Рішення № 136209345, 04.05.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 травня 2026 року м. Рівне№460/12683/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 02.07.2025 № 045550030632 про відмову в призначенні пенсії позивачу зі зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення та виплату позивачу пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на шість років у відповідності до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 19.05.2025, зарахувавши при цьому до страхового стажу позивача період роботи в колгоспі "30 років Жовтня", відповідно до інформації, наведеній в архівній довідці виконавчого комітету Вараської міської ради від 29.01.2025 № 25/3130.4-03/25.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

За змістом позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на тому, що в травні 2025 року вона звернулась за допомогою вебпорталу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області. 26.05.2025 позивач отримала рішення про відмову в призначенні пенсії. Проте, 28.05.2025 позивач повторно звернулась за допомогою вебпорталу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на тих же підставах. Заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та в червні 2025 року отримано рішення про відмову. 09.06.2025 позивач втретє звернулась за допомогою вебпорталу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на тих же підставах. Заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та в червні 2025 року отримано рішення про відмову. 25.06.2025 позивач вчетверте звернулась за допомогою вебпорталу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, яка за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області. Відповідач рішенням від 02.07.2025 № 045550030632 відмовив позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю підстав для зменшення пенсійного віку, а саме факту проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років станом на 01.01.1993. У вказаному рішенні також зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період зайнятості в колгоспі "30 років Жовтня" с. Заболоття Володимирецького району Рівненської області, що також є підтвердженням проживання на забрудненій радіонуклідами території. Такі дії пенсійного органу позивач вважає протиправними, оскільки відсутність у неї посвідчення особи, потерпілої від наслідків аварії на ЧАЕС 3 категорії, за умови наявності такого посвідчення 4 категорії, не може слугувати безумовним доказом відсутності проживання та/або роботи на території зони гарантованого добровільного відселення. З наведених мотивів, просить позов задовольнити в повному обсязі.

14.08.2025 через підсистему "Електронний суд" відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач не набула права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Так, відповідач вказує, що за доданими до заяви документами позивач не підтвердила період проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, тому відсутні підстави для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Крім того, встановлено, що згідно наданих до заяви документів період проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення становить 00 років 00 місяців 00 днів. Також покликається на те, що в довідці від 20.05.2024 № 680 вказане прізвище позивача не відповідає паспортним даним. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі "30 років Жовтня" згідно довідки виконавчого комітету Вараської міської ради від 29.01.2025 № 25/3130.4-03/25, оскільки ПІБ зазначене не в повному обсязі. З огляду на вказане, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю

ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою суду від 28.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (4 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 24.09.2004.

25.06.2025 позивач через вебпортал Пенсійного фонду України звернулась із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

На підставі пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, за принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії від 25.06.2025, зареєстровану за № 453, направлено для розгляду до відповідача.

02.07.2025 відповідачем прийнято рішення № 045550030632, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Так, за наслідками розгляду заяви позивача та доданих до неї документів пенсійним органом встановлено, що період проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення становить 00 років 00 місяців 00 днів. В частині визначення права повідомлено, що до заяви долучено: довідку 02-24 від 20.05.2024 № 680 про те, що заявниця була зареєстрована в смт. Рафалівка Рівненської області, яке відноситься до 4 зони посиленого радіоекологічного контролю, проте вказане в довідці прізвище заявниці " ОСОБА_2 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_2 "; довідку № 162 від 28.05.2025 про те, що заявниця зареєстрована в с. Заболоття Рівненської області з 11.12.1992 по даний час, яке відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення. Посвідчення на 3 категорію відсутнє, натомість заявницею представлено посвідчення громадянина зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії. Сумування періодів третьої та четвертої категорій законодавством не передбачено. Крім того, за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи у колгоспі згідно довідки виконавчого комітету Вараської міської ради від 29.01.2025 № 25/3130.4-03/25, оскільки зазначене ПІБ не в повному обсязі. Відтак, відсутні підстави для зменшення пенсійного віку, а саме проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років.

Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Суд зауважує, що з огляду на предмет спору та зміст спірних правовідносин, ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV). Згідно з Преамбулою, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Водночас, Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі Закон № 796-ХІІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Згідно з частиною першою статті 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 зазначеного Закону № 796-ХІІ встановлено, зокрема, що:

- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років;

- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Із аналізу наведеної правової норми слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 роки не менше 3 років, або у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років.

При цьому, суд звертає увагу, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-ХІІ чи на 5 років відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-ХІІ, можливе за наявності двох самостійних умов:

1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки (2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період;

2) проживання щонайменше 3 роки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи; проживання щонайменше 4 роки у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 3 роки проживання, роботи.

Тотожна правова позиція щодо умов визначення наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно з абзацом 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII висловлена Верховним Судом у постанові від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22 (адміністративне провадження № К/990/634/24).

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 796-XII, підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Водночас, суд відхиляє як безпідставне та таке, що не ґрунтується на приписах чинного законодавства, твердження позивача про підтвердження факту проживання на забруднених територіях протягом необхідного часу станом на 01.01.1993 наявністю у неї посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 Розділу Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:

документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням статті 55 Закону № 796-XII, для підтвердження права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку заявником надається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

На переконання суду, необхідність додаткового надання особою довідки про періоди проживання на території зони радіоактивного забруднення зумовлена наступним.

Так, 24.09.2004 позивачу було видане посвідчення серії НОМЕР_1 , згідно з яким позивач є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю. При цьому, бланк такого посвідчення містить застереження: "Затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 18 червня 1991 р. № 44".

На момент отримання позивачем вказаного посвідчення порядок їх видачі був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 "Про Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Порядок № 501). Також, пунктом 2 вказаної Постанови було дозволено використовувати для видачі громадянам уже виготовлені бланки посвідчень (без вкладишів до них) за зразками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів УРСР від 18.06.1991 № 44 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до пункту 6 Порядку № 501 (в редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення серії НОМЕР_1 від 24.09.2004), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.

Відтак, враховуючи, що приписи пункту 6 Порядку передбачали видачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) коричневого кольору, серія В лише одній категорії осіб, то суд погоджується з доводами позивача в частині того, що наявність у нього посвідчення серії НОМЕР_1 від 24.09.2004 може підтверджувати обставину щодо її проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років.

Разом з тим, таке посвідчення не містить відомостей про проживання (роботу) позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю у період з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) по 31.07.1986, а також про часові межі та загальну кількість років проживання (роботи) позивача у такій зоні. В свою чергу, Порядок № 501 не визначає такі обставини як умови для видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що наявність у позивача лише посвідчення серії НОМЕР_1 від 24.09.2004 не може підтверджувати набуття нею права як на застосування початкової величини зниження пенсійного віку (3 роки або 4 роки), так і максимальної (6 років або 5 років), за проживання на відповідній забрудненій території.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2025 у справі № 460/27065/23 висловив правову позицію, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони посиленого радіологічного контролю (4 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - а зокрема "якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють в зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку - 4 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років".

Тому, на переконання суду, Порядок № 22-1 і встановлює, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є саме посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Як вказував суд раніше, зменшення пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу шостого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ здійснюється з урахуванням двох самостійних умов:

1) початкова величина зниження пенсійного віку 2 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період;

2) проживання щонайменше 4 роки станом на 01.01.1993 є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 3 роки проживання, роботи.

Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 щонайменше 4 років.

Крім того, зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов:

1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період;

2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.

Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 роки не менше 3 років, або у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 3 років.

Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою виконавчого комітету Рафалівської селищної ради Вараського району Рівненської області 02-24 від 20.05.2024 № 680, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно проживала в смт. Рафалівка Вараського району Рівненської області з 20.08.1979 по 20.10.1985, з 15.10.1987 по 21.11.1992 по вул. Подільська буд. 24.

Суд відхиляє доводи відповідача про неврахування вказаної довідки через зазначення в ній прізвища позивача " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспортним даним " ОСОБА_2 ", оскільки така розбіжність в прізвищі позивача є технічною опискою і не може бути підставою неврахування відповідних періодів її проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Селище міського типу Рафалівка (Нова Рафалівка) Володимирецького (Вараського) району Рівненської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Вказаний період проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю після 26.04.1986 складає 05 років 01 місяць 07 днів (з 15.10.1987 по 21.11.1992).

Згідно з довідкою Вараської міської ради Рівненської області від 28.05.2025 № 162, ОСОБА_1 дійсно зареєстрована з 11.12.1992 по 28.05.2025 (дата видачі довідки) на території села Заболоття Вараського району Рівненської області.

Зазначене також підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 19.05.2025 № 2025/006507372, згідно з яким зареєстрованим місцем проживання позивача з 11.12.1992 по 19.05.2025 (дата видачі витягу) є АДРЕСА_1 .

Суд зауважує, що доказів визнання як довідки виконавчого комітету Рафалівської селищної ради Вараського району Рівненської області 02-24 від 20.05.2024 № 680, так і довідки Вараської міської ради Рівненської області від 28.05.2025 № 162, витягу з реєстру територіальної громади від 19.05.2025 № 2025/006507372 недійсними або їх скасування у встановленому законом порядку відповідачем в ході судового розгляду не надано та судом не здобуто.

Відтак, вказаний період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 00 років 00 місяців 22 днів (з 11.12.1992 по 01.01.1993).

Проте, у матеріалах справи також наявна копія трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , дата заповнення 14.02.1989, містяться записи № № 6, 7 про період роботи з 28.01.1991 по 03.12.1998 в Заболоттівському дитячому садку Володимирецького району Рівненської області, проте вказані записи є нечіткими.

Натомість, позивачем долучено довідку Заболоттівського закладу дошкільної освіти Вараської міської ради від 25.06.2025 № 8, з якої встановлено, що ОСОБА_1 дійсно працювала в Заболоттівському ясла-садку "Чебурашка", який знаходиться за адресою вул. Поліська, буд. 2 с. Заболоття Вараського району Рівненської області з 28.01.1991 по 03.12.1998.

Село Заболоття Володимирецького (Вараського) району Рівненської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

Суд зауважує, що за загальним правилом місце постійного проживання особи нерозривно пов`язане з місцем її постійного навчання (практики, стажування тощо) або роботи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 (адміністративне провадження № К/9901/45843/18) та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17 (адміністративне провадження № К/9901/22569/18, К/9901/22573/18).

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.

Крім того, у постановах від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23 (провадження № К/990/40765/23), від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22 (адміністративне провадження № К/990/11776/23), від 02.10.2024 у справі № 500/551/23 (адміністративне провадження № К/990/28639/23) Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання (роботи) в ній особи.

Отже, з наведеного слідує, що за увесь спірний період позивач перебувала (працювала та проживала) на територіях радіоактивного забруднення, хоча і в різних зонах.

Аналізуючи надані документи, суд констатує, що представленими позивачем довідками органу місцевого самоврядування підтверджено період її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 протягом 00 років 00 місяців 22 днів (з 11.12.1992 по 01.01.1993) та період її проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом 05 років 01 місяця 07 днів (з 15.10.1987 по 21.11.1992).

Водночас, загальний строк проживання позивача у різних зонах забруднення, визначений судом шляхом сумування періодів проживання в таких зонах забруднення, становить понад 37 років (з 15.10.1987 по 21.11.1992, з 11.12.1992 по 01.01.1993, з 02.01.1993 по 28.05.2025).

При цьому, суд відхиляє покликання позивача про наявність у неї права на зниження пенсійного віку на 6 років, з огляду на таке.

Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за результатами розгляду її заяв від 28.05.2025 та 09.06.2025, як Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, так і Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області вказували на те, що сумування періодів третьої та четвертої категорій законодавством не передбачено, а відтак, у позивача недостатній період років на територіях радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року.

Поряд з тим, судом встановлено, що чинним законодавством України, в тому числі й Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не врегульовано питання можливості врахування при вирішенні питання про призначення пенсії на умовах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", періодів проживання та/або робити особи у населених пунктах, які відносяться до зони з нижчим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, як то зона посиленого радіологічного контролю (4 зона), до строку проживання цієї особи в зоні із вищим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, як то зона гарантованого добровільного відселення (3 зона), у випадку реалізації нею права на зниження пенсійного віку за підставою, що пов`язана з проживання в зоні гарантованого добровільного відселення - зоні з вищим ступенем радіоактивного забруднення.

Правові норми вказаного Закону, встановлюють право на пільгу щодо зменшення пенсійного віку осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи лише за ідеальних умов - проживання такими особами протягом певного часу лише в одній із названих зон.

При цьому, норми Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не врегульовують питання, коли має місце проживання таких осіб в різних зонах радіоактивного ураження.

Суд вважає, що відсутність норми права, яка б врегульовувала порядок сумування періодів проживання в різних зонах зонах радіоактивного забруднення не може впливати на право позивача щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки, як вже зазначалося вище, за увесь спірний період позивач перебувала (працювала та проживала) на територіях радіоактивного забруднення.

Наявність такої прогалини в національному законодавстві не може позбавляти особу права на соціальний захист, який у даних правовідносинах полягає у врахування періодів проживання та/або робити особи у населених пунктах, які відносяться до зони із вищим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, до строку проживання цієї особи в зоні з нижчим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, при реалізації пільги на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, що пов`язана з проживання в зоні з нижчим ступенем радіоактивного забруднення.

Частиною шостою статті 7 КАС України установлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Судом також враховується, що зона гарантованого добровільного відселення (третя категорія) є територією, яка зазнала значно більшого радіоактивного ураження та відповідного впливу на життя та здоров`я осіб, які там працювали або проживали, ніж проживання у зоні посиленого радіологічного контролю (4 категорія).

Відтак, оскільки зона гарантованого добровільного відселення, на території якої певний період працював позивач, є більш небезпечною, ніж зона посиленого радіологічного контролю, в якій позивач проживав у інший період, то, на переконання суду, ці періоди може бути сумарно зараховано при визначенні права позивача на зменшення пенсійного віку, однак, в даному випадку, термін перебування у вказаних зонах сукупно повинен становити не менше 4 років, і пільга застосовується як для осіб, що перебували у зоні посиленого радіологічного контролю - зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Тобто, при призначенні особі пенсії відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, як такій що станом на 01.01.1993 не менше 4-х років прожила або відпрацювала у зоні посиленого радіологічного контролю (4 зона), яка є менш ураженою в порівнянні із зоною гарантованого добровільного відселення, період проживання або роботи цієї особи у зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) повинен бути безумовно зарахований до стажу проживання в зоні посиленого радіологічного контролю (як зони меншого ураження), а не навпаки.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем було зроблено хибний висновок про відсутність у позивача необхідного строку проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4-х років, оскільки у ОСОБА_1 такий строк проживання станом на 01.01.1993 становить 05 років 01 місяць 29 днів. А загальний строк проживання в різних зонах радіоактивного забруднення становить понад 37 років, а тому позивач також набула право на зниження пенсійного віку на максимальну величину - 5 років.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на користування пільгами на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, а не на 6 років, як про це просить остання в позові.

Одночасно суд зауважує, що обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах згідно зі статтею 55 Закону 796-XII також є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Також, суд повторює, що згідно зі статтею 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

В силу вимог абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796 позивач має право на зменшення на 5 років як пенсійного віку, так і страхового стажу.

Тобто, для призначення пенсії на пільгових умовах позивач повинен мати страховий стаж в розмірі 27 років, оскільки пенсійного віку 55 років - позивач досягнула у 2025 році.

Згідно зі спірним рішенням про відмову у призначенні пенсії від 02.07.2025 № 045550030632, наданими документами підтверджено страховий стаж позивача на рівні 19 років 18 місяців 11 днів.

При цьому, згідно з долученою до спірного рішення довідкою форми РС-право, страховий стаж позивача становить 29 років 08 місяців 21 день, чого достатньо для призначення пенсії на підставі статті 55 Закону № 796.

У спірному рішенні вказано, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі "30 років Жовтня" відповідно до інформації, наведеній в архівній довідці виконавчого комітету Вараської міської ради № 25/3130.4-03/2.

Вирішуючи позовну вимогу про зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду, суд зазначає наступне.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

В період до 01 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону № 1788-ХІІ.

Згідно статті 56 Закону № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Системний аналіз наведених норм доводить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

Як слідує з наявної в матеріалах справи трудової книжки колгоспника № НОМЕР_3 , дата заповнення 10.04.1988, позивач у 1988, 1990 роках працювала на посаді працівниця теплиці в колгоспі "30 років Жовтня". При цьому, кількість відпрацьованих людиноднів за 1988 рік становить 178 днів при встановленому мінімумі 220 людиноднів за рік; у 1990 році кількість відпрацьованих людиноднів становить 245,5 днів при встановленому мінімумі 220 людиноднів за рік.

Суд зауважує, що вказані записи містять підписи голови колгоспу та відповідну печатку, а також матеріали справи не містять доказів визнання недостовірними записів трудової книжки позивача щодо періодів її роботи у 1988, 1990 роках.

Суд також враховує, що в матеріалах справи наявна архівна довідка від 29.01.2025 № 25/3130.4-03/25, з якої слідує, що згідно з розрахунково-платіжними відомостями колгоспу «30 років Жовтня» с. Заболоття Володимирецького району Рівненської області, кількість відпрацьованих вихододнів за період з березня по червень 1988 року та з лютого 1990 по січень 1991 року ОСОБА_1 наступна: за 1988 рік загальна кількість відпрацьованих вихододнів становить 178 днів (березень 15 днів, квітень 30 днів, травень 30 днів, червень 31 день, липень 30 днів, серпень 26 днів, вересень 10 днів, жовтень 6 днів), за 1990 рік 246,5 днів (лютий 25,5 днів, березень 22 дні, квітень 29 днів, травень 26 днів, червень 31 день, липень 25 днів, серпень 21 день, вересень 25 днів, листопад 42 дні).

Загальні кількість відпрацьованих днів у 1990 році становить 246,5 днів, що на один день більше, ніж у записах трудової книжки колгоспника № НОМЕР_3 , дата заповнення 10.04.1988, виданій позивачу.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Обов`язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (пункт 13 Основних положень № 310).

Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства, суд зазначає, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Водночас, згідно пункту 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.

В разі відсутності рішення правління колгоспу або загальних зборів колгоспників або правонаступника про зарахування певного року до стажу роботи, через невиконання встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві з поважної причини, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю в такому порядку: загальна кількість відпрацьованих людино-днів ділиться на 25,4.

В цьому контексті, суд зауважує, що ні трудова книжка позивача, ні архівна довідка не містять записів щодо поважності причин невиконання нею обов`язкового мінімуму трудової участі за 1988 рік. При цьому, інших доказів на підтвердження виконання позивачем встановленого мінімуму трудової участі за вказаний рік або поважності причин такого невиконання сторонами не долучено, а судом не встановлено.

Відтак, у суду відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду її трудової участі за 1988 рік.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_3 , дата заповнення 10.04.1988, позивач у 1990 році виконала встановлений мінімум трудової участі у колгоспі, а тому зазначений рік повинен бути врахований до стажу позивача.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача щодо не врахування вказаної довідки з формальних підстав, а саме через зазначення ПІБ не в повному обсязі (Скібчик Людмила Ст), оскільки позивач не є уповноваженою особою і не має нести відповідальність за неналежне заповнення архівних довідок.

Суд зауважує, що підставами для видачі відповідних довідок, зокрема, є книги по оплаті праці та обліку трудового стажу; особові рахунки. Відсутність чи зазначення скорочено по батькові позивача в архівних документах колгоспу не зумовлює правового наслідку у вигляді у вигляді відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду її роботи.

Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення первинних бухгалтерських документів на підприємстві, у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист при вирішенні питання призначення пенсії за віком.

Суд підкреслює, що спірний період роботи позивача в колгоспі "30 років Жовтня" с. Заболоття Володимирецького району Рівненської області відображений в трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_3 , дата заповнення 10.04.1988, яка в силу приписів чинного законодавства України є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Суд також зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV унормовано, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Пунктом 2 частини першої статті 64 Закону № 1058-IV встановлено, що виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: проводити планові та позапланові перевірки у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною першою статті 101 Закону № 1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

З наведених норм вбачається, що правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву в розмірі заробітної плати, яка враховується при обчисленні пенсії, відповідач має право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

У справі відсутні докази проведення відповідачем перевірки записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_3 , дата заповнення 10.04.1988, а також відомостей, що відображені у архівній довідці про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні від 29.01.2025 № 25/3130.4-03/25.

Відтак, доводи відповідача щодо не зарахування періоду її роботи в Колгоспі "30 років Жовтня" с. Заболоття Володимирецького району Рівненської області з 01.01.1990 по 31.12.1990 до страхового стажу, суд вважає безпідставними, у зв`язку з чим вказаний період підлягає до зарахування до страхового стажу позивача.

Відтак, в ході розгляду справи суд встановив наявність документально підтверджених відомостей про проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю та зоні гарантованого добровільного відселення протягом періоду, що дає право на зниження пенсійного віку на 5 років, а також наявність у нього понад 27 років стажу, тому суд приходить до висновку в даному випадку для забезпечення належного та ефективного відновлення порушених прав позивача слід ухвалити судове рішення про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 02.07.2025 № 045550030632, а також зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію на підставі статті 55 Закону 796-XII.

Крім того, суд вважає, що пенсія позивачу має бути призначена з 18.06.2025, оскільки згідно пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", то суд вказує на таке.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Таким чином, суд приходить висновку, що станом на момент ухвалення судом цього рішення про призначення позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ще не було і права позивача на виплату пенсії за наслідками такого призначення ще не порушені.

Відтак, у задоволенні позовних вимог в названій частині слід відмовити, як передчасних.

При цьому, суд наголошує, що обґрунтованість та правомірність таких позовних вимог як критерій для їх задоволення нівелюється тим, що відповідні права позивача ще не порушені, а чинне законодавство не допускає ухвалення судом рішень на майбутнє.

Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї бездіяльності та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини лише частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому позовну заяву слід задовольнити частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Так, за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн, відтак за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,98 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи в Колгоспі "30 років Жовтня" с. Заболоття Володимирецького району Рівненської області з 01.01.1990 по 31.12.1990.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи в Колгоспі "30 років Жовтня" с. Заболоття Володимирецького району Рівненської області з 01.01.1990 по 31.12.1990.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 02.07.2025 № 045550030632, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 з 18.06.2025 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області суму судового збору в розмірі 484,98 грн (чотириста вісімдесят чотири грн, 98 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 04.05.2026.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (майдан Київський майдан, буд. 6, м. Луцьк, Волинська обл., 43027; код ЄДРПОУ/РНОКПП 13358826).

Суддя Ольга ПОЛІЩУК