, площа Ринок, 1, ЄДРПОУ 04055896).

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Нор Н.В.