Рішення № 136211072, 01.05.2026, Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/2436/25 Провадження № 2/358/363/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року м. Богуслав

Суддя Богуславського районного суду Київської області Лебединець Г.С., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Богуславського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13.01.2021 року між ТОВ "ІНФІНАНС" та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 0931173439/1, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в розмірі 5000 грн, строк користування кредитом 5 днів, строк дії договору 3 роки, відсоткова ставка 1,75% за один день користування кредитом.

06.12.2020 року між ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 3299687, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в розмірі 6000 грн, строк кредиту 30 днів.

Договори були укладені в електронній формі.

11.02.2022 року було укладено договір №11-02/22, відповідно до якого ТОВ "ІНФІНАНС" відступило на користь ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0931173439/1.

10.01.2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" відступило на користь ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" права вимоги, в тому числі за договором № 0660419480/1.

18.02.2025 року було укладено договір № 28-08/25, відповідно до якого ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" відступило на ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0660419480/1.

Таким чином, ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 0931173439/1.

26.08.2021 року було укладено договір № 26082021, відповідно до якого ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" відступило на користь ТОВ "ФК "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3299687.

23.05.2024 року було укладено договір № 23/05/24, відповідно до якого ТОВ "ФК "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" відступило на користь ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3299687.

Таким чином, ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" наділено правом вимоги до відповідача за договором № 3299687.

Станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №0660419480/1 від 13.01.2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 195 137,24 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 4999,99 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 190 137,25 грн.

Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 72462,49 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 4999,99 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 67462,50 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №3299687 від06.12.2020 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 19 680,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 6000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 13 680,00 грн.

З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій та/або будь-яких інших додаткових нарахувань.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вищевказаними договорами, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 92142,49 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) 10 999,99 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 81 142,50 грн.

Враховуючи викладене, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вищевказаними договорами у загальному розмірі 92142,49 грн, витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 25000,00 грн.

Ухвалою суду від 09.01.2026 відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін.

26.01.2026 до суду від відповідача надійшов відзив, в якому просить застосувати до спірних правовідносин строку позовної давності. Вважає, що позивач звернувся до суду зі спливом строків позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Окрім того, зазначив, що не погоджуєтьс з нарахованими процентами, оскільки неможливо встановити правільність їх нарахування.

Також, відповідач просив зменшити розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги понесених позивачем, оскільки вважає, що розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн є завищеним, не співмірним зі складністю справи, часом, витраченим на адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову.

04.02.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому заперечив доводи відповідача про сплив строків позовної давності, посилаючись на запровадження в законодавстві норм про зупинення перебігу строків позовної давності у зв`язку з карантинними обмеженнями та оголошенням режиму воєнного стану. Щодо нарахованих відсотків зазначив, що всі умови були узгодженні при підписанні договорів, окрім того в усі розрахунках чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Суд, дослідив матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно ст.12 ЦПК України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Судом встановлено, що 13.01.2021 року між ТОВ "ІНФІНАНС" та ОСОБА_1 було підписана пропозиція укладення договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0931173439/1 від 13.01.2021(оферта) та надання кредиту згідно заявки-анкети № 3432001 від 13.01.2021 року, відповідно до якої розмір кредиту 5000 грн, строк користування кредитом 5 днів, строк дії договору 3 року, відсоткова ставка 1,75% за один день користування кредитом.

Цього ж дня, 13.01.2201 року, між сторонами було підписано акцепт оферти, умови кредиту (траншу) аналогічні умовам, викладеним у пропозиції укладення договору.

Грошові кошти у розмірі 5000 грн відповідачем були отримані, що підтверджується долученим до матеріалів справи листом.(а.с. 56)

Окрім того, на виконання ухвали суду від 28.01.2026 від АТ КБ Приватбанк надійшла інформація відповідно до якої: на ім`я ОСОБА_1 було емітовану картку № НОМЕР_1 та 13.01.2021 на неї було зараховано 5 000,00 грн.

06.12.2020 року між ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" та ОСОБА_1 було укладено договір №3299687 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого сума кредиту складає 6000 грн, строк кредиту 30 днів, стандартна процентна ставка 1,90%.

Також, до матеріалів справи долучено паспорт споживчого кредиту, яки дублює умови зазначені в договорі. (а.с. 90-91)

На виконання ухвали суду від 28.01.2026 від АТ Універсал банк надійшла інформація відповідно до якої: на ім`я ОСОБА_1 було емітовану картку № НОМЕР_2 та 06.12.2020 на неї було зараховано 6 000,00 грн, що підтверджується випискою про рух коштів.

Договори були укладені в електронній формі.

11.02.2022 року було укладено договір №11-02/22, відповідно до якого ТОВ "ІНФІНАНС" відступило на користь ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0931173439/1 від 13.01.2021, що підтверджується витягом з реєстру боржників. (а.с. 67, 69-71)

10.01.2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" відступило на користь ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" права вимоги, в тому числі за договором № 0931173439/1 від 13.01.2021, що підтверджується витягом з реєстру боржників. (а.с. 87-89, 92)

18.02.2025 року було укладено договір № 18-02/25, відповідно до якого ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" відступило ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0931173439/1 від 13.01.2021, що підтверджується витягом з реєстру боржників.

Таким чином, ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 0931173439/1 від 13.01.2021.

26.08.2021 року було укладено договір № 26082021, відповідно до якого ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" відступило на користь ТОВ "ФК "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3299687, що підтверджується Витягом з Додатку №1 до Договору факторингу № 26082021 від 26.08.2021. (а.с. 53-55)

23.05.2024 року було укладено договір № 23/05/24, відповідно до якого ТОВ "ФК "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" відступило на користь ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3299687, що підтверджується реєстром заборгованостей №1 (а.с. 106-109)

Таким чином, ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" наділено правом вимоги до відповідача за договором № 3299687 від 06.12.2020.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до вимог статті 205 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Вимоги щодо письмової форми правочину встановлені положеннями статті 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.

Отже, аналіз документів, які підписані відповідачем, а саме: заявка-анкета на отримання кредиту №3432001 від 13.01.2021 року; пропозиція укласти договір надання позики №0931173439/1 від 13.01.2021; акцепт оферти від 13.01.2021 року; договір № 3299687 про надання фінансового кредиту та паспорт споживчого кредиту від 06.12.2021 року, дає суду підстави вважати, що сторонами у розумінні ст. 638 ЦК України узгоджено всі істотні умови кредитного договору: розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, які є обов`язковими до виконання обома сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

Отже, судом достовірно встановлено, що між сторонами виникли кредитні відносини, які регулюються положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 цього Кодексу, а саме положення про позику (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Положеннями ст. ст. 1048, 1049 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

На підставі ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч. 1 ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

На підставі наявних в матеріалах справи договорів факторингу, право грошової вимоги, строк зобов`язань за якими настав або виникне в майбутньому, до третіх осіб-боржників, перелік яких, підстави виникнення права грошової вимоги та її сума сформованих в реєстрах боржників, зокрема, й до відповідача, перейшли до ТОВ "Факторинг Партнерс.

ТОВ "ІНФІНАНС", ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА", ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ", ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР", ТОВ "ФК "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" та ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" відповідно до правовстановлюючих документів зареєстровані та належать до фінансових установ, окрім того ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС", як фактор, у відповідності до законодавства має право здійснювати операції з факторингу.

Відтак, оскільки вищевказані договори про надання коштів у позику/кредит та факторингу не були визнані у встановленому законом порядку недійсними чи нікчемними, тому в силу положень Закону України "Про електронну комерцію", ст. ст. 6, 204, 207, 627, 629, 638, 639, 642, 1077 ЦК України ці правочини є правомірними, чинними та обов`язковими для виконання, що у відповідності до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України не спростовано відповідачем жодними доказами.

Зі змісту норм ст. ст. 525, 526 ЦК України, встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "ІНФІНАНС" та ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" виконало взяті на себе зобов`язання по кредитним договорам в повному обсязі та надали відповідачу кредит. Натомість, відповідач свої договірні зобов`язання належним чином не виконав, позику та проценти за користування кредитними ресурсами згідно умов договорів та графіку платежів не сплатив.

Таким чином, із досліджених судом документів встановлено, що відповідачем не виконано належним чином своїх зобов`язань за кредитними договорами.

Щодо стягнення відсотків за Договором №3299687 від 06.12.2021 в розмірі 13 680, 00 грн, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 1048 ЦК України, положення якої застосовуються до спірних правовідносин в силу припису ч.2 ст.1054 ЦК України, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 містяться наступні правові висновки: установлений кредитним договором строк кредитування визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати (п. 93); у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625ЦК України у розмірі, встановленомузакономабо договором (п.103); твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625ЦК України (п.116); Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до Договору №3299687 від 06.12.2021 року, товариство надало позичальнику кредит на строк 30 днів, отже заборгованість за відсотками має нараховуватись відповідно до терміну (дати) повернення позику, а саме до 05.01.2021 року.

При цьому, кредитний ліміт за кредитним договором не збільшувався, інші додаткові угоди, сторонами кредитного договору не укладалися, інші розрахунки боргу, який підлягає поверненню та інший розмір витрат за кредитом сторонами - не погоджувався, доказів, що відбулась пролонгація суду не надано.

Окрім того, сторонами у п.1.8. зазначеного договору узгоджено орієнтовну загальну вартість кредиту на дату укладання Договору, яка складає:

п.1.8.1. за зниженою ставкою - 6018,00 грн;

п.1.8.2. за стандартною ставкою 9420,00 грн.

Нарахування відсотків кредитором поза погодженого сторонами строку кредитування та розмір вимог про стягнення відсотків в сумі 13 680,00 грн не відповідає умовам договору.

Враховуючи викладене заборгованість про процентам складає 3 420 грн (6000 грн *0,019 * 30 днів). Проценти в розмірі 10 260 грн (13 680,00 грн 3 420 грн) стягненню не підлягають.

Щодо стягненя відсотків за кредитним договором №0931173439/1 від 13.01.2021 року в розмірі 67 462,50 грн, суд приходить до висновку, що вони є явно завищені, та не відповідають передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 67 462,50 грн, не є співрозмірною сумі кредиту у 4 999,99 грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до 30 000,00 грн.

З огляду на вищевикладене, відповідачем належні та допустимі докази у розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України щодо належного виконання ним зобов`язань не надані, розрахунок заборгованості у встановленому законом порядку не спростовано.

Отже, на підставі викладеного, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача суму заборгованості в загальному в розмірі 41 341, 99 грн, а саме:

-за Договором № 0931173439/1 від 13.01.2021 в сумі 34 999,99 грн, з яких: 4 999,99 грн заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 30 000,00 грн заборгованістю за нарахованими відсотками;

-за Договором 3299687 від 06.12.2020 в сумі 9 420, 00 грн, з яких: 6 000,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 3 420,00 грн заборгованість за нарахованими процентами.

Щодо застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 211 від 11.03.2020 року (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09.12.2020 р. (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року на всій території України.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, 19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З 24 лютого 2022 року в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (з наступними змінами).

З огляду на вищенаведені приписи чинного законодавства України, позивачем заявляється до стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором в межах строку позовної давності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача має бути стягнуто витрати, пов`язані із сплатою судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачем при поданні позову до суду відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією.

Враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 086,87 грн, а іншу частину сплаченого судового збору слід залишити за позивачем.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані: Договір про надання правової допомоги №102-07/2024 від 02.07.2024, заявкана надання юридичної допомоги №659 від 03.11.2025, витяг з акту про надання юридичної допомоги від 28.11.2025, суд зазначає наступне.

За змістом статті 134 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказує, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В даній справі, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічні позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 01.09.2022 по справі № 640/16093/21.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно постанови ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відступу від вказаної правової позиції не було.

Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога адвоката полягала у наданні консультації, складанні позовної заяви з додатками, підготовка інших клопотань. Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позивач отримав адвокатські послуги, суд вважає за необхідне стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з цим, з огляду на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно них існує судова практика, складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів не виникало, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд приходить до переконання, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним, а тому, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих позивачу послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена представником сума в розмірі 25 000,00 гривень є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи, який підлягає відшкодуванню позивачу, підлягає зменшенню до 3 500,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

З огляду на викладене та керуючись положеннями ст. ст. 6, 11, 204, 205, 207, 514, 526, 610, 612, 626, 627, 629, 638, 639, 642, 1046-1056-1, 1077, 1079 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 268, 273, 274, 280-286, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс", код ЄДРПОУ: 42640371 заборгованість за договром № 0931173439/1 від 13.01.2021 та договором № 3299687 від 06.12.2020 р. в загальному розмірі 41 341 (сорок одна тисяча триста сорок одна) грн 99 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс", код ЄДРПОУ: 42640371 судові витрати, понесені на сплату судового збору у розмірі 1 086 (однієї тисячі вісімдесят шість) грн 87 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс", код ЄДРПОУ: 42640371 витрати на правничу допомогу у розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: суддя Г. С. Лебединець