Ухвала суду № 136182563, 15.04.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 2-3650/11

Провадження №6/369/171/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Худинець Д.С.,

за участі представника заінтересованої особи Сєдова І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», заінтересовані особи ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» звернулося до суду із заявою про заміну стягувача його правонаступником.

В обґрунтування заяви посилається на те, що 14.11.2011 року Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалив рішення у справі № 2-3650/11 про стягнення боргу з гр. ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» за кредитним договором № 49.4.1/525/06-A від 11.04.2006 року.

17.05.2019 року було укладено Договір №1405/К купівлі продажу майнових прав між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором № 49.4.1/525/06-A від 11.04.2006 року.

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239).

Відтак, як про це зазначає заявник, станом на дату звернення із даною заявою, право вимоги належить саме ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Так, у зв`язку із вище наведеним, заявник просив суд замінити сторону виконавчого провадження, а саме стягувача - на правонаступника Первісного Стягувача ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у виконавчих листах № 2-3650/11.

02.12.2025 року через систему «Електронний суд» до суду від представника заінтересованої особи адвоката Сєдова І.В., надійшли заперечення на заяву про заміну сторони в виконавчому проваджені. Вказав, що заявником не подано заяву про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, заявник не надає доказів, на підставі яких можна встановити, що ТОВ «ВІН ФІНАНС» є правонаступником АТ «ДЕЛЬТА БАНК» за кредитним договором № 49.4.1/525/06-А та в справі № 2-3650/11, в якій Києво-Святошинським районним судом Київської області було винесено рішення від 27.10.2011 року про стягнення з Боржника на користь ПАТ «Кредитпромбанк» коштів. Наданий Витяг містить суму заборгованості Боржника більшу, ніж встановлено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.10.2011 року в справі № 2-3650/11 та, відповідно, виконавчим листом № 2-3650/11, про заміну сторони в якому просить Заявник. Тому, просив суд відмовити у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження та стягнути з ТОВ «ВІН ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.

08.12.2025 року через систему «Електронний суд» до суду від представника заявника надійшли додаткові пояснення, в яких зазначив, що у своїх запереченнях на заяву про заміну сторони відповідач фактично не наводить обґрунтованих заперечень щодо самої процедури заміни сторони, а натомість навмисно зміщує увагу суду на зовсім інше питання поновлення строку пред`явлення виконавчого листа, яке взагалі може розглядатися лише після встановлення правонаступництва. Окрім того, вказав, що вимоги щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, які є необґрунтованими та немає відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат не підлягають задоволенню.

29.12.2025 року через систему «Електронний суд» до суду від представника заінтересованої особи адвоката Сєдова І.В. надійшли заперечення на додаткові пояснення. Вказав, що матеріальне правонаступництво носить умовний та непідтверджений характер, що унеможливлює прийти до висновку про належний перехід до Заявника права на примусове виконання судового рішення.

У судове засідання представник заявника не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у поданій заяві просили проводити розгляд справи у їх відсутність.

У судовому засіданні представник заінтересованої особи просив відмовити у задоволенні заяві з підстав, викладених у запереченнях.

Суд, дослідивши матеріали заяви та додані до неї документи, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Києво-Святошинським районним судом Київської області було розглянуто цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором № 49.4.1/525/06-А від 11.04.2006 року, заочним рішенням суду позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» (ЄДРПОУ 21666051, МФО 300863, р/р НОМЕР_1 , 01014, м.Київ, бул. Дружби народів, 38) кошти в сумі 238324,09 гривень та судові витрати: 1700 гривень державного мита, 20,00 гривень витрат на інформаційно - технічне забезпечення, а всього 240144 (двісті сорок тисяч .то сорок чотири) гривні 09 копійок.

На підставі рішення видано виконавчий лист № 2-3650/11 від 14.11.2011 року про стягнення в примусовому порядку з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 238324,09 грн. та судових витрат 1700 грн. державного мита й 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Виконавчий лист було пред`явлено на примусове виконання до ВДВС Києво-Святошинського РУЮ.

20 травня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» відповідно до чинного законодавства України був укладений договір про відступлення права вимоги, за яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором, що був укладений між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Усатовим Д.Д. від 09.09.2014 року було замінено сторону у виконавчому провадженні ВП №30634442 від 13.01.2012 року, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області № 2-3650/11 від 14.11.2011 року про стягнення в примусовому порядку з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 238324,09 грн. та судових витрат 1700 грн. державного мита й 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а саме: замінити стягувача - публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» на стягувача - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», у зв`язку з переходом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» прав кредитора, відповідно до договору відступлення права вимоги.

17.05.2019 року було укладено Договір №1405/К купівлі продажу майнових прав між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором № 49.4.1/525/06-A від 11.04.2006 року. Вказане підтверджується Додатком № 1 до Договору № 1405/К купівлі продажу майнових прав від 17.05.2019 року.

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239).

Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.

Відповідно до ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Згідно з ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку з заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої сторони. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку норми статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з нормами статті 55 ЦПК України.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України.

Однак, суд звертає увагу, що при зверненні до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, заявник просив суд замінити сторону виконавчого провадження, а саме стягувача - на правонаступника Первісного Стягувача ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у виконавчих листах № 2-3650/11. Водночас зазначені процесуальні дії регулюються різними правовими нормами та застосовуються за різних юридичних підстав, зокрема, заміна сторони у виконавчому провадженні можлива лише за наявності відкритого виконавчого провадження, тоді як заміна сторони у виконавчому листі здійснюється за відсутності такого провадження. Таким чином, заявлені вимоги є взаємовиключними та не можуть бути розглянуті судом одночасно в межах одного провадження.

Суд не наділений повноваженнями самостійно визначати за заявника належний спосіб захисту його прав, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2022 року у справі №183/4196/21 зазначається, що заміна сторони у виконавчому провадженні є можливою виключно у разі відкриття відповідного виконавчого провадження, що передбачено спеціальним правилом ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження».

Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що до відкриття виконавчого провадження у порядку, визначеному ст. 442 ЦПК України, може бути замінено боржника або стягувача лише у виконавчому листі, яким у системному розумінні з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчий документ, виданий судом у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, ухвалених у цивільних справах, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину.

При цьому, у ст. 517 ЦК України не визначений виключний перелік документів, які засвідчують права, що передаються, а тому залежно від особливостей конкретних правовідносин таким документом може бути і сам договір, який підтверджує факт виникнення та існування зобов`язальних відносин.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 20.11.2013 (справа № 6-122 цс 13), виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, ст. 378 ЦПК України, ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Такий правовий висновок підтверджено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181 цс 20.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

На підтвердження набуття заявником внаслідок відступлення права вимоги за зобов`язаннями ОСОБА_1 за договором № 49.4.1/525/06-А, заявником до заяви долучено Договір № 1405/К купівлі продажу майнових прав від 17.05.2019 року та Додаток № 1 до Договору.

Пунктом 3.1. договору № 1405/К купівлі продажу майнових прав від 17.05.2019 року передбачено наступне: Сторони домовились, що за продаж Майнових прав за цим Договором Покупець сплачує Продавцю грошові кошти у розмірі 1 876 337,01 грн. Ціна договору сплачується Покупцем Продавцю у повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Покупець.

Пунктом 1.3. договору № 1405/К купівлі продажу майнових прав від 17.05.2019 року передбачено наступне: Майнові права вважаються переданими Покупцю з моменту підписання цього Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 тощо.

Верховний Суд в постанові від 28 вересня 2022 року (справа №2-870/11, провадження №61-4429св22), наголошує, що заміна сторони справи має мати дійсну процесуальну мету, а підстави такої заміни належним чином аргументовані; саме тільки матеріальне правонаступництво без процесуальної мети не є достатнім аргументом; суд може здійснити заміну учасника справи виключно для виконання вимог частини першої статті 2 ЦПК України; стадія виконавчого провадження починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення документа до виконання, оскільки у разі пропуску такого строку виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання.

Якщо виконавче провадження не закінчено, але виконавчий документ був повернутий без виконання стягувачу, визначеному у цьому документі, у його правонаступника є потенційна можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання. Але таке право залежить не тільки від реалізації процесуального правонаступництва, але й дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». А якщо ці строки пропущені, то разом з питанням правонаступництва має вирішуватись питання поновлення цих строків, оскільки за відсутності підстав поновлення відсутня дійсна процесуальна мета такого правонаступництва.

Такий висновок про застосування статті 442 ЦПК України викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10 (провадження №14-197цс21).

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-УІІІ (аналогічні положення були закріплені у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-ХІУ) виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. На цій стадії боржник вчиняє добровільно або під примусом дії на виконання рішення суду. Згідно з вимогами статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII, строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується фактичним виконанням судовою рішення або із спливом строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, без прийняття до виконання (пункт 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-УІІІ, пункт 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-ХІУ).

Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно із строком пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Інше тлумачення закону (зокрема, про можливість здійснювати заміну сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку, незалежно від того чи закінчився встановлений строк пред`явлення до виконання наказу) означатиме, що стягувач після спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути у невизначеному стані протягом тривалого строку. Таке тлумачення може порушити принцип правової визначеності, яке є одним з основоположних аспектів верховенства права.

Така позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі № 910/10031/13 від 25.06.2019.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до відповіді № 105614 від 20.10.2025 р., на виконанні у Вишневому відділі державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження (спецрозділ) за реєстраційним номером 30634442 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3650, виданого 14.11.2011 Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» боргу в сумі 240144,09 грн. на підставі якого було відкрито виконавче провадження. 29.04.2016 на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

У поданій заяві доказів того, що з цього часу по момент звернення із заявою до суду заявником чинилися якісь дії, щоб дізнатися про хід виконавчого провадження у справі, суду не надано. При цьому, звертаючись із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, ТОВ «ВІН ФІНАНС» одночасно не зверталося до суду з клопотанням про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Суд зазначає, що будь-яких посилань чи вимог щодо поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчих листів вказана заява про заміну стягувача у виконавчому провадженні не містить, а отже звернення із заявою, яка містить вимогу про заміну сторони стягувача у виконавчому листі щодо боржника відбулося поза межами строку встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Крім того, реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, а тому правові підстави для заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні - відсутні. У зв`язку із викладеним суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вказаної заяви.

Стосовно заяви представника ОСОБА_1 адвоката Сєдова І.В. щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Така правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі № 596/2305/18.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Правова допомога ОСОБА_1 у суді надавалася адвокатом Сєдовим І.В. на підставі договору про надання правової допомоги від 01 серпня 2024 року.

Відповідно до п.2 Додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 14 жовтня 2025 року сторони погодили, що за надані послуги Клієнт сплачує Представнику фіксовану суму гонорару у розмірі 100 000,0 грн. (Сто тисяч гривень 00 коп), яка складається з вартості послуг Представника з: ознайомлення з правовідносинами, збирання та оформлення доказів; складання заперечення та інших документів, підготовки їх для подачі до суду, направлення копії заперечення заявнику (та іншим сторонам за необхідністю), подання заперечення до суду через систему "Електронний суд", здійсненню представництва інтересів Клієнта в суді першої інстанції протягом розгляду справи.

Велика Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 вказала, що при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Також у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару інша сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №75/9215/15-ц вказано, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

08.12.2025 року через систему «Електронний суд» до суду від представника заявника надійшли додаткові пояснення, в яких зазначив, що вимоги щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, які є необґрунтованими та немає відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат не підлягають задоволенню.

Суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи, що представник заявника Романенко Михайло Едуардович заперечував проти стягнення з ТОВ «ВІН ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у цій справі, дійшов висновку про необхідність стягнення з ТОВ «ВІН ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 512, 514 ЦК України, ст. ст. ст. 260, 354, 442 ЦПК України, ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», заінтересовані особи ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження - відмовити.

Стягнути з ТОВ «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38750239, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.)

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення або складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 01 травня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ