Рішення № 136165027, 27.04.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

_______________

Провадження 2/760/11832/26

В справі 760/9717/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І. Вступна частина

27 квітня 2026 року в м. Києві

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Коробенка С.В.,

за участю секретаря Левіцької Н.О.,

представника Позивача - адвоката Нагорного О.В.,

представника Відповідача-1 - адвоката Домітращук І.М.,

представника Відповідача-2 - адвоката Заремби В.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Національного фонду досліджень України до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної установі працівниками.

ІІ. Описова частина

23 квітня 2024 року Національний фонд досліджень України звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просив стягнути солідарно з завідувача сектору кадрового забезпечення ОСОБА_1 та колишнього начальника відділу правового забезпечення ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 830.428,34 гривень, завдану Національному фонду досліджень України, порушенням трудових обов`язків при ухваленні незаконного наказу «Про звільнення ОСОБА_3 » від 18 лютого 2021 року №44-к/тр.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Національний фонд досліджень України є державною бюджетною установою, утвореною відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 липня 2018 року №528 «Про Національний фонд досліджень України». Рішенням наукової ради Позивача від 11 грудня 2020 року (протокол №37) було схвалено проект нової структури дирекції Фонду та проекти штатного розпису, які 16 грудня 2020 року погоджені рішенням Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій (протокол №8). Наказами Національного фонду досліджень України №60 та №61 від 17 грудня 2020 року затверджено та введено в дію з 18 грудня 2020 року нову структуру Фонду та зміни до штатного розпису.

У зв`язку зі змінами структури і штатного розпису, 17 грудня 2020 року сектором кадрового забезпечення Фонду були підготовлені повідомлення працівникам про наступне вивільнення, у тому числі повідомлення №56 від 17 грудня 2020 року та повідомлення №100 від 23 грудня 2020 року, якими начальнику відділу грантової підтримки досліджень з соціальних та гуманітарних наук управління забезпечення грантової підтримки ОСОБА_3 було запропоновано переведення на вакантні посади. 17 лютого 2021 року ОСОБА_3 письмово відмовилася від переведення на запропоновані посади.

18 лютого 2021 року виконавчим директором Фонду ОСОБА_5 було видано наказ Національного фонду досліджень України №44-к/тр «Про звільнення ОСОБА_3 », яким вказану працівницю звільнено з посади на підставі п. 1 ч.1 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі зміною структури і штатного розпису. Зазначений наказ був завізований першим заступником виконавчого директора з питань грантової підтримки ОСОБА_4 , начальником відділу бухгалтерсько-кошторисної роботи, головним бухгалтером ОСОБА_6, начальником відділу правового забезпечення ОСОБА_2 (Відповідач-2) та завідувачем сектору кадрового забезпечення ОСОБА_1 (Відповідач-1).

Позивач вказує, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року у справі №761/10740/21 наказ Національного фонду досліджень України №44-к/тр від 18 лютого 2021 року «Про звільнення ОСОБА_3 » визнано незаконним та скасовано, ОСОБА_3 поновлено на посаді з 18 лютого 2021 року, з Національного фонду досліджень України на користь ОСОБА_3 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру середнього заробітку, який визначено в сумі 656.088,84 грн без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів, та змінено додаткове рішення у частині розміру витрат на правничу допомогу, який визначено в сумі 30.000,00 грн. Постановою Верховного Суду від 23 липня 2024 року судові рішення у вказаній справі залишено без змін.

Позивач зазначає, що на виконання судових рішень Національний фонд досліджень України виплатив ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 656.088,84 грн, нарахування на заробітну плату єдиного соціального внеску у розмірі 144.339,50 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 30.000,00 грн, що в сукупності складає 830.428,34 грн та становить, на думку Позивача, суму матеріальної шкоди, завданої Фонду внаслідок незаконного звільнення.

Позивач вважає, що Відповідачами було порушено трудові обов`язки при погодженні (візуванні) наказу про звільнення, оскільки до посадових обов`язків ОСОБА_1 як завідувача сектору кадрового забезпечення належало забезпечення дотримання вимог законодавства про працю при оформленні трудових відносин, а до посадових обов`язків ОСОБА_2 як начальника відділу правового забезпечення - проведення юридичної експертизи проектів актів на предмет їх відповідності чинному законодавству. На переконання Позивача, неналежне виконання Відповідачами своїх трудових обов`язків, що виразилось у візуванні незаконного наказу про звільнення без виявлення невідповідності його вимогам трудового законодавства, перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку із завданою установі шкодою.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 01 травня 2024 року відкрите спрощене позовне провадження у справі.

16 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив Відповідача-2 ОСОБА_2 , поданий через її представника, адвоката Заремби В.А., в якому Відповідач-2 просила відмовити у задоволенні позову повністю. У відзиві зазначено, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, оскільки відповідно до норм Положення про Національний фонд досліджень України та Положення про дирекцію Національного фонду досліджень України виключно виконавчий директор Фонду вирішує питання добору, розстановки та підвищення кваліфікації працівників дирекції Фонду, призначає їх на посаду та звільняє з посади. Наказ Національного фонду досліджень України №44-к/тр від 18 лютого 2021 року «Про звільнення ОСОБА_3 » був підписаний саме виконавчим директором ОСОБА_5 . Відповідач-2 наголосила, що пропозиція ОСОБА_3 вибіркових вакансій, яка стала підставою для визнання звільнення незаконним, була здійснена також за підписом виконавчого директора Фонду у повідомленнях про наступне вивільнення №56 від 17 грудня 2020 року та №100 від 23 грудня 2020 року, які ОСОБА_2 не готувала, не погоджувала та не підписувала. Крім того, згідно з рішенням суду у справі №761/10740/21 порушення вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України відбулося саме на етапі пропозиції вибіркових вакансій, а не на етапі візування проекту наказу.

04 листопада 2024 року до суду надійшов відзив Відповідача-1 ОСОБА_1 , поданий через її представника, адвоката Домітращук І.М., в якому Відповідач-1 також просила відмовити у задоволенні позову повністю. Зауважила, що прийняття рішення про звільнення ОСОБА_3 не було виключною компетенцією Відповідачів та не приймалося ними одноособово. Згідно з протоколом засідання Ради трудового колективу Національного фонду досліджень України №2 від 12 лютого 2021 року звільнення ОСОБА_3 було погоджене Радою трудового колективу. Наказ про звільнення був підписаний виконавчим директором ОСОБА_5 та погоджений (завізований) низкою посадових осіб Фонду. Відповідач-1 послалася на встановлені у постанові Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у справі №761/10740/21 обставини, відповідно до яких представник Національного фонду досліджень України у суді першої інстанції пояснив, що вакантні посади не пропонувалися ОСОБА_3 , оскільки виконавчий директор Фонду на свій розсуд обирав, які посади пропонувати працівникам.

Відповідач-1 наголосила, що відповідно до пункту 31 Положення про Національний фонд досліджень України та підпункту 4.3.12 пункту 4.3 Положення про дирекцію саме виконавчий директор Фонду вирішує питання добору, розстановки та підвищення кваліфікації працівників, призначає їх на посаду та звільняє з посади, а не завідувач сектору кадрового забезпечення.

04 листопада 2024 року до суду надійшла відповідь Позивача на відзив Відповідача-2, в якій Позивач підтримав свої позовні вимоги та зазначив, що Відповідач-2 у відзиві фактично не оспорює факт неналежного юридичного аналізу проекту наказу про звільнення при його погодженні (візуванні). Позивач послався на норми Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 року №1040, та на Положення про відділ правового забезпечення, затверджене наказом Національного фонду досліджень України від 18 грудня 2020 року №66, відповідно до яких саме до завдань юридичної служби належить забезпечення правильного застосування у Фонді норм трудового та іншого законодавства, проведення юридичної експертизи проектів актів та подання вмотивованих пропозицій у разі виявлення їх невідповідності законодавству. Позивач звернув увагу на те, що віза Відповідача-2 на наказі про звільнення свідчить про позитивний результат здійсненої нею перевірки проекта акту та відсутність зауважень щодо його відповідності законодавству.

25 листопада 2024 року до суду надійшла відповідь Позивача на відзив Відповідача-1, в якій Позивач підтримав свої позовні вимоги, наполягаючи на тому, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/10740/21 має преюдиційне значення в частині встановлення факту порушення Фондом вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_3 , а Відповідач-1, будучи завідувачем сектору кадрового забезпечення, мала забезпечити дотримання процедури звільнення. Позивач зауважив, що відсутність у Наказі про звільнення ОСОБА_3 ознаки безпідставності, а наявність порушень процедури такого звільнення, на його думку, свідчить про те, що відповідальність мають нести працівники, що порушили свої трудові обов`язки із забезпечення законності процедури звільнення.

02 грудня 2024 року до суду надійшли заперечення Відповідача-2 на відповідь Позивача на відзив, в яких Відповідач-2 наголосила, що Позивачем не доведено наявності умов, передбачених статтею 130 Кодексу законів про працю України, для притягнення її до матеріальної відповідальності. Зокрема, Відповідач-2 акцентувала, що Позивачем не надано посадової інструкції, з якою вона була б ознайомлена під розписку, не доведено факту протиправної поведінки Відповідача-2 (підписання наказу про звільнення), не обґрунтовано причинно-наслідкового зв`язку між діями Відповідача-2 та завданою шкодою. Відповідач-2 зазначила, що до моменту погодження нею проекту наказу про звільнення виконавчим директором Фонду уже було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_3 , що підтверджується службовою запискою виконавчого директора Фонду №53 від 17 лютого 2021 року з резолюцією Голови Фонду Яценка Л.П. про погодження звільнення. Відповідач-2 наголосила, що ні Положенням про юридичний відділ, затвердженим наказом Національного фонду досліджень України від 06 листопада 2019 року №5, ні Положенням про відділ правового забезпечення, затвердженим наказом Національного фонду досліджень України від 18 грудня 2020 року №66, не передбачено функцій з добору, розстановки працівників дирекції Фонду та підготовки документів щодо звільнення. Відповідач-2 також звернула увагу, що Позивач звернувся з позовом виключно до Відповідача-1 та Відповідача-2, оминаючи інших осіб, які видавали та погоджували наказ, що, на її думку, свідчить про упередженість Позивача.

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник Позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі. Відповідачка-1 ОСОБА_1 , її представник адвокат Домітращук І.М., Відповідачка-2 ОСОБА_2 , її представник адвокат Заремба В.А. підтримали свої позиції, викладені у заявах по суті справи, та просили у задоволенні позову відмовити.

ІІІ. Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-шостою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною четвертою статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступних встановлених фактичних обставин.

Наказом Національного фонду досліджень України від 28 лютого 2020 року №17-к/тр ОСОБА_3 було призначено на посаду начальника відділу грантової підтримки досліджень з соціальних та гуманітарних наук управління забезпечення грантової підтримки Національного фонду досліджень України з 02 березня 2020 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2020 року №823-р ОСОБА_5 призначено виконавчим директором Національного фонду досліджень України строком на п`ять років.

Наказами Національного фонду досліджень України №60 та №61 від 17 грудня 2020 року, виданими виконавчим директором Фонду ОСОБА_5 , затверджено та введено в дію з 18 грудня 2020 року нову структуру Фонду та зміни до штатного розпису, відповідно до яких ліквідовувалася посада начальника відділу грантової підтримки досліджень з соціальних та гуманітарних наук управління забезпечення грантової підтримки, яку обіймала ОСОБА_3 .

17 грудня 2020 року ОСОБА_3 вручено повідомлення про наступне вивільнення №56, підписане виконавчим директором Фонду ОСОБА_5 , яким їй було запропоновано переведення на одну вакантну посаду - головного спеціаліста відділу грантового забезпечення у сфері соціально-гуманітарних наук управління грантового забезпечення. 23 грудня 2020 року ОСОБА_3 вручено повторне повідомлення №100, також підписане виконавчим директором Фонду, яким окрім зазначеної вище посади запропоновано переведення на ще дві посади.

17 лютого 2021 року ОСОБА_3 письмово відмовилася від переведення на запропоновані посади.

18 лютого 2021 року виконавчим директором Національного фонду досліджень України ОСОБА_5 був виданий наказ №44-к/тр «Про звільнення ОСОБА_3 », яким останню звільнено з посади начальника відділу грантової підтримки досліджень з соціальних та гуманітарних наук управління забезпечення грантової підтримки 18 лютого 2021 року на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі зміною структури і штатного розпису. Наказ підписаний виконавчим директором Фонду ОСОБА_5 та завізований (погоджений) першим заступником виконавчого директора з питань грантової підтримки ОСОБА_4, начальником відділу бухгалтерсько-кошторисної роботи, головним бухгалтером ОСОБА_6, начальником відділу правового забезпечення ОСОБА_2 (Відповідач-2) та завідувачем сектору кадрового забезпечення ОСОБА_1 (Відповідач-1).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року у справі №761/10740/21 позов ОСОБА_3 до Національного фонду досліджень України про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку задоволено: визнано незаконним та скасовано наказ Національного фонду досліджень України №44-к/тр від 18 лютого 2021 року «Про звільнення ОСОБА_3 »; поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника відділу грантової підтримки досліджень з соціальних та гуманітарних наук управління грантової підтримки Національного фонду досліджень України з 18 лютого 2021 року; стягнуто з Національного фонду досліджень України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у справі №761/10740/21 рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з Національного фонду досліджень України на користь ОСОБА_3 , шляхом стягнення середнього заробітку у розмірі 656.088,84 грн без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Змінено також додаткове рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу - стягнуто з Національного фонду досліджень України на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 30.000,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі №761/10740/21 касаційну скаргу Національного фонду досліджень України залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року, з врахуванням змін, внесених за наслідком апеляційного перегляду справи, та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у цій же справі залишено без змін.

На виконання судових рішень Національний фонд досліджень України, відповідно до довідки №16 від 23 квітня 2024 року, виплатив ОСОБА_3 суму в розмірі 656.088,84 грн (середній заробіток за час вимушеного прогулу), сплатив нарахування на заробітну плату (єдиний соціальний внесок) у розмірі 144.339,50 грн та виплатив витрати на правничу допомогу у розмірі 30.000,00 грн, що в сукупності становить 830.428,34 грн та визначено Позивачем як шкоду, завдану з вини Відповідачів.

Загальні умови та підстави матеріальної відповідальності працівників визначені у статті 130 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 Кодексу законів про працю України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Відповідно до статті 237 Кодексу законів про працю України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Згідно із статтею 138 Кодексу законів про працю України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених норм закону свідчить, що умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) протиправна поведінка працівника; 2) пряма дійсна шкода; 3) прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала; 4) вина в діях чи бездіяльності працівника. Лише сукупність усіх перелічених умов є підставою для застосування матеріальної відповідальності працівника, а недоведеність хоча б однієї з них виключає таку відповідальність.

Тягар доказування наявності всіх зазначених умов при покладенні матеріальної відповідальності на працівника покладається законом саме на роботодавця, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з пунктом 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону.

Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 Кодексу законів про працю України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція послідовно проводиться Верховним Судом у його постановах. Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2023 року у справі №663/1169/20 викладено правовий висновок, відповідно до якого встановлений судами факт незаконного звільнення працівників свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівників, та така особа, як службова особа, яка видала накази про звільнення, що у подальшому визнано незаконними та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненим працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому Верховний Суд у вказаній постанові прямо зазначив, що інші особи, які приймали участь у звільненні працівників, зокрема виготовляли накази про звільнення та погоджували їх, не несуть відповідальності за незаконне звільнення працівника.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі №332/832/18, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №401/1387/17-ц, від 11 квітня 2018 року у справі №161/6047/16-ц, від 20 червня 2019 року у справі №462/8925/14, від 03 жовтня 2018 року у справі №591/8512/15-ц.

Отже, обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу, покладається саме на ту винну службову особу, за наказом або розпорядженням якої звільнення здійснено з порушенням закону. Інші особи, які брали участь у процедурі підготовки чи погодження (візування) такого наказу, відповідно до сформованої судової практики не несуть матеріальної відповідальності за наслідки незаконного звільнення.

Як встановлено судом, наказ Національного фонду досліджень України №44-к/тр від 18 лютого 2021 року «Про звільнення ОСОБА_3 » виданий та підписаний виконавчим директором Національного фонду досліджень України ОСОБА_5 Саме виконавчий директор, відповідно до пункту 31 Положення про Національний фонд досліджень України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 липня 2018 року №528, та підпунктів 4.3.12, 4.3.18 пункту 4.3 Положення про дирекцію Національного фонду досліджень України, наділений виключною компетенцією щодо вирішення питань добору, розстановки та підвищення кваліфікації працівників дирекції Фонду, призначення їх на посаду та звільнення з посади, видання наказів, пов`язаних з організацією поточної діяльності Фонду.

Відповідачка-1 ОСОБА_1 , будучи завідувачем сектору кадрового забезпечення Національного фонду досліджень України, та Відповідачка-2 ОСОБА_2 , будучи начальником відділу правового забезпечення Національного фонду досліджень України, наказ №44-к/тр від 18 лютого 2021 року не видавали та не підписували, а лише завізували (погодили) проект цього наказу, що Позивачем не оспорюється.

При цьому суд звертає увагу, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року у справі №761/10740/21, постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року та постановою Верховного Суду від 23 липня 2024 року у вказаній справі, які мають преюдиційне значення для розгляду даної справи в силу частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, встановлено, що порушення Національним фондом досліджень України вимог трудового законодавства, яке стало підставою для визнання наказу про звільнення ОСОБА_3 незаконним, полягало у пропозиції ОСОБА_3 вибіркових вакансій з тих, на які вона могла претендувати, що не відповідає вимогам частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України. При цьому в межах розгляду вказаної справи представниками Національного фонду досліджень України в суді першої інстанції було пояснено, що зазначені вакантні посади не пропонувалися ОСОБА_3 , оскільки виконавчий директор Фонду на свій розсуд обирала, які посади пропонувати працівникам в момент повідомлення про наступне вивільнення.

Таким чином, преюдиційно встановлено, що дії, які стали безпосередньою причиною незаконності звільнення ОСОБА_3 , а саме - пропозиція вибіркових вакансій, обумовлена виключно розсудом виконавчого директора Фонду, - були вчинені виконавчим директором ОСОБА_5 , а не Відповідачами. Повідомлення про наступне вивільнення №56 від 17 грудня 2020 року та №100 від 23 грудня 2020 року, в яких була зафіксована пропозиція ОСОБА_3 вибіркових вакансій, підписані виконавчим директором Фонду, а не Відповідачами.

Стосовно доводів Позивача про порушення Відповідачами трудових обов`язків при погодженні (візуванні) наказу про звільнення суд зазначає таке.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на Положення про юридичний відділ, затвердженого наказом Національного фонду досліджень України від 06 листопада 2019 року №5, Положення про відділ правового забезпечення, затвердженого наказом Національного фонду досліджень України від 18 грудня 2020 року №66, Положення про сектор роботи з персоналом, затвердженого наказом Національного фонду досліджень України від 06 листопада 2019 року №5, та Положення про сектор кадрового забезпечення, затвердженого наказом Національного фонду досліджень України від 18 грудня 2020 року №66, які встановлюють завдання та функції відповідних структурних підрозділів Фонду.

Разом з тим, відповідно до загальних положень Положення про юридичний відділ та Положення про відділ правового забезпечення діяльність працівників відділу регламентується посадовими інструкціями, які затверджуються виконавчим директором Національного фонду досліджень України. Аналогічні положення щодо регламентування діяльності працівників сектору посадовими інструкціями містяться у Положенні про сектор роботи з персоналом та у Положенні про сектор кадрового забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 29 Кодексу законів про працю України до початку роботи роботодавець зобов`язаний у визначеному ним порядку поінформувати працівника про умови праці та про наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Таким чином, трудові обов`язки конкретного працівника визначаються трудовим договором та посадовою інструкцією, з якою працівник повинен бути ознайомлений. Положення про структурний підрозділ визначає завдання та функції цього підрозділу в цілому, а не персональні трудові обов`язки кожного працівника.

Позивачем до позовної заяви та до відповідей на відзив посадові інструкції Відповідачів не долучені, доказів ознайомлення Відповідачів з такими посадовими інструкціями під розписку суду не надано. Тим самим Позивачем не доведено конкретного змісту трудових обов`язків Відповідачів та не доведено факту їх порушення.

Окрім того, відповідно до підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ Положення про відділ правового забезпечення та аналогічного положення Положення про юридичний відділ функцією відділу є проведення юридичної експертизи проектів актів та інших документів, підготовлених структурними підрозділами дирекції Національного фонду досліджень України, погодження (візування) їх за наявності віз керівників заінтересованих структурних підрозділів або осіб, що їх заміщують, а у разі виявлення невідповідності проекту акта чи іншого документа вимогам законодавства - подання заінтересованому структурному підрозділу вмотивованих пропозицій щодо приведення його у відповідність із законодавством.

Системний аналіз вказаної норми свідчить, що функція відділу правового забезпечення з юридичної експертизи проектів актів реалізується відносно тих документів, які готуються структурними підрозділами дирекції та надходять на погодження до відділу правового забезпечення. Як встановлено судом, повідомлення про наступне вивільнення №56 від 17 грудня 2020 року та №100 від 23 грудня 2020 року, в яких була здійснена пропозиція ОСОБА_3 вибіркових вакансій, що стало причиною визнання звільнення незаконним, до відділу правового забезпечення на погодження не надавалися та Відповідачкою-2 не візувалися. Зазначені повідомлення були підписані безпосередньо виконавчим директором Фонду без проведення юридичної експертизи з боку відділу правового забезпечення.

Стосовно посилання Позивача на Окреме доручення №16 від 21 вересня 2022 року, видане виконавчим директором Фонду на ім`я Відповідачки-2, та на службову записку відділу правового забезпечення №24 від 22 вересня 2022 року, суд зазначає, що зазначені документи були складені після ухвалення Шевченківським районним судом міста Києва рішення від 08 вересня 2022 року у справі №761/10740/21, тобто після факту незаконного звільнення, та не можуть свідчити про порушення Відповідачкою-2 трудових обов`язків при погодженні проекту наказу №44-к/тр від 18 лютого 2021 року. Окрім того, як вбачається із змісту вказаної службової записки, вона підготовлена відділом правового забезпечення в цілому, а не Відповідачкою-2 особисто, на виконання Окремого доручення виконавчого директора, та не містить тверджень про законність звільнення ОСОБА_3 , а є аналітичним документом за результатами вивчення матеріалів судової справи.

З огляду на встановлені у даній справі обставини, та враховуючи послідовну та усталену правову позицію Верховного Суду щодо особи, на яку покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є тими службовими особами, на яких відповідно до пункту 8 частини першої статті 134, статті 237 Кодексу законів про працю України може бути покладено обов`язок з відшкодування шкоди, завданої Національному фонду досліджень України внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_3 , оскільки наказ про її звільнення був виданий та підписаний виконавчим директором Фонду ОСОБА_5, а не Відповідачами.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі №707/2462/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого у разі пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі №554/10058/17.

Як встановлено судом, Позивач не заявляв клопотання про заміну неналежного відповідача чи про залучення співвідповідачів у даній справі, наполягаючи на стягненні шкоди саме з Відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Підсумовуючи наведене, суд констатує, що Позивачем у даній справі не доведено наявності у сукупності усіх умов, передбачених статтею 130 Кодексу законів про працю України, для покладення на Відповідачів матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну Національному фонду досліджень України, а саме: не доведено факту протиправної поведінки Відповідачів (виданням наказу про незаконне звільнення); не доведено наявності прямого причинного зв`язку між діями Відповідачів та завданою шкодою; не доведено вини Відповідачів у незаконному звільненні ОСОБА_3 .

Належним відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, заподіяної Національному фонду досліджень України у зв`язку з оплатою незаконно звільненій працівниці ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат на правничу допомогу, відповідно до пункту 8 частини першої статті 134, статті 237 Кодексу законів про працю України та усталеної судової практики, є особа, яка видала наказ про звільнення, тобто виконавчий директор Національного фонду досліджень України ОСОБА_5

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позов Національного фонду досліджень України до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної установі працівниками, не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною другою цієї статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а у разі відмови у позові - на позивача.

Оскільки у задоволенні позову Позивачу відмовлено, понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору залишаються за Позивачем.

ІV. Резолютивна частина

Керуючись статтями 130, 134, 138, 237 Кодексу законів про працю України, статтями 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд вирішив:

1.У задоволенні позову Національного фонду досліджень України до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної установі працівниками відмовити повністю.

2.Судові витрати покласти на Позивачем.

3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4.Позивач: Національний фонд досліджень України, адреса: 01001, м. Київ, вулиця Бориса Грінченка, 1; ідентифікаційний код: 42734019;

Відповідач-1: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач-2: ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: