Рішення № 136193620, 04.05.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/2235/2026 Справа № 489/8/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторінцивільну справу за позовом Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу),-

ВСТАНОВИВ:

02.01.2026 року позивач Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) правонаступником якого є Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, в особі свого представника регіонального координатора Галковського Г.О., звернувся до Інгульського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу).

В обгрунтування позову позивач вказав, що Міністерством юстиції України отримано лист Державної казначейської служби України № 5-06-06/17724 від 14.08.2025 щодо здійснення дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців міжрегіональних управлінь, внаслідок протиправних дій та/або бездіяльності яких заподіяно збитки державному бюджету. Зокрема, на виконання виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва по справі № 490/738/21 на користь ОСОБА_5 01.05.2025 перераховано 15 000 грн.

Сторона позивача зазначає, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.01.2022 по справі № 490/738/21 позов ОСОБА_5 до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення збитків та моральної шкоди задоволено частково. Вказаним рішенням стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 15 000,00 грн.

Представник позивача зазначає, що загалом рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.01.2022 по справі № 490/738/21 встановлено та матеріалами справи підтверджено, факт надзвичайної тривалості виконавчого провадження у справі, яке триває з жовтня 2013 року За такий строк орган державної виконавчої служби мав би або закрити провадження, або забезпечити реальне примусове виконання рішення суду. Під час судового розгляду було встановлено, що саме протиправною бездіяльністю відповідача органу державної виконавчої служби було порушено право позивача, як стягувача, щодо своєчасного поновлення виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, у зв`язку з чим позивач був вимушений докласти додаткових зусиль для захисту свого порушеного права, внаслідок чого відчував страждання, певні морально-психологічні емоції (моральну шкоду). Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачу, суд зазначає, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення, спричинене серед іншого і бездіяльністю Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Сторона позивача вказує, що відповідачі звільнені зі своїх посад у зв`язку з припиненням державної служби (копія наказу про звільнення ОСОБА_3 № 5726/03 від 04.12.2014, копія наказу про звільнення ОСОБА_4 № 02/06 від 02.01.2019, копія наказу про звільнення ОСОБА_1 № 3930-к від 29.08.2022, копія наказу про звільнення ОСОБА_2 № 3234/03 від 03.07.2013 р. У зв`язку з звільненням відповідачів, на виконання доручення Державного секретаря Міністерства юстиції України, Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21.08.2025 № 50845/12-30 на адресу відповідачі внесено пропозицію про відшкодування шкоди в порядку статті 82 № 889-VIII. 26.09.2025 за вх. № 59423/11.1-16 від ОСОБА_4 надійшла відповідь на пропозицію про відшкодування шкоди в якій повідомлено про відсутність підстав для п задоволення. Від інших відповідачів, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відповіді на пропозицію про відшкодування шкоди не надходили.

Представник позивача також стверджує, що станом на звернення до суду з даним позовом, відповідачами не було добровільно відшкодовано збитки, завдані державному бюджету внаслідок неправомірної бездіяльності, у розмірі виплаченого відшкодування, а саме у сумі 15000 грн, в зв`язку з чим, Південне міжрегіональне упраління Міністерства юстиції України (м. Одеса) вимушене звернутися до суду з регресним позовом.

Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 07.01.2026 року вищезазначену позовну заяву було передано на розгляд за підсудністю до Центрального районного суду м. Миколаєва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

16.02.2026 року матеріали справи передано для розгляду судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді від 03.03.2026 року прийнято позовну заяву до свого провадження та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 03.03.2026 року відповідачам був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачі, яка належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, крім іншого, також і шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Судової влади України, не скористалися своїм процесуальним правом та не направили суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

Враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» (№12307/16), яким визначено, що якщо повістку було направлено за однією з відомих адрес, а особа ухиляється від її отримання то особа може стежити за ходом справи з офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду, а тому права такої особи щодо розгляду справи у його відсутності, порушені не були.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.

В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також, Рішенням Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Отже зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідачів про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 5 статті 279 ЦПК України.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачами відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши та перевіривши всі аргументи сторін викладені ними в документах по суті справи та докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 26 січня 2022 року у справі №490/738/21 позов ОСОБА_5 до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною, стягнення збитків та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету на користь ОСОБА_5 грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 15 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вказаним рішенням встановлено наступне.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2013 року у справі № 1423/1984/12 задоволено позову заяву ОСОБА_5 та стягнуто з Кредитної спілки «Флагман» на його користь 68 626 грн 00 коп. та вирішено питання про розподіл судових витрат. Це рішення набрало законної сили та звернуто до примусового викання (видано виконавчий лист № 1423/19804/2012 від 12 червня 2013 року).

Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського управління юстиції Гаврилюк В.І. від 19 червня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 12 червня 2013 року про стягнення з КС «Флагман» на користь ОСОБА_5 68 626 грн 00 коп.

Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського управління юстиції Іккес Н.О. від 25 грудня 2013 року виконавчий лист № 1423/19804/2012 року повернуто стягувачу ОСОБА_5 з огляду на відсутність у юридичної особи (боржника) майна та коштів на розрахункових рахунках, вжиті державним виконавцем заходи щодо розшуку майна боржника на яке можливо звернути стягнення виявилися безрезультатними (пункт 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»).

Надалі постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Іккес Н.О. від 25 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1423/19804/2012, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 12 червня 2013 року.

Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 11 грудня 2015 року повернуто виконавчий лист № 1423/19804/2012, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва 12 червня 2013 року. Підставою для повернення є відсутність у юридичної особи (боржника) майна та коштів на розрахункових рахунках, вжиті державним виконавцем заходи щодо розшуку майна боржника на яке можливо звернути стягнення виявилися безрезультатними (пункт 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»).

Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Звіревич Д.Ю. від 18 квітня 2017 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1423/19804/2012, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва 12 червня 2013 року

Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Юдіної І.М. від 29 вересня 2017 року повернуто виконавчий лист № 1423/19804/2012, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва 12 червня 2013 року стягувачу відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення).

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року задоволено скаргу ОСОБА_5 визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області під час здійснення виконавчого провадження ВП 53782999 по примусовому виконанню виконавчого листа у справі № 1423/19804/2012, виданого 12 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва у період з 19 червня 2013 року до 29 вересня 2017 року. Постанову державного виконавця Центрального відділу ДВМ м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області про повернення виконавчого документа стягувачу скасувати та зобов`язати державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі № 1423/19804/2012, виданого 12 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва.

Ця ухвала набрала законної сили 07 серпня 2020 року.

Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Юдіною І.М. відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1423/19804/2012, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 12 червня 2013 року.

Дотепер судове рішення про стягнення на користь позивача суми коштів у розмірі залишається не виконаним.

Зі змісту позовних вимог слідує, що позивач звертаючись до суду із цим позовом, вказує на надмірну тривалість виконавчого провадження з виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2013 року у справі № 1423/19804/2012 та не вжиття усіх передбачених законодавством заходів для виконання цього рішення суду, яке набрало законної сили.

Вказане рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог мотивовано тим, що відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення збитків, а саме: недоведеність позивачем факту нанесення йому шкоди саме у вигляді неотримання заборгованості за депозитним договором, укладеним з КС «Флагман», посадовими особами відповідача; відсутність причинно-наслідкового зв`язку між незаконною бездіяльністю посадових осіб відповідача та шкодою, про відшкодування якої заявлено позов (втрати внаслідок неотримання суми коштів за рішенням суду, інфляційних витрат та трьох відсотків річних); неможливістю покладення на державу зобов`язання боржника щодо повернення заявленої суми грошових коштів, обов`язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми покладений на боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, яким в даному випадку є кредитна спілка «Флагман». Суд першої інстанції зазначив, що обставиною, яка слугувала для завдання моральної шкоди позивачу, було тривале невиконання судового рішення, спричинене, серед іншого, і бездіяльністю відповідача. Протиправність дій відповідача було встановлено судовим рішенням у справі №1423/19804/2012, яке набрало законної сили, а отже в силу приписів ст. 82 ЦПК України, не підлягала доказуванню.

При визначені розміру компенсації моральної шкоди суд першої інстанції, відповідно до ст. 56 Конституції України, ст. ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, врахувавши ступінь та глибину моральних страждань позивача, характер протиправної бездіяльності відповідача, тривалість та обсяг завданих страждань, а також те, що виконавче провадження, незважаючи на судове рішення, яке набрало законної сили, з приводу обов`язку державного виконавця відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа було відновлено 01 березня 2021 року вважав, що моральна шкода в сумі 15 000 грн. є достатньою компенсацією за даних обставин.

27 липня 2022 року ОСОБА_5 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення щодо невирішених позовних вимог. Заява обґрунтована тим, що суд розглянувши справу не вирішив вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року по справі №1423/19804/2012 року по відновленню виконавчого провадження та протиправною бездіяльність під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2013 року у справі №1423/19804/12 за період з 01 березня 2021 року до 10 червня 2021 року.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2022 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 23 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишив без задоволення. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року та ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2022 року залишив без змін.

Постановою від 01.05.2024 року Верховним Судом касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною скасовано. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною закрито.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18 та від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18, на які є посилання в касаційній скарзі, вказано, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, але в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (Svetlana Naumenko v. Ukraine, № 41984/98, §53, ЄСПЛ, від 09 листопада 2004 року).

На важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19); пункт 82 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20).

19.12.2022 року Центральним районним судом м. Миколаєва на підставі рішення від 26.01.2022 року та постанови Миколаївського апедяційного суду від 23.11.2022 року, видано виконавчий лист №490/738/21 про стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 15 000,00 грн.

29.04.2025 року Державна казначейська служба України на підставі вищевказаного виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва у справі № 490/738/21 перерахувала ОСОБА_5 15000,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 1456201 від 29.04.2025 р.

Судом встановлено, що відповідачі були звільнені зі займаних посад, а саме:

- ОСОБА_2 звільнений з посади старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції 03 липня 2013 року за власним бажанням, на підставі Наказу від 13.07.2013 року №3234/03;

- ОСОБА_3 звільнена з посади старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції 05 грудня 2014 року за угодою сторін, на підставі Наказу від 04.12.2014 року №5726/03;

- ОСОБА_4 звільнена з посади головного спеціаліста відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 02 січня 2019 року за угодою сторін, з припиненням державної служби, на підставі Наказу від 02.01.2019 року №02/06;

- ОСОБА_1 звільнена з посади головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 08 червня 2022 року за взаємною домовленністю із суб`єктом призначення, з припиненням державної служби, на підставі Наказу від 07.06.2022 року №2357-к.

10.09.2025 року Південне міжрегіональне управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) направило відповідачам пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, заподіяної державному бюджету внаслідок протиправних дій та/або бездіяльності державного службовця (в порядку ст. 82 Закону України «Про державну службу») вих. № 37444/11.1-07 від 08.09.2024, у якій запропонувало відповідачам у термін до 29.09.2025 р. відшкодувати завдану шкоду у розмірі 15000,00 гривень заподіяного збитку державному бюджету, внаслідок списання коштів з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 , в тому числі списання 15000,00 гривень на виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва у справі № 490/738/21.

Як вбачається з відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди відповідачки ОСОБА_4 від 26.09.2025, остання відмовилась відшкодовувати заподіяну шкоду, пославшись на те, що постанова про відкриття провадження нею була винесена 18.04.2017 року, а з 20.07.2017 року її було переведено з посади головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції на посаду головного спеціаліста відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, тобто з цього моменту жодних дій по виконавчому провадженню згідно виконавчого листа від 12.06.2013 р. вона не вчиняла, не могла (не мала права) вчиняти і це ВП не вела, тож своїми діями з 20.07.2017 р. (як мінімум) впливати на суть визначеного судом порушення прав Позивача (стягувача), а саме: надзвичайну тривалість виконавчого провадження у справі та протиправної бездіяльності Відповідача щодо своєчасного поновлення виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, воная не могла.

Крім того, ОСОБА_4 вказала, що з 20.07.2017 року трирічний строк права на пред`явлення їй обгрунтованої (чи необгрунтованої) Пропозиції фактично завершився 21.07.2020 року. Тримісячний строк, який відраховується з дня, коли керівник державної служби дізнався чи мав дізнатися про обставини, що є підставою для пред`явлення вимоги, відраховується з дати набрання рішенням законної сили 23.11.2022 р. та цей строк завершився 24.02.2023 року.

За такого, відповідачка-4 зазначає, що беручи до уваги зміст Пропозиції, зміст рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.01.2022 року у справі №490/738/21, строки своєї діяльності в ДВС та дату відкриття нею ВП згідно вимог Стягувача ОСОБА_5 , враховуючи визначені Законом України "Про державну службу" вимоги до відповідальності державного службовця та обов`язкових умов та строків пред`явлення регресної вимоги (ст.ст. 80-82), не вбачає законних та обгрунтованих підстав для адресованої їй вищеозначеної Пропозиції, яка подана ще й з порушенням строків, не вбачає своєї відповідальності та причетності (порівняння строків, дат наведено) до встановленого рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 26.01.2022 р. у справі №490/738/21 порушення (надзвичайна тривалість виконавчого провадження) з боку Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Відповідно, добровільне відшкодування шкоди згідно отриманої Пропозиції нею здійснене не буде.

Частиною ч. 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно ч. 4 ст. 1191 ЦК України, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Відповідно до цієї норми права, держава, відшкодувавши шкоду, отримує право зворотної вимоги (регресу) до особи, винної за завдану шкоду.

Регрес - право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким відповідальна особа здійснила відшкодування, припинилося, у звязку з чим і виникло нове повязане саме з регресною вимогою.

Регрес регулюється загальними нормами цивільного права.

Тобто, у разі регресу виконання первісного зобов`язання має характер правоприпиняючого та одночасно правоутворюючого юридичного факту.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно статті 4 Закону України «Про державну службу» державна служба здійснюється з дотриманням принципів верховенства права, законності, професіоналізму, патріотизму, доброчесності, ефективності, забезпечення рівного доступу до державної служби, політичної неупередженості, прозорості, стабільності.

Принцип верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну службу»).

Принцип законності передбачає обов`язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну службу»).

Відповідно до ч. 1 ст. 80 Закону України «Про державну службу» матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

Держава в особі суб`єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до:

1) державного службовця, який заподіяв шкоду;

2) посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи (ч. 2 ст. 80 Закону України «Про державну службу»).

Згідно ч. 3 ст. 80 3акону України «Про державну службу» у разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.

Відповідно до ст. 81 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний відшкодувати державі шкоду, заподіяну внаслідок неналежного виконання ним посадових обов`язків.

Шкодою, заподіяною державним службовцем державі, є також виплачене державою відшкодування шкоди, заподіяної державним службовцем третій особі внаслідок неналежного виконання ним посадових обов`язків.

У разі спільного заподіяння шкоди кількома державними службовцями кожен із них несе відповідальність у розмірі, пропорційному ступеню вини.

Отже, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди.

При цьому підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з врахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Суд зазначає, що за загальним правилом регрес уявляє собою право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким відповідальна особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим і виникло нове пов`язане саме з регресною вимогою. Тобто у разі регресу виконання первісного зобов`язання має характер правоприпиняючого та одночасно правоутворюючого юридичного факту.

Підпунктом 2 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України передбачено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п. 9, 10 п.9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, кошти, відшкодовані державою з державного бюджету (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування з місцевих бюджетів) згідно з цим пунктом, вважаються збитками державного бюджету (місцевих бюджетів). За поданням Казначейства України органи прокуратури звертаються в інтересах держави до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам). Посадові та службові особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), дії яких завдали шкоди, що відшкодована з бюджету, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законом.

При цьому суд зазначає, що саме ухвалення судового рішення на користь позивача (боржника у виконавчому провадженні) не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями такої посадової особи та заподіяною шкодою. В даному випадку доведенню має підлягати та обставина, що саме протиправні дії чи бездіяльність заподіювача шкоди є причиною, а збитки які виникли у потерпілої особи безумовним наслідком такої поведінки особи.

Аналогічна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові КЦС ВС від 01.03.2023 року по справі № 752/3839/2022 (61-11057 св 22).

Так, абазами 4, 5 п.п. 10 п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України визначено, що органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету (місцевих бюджетів), у випадках, визначених цим пунктом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів, якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу кримінального правопорушення. За результатами службового розслідування органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) та органи Казначейства України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), з пред`явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб цих органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Також згідно із ст. 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», державні органи після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, у випадках, визначених цим Законом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях зазначених осіб.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що лише службовим розслідуванням можливо встановити чи був у діях відповідачів умисел на здійснення ними службової бездіяльності, і якщо такий мав місце, якими саме діями чи бездіяльністю така була вчинена.

Посилання в позові на те, що саме відповідачі як державні службовці, які заподіяли шкоду державі внаслідок неналежного виконання ними посадових обов`язків, повинні її компенсувати, є безпідставними, оскільки норми матеріального закону прямо вимагають у випадку завдання збитків державному бюджету проведення окремої спеціальної процедурної (службової) перевірки щодо дій посадових осіб державної служби, на предмет їх правомірності та законності, якої відносно відповідачів проведено не було.

При цьому, суд також звертає увагу, що постановою Верховного Суду від 01.05.2024 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною скасовано, а провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною закрито.

За такого, суд приходить до висновку, що позивачем не надано будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів, за якими було доведено умисел відповідачів на вчинення ними бездіяльності, яка призвела до надмірної тривалості виконавчого провадження.

Крім того, суд зазначє, що зі змісту положень ч. 3 ст. 80 Закону України «Про державну службу» вбачається, що у разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.

При цьому, положеннями ст.ст. 80, 81, 82 Закону України «Про державну службу» не визначено можливості регресної вимоги до державного службовця щодо відшкодування саме моральної шкоди.

Таким чином, із системного аналізу зазначеного законодавства, що діяло на час виниклих правовідносин, суд встановив що органи державної влади мають право зворотної вимоги до посадових, службових осіб цих органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Позивачем заявлено про відшкодування збитків завданих державі у сумі 15000,00 грн, які були списані за рахунок Державного бюджету України на виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.01.2022 року в цивільній справі №490/738/21, яким стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_5 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної посадовими особами Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) .

Отже, право пред`явлення зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб державних органів, винних у завданні збитків не поширюється на відшкодування моральної шкоди, а позов пред`явлений у зв`язку із відшкодуванням за рахунок Державного бюджету за судовим рішенням саме моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, під час розгляду даного позову суд не встановив, що державні службовці умисно заподіяли шкоду своїми протиправними діями, а у разі застосування зворотної вимоги (регресу) державні службовці несуть матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну їх протиправними діями або бездіяльністю (ч.ч. 2, 3ст. 80 Закону України «Про державну службу»). Також, вирішуючи питання відшкодування шкоди державними службовцями, визначений для цього порядок за ст. 82 Закону України «Про державну службу», однак у даному випадку така спеціальна процедура уповноваженими особами не була здійснена.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що під час розгляду справи не встановлено умисного заподіяння шкоди державними виконавцями державі; враховуючи положення ч. 4 ст. 1191 ЦК України, що виключають можливість пред`явлення зворотної вимоги до відповідачів щодо відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку про недоведеність підстав для покладення на відповідачів відповідальності по відшкодуванню шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу).

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними, достатніми доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідачана користь позивача судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу) відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.В. Саламатін