Рішення № 136221029, 01.04.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/9321/25

Провадження №: 2/755/2070/26

"01" квітня 2026 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Коваленко І.В.,

за участі секретаря судових засідань Грищенко С.В.,

учасники справи:

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - адвокат Клок В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вікторія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

22.05.2025 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вікторія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просили стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти у розмірі 100 000 грн, судові витрати покласти на відповідача.

Позовна заява обґрунтована тим, що товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вікторія» є небанківською фінансовою установою, наділеною правом на здійснення валютних операцій. 02.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до пункту обміну валют № 11 позивача, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Стальського, 22/10-3 , для здійснення операцій з купівлі-продажу валют. Після завершення таких операцій відповідач, з метою обміняти на більш крупний номінал 1000 гривень, передав касиру пункту обміну валют № 11 позивача належні йому банкноти номіналом 100 та 200 гривень. Зокрема, відповідач передав касиру пункту обміну валют № 11 позивача чотири пачки банкнот номіналом по 200 гривень та дві пачки банкнот номіналом 100 гривень на загальну суму 100 000 гривень. Внаслідок помилки касир пункту обміну валют № 11 позивача зворотно передала відповідачу дві пачки банкнот номіналом 1000 гривень на загальну суму 200 000 гривень. Нестача, що виникла у зазначеному пункті обміну валют № 11 позивача була виявлена після завершення робочого дня 02.04.2025 при зведенні балансу та відображена у Акті № 02/04 про результати інвентаризації наявних коштів. Встановивши зазначену нестачу та виявивши її причину шляхом перегляду відеозапису, позивач, з метою досудового врегулювання даного спору, 07.04.2025 звернувся до відповідача із листом щодо повернення безпідставно набутих коштів, в якому виклав наведені вище обставини. Листом від 14.05.2025 відповідач фактично відмовився добровільно здійснити таке повернення. При цьому, чітко не заперечуючи сам факт безпідставного набуття коштів. Відповідач послався на недоведеність такої обставини. Зокрема, відповідач вказує, що відеозапис відображає передання ним касиру пункту обміну валют № 11 позивача пачок грошових коштів, з зовнішнього вигляду яких не зрозуміло загальну кількість суми коштів в таких пачках. Вказані пачки при цьому не перераховувались. Водночас відповідач жодним чином не зазначив скільки саме, на його думку, ним було передано коштів касиру пункту обміну валют № 11 позивача для заміни на більш крупний номінал і як саме це співвідноситься з переданням в зворотному напряму 200 000 гривень. В свою чергу позивач вважає загально відомим звичаєм ділового обороту формування пачок грошових купюр саме в кількості 100 банкнот, що, відповідно, зумовлює очевидний висновок про передання відповідачем для обміну купюр саме 100 000 грн. Зазначені вище 200 000 грн були сформовані касиром пункту обміну валют № 11 позивача саме в дві пачки, тобто по 100 купюр номіналом 1000 грн, що підтверджує зазначений вище загальновідомий звичай. Отже, відповідач протиправно утримує та добровільно не повертає належні позивачу грошові кошти, передані в наслідок помилки.

22.05.2025 року, згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями позовну заяву передано в провадження судді Коваленко І.В.

Згідно ч. 7 ст. 187 ЦПК України, з відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА отримана інформація про зареєстроване місце проживання відповідачів за адресою, зазначеною у позовній заяві.

16.06.2025 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вікторія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

Положеннями ст.174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

07.08.2025 року судове засідання за клопотанням представника відповідача відкладено до 25.09.2025 року.

05.09.2025 року (вх.№52525) від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Клок В.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач не визнає позовні вимоги, заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Зазначає, що дійсно 02 квітня 2025 року, в середу, він здійснював валютно-обмінні операції, а саме: продаж іноземної валюти в доларах США та ЄВРО в ТОВ «ФК «Вікторія» (код ЄДРПОУ 34727227) за адресою відділення: 02139, м. Київ, вул. Стальського, 22/10-3, директором якого є ОСОБА_2 . Валютно-обмінні операції здійснювалися у двох відділеннях ТОВ «ФК «Вікторія» - №11 (офіс 1) та №12 (офіс 2), що знаходяться в одному приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Стальського, 22/10-3 . Відповідач вказує, що, повернувшись додому з відділення фінансової компанії, він перерахував грошові кошти, зробив для себе фото, по сумі валютно-обмінних операцій все зійшлося. 04 квітня 2025 року, у п`ятницю вечором з номера НОМЕР_1 на номер телефона його друга - ОСОБА_3 , який разом з ним був в той день у обмінному пункті, надійшов дзвінок. Другу повідомили, що касир відділення ТОВ «ФК «Вікторія» під час здійснення валютно-обмінних операцій, начебто, передала відповідачу грошові кошти в сумі 100 000 грн. ОСОБА_3 зателефонував та повідомив відповідачу номер, по якому необхідно зв`язатись, що відповідач і зробив. Під час розмови відповідача запросили на зустріч у м. Бровари до закладу громадського харчування МакДональдс по вул. Київська, 239. Відповідач приїхав. На зустрічі були присутні один з касирів фінансової компанії та двоє невідомих чоловіків. Ці люди повідомили, що він повинен їм передати грошові кошти в розмірі 100 000 грн, які, начебто, йому передали під час здійснення валютно-обмінних операцій. Вдруге відповідача запросили вже в офіс ТОВ «ФК «Вікторія» за адресою: м. Київ, вул. Краківська, буд. 7. Під час обох зустрічей відповідач повідомляв представникам позивача, що по його підрахункам все зійшлося і зайвих коштів йому не передавалось, а відтак він нічого повертати не буде. Згодом на його адресу через Укрпошту позивач скерував лист, до якого додав флешку з частковим записом з двох відеокамер в день здійснення відповідачем валютно-обмінних операцій у обмінному пункті. Переглянувши частковий відеозапис з камери 1, яка знаходиться в приміщенні робочого місця касира, відповідач побачив, що 02.04.2025 з 16:10 год. касир пропонує йому зробити обмін дрібних купюр на великі. З відеозапису незрозуміло, звідки касиру було відомо про наявність у відповідача дрібних купюр та їхню кількість, оскільки відповідач підійшов до каси з паперовим пакетом, у якому вже були складені гривневі купюри, оскільки ця касир ці грошові купюри відповідачу до цього не видавала. На відеозаписі зафіксовано, як на пропозицію касира обміняти дрібні купюри на великі відповідач передає грошові кошти у пачках, перетягнутих гумками, без банківської стрічки та квитанцій, які б підтверджували суму переданих коштів. У свою чергу, касир, не перерахувавши отримані кошти за допомогою лічильної машини, забирає пачки та кидає під стіл. Потім касир передає відповідачу купюри великого номіналу, також не оформлюючи квитанцію. По завершенні операції відповідач разом з ОСОБА_3 вийшов з приміщення відділення фінансової компанії. Таким чином, відповідач наголошував на відсутності будь-яких доказів отримання ним грошових коштів у розмірі 100 000 грн під час здійснення валютно-обмінних операцій 02.04.2025 р. Отримавши від ТОВ «ФК «Вікторія» листа за підписом директора ОСОБА_2 , в якому були зазначені його ПІБ, ідентифікаційний код, адреса проживання, номер телефону, відповідач дізнався про незаконне отримання фінансовою компанією його персональних даних, оскільки під час здійснення валютно-обмінних операцій він таких даних не надавав. Також, не надавав ТОВ «ФК «Вікторія» будь-якої згоди на обробку (збір, поширення, використання) персональних даних. У зв`язку з порушенням своїх прав на захист конфіденційної інформації та розголошення персональних даних, 10.04.2025 відповідач звернувся до Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві із заявою про порушення кримінального провадження за ч. 4 ст. 189 КК України, а 13.04.2025 із заявою про порушення кримінального провадження за ч. 1 ст. 182 КК України. Через відмову у внесенні відомостей до ЄРДР, відповідач звернувся до суду. Ухвалами слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва Федосєєва С.В., справи №755/14952/25, №755/14949/25, задоволено скарги адвоката Клок В.В. та зобов`язано уповноважених осіб Дніпровського УП ГУ ПН у м. Києві внести відомості до ЄРДР за заявами ОСОБА_1 від 10 квітня 2025 року №29367 та від 13 квітня 2025 року №29901 про вчинення кримінальних правопорушень, невідкладно розпочати досудове розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. На виконання зазначених ухвал слідчого судді Дніпровським УП ГУ ПН у м. Києві внесено відомості до ЄРДР за №12025105040000823 від 29.08.2025 р. за ознаками вчинення кримінального провадження, передбаченого ч. 1 ст. 355 КК України та за №12025105040000824 від 29.08.2025 р. за ознаками вчинення кримінального провадження, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України. З огляду на викладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що зазначені в позовній заяві доводи не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для стягнення з відповідача грошових коштів на користь ТОВ «ФК «Вікторія».

05.09.2025 року (вх.№52527) від представника відповідача ОСОБА_4 до суду надійшло клопотання про виклик свідків.

25.09.2025 року протокольною ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про виклик та допит свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та клопотання представника відповідача про виклик та допит свідка - ОСОБА_3 .

У судовому засіданні від 25.09.2025 року представник позивача ОСОБА_7 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Клок В.В. позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні.

З метою виклику та допиту свідків в судовому засіданні оголошено перерву до 13.11.2025 року.

13.11.2025 року довідкою секретаря судових засідань цивільну справу №755/9321/25 знято з розгляду у зв`язку з перебуванням головуючого судді Коваленко І.В. на навчанні в НШСУ. Справу призначено на 16.12.2025 року.

16.12.2025 року довідкою секретаря судових засідань цивільну справу №755/9321/25 знято з розгляду у зв`язку з знеструмленням електромережі суду. Справу призначено на 17.02.2026 року.

17.02.2026 року довідкою секретаря судових засідань цивільну справу №755/9321/25 знято з розгляду у зв`язку з перебуванням головуючого судді Коваленко І.В. на лікарняному. Справу призначено на 16.03.2026 року.

В судовому засіданні 16.03.2026 свідок ОСОБА_5 , яка у ТОВ «ФК «Вікторія» понад 6 років обіймає посаду касира, показала суду, що 02.04.2025 року вона працювала у пункті обміну іноземних валют № 11 по вул. Стальського, 22/10-3 в м. Києві , де здійснювала валютно-обмінні операції згідно Інструкції з ведення касових операцій, з якою ознайомлювалась при прийнятті на роботу. В кінці робочого дня вона сформувала довідку про касові обороти валюти за день, перерахувала готівку та при зведенні балансу виявила нестачу грошових коштів у розмірі 100 000 гривень. Свідок зателефонувала керівну відділення ОСОБА_6 та повідомила про нестачу. Згодом до пункті обміну валют № 11 приїхала ОСОБА_6 та директор. Вони разом перевірили правильність формування довідки, перерахували грошові кошти та склали Акт №02/04 про результати інвентаризації наявних коштів. Наступного дня ОСОБА_6 їй повідомила, що переглядала відеозапис з камер спостереження за 02.04.2025 року, на якому виявила момент нестачі. Це був обмін банкнот національної валюти з меншого номіналу на більший. Свідок вказала, що відповідач передав їй 4 пачки банкнот національної валюти номіналом по 200 гривень кожна та 2 пачки номіналом по 100 гривень кожна. Кожна пачка містила по 100 купюр (банкнот) та була перетягнута гумкою. Своєю чергою вона передала відповідачу також перетягнуті гумкою 2 пачки банкнот національної валюти номіналом по 1000 гривень на загальну суму 200 000 гривень. Грошові кошти, які їй передав відповідач, вона не перераховувала, всі пачки були перетягнуті гумкою. Чи просив її відповідач перерахувати кошти, свідок теж не пам`ятає. Свідок вважає своєю провиною те, що вона не перерахувала кошти, але тоді була ніч важка, з обстрілами, вона була вже втомлена. Яку саме кількість відповідач зробив того дня обмінних операцій свідок не пам`ятає. Оскільки свідок є матеріально-відповідальною особою, вона сама спробувала зателефонувати відповідачу. Він приїхав за місцем її проживання у м.Бровари, де під час зустрічі вона продемонструвала відповідачу відеозапис, який містився у її мобільному телефоні, з камер відео спостереження у пункті обміну валют, а саме операцію з обміну банкнот національної валюти з меншого номіналу на більший. Відповідач не визнавав факту отримання ним грошових коштів у розмірі на 100 000 гривень більшому, ніж він повинен був отримати. Тоді свідок запропонувала відповідачу зустріч у офісі ТОВ «ФК «Вікторія», на що той погодився. При зустрічі в офісі вони довго переглядали відеозапис, в деталях, і тоді відповідач погодився з тим, що на відео зафіксовано передачу ним касиру грошових коштів на загальну суму 100 000 гривень, а касиром йому - 200 000,00 гривень, однак повертати гроші відмовився. Чи відтворювався тоді на тому відео звук, свідок не пам`ятає. З приводу пошуку відповідача свідок зазначила, що встановити особу відповідача їм вдалося завдяки відеозапису, на якому було зафіксовано обличчя чоловіка, який його супроводжував під час здійснення обмінних операцій. Її син вилучив фото того чоловіка в електронному вигляді і співставив із зображеннями осіб, зареєстрованих у соціальній мережі «Фейсбук». Виявилось, що той чоловік мав у «Фейсбуці» особистий профіль і там зазначався номер його мобільного телефону. Вже через нього вони вийшли на відповідача.

Допитаний у судовому засіданні 16.03.2026 в якості свідка директор ТОВ «ФК «Вікторія» ОСОБА_2 , підтвердив суду, що дійсно 02.04.2025 року він підписав Акт №02/04 про результати інвентаризації наявних коштів, згідно з яким зафіксували факт нестачі в касі обміну валют грошових коштів на загальну суму 100 000 гривень. Грошові кошти перераховувались у його присутності. Про нестачу коштів йому повідомила керівник відділення ОСОБА_6 , після чого він приїхав у відділення, оскільки перерахунок грошових коштів має проводитись на місці. Колегіально (свідок, власник та керівник відділення) прийняли рішення розшукати ОСОБА_1 . Людей, які займаються розшуком людей, у ТОВ «ФК «Вікторія» немає. Всі рішення по компанії переважно приймає власник. Відповідача знайшли по відеозапису, і цим займається зазвичай керівник відділення.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , яка обіймає в ТОВ «ФК «Вікторія» посаду начальника відділення, показала суду, що 02.04.2025 року їй зателефонувала касир ОСОБА_5 та повідомила про нестачу в касі грошових коштів в сумі 100 000 гривень. Свідок негайно повідомила про це директора. Того ж дня, вона разом з директором приїхали до відділення пункту обміну, роздрукували документи, перерахували кошти, виявили нестачу та склали Акт. Того дня свідок ретельно почала переглядати відео з камер спостереження і виявила момент події, внаслідок якої трапилась нестача коштів, а саме вона виявила, як касир поміняла банкноти національної валюти з меншого номіналу на більший. Зокрема, свідок зазначила, що на відео відображено, як відповідач передає касиру 4 пачки купюр номіналом по 200 гривень, що дорівнює сумі 80 000 гривень, і 2 пачки купюр номіналом по 100 гривень, що дорівнює сумі 20 000 гривень, що разом складає 100 000 гривень. Номінали банкнот свідок змогла розрізнити по кольору та розміру. Отже, відповідач передав касиру 100 000 гривень, а касир бере з каси 2 пачки купюр номіналом по 1000 гривень, перераховує їх і помилково видає клієнту, тобто відповідачу, 200 000 гривень, а клієнт бере ці кошти, не перераховує і забирає їх. За дану операцію квитанція відповідачу не видавалась, оскільки це не передбачено Інструкцією, тобто це не є операція з обміну валюти, а це просто обмін національної валюти за бажанням клієнта. Отже, факт нестачі коштів свідок виявила, переглядаючи відеозапис. Скільки саме операцій того дня здійснив відповідач у їхніх двох касах обміну валют, свідок не знає. Згодом вони зателефонували клієнту, зустрілись з ним, показали відео, клієнт погодився. Особисто вона пошуком клієнта не займалась, припускає, що цим займалась касир. Вони хотіли врегулювати дане питання у позасудовому порядку, але відповідач сказав, що грошей у нього немає, тому вони звернулись до суду. Також свідок зазначила, що згідно Інструкції, затвердженої НБУ, кожна пачка грошових купюр певного номіналу, яка обгортається у паперову стрічку або гумкою, повинна містити 100 купюр.

Свідок ОСОБА_3 , який є товаришем відповідача та 02.04.2025 року супроводжував його під час продажу іноземної валюти у двох касах пункту обміну валют №11 ТОВ «ФК «Вікторія» за адресою: м.Київ, вул. Стальського Сулеймана, 22/10-3, показав суду, що на ОСОБА_1 потрібно було обміняти «немаленьку» суму валютних коштів на гривні, а тому на його прохання він постійно перебував поруч із відповідачем. Всю іноземну валюту вони одразу не могли обміняти на національну, оскільки в касі не було в достатній кількості національної валюти, а тому їм доводилось ходити по черзі від одної каси до другої. При цьому, каси були відокремлені одна від одної, тобто касири не могли спостерігати за тим, що робиться не в їхній касі. В одній касі касир могла поміняти їм частину коштів, потім їх направляли в іншу касу, в якій вони теж могли поміняти лише частину коштів. Свідок помітив, що разом з ними від одної каси до іншої ходив якийсь чоловік кавказької національності. І виходило так, що у тій касі, в якій вони нещодавно були, вже не було гривні, але невдовзі вона з`являлась. Коли ж вони зайшли востаннє до касира однієї з кас, касир запропонувала відповідачу обміняти банкноти національної валюти з меншого номіналу на більший. Яку саме кількість грошових коштів касир запропонувала для обміну він не звернув уваги, однак бачив, що касир кошти не перераховувала. Бачив, що грошові кошти, як ті, що передав ОСОБА_1 касиру в пачках, так і ті, що касир передавала ОСОБА_1 в пачках, були перетягнути гумками. При цьому, ОСОБА_1 передавав кошти, не перераховуючи, так само і касир - отримала від ОСОБА_1 грошові кошти, не перерахувала за допомогою спеціальної лічильної машинки, після чого передала ОСОБА_1 грошові кошти з банкнотами більшого номіналу. У його присутності ОСОБА_1 після операцій всі грошові кошти не перераховував. Наступного дня на його мобільний номер зателефонував чоловік, який представився працівником поліції, і сказав, що вони були в обмінному пункті і їм віддали зайве. Тоді свідок зателефонував ОСОБА_1 і повідомив, що треба цим людям зателефонувати.

У судовому засіданні оголошено перерву з метою надання представником позивача файлів відеозапису з камер спостереження, на яких повинен міститись також і звукозапис.

20.03.2026 року (вх.№15726) до суду від представника позивача ОСОБА_7 надійшло клопотання з долученим DVD-диском, що містить два відео файли з камер спостереження (зони касира та зони клієнтів пункту обміну валют №11), які раніше подавались разом із позовною заявою. Однак, зазначені відео файли можуть містити також звукозапис.

25.03.2026 року (вх.№16670) до суду від представника відповідача ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення, аналогічні за змістом поясненням, викладеним у відзиві. Додатково просила суд при ухваленні рішення врахувати обставини, які були дослідженні під час розгляду справи. Звертала увагу суду на те, що під час перегляду в судовому засіданні частини відеозапису з камери 1, яка знаходиться в приміщенні перебування касира, видно, як 02.04.2025 з 16:10 остання пропонує відповідачу зробити обмін купюр дрібних на великі. Як на відео, так і під час допиту в судовому засіданні свідка - касира ОСОБА_5 , не зрозуміло звідки в неї була інформація, що відповідач має дрібні купюри, в якій кількості, оскільки відповідач зайшов до каси з паперовим пакетом, в якому вже були складені гривневі купюри. Відповідач витягнув з пакету гроші в пачках та передав їх касиру, не перераховуючи. Вважав, що жодного доказу, який би свідчив про те, що в пачках по 200 грн. було саме 100 купюр, як і в пачках по 100 грн., які передавав касиру відповідач, суду надано не було, а ствердні покази свідків - касира ОСОБА_5 та керівника відділень ОСОБА_6 є лише їхніми припущеннями, що не можуть ґрунтуватися на доказуванні. На йому думку, допитаний у судовому засіданні в якості свідка директор ТОВ «ФК «Вікторія», окрім того, що він засвідчував акт про нестачу коштів в касі №11 (офіс 1), нічого іншого пояснити не зміг, так як з відповідачем не зустрічався, не стикався, дані відповідача не збирав, особу відповідача не встановлював, оскільки це не входить до його компетенції, як і не входить до його компетенції проводити навчання касирів та переглядати відео з камер відео спостереження. Звертав увагу суду на свідчення керівника відділень ОСОБА_6 , яка повідомила суд, що саме до її компетенції входить навчання касирів, які після проведення валютно-обмінних операцій перетягують купюри резинками. Вона також повідомила, що припускає таке, що купюри різного номіналу були перетягнуті гумкою, що на думку відповідача, спростовує твердження свідка ОСОБА_6 , що в пачках, які передав касиру відповідач для обміну саме та кількість купюр і той номінал, як на верхній купюрі пачки, а відповідно доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Просив звернути увагу на те, що жодний зі свідків, які викликались в судове засідання зі сторони позивача, не надав чіткої та вичерпної відповіді звідки їм стали відомо особисті дані відповідача. А пояснення свідка касира ОСОБА_5 , що її син здійснював пошук свідка ОСОБА_3 по фото в соціальних мережах, які є у вільному доступі, не знайшли жодного підтвердження. Свідок ОСОБА_5 є зацікавленою особою, яка навмисно намагалася ввести суд в оману, з метою уникнути відповідальності як за нестачу коштів у касі, оскільки свідомо чи навмисно не перерахувала кошти, які отримала від ОСОБА_1 при обміні на великі купюри, так і за незаконне збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу відповідача.

31.03.2026 року (вх.№18001) через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_7 надійшли додаткові пояснення по справі. З урахуванням досліджених судом доказів (відеозаписів та показів свідків) позивач звертав увагу на наступне. Досліджений судом відеозапис спірної події свідчить, що касир пункту обміну валют № 11 ОСОБА_5 , після завершення валюто-обмінної операції з ОСОБА_1 каже йому: «Якщо хочете я вам поміняю… двадцятки можу вам помінять на тисячниє…у мене є дві пачки…можу мєлкіє забрать». Реагуючи на це ОСОБА_1 відповідає - «Да, давайте», дістає з пакунку, який він тримав в руках при вході до пункту обміну валют, пачки гривневих купюр, розкладає їх та відбирає з цих пачок шість, чотири з яких мають зовнішні купюри номіналом 200 грн. та дві з яких мають зовнішні купюри номіналом 100 грн. Обрані пачки ОСОБА_1 передає касиру. Зазначене, на думку сторони позивача свідчить, що ОСОБА_1 свідомо обирає для подальшого обміну купюр меншого номіналу на більший конкретний, зрозумілий йому обсяг грошей. При цьому, таке розуміння може ґрунтуватись виключно на тій обставині, що ОСОБА_1 було відомо про наявність в цих пачках саме по 100 купюр одного номіналу, що і дозволяло підібрати необхідну, визначену ним загальну кількість. Допитаний судом свідок сторони відповідача ОСОБА_3 повідомив, що перебував 02.04.2025 разом з відповідачем ОСОБА_1 у пункті обміну валют позивача № 11 та засвідчив, що наявні у ОСОБА_1 в пакунку пачки грошей (гривень), які спостерігаються на дослідженому судом відеозапису, і з яких ОСОБА_1 підбирає пачки купюр для обміну дрібніших на більш крупні, були отримані ОСОБА_1 як наслідок валюто-обмінних операцій, здійснених у цьому ж та розташованому поруч пункті обміну валют позивача попередньо. Допитана судом свідок сторони позивача ОСОБА_6 повідомила, що за сталим звичаєм в пунктах обміну валют при видачі клієнтам грошей за наслідком валюто обмінної операції, за наявності відповідного обсягу пачки грошей формуються завжди по 100 купюр одного номіналу. Отже, обізнаність ОСОБА_1 про наявність конкретної кількості по 100 купюр в пачках купюр, які він передає касиру ґрунтується на тому, що ці перераховані при ньому пачки він отримав раніше при здійсненні валюто-обмінних операцій в цьому ж відділенні позивача, а також на загальновідомому звичаї формування пачок по 100 купюр. Крім того свідок ОСОБА_6 зазначила, що купюри різного номіналу мають різний розмір та колір, а отже формування купюр різного номіналу у пачки крім незручності через неспівпадіння розміру буде також помітне, якщо оглядати ребро такої пачки. В даному спірному випадку такого неспівпадіння не спостерігається. В свою чергу ОСОБА_1 не стверджував, що в переданих ним касиру шістьох пачках кількість купюр становить двісті одиниць. Товщина таких пачок купюр на відеозаписі відповідає товщині двох пачок по сто купюр номіналом 1000 грн., переданих касиром ОСОБА_1 зворотно. Отже, підстави для припущення, що в шістьох пачках, які ОСОБА_1 передає касиру, може бути по двісті купюр відсутні. Сукупність зазначених доказів свідчить, що єдиною раціональної інтерпретацією спірної події є обмін купюр меншого номіналу на більший, під час якого ОСОБА_1 обирає та передає касиру позивача ОСОБА_5 кошти на загальну суму 100 000 грн. Зворотно ОСОБА_1 отримує від касира перераховані 200 000 грн., що сталось внаслідок несвідомої помилки зазначеного касира ОСОБА_5 . При цьому товщина пачок купюр, які передавав ОСОБА_1 касиру ОСОБА_5 , відповідає товщині перерахованих двох пачок по сто купюр, переданих зворотно. Зазначене виключає припущення про те, що в пачках, які передавав ОСОБА_1 касиру ОСОБА_5 могло бути по двісті купюр. Крім того позивач звертає увагу, що ОСОБА_1 в своїх наданих суду поясненнях, відзиві на позовну заяву не надає власного, зрозумілого та відмінного від наведеного у позові пояснення того, скільки саме і для чого він обирає та передає касиру позивача сформованих у пачки грошей у спірний момент. Зокрема, відповідаючи на запитання представника позивача в судовому засіданні 25.09.2025, ОСОБА_1 вказав, що решта грошових купюр (крім верхніх) в пачках які він передав касиру позивача в спірний момент обміну дрібних купюр на великі, були номіналом 500 грн., а загальна кількість таких купюр йому не відома. При цьому слід зауважити на загальновідому обставину, що купюри номіналом 500 грн. більші за розміром та відрізняються за кольором. Отже, невідповідність номіналу купюр в сформованих пачках спостерігалася б візуально на відеозапису, що в даному випадку відсутнє. Не надання ОСОБА_1 власного раціонального пояснення передання ним шістьох пачок купюр касиру позивача фактично додатково підтверджує обґрунтованість доводів позовної заяви.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Вислухавши пояснення сторін, показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , дослідивши електронні та письмові докази, які містяться в матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач - ТОВ «ФК «Вікторія» є небанківською фінансовою установою та на підставі ліцензії здійснює валютно-обмінні операції. (Пункт 16 розділу IVПоложення № 1 від 02.01.2019).

02.04.2025 року у касах №1 та №2 відділення №11 пункту обміну іноземної валюти ТОВ «ФК «Вікторія», розташованого за адресою: 02139, м. Київ, вул. Стальського, 22/10-3, між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем ТОВ «ФК «Вікторія» здійснювались валютно-обмінні операції, а саме: купівля ТОВ «ФК «Вікторія» у ОСОБА_1 готівки іноземної валюти у доларах США та ЄВРО за готівкові кошти в гривні.

Окрім того, того дня, між касиром позивача ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_1 проведена операція з обміну банкнот національної валюти з меншого номіналу на більший, що не заперечується сторонами та підтверджується дослідженим у судовому засіданні в порядку, передбаченому ст.ст.237-238 ЦПК України, шляхом демонстрації відеозапису, розміщенихна DVD-диску, що містить два відео файли з камер спостереження (зони касира та зони клієнтів пункту обміну валют №11).

02.04.2025 року комісією у складі: директора Свідерського Д.Є., керівника відділення ОСОБА_6 та у присутності матеріально відповідальної особи - касира ОСОБА_5 складено Акт №02/04 про результати інвентаризації наявних коштів 02 квітня 2025 року, що зберігаються у відділенні №11 каси №1 (далі - Акт №02/04), в якому особистим підписом матеріально відповідальної особи касиром ОСОБА_5 засвідчено, що до початку проведення інвентаризації всі видаткові і прибуткові документи на кошти, які здані до бухгалтерії, і всі кошти, що надійшли під її відповідальність, оприбутковані, а ті, що вибули, списані за видатками.

Згідно пункту 3 Акту №02/04, на підставі наказу (розпорядження) від 02.04.2025 року №02/04 проведена інвентаризація коштів станом на кінець робочого дня 02.04.2025 року відділення №11 каси №1.

Під час інвентаризації встановлено такий обсяг коштів: 1 789 939 грн 47 коп. (пункт 4 Акту №02/04).

У пункті 5 Акту, цифрами відображено підсумок фактичної наявності грошових коштів: «1 789 939 грн 47 коп.». Проте, у дужках, де прописом ця сума має дублюватись, зазначена зовсім інша: «(чотири мільйони сімсот вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять гривень сорок сім копійок)».

За обліковими даними 1 889 939 грн 47 коп. Підсумки інвентаризації: нестача 100 000 грн. (пункти 4-7 Акту №02/04).

У пунктах 8, 9 Акту №02/04 особистим підписом матеріально відповідальної особи касиром ОСОБА_5 підтверджено, що кошти, зазначені в акті, є на зберіганні під її відповідальність. Усі наявні кошти комісією перевірено в її присутності. Претензій до інвентаризаційної комісії не має.

Зі змісту пояснень касира ОСОБА_5 , викладених у пункті 10 Акту №02/04, щодо причин, унаслідок яких виникла нестача коштів, вбачається наступне: «Касиром (матеріально відповідальною особою) ОСОБА_5 після завершення операції з купівлі валюти було додатково здійснено обмін купюр клієнта ОСОБА_1 на купюри більшого номіналу, під час чого було видано клієнту зайві 100 000 грн.»

За результатами проведеної інвентаризації керівником прийнято рішення: перевести зазначену нестачу у кредиторську заборгованість перед підприємством до моменту повернення відповідних сум або іншого врегулювання згідно чинного законодавства (пункт 12 Акту №02/04). (а.с.4-5)

02.04.2025 року касиром відділення №11 ТОВ «ФК «Вікторія» (офіс 1) ОСОБА_5 засобами програмно-технічного комплексу роздруковану звітну довідку про касові обороти за день і залишки цінностей за 02.04.2025 року, згідно із пунктом 22 розділу ІІІ Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою НБУ №2 від 02.01.2019. Згідно відомостей, які містять у вказаній довідці, залишок готівки в касі на поточний момент часу/ кінець робочого дня складає 1 889 939,47 гривень. (а.с.6)

07.04.2025 року позивач надіслав на адресу відповідача лист-претензію про повернення безпідставно отриманих ним зайвих 100 000 гривень, які не входили до розрахунку здійснених 02 квітня 2025 року з 16:02 до 16:10 відповідачем операцій №№53, 54, 55 у відділенні №11 ТОВ «ФК «Вікторія», оскільки касиром зазначеного відділення ОСОБА_5 дані кошти йому були передані зайві, які не входили до розрахунку проведеної операції. (а.с.7)

14.04.2025 року відповідач надіслав на адресу позивача відповідь, в якій серед іншого, повідомив, що після виходу з відділення фінансової компанії та приїзду додому, він перерахував грошові кошти, зробив для себе фото, по сумі валютно-обмінних операцій все зійшлося.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Загальний порядок та умови торгівлі іноземною валютою та банківськими металами на валютному ринку України встановлений Положенням про структуру валютного ринку України, умови та порядок торгівлі іноземною валютою та банківськими металами на валютному ринку України, яке затверджено постановою Правління Національного банку України № 1 від 02.01.2019. (далі - Положення № 1 від 02.01.2019)

Порядок здійснення операцій із купівлі, продажу, обміну безготівкової іноземної валюти/банківських металів без фізичної поставки; порядок проведення розрахунків за валютними операціями встановлений Положенням про здійснення операцій із валютними цінностями, яке затверджено постановою Правління Національного банку України № 2 від 02.01.2019 . (далі - Положення № 2 від 02.01.2019)

Валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі валютними цінностями в Україні між суб`єктами валютного ринку України (далі - суб`єкти ринку), між суб`єктами ринку та їх клієнтами (уключаючи банки-нерезиденти), між суб`єктами ринку і Національним банком України (далі - Національний банк), а також між Національним банком і його клієнтами, у яких суб`єкти ринку або Національний банк є стороною договору з купівлі, продажу або обміну валютних цінностей. (Підпункт 3 пункту 2 розділу I Положення № 1 від 02.01.2019)

Суб`єктами валютного ринку є: 1) банки, що отримали банківську ліцензію; 2) небанківські фінансові установи, що отримали ліцензію; 3) оператори поштового зв`язку, що отримали ліцензію; 4) центральний контрагент. (Підпункт 5 пункту 2 розділу I Положення № 1 від 02.01.2019)

Торгівля іноземною валютою в готівковій формі (валютно-обмінні операції) здійснюється уповноваженими установами. (Пункт 12 розділу IVПоложення № 1 від 02.01.2019).

Купівля у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів готівки іноземної валюти за готівкові кошти в гривні належить до валютно-обмінних операцій. (Підпункт 1 пункту 12 розділу IVПоложення № 1 від 02.01.2019)

За правилами пункту 17 розділу IVПоложення № 1 від 02.01.2019 небанківська установа згідно з цим Положенням, вимогами законодавства України та з урахуванням переліку операцій, визначених пунктами 13, 14 розділу IV цього Положення, розробляє та затверджує внутрішні документи про організацію роботи зі здійснення таких операцій, що мають містити, зокрема: 1) порядок проведення валютно-обмінних операцій; 2) порядок установлення курсів купівлі та продажу іноземних валют у готівковій формі; 3) порядок оформлення та видачі/надання документів, якими оформлюються валютно-обмінні операції; 4) порядок підкріплення готівкою іноземної валюти та гривні відокремлених підрозділів, пунктів обміну валюти, платіжних пристроїв небанківської установи; 5) опис бухгалтерської моделі обліку валютно-обмінних операцій; 7) опис порядку здійснення внутрішнього контролю за проведенням валютно-обмінних операцій.

Під час здійснення валютно-обмінних операцій небанківська установа: 1) здійснює документальне оформлення кожної валютно-обмінної операції; 2) здійснює своєчасне відображення валютно-обмінної операції в бухгалтерському обліку; 3) забезпечує належний внутрішній контроль за валютно-обмінними операціями; 4) створює безпечні умови для роботи з готівкою та її зберігання. (Пункт 18 розділу IVПоложення № 1 від 02.01.2019).

Небанківська установа забезпечує наявність програмних комплексів, функціональні можливості яких забезпечують здійснення контролю за обсягами проведення операцій у касах установи. (Пункт 19 розділу IV Положення № 1 від 02.01.2019).

Касир каси небанківської установи, пункту обміну валюти надає квитанцію, розрахунковий документ РРО одночасно з прийняттям/видачею фізичній особі коштів. Квитанція, розрахунковий документ РРО надаються не пізніше завершення операції.(Пункт 20 розділу IV Положення № 1 від 02.01.2019).

Небанківська установа забезпечує обладнання робочого місця касира таким чином, щоб клієнт міг спостерігати за перерахуванням готівки. (Пункт 29 розділу IV Положення № 1 від 02.01.2019).

Небанківська установа підтверджує справжність банкнот іноземної валюти з використанням лічильників/сортувальників банкнот з функцією контролю ультрафіолетового, інфрачервоного та магнітного захисту та/або приладів (детекторів), що забезпечують збільшення зображень, візуалізацію ультрафіолетового та інфрачервоного захисту та магнітний контроль. (Пункт 33 розділу IV Положення № 1 від 02.01.2019).

Небанківська установа, пункт обміну валюти банку, небанківської установи зобов`язані здійснювати валютно-обмінні операції з оформленням документа, який створений в паперовій та/або електронній формі реєстратором розрахункових операцій (далі - РРО) або програмним реєстратором розрахункових операцій (далі - програмний РРО) та застосовується для обліку і реєстрації валютно-обмінних операцій (далі - розрахунковий документ РРО). Форма і зміст розрахункового документа РРО встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. (абзац 1 пункту 15 Положення № 2 від 02.01.2019)

Небанківська установа, пункт обміну валюти банку, небанківської установи зобов`язані забезпечити зберігання розрахункових документів РРО у вигляді паперового або електронного документа в документах дня. (абзац 2 пункту 15 Положення № 2 від 02.01.2019)

Небанківська установа має право здійснювати в касах, пунктах обміну валюти операції з купівлі готівки іноземної валюти у фізичних осіб та продажу готівки іноземної валюти фізичним особам за готівкові або безготівкові кошти в гривні. (Пункт 15-1 Положення № 2 від 02.01.2019)

Небанківська установа, її відокремлений підрозділ, пункт обміну валюти небанківської установи засобами програмно-технічного комплексу щоденно ведуть звітну довідку про касові обороти за день і залишки цінностей ( додаток 4 до цього Положення). Касир каси небанківської установи, її відокремленого підрозділу, пункту обміну валюти небанківської установи на момент проведення перевірки роздруковує зазначену довідку і надає уповноваженим працівникам Національного банку України, що здійснюють перевірки з питань дотримання валютного законодавства. Кошти готівки іноземної валюти та/або гривень, наявні в касі на момент перевірки, повинні відповідати сумам, зазначеним у вказаній довідці. Ця довідка зберігається в документах дня. (Пункт 22 Положення № 2 від 02.01.2019)

Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом до суду, позивач просить застосувати ст. 1212 ЦК України, відповідно до змісту якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Згідно із положеннями частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61- 33727сво18).

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максим «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». В основі доктрини venirecontrafactumproprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають поверненню безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Положеннями статті 1215 ЦК України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Купівля позивачем у відповідача готівки іноземної валюти за готівкові кошти в гривні є валютно-обмінною операцією (правочином), а отже не може розцінюватись як добровільна виплата відповідачу грошових сум як засобу для існування (зарплата, пенсія, допомога, тощо), на які поширюється дія статті 1215 ЦК України.

Проведена між сторонами операція з обміну банкнот національної валюти з меншого номіналу на більший за своєю правовою природою є правочином, а тому за загальним правилом, на якому неодноразово наголошував Верховний Суд, стаття 1212 ЦК України не застосовується..

Разом з тим, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що касир помилково передала відповідачу зайві 100 000,00 гривень, тобто передача грошових коштів відбулась поза межами правочину, а тому, на думку позивача, єдиним способом захисту його порушеного права є стягнення з відповідача цих коштів на підставі 1212 ЦК України, як таких, що набуті без достатньої правової підстави.

Відповідач категорично заперечує, що під час обміну банкнотами національної валюти з меншого на більший номінал він отримав зайві 100 000,00 гривень.

З дослідженого у судовому засіданні шляхом демонстрації відеозапису з камер спостереження (зона касира пункту обміну валют №11), судом встановлено, що 02.04.2025 з 16:10 год. на пропозицію касира ОСОБА_5 : «Якщо хочете я вам поміняю… двадцятки можу вам помінять на тисячниє…у мене є дві пачки…можу мєлкіє забрать» відповідач погодився зробити обмін банкнотами національної валюти, після чого дістав з паперового пакету, який тримав в руках при вході до пункту обміну валют, пачки банкнот національної валюти, розклав їх, відібрав шість пачок, чотири з яких за зовнішніми ознаками схожі на банкноти номіналом 200 грн. та дві за зовнішніми ознаками схожі на банкноти номіналом 100 грн. При цьому, пачки банкнот національної валюти були перетягнуті гумками, без банківської стрічки та квитанцій, які б підтверджували суму переданих коштів.

Також з переглянутого відеозапису вбачається, що після отримання від відповідача шести пачок банкнот національної валюти, касир не перерахувала їх за допомогою лічильної машини, а одразу поклала під стіл. Потім касир передала відповідачу дві пачки банкнот національної валюти, які за зовнішніми ознаками схожі на банкноти номіналом 1000 грн. Будь-якої квитанції на підтвердження виконаної операції касир не видавала.

Разом з тим, з переглянутого відеозапису неможливо достовірно ідентифікувати точну кількість банкнот національної валюти та номінал кожної з них, якими сторони обмінялись під час даного правочину, а тому він не може бути беззаперечним доказом передачі відповідачу надлишку коштів.

Посилання позивача на Акт №02/04 про результати інвентаризації наявних коштів від 02.04.2025 року не може бути беззаперечним доказом того, що нестача 100 000 грн. сталася саме внаслідок здійснення обміну купюр клієнта ОСОБА_1 на купюри більшого номіналу, під час якого йому видано зайві 100 000 грн, оскільки сам по собі Акт доводить лише факт нестачі коштів у касі, а не те, що вони передані конкретно відповідачу ОСОБА_1 , а не іншій особі.

Окрім того, у пункті 5 Акту, де відображено підсумок фактичної наявності грошових коштів, цифрами зазначена наступна сума: «1 789 939 грн 47 коп.». Проте, у дужках, де прописом ця сума має дублюватись, зазначена зовсім інша: «(чотири мільйони сімсот вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять гривень сорок сім копійок)», що для такого Акту, який є первинним документом бухгалтерського обліку, є неприпустимим, оскільки Акт про результати інвентаризації наявних коштів зафіксовує фактичну наявність готівки та документів у касі, а тому у ньому повинні відображатись абсолютно точні цифри.

Самі по собі показання свідків, одна з яких - свідок ОСОБА_5 є зацікавленої особою, а свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_2 не були очевидцями події - обміну між сторонами банкнотами національної валюти, за відсутності інших достатніх та допустимих доказів, не можуть доводити передачу відповідачу ОСОБА_1 зайвих 100 000,00 гривень.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно ст. 78 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За правилами статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої палати Верховного Суду від 11.10.2023 № 756/8056/19, провадження № 14-94цс21).

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вікторія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в порядку, передбаченому статтею 1212 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 263-265, ч. 2 ст. 247, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вікторія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складений 07.04.2026 року.

С у д д я: І.В.Коваленко