Постанова № 13616439, 13.01.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2011                                                                                           № 34/405(13/112)

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"

на рішення Господарського суду м.Києва від 13.10.2010

у справі № 34/405(13/112) ( .....)

за позовом                               ТОВ "АВЕ Львів"

до                                                   Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"

про                                                   стягнення 162321,99 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Крупник Р.В. – дов. № 3 від 27.09

від відповідача Некряч А.В. – дов. № 12-2010 від 11.01.2010

Стеценко Т.М. – дов. № 13/2010 від 11.01.2010

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „АВЕ Львів” (надалі – позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну підстав позову – т.3, а.с.6) до Приватного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” в особі Львівської філії “Українська страхова компанія “Княжа” (надалі – відповідач, апелянт) про стягнення 162 321,99 грн. (з яких: 145138,46 грн. – страхове відшкодування, 11222,79 грн. – збитки внаслідок інфляції, 3304,71 грн. – 3% річних та 2656,03 грн. – пеня).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.08.2010 справу передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.09.2010 справу № 13/112 прийнято до провадження та присвоєно їй № 34/405 (13/112).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.10.2010 у справі № 34/405 (13/112) позов задоволено; стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АВЕ Львів” страхове відшкодування в розмірі 145138,46 грн., пеню в сумі 2656,03 грн., 11222, 79 грн. інфляційних втрат, 3304,71 грн. – 3% річних, 1623,22 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування за договором № 20/01-03-08 від 06.02.2008 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідачем взяті на себе зобов’язання за договором належним чином не виконано, у встановлений строк не здійснено повної виплати страхового відшкодування, у зв’язку з чим заборгованість відповідача становить 145138,46 грн. Крім того, місцевим судом визнаний обґрунтованим зроблений позивачем розрахунок інфляційних, 3% річних та пені та задоволено позовні вимоги про їх стягнення з відповідача.

Приватне акціонерне товариство “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп”, не погоджуючись з названим рішенням суду, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою № 6135 від 28.10.2010, у відповідності до якої просить скасувати повністю рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2010 у справі № 34/405 (13/112).

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевого суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Апелянт стверджує, що, оскільки в період дії договору № 20/01-03-08 від 06.02.2008 мало місце 54 страхових випадки (пожежі), в результаті чого було знищено 90 контейнерів на загальну суму 148 50,00 грн., відповідачем (як страховиком) було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 1594,39 грн. лише за випадком, який мав місце 15.05.2008, за іншими випадками страховик не мав здійснювати страхове відшкодування, так як франшиза (що встановлена договором страхування) перевищувала розмір завданих матеріальних збитків, а тому відсутнє порушення з боку відповідача умов названого договору.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти доводів апелянта заперечує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду – без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

У судовому засіданні 21.12.2010 судом на підставі ч.3 ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 13.01.2011.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом з матеріалів справи встановлено, що 06.02.2008 між Українською страховою компанією “Княжа”, правонаступником якої є відповідач, (як страховиком) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Еко Львів Сервіс”, правонаступником якого є позивач, (як страхувальником) був укладений договір № 20/01-03-08 страхування майна підприємства (організації, установи) (копія договору – т.1, а.с.17).

Згідно з п.1.1 названого договору страховик на підставі заяви страхувальника та згідно Правил № 20/01 “Добровільного страхування майна підприємств” (в редакції від 01.09.1997) та Правил № 10/01 “Добровільного страхування майна підприємств від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ” (в редакції від 15.10.1997) здійснює страхування майна, що перелічене в довідці-описі (додаток № 2 до договору).

Об’єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, характеристики якого зазначені в довідці-описі (п.1.2 договору).

Розділом 2 договору страхування сторони погодили перелік страхових випадків, з настанням яких страховик відшкодовує страхувальнику збитки від загибелі або пошкодження застрахованого майна та серед яких, зокрема, зазначена пожежа.

У відповідності до довідки-опису (т.1, а.с.21-33) сторонами було визначено застраховане майно (контейнери), адреси, за якими це майно знаходиться, його балансова вартість та страхові суми, що підлягають сплаті (окремо по кожній адресі, де знаходиться майно).

У розділі 3 договору № 20/01-03-08 від 06.02.2008 сторонами погоджено, що:

- загальна дійна вартість майна складає 697950,00 грн. (п.3.1);

- загальна страхова сума складає 697950,00 грн. (п.3.2);

- страховий тариф складає 1% (п.3.3);

- страховий платіж складає 67979,50 грн. (п.3.4);

- безумовна франшиза визначена в розмірі 1,19% (п.3.7).

Згідно з п.4.1 названого договору строк його дії становить 12 місяців.

За умовами договору страхування № 20/01-03-08 від 06.02.2008 страховик взяв на себе наступні зобов’язання:

- протягом 2 робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходи щодо оформлення всіх необхідних документів для виплати страхової суми або страхового відшкодуванням страховику (п. 5.2.2 договору);

- при настанні страхового випадку протягом 30 календарних днів після одержання всіх необхідних документів, які підтверджують факт настання страхового випадку, оформити страховий акт та виплатити страхове відшкодування у відповідності до умов договору, або відмовити у виплаті страхового відшкодування з письмовим обґрунтуванням причин відмови (п. 5.2.3 договору).

Страхове відшкодування виплачується страховиком у розмірі фактичних збитків (за умови повного страхування), але не більше страхової суми (п. 7.2 договору).

З матеріалів справи вбачається, що за період дії договору страхування № 20/01-03-08 від 06.02.2008 внаслідок пожежі було знищено 90 контейнерів на загальну суму 148500,00 грн., що підтверджується відповідними актами (копії наявні в матеріалах справи).

У відповідності до умов договору в період з 28.05.2008 по 13.02.2009 позивачем було направлено на адресу відповідача 54 заявки про виплату страхового відшкодування.

22.09.2009 відповідачем було надіслано на адресу позивача листи №№ 4806–4864, відповідно до яких відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування за 53 страховими випадками з тих підстав, що внаслідок настання цих страхових випадків франшиза, встановлена договором страхування, перевищила розмір завданих матеріальних збитків (копії листів – т.2, а.с. 24-78).

Відповідно до листа № 4864 від 22.09.2009 відповідачем було повідомлено позивача, що по страховому випадку, який мав місце 15.05.2008 та внаслідок якого було пошкоджено 6 контейнерів, прийнято рішення про здійснення страхової виплати в розмірі 1594,39 грн.

В обґрунтування відмови у виплаті страхового відшкодування позивач посилається на те, що згідно п.3.7 договору страхування за згодою сторін було встановлено безумовну франшизу в розмірі 1,19% від загальної страхової суми (що становить 8305,61 грн. від 697950,00 грн.), відповідно до п.7.6 Правил 20/01 “Добровільного страхування майна підприємств”, затверджених президентом “УСК Княжа” (в редакції від 01.09.1997) року та п.7.6 Правил 10/01 “Добровільного страхування майна підприємств від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ” (в редакції від 15.10.1997).

Таким чином, за всіма названими страховими випадками відповідачем було виплачено позивачу одну страхову виплату в розмірі 1594,39 грн.

Предметом даного позову є стягнення з відповідача страхового відшкодування, що підлягає виплаті позивачу внаслідок загибелі застрахованого майна – контейнерів для сміття у кількості 90 одиниць, внаслідок пожежі.

Судова колегія дійшла висновку, що місцевим судом підставно та обґрунтовано задоволено позовні вимоги з огляду на наступне.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своєю юридичною природою правовідносини, які склались між сторонами, регулюються нормами ЦК України, Законом України “Про страхування”, Правилами №20/01 “Добровільного страхування майна підприємств” (в редакції від 01.09.1997) та Правилами № 10/01 “Добровільного страхування майна підприємств від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ” (в редакції від 15.10.1997).

Згідно зі ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Поняття страхова сума, страхова виплата, страхове відшкодування, франшиза наведені у статті 9 Закону України „Про страхування”.

За правилами цієї статті:

страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку;

страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку;

страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування;

франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України „Про страхування” добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Правилами № 20/01 “Добровільного страхування майна підприємств” та Правилами №10/01 “Добровільного страхування майна підприємств від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ” встановлено, що страховик, якщо інше не обумовлено договором страхування, самостійно несе певну частину збитків за договором страхування (безумовна франшиза), мінімальний розмір якої у випадку пожежі становить 0,2% від загальної страхової суми за договором страхування. Може також застосовуватися умовна франшиза у відсотках від загальної страхової суми згідно з договором страхування (пункти 7,6 Правил).

Порядок визначення розмірів страхових сум встановлений розділом 3 Правил страхування, відповідно до якого, підставою для визначення страхової суми за кожним предметом договору страхування на дату укладання договору страхування є оціночна або дійсна або відновлювальна вартість застрахованого майна. Договором страхування за погодженням сторін може бути передбачений інший базіс визначення страхових сум.

Згідно п.3.2 договору страхування № 20/01-03-08 від 06.02.2008 загальна страхова сума складає 697950 грн. У відповідності до норм законодавства зазначена страхова сума погоджена сторонами у розмірі дійсної вартості майна, зазначеного у довідці-описі.

Матеріалами справи підтверджено, що сторонами у довідці-опису (додаток № 2 до договору страхування) було визначено страхову суму по кожному об’єкту страхування окремо. Об’єктом страхування є контейнери для сміття вартістю 1650,00 грн. за одиницю, що розташовані за різними адресами, та одночасне знищення яких є неможливим.

У названому договорі страхування та Правилах страхування не надано визначення понять загальна страхова сума та страхова сума.

Згідно з п.1.15 Правил № 20/01 “Добровільного страхування майна підприємств” надано визначення страхової вартості – це фактична вартість об’єкту страхування; вартість, до якої має інтерес страхувальник під час укладення договору страхування і в тому місці, де знаходиться в цей час застраховане майно.

Таким чином, виходячи з із п.п.1.2, 3.1, 3.2 договору страхування та Правил страхування, місцевим судом правильно встановлено, що оскільки договором страхування франшиза не визначена у абсолютній сумі, то 697500,00 грн. - це загальна страхова сума, яка складається із страхових сум по кожному застрахованому об'єкту, зазначеному у додатку № 2 до договору страхування, та вона не може використовуватись сторонами для підрахунку розміру франшизи по кожному окремому об’єкту страхування.

Отже, оскільки договором страхування не встановлена франшиза у розмірі 8305,61 грн. по відношенню до кожного з 418 об’єктів страхування, то її розмір залежить від страхової суми, яка була визначена сторонами по кожному конкретному об’єкту страхування, що знаходиться за конкретною адресою, у розмірі його вартості, у зв’язку з чим положення п.3.7 договору страхування повинні застосовуватись у контексті з умовами довідки-опису (додатку № 2 до договору страхування) та розраховуватись в залежності від вартості кожного об’єкту страхування.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки при настанні 54 страхових випадків було знищено 90 контейнерів загальною вартість 148500,00 грн., то загальна франшиза становить 1,19% від вартості знищеного майна, тобто 1767,15 грн. Таким чином, позивач мав право на відшкодування завданої йому шкоди (з врахуванням франшизи) у розмірі 146732,85 грн.

Відповідно до ст.25 Закону України “Про страхування”, яка кореспондується зі ст.990 ЦК України, встановлено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 ст.988 ЦК України страховик зобов'язаний, зокрема, ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також від відшкодування шкоди.

Пунктом 5.2.3 договору страхування № 20/01-03-08 від 06.02.2008 визначено, що страхувальник зобов’язаний у разі настання страхового випадку протягом 30 календарних днів після одержання всіх необхідних документів, які підтверджують факт настання страхового випадку, оформити страховий акт та виплатити страхове відшкодування у відповідності до умов договору, або відмовити у виплаті страхового відшкодування з письмовим обґрунтуванням причин відмови.

З урахуванням наведеного, відповідач повинен був у строк до 21.03.2009 здійснити виплату позивачу страхового відшкодування у розмірі 146732,85 грн. Проте, відповідач свого зобов’язання щодо виплати страхового відшкодування належним чином не виконав та виплатив позивачу лише 1 594,39 грн.

Заборгованість відповідача станом на час прийняття місцевим судом оспорюваного рішення становить 145138,46 грн.

Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача 145138,46 грн. основного боргу є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Доказів, які б спростовували наявність заборгованості у вказаній сумі, апелянтом суду не надано.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем належним чином свої зобов'язання за договором страхування № 20/01-03-08 від 06.02.2008 виконано не було, оскільки ним своєчасно, у встановлений договором строк, не було сплачено позивачу страхове відшкодування у належній сумі.

За таких обставин місцевий господарський суд при вирішенні даного спору дійшов правильного висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог та стягнув з відповідача на користь позивача 145138,46 грн. боргу за договором страхування № 20/01-03-08 від 06.02.2008.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що:

- неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання;

- пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно пп.5.5.1 договору № 20/01-03-08 від 06.02.2008 страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені в розмірі 0,01% простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше ніж подвійна облікова ставка НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що, виходячи з наведених положень закону та договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2656,03 грн. (за період з 22.09.2009 до 23.03.2010) не суперечать нормам чинного законодавства та укладеного сторонами договору, а відтак, є підставними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України якщо боржник не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, він вважається таким, що прострочив.

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком місцевого суду щодо необхідності стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, а також погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 3304,71 грн. (за період з 22.09.2009 по 25.06.2010) підлягають задоволенню.

Проте, судова колегія не погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 11222,79 грн. за період з жовтня 2009 по березень 2010 (у відповідності до розрахунку інфляційних втрат, зробленим позивачем) підлягають задоволенню. При цьому судова колегія виходить з наступного.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції необхідно мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно необхідно вважати, що сума, яка має бути внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок інфляційних втрат починається з наступного місяця. При цьому, у відповідності до положень ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу здійснюється з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до доданого до позовної заяви розрахунку суми інфляційних втрат за період жовтень 2009р. - березень 2010 (т.1, а.с.10) позивачем інфляційні збитки були нараховані за кожний місяць періоду окремо з урахуванням суми боргу за попередній місяць, збільшеної на розмір інфляційних втрат (тобто, інфляційні втрати нараховувались на суму боргу, збільшену на розмір інфляційних втрат), що є неправильним.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вказану обставину, не перевірив розрахунку інфляційних втрат, наданого позивачем, та помилково стягнув з відповідача інфляційні втрати на підставі помилкового розрахунку.

За таких обставин судом апеляційної інстанції був зроблений перерахунок інфляційних втрат та з урахування того, що індекс інфляції за період з жовтня 2009р. по березень 2010р. становив 106,76%, то з відповідача на користь позивача належить до стягнення 9811,36 грн. інфляційних збитків за вказаний період (145138,46грн. х 106,76% - 145138,46грн. = 9811,36 грн.).

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги ТОВ „АВЕ Львів” до Приватного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” в особі Львівської філії “Українська страхова компанія “Княжа” підлягають частковому задоволенню - в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 145138,46 грн., пені в розмірі 2656,03 грн., 3% річних у розмірі 3304,71 грн. та інфляційних втрат в розмірі 9811,36 грн. В іншій частині – позов задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги усього вищенаведеного не спростовують.

Враховуючи усе вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2010 у справі № 34/405(13/112) підлягає зміні на підставі п.3 ч.1 ст.104 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, п.3 ч.1 ст.104, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2010 у справі № 34/405 (13/112) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АВЕ Львів” до Приватного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” в особі Львівської філії “Українська страхова компанія “Княжа” змінити.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2010 у справі № 34/405(13/112) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АВЕ Львів” до Приватного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” в особі Львівської філії “Українська страхова компанія “Княжа” викласти в наступній редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути Приватного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44, код 24175269, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АВЕ Львів” (79008, м. Львів, площа Ринок, 18; місцезнаходження: 79024, м. Львів, вул. Волинська, 9, код 33951598) 145138 (сто сорок п’ять тисяч сто тридцять вісім) грн. 46 коп. страхового відшкодування, 9811 (дев’ять тисяч вісімсот одинадцять) грн. 36 коп. збитків від інфляції, 3304 (три тисячі триста чотири) грн. 71 коп. – 3% річних, 2656 (дві тисячі шістсот п’ятдесят шість) грн. 03 коп. пені, 1609 (одна тисяча шістсот дев’ять) грн. 11 коп. державного мита та 233 (двісті тридцять три) грн. 95 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

3. В іншій частині позову відмовити”.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва

5. Матеріали справи № 34/405 (13/112) повернути до Господарського суду м. Києва.

6. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді