Рішення № 136150509, 30.04.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/1854/26

Провадження № 2/463/1304/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судових засідань: Онишкевича О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованості за кредитним договором №154030241 від 14 лютого 2022 року у розмірі 24015,14 гривень, а також судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме: судового збору у розмірі 2662,4 гривень, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000 гривень.

Позов мотивує тим, що 14 лютого 2022 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №154030241 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач добровільно за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» www.moneyveo.ua обрав для себе бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначив свої персональні дані, в тому числі і банківську картку, на яку в подальшому отримав грошові кошти в сумі 22000 гривень, пройшовши декілька етапів підтвердження наміру вступити у договірні відносини та уклав кредитний договір. Відповідно до умов кредитного договору первісний кредитор надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 19900 гривень та в подальшому ще 2100 гривень, зі сплатою 2,1% в день від суми залишку кредиту.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01 та відповідні додаткові угоди до такого, за умовами якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №154030241 від 14 лютого 2022 року.

30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №30/1023-01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №154030241 від 14 лютого 2022 року.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №154030241 від 14 лютого 2022 року в загальному розмірі 24015,14 гривень.

Кредитор свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а відповідач кредит та відсотки за кредитом у повному обсязі не сплачує, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилається на додані до позовної заяви письмові докази, які підтверджують право вимоги до відповідача та розмір заборгованості останнього. Як на підставу задоволення вимог вказує на положення ст.ст. 512, 514, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Ухвалою Шептицького міського суду Львівської області від 1 липня 2025 року справу передано за підсудністю на розгляд Личаківському районному суду м. Львова.

Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова в електронній формі через систему «Електронний суд» 27 лютого 2026 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких було визначено суддю Стрепка Н.Л.

Ухвалою суду від 3 березня 2026 року позовну заяву було залишено без руху.

Після усунення недоліків позову ухвалою суду від 6 березня 2026 року позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Крім того, вказаною ухвалою суду витребувано в банка-емітента АТ «СЕНС БАНК» (ЄДРПОУ: 23494714): інформацію: чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжну картку (платіжні картки) маска карти: НОМЕР_2 ; про факт зарахування коштів на платіжну карту (маска карти) НОМЕР_2 за період від 14 лютого 2022 року до 19 лютого 2022 року в сумі 19900 гривень, емітент карти - АТ «СЕНС БАНК»; про факт зарахування коштів на платіжну карту (маска карти) НОМЕР_2 за період від 20 лютого 2022 року до 25 лютого 2022 року в сумі 2100 гривень, емітент карти - АТ «СЕНС БАНК»; чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); чи є/був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за платіжною карткою (платіжними картками) маска карти: НОМЕР_2 , та чи знаходиться/знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ). У разі підтвердження зарахування коштів витребувати інформацію у вигляді: первинних документів бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію. У випадку неможливості надати вищезгадані первинні документи, надати інші, прирівняні до них (довідки/листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок - маска карти позичальника); повного номера рахунка (рахунків) що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) маска картки: НОМЕР_2 . У випадку, якщо номер телефону НОМЕР_3 не знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за платіжною карткою (платіжними картками) маска картки: НОМЕР_2 витребувати номери телефонів що знаходяться/знаходились в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) (клієнта банку) за платіжною карткою (платіжними картками) маска картки: НОМЕР_2 . У випадку, якщо картковий рахунок маска картки: НОМЕР_2 не належить позичальнику ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), витребувати інформацію щодо особи, якій належить картковий рахунок маска картки: НОМЕР_2 .

17 березня 2026 від АТ «СЕНС БАНК» на виконання вказаної вище ухвали суду надійшла витребувана інформація, зокрема підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) відкрито картку, маска якої НОМЕР_2, фінансовим номером за карткою за період з 14 по 25 лютого 2022 року був номер НОМЕР_3 , надано виписку по рахунку.

24 березня 2026 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив представника відповідача адвоката Мельника А.В., який діяв на підставі ордера серії ВС №1446981 від 12 березня 2026 року, відповідно до якого просив позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача 22435,54 гривень та зменшити витрати на правничу допомогу до 1000 гривень. Вказує, що погоджений між сторонами строк кредитування 30 днів, дата повернення кредиту 16 березня 2022 року. Первісний кредитор нарахував відсотки понад строк кредитування, у зв`язку з чим сторона відповідача визнає заборгованість по відсотках в сумі 435,54 гривень. Заявлені витрати на правничу допомогу вважає неспівмірними, оскільки справа про стягнення заборгованості є малозначною, належить до категорії справ незначної складності, спір є типовим спором про стягнення заборгованості за кредитним договором, не потребував складної правової аргументації чи значних часових витрат. Заявлена сума витрат на правничу допомогу становить майже третину суми позову та покладає надмірний фінансовий тягар на відповідача.

25 березня 2026 року через систему «Електронний суд» на адресу суду надійшла відповідь на відзив представника позивача Сахарової О.І., яка діяла на підставі довіреності від 20 лютого 2026 року, відповідно до якої просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, оскільки факт отримання кредитних коштів стороною відповідача не заперечується, відсотки нараховані у відповідності до умов договору, зокрема між сторонами було узгоджено, що проценти нараховані після закінчення строку дії договору є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України та сторона позивача не просить стягувати неустойку. Щодо витрат на правову допомогу, то відзначає, що до позову надано всі необхідні докази понесених витрат в зазначеному розмірі.

25 березня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшло заперечення представника відповідача адвоката Мельника А.В., в якому він вказує, що у відповіді на відзив позивач зазначає, що за умовами кредитного договору та обставинами справи існувало два періоди нарахування процентів: за користування кредитними коштами та за час прострочення. Тим самим позивач визнає аргумент відповідача, що всі нарахування відсотків, які відображені у розрахунках заборгованості після закінчення його 30-денного строку є не відсотками за користування коштами (в порядку ст. 1048 ЦК України), а мірою відповідальності (за ч. 2 ст. 625 ЦК України), що не підлягають стягненню під час воєнного стану.

Представник позивача Поляков О.В. в судове засідання не з`явився, в позові просив розгляд справи здійснювати у відсутності сторони позивача, позов підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Мельник А.В. в судове засідання не з`явилися, у відзиві представник просив розгляд справи здійснювати у відсутності сторони позивача.

За таких обставин суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності сторін у справі та ухвалити рішення на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи.

У зв`язку з неявкою сторін відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

Судовим розглядом встановлено, що 14 лютого 2022 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем за допомогою електронного сервісу, що міститься на сайті www.moneyveo.ua укладено кредитний договір №154030241, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 19900 гривень та в подальшому відповідач збільшив суму кредиту до 22000 гривень, період кредитування 16 березня 2022 року, зі сплатою 2,1% в день від суми залишку кредиту (п. 2.1, 2.3, 2.4, 7.1, 8.3 договору).

Кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим персональним ідентифікатором «MNV27N4B». Вищевикладене підтверджує те, що волевиявлення відповідача було вільним і відповідало його внутрішній волі, відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України.

ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» було перераховано грошові кошти в сумі 19900 гривень 14 лютого 2022 року та 2100 гривень 20 лютого 2022 року на банківську карту НОМЕР_2, що належить відповідачу, що ним вказано в кредитному договорі (п. 5.1.1), що в свою чергу слугує доказом того, що відповідач прийняв пропозицію отримання кредиту.

Перерахування відповідачу коштів згідно з вказаним вище договором і відповідно отримання останнім кредитних коштів також підтверджується платіжним дорученням від 14 лютого 2022 року та випискою про рух коштів по рахунку відповідача, яка надана АТ «СЕНС БАНК» .

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01 та відповідні додаткові угоди до такого, за умовами якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №154030241 від 14 лютого 2022 року.

30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №30/1023-01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №154030241 від 14 лютого 2022 року.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №154030241 від 14 лютого 2022 року в загальному розмірі 24015,14 гривень.

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідач не надав своєчасно позикодавцям, а потім позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, що має відображення у розрахунках заборгованості за договором. Таким чином, в порушення умов кредитного договору, а також вимог ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов`язання за вказаним вище договором не виконала.

Так, у відповідача виникла заборгованість перед ТОВ «ФК «Ейс» за кредитним договором №154030241 від 14 лютого 2022 року в загальному розмірі 24015,14 гривень, з яких 22000 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 2015,14 гривень - сума заборгованості за відсотками, що стверджується розрахунком заборгованості.

Сторона відповідача з вказаною суму відсотків не погоджується та вважає, що підлягає стягненню відсотки в розмірі 435,54 гривень.

Згідно з п. 7.1 кредитного договору на момент укладення цього договору, сторони дійшли згоди, що сума кредиту за всіма наданими траншами має бути повернена кредитодавцю не пізніше дати закінчення дисконтного періоду кредитування - 16 березня 2022 року, а саме не пізніше ніж через 30 (тридцять) днів від дати отримання першого траншу позичальником.

Дата повернення кредиту, що вказана в п. 7.1 договору, переноситься, а вказаний строк кредитування продовжується при настанні наступних відкладальних обставин: 7.2.1. у разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту кожен раз переносяться на нову дату закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахувану відповідно до правил цього договору; 7.2.2. у разі якщо позичальник продовжує користуватись кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування, зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду (п. 7.2 кредитного договору).

Протягом дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього договору (п. 7.3.1 кредитного договору).

У відповіді на відзив сторона позивача вказала, що у зв`язку з введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, товариством прийнято рішення спершу про звільнення всіх клієнтів від зобов`язань по сплаті процентів за користування кредитом і в подальшому зменшено відсоткову ставку на період до 16 березня 2022 року.

Відповідач доказів про часткове чи повне виконання взятих на себе кредитних зобов`язань не надав.

У зв`язку з невиконанням позивачем зобов`язань по кредитному договору, період кредитування було продовжено та відповідно відсотки нараховано по 13 червня 2022 року включно (120 днів: 30 (первинний період) + 90 (продовжений період)).

А тому суд не погоджується з доводами сторони відповідача, що йому нараховано відсотки у відповідності до ст. 625 ЦК України та що були відсутні підстави для нарахування відсотків на підставі ст. 1048 ЦК України після 16 березня 2022 року та бере до уваги надані стороною позивача розрахунки заборгованості.

Таким чином судом встановлено та доведено зібраними у справі доказами, що відповідач умови укладеного договору належним чином не виконав, кредит та відсотки за користування кредитом не сплатив своєчасно, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі і з відповідача підлягає стягненню заборгованість за у розмірі 24015,14 гривень.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші доводи, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч. 3 вказаної статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А відповідно до ч. 2 даної статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому згідно з частинами 3-4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Окрім того при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Водночас згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постановах від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19, від 31 січня 2022 року в справі №185/5421/21, винагорода адвоката за послуги згідно з договором про надання правової допомоги також може бути визначена сторонами у твердій (фіксованій) сумі, яка за весь час дії договору не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

У справі «Бєлоусов проти України» ЄСПЛ сформував правову позицію про те, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями, а тому витрати за цим гонораром є «фактично понесеними». Така ж позиція сформована ЄСПЛ у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану».

Аналогічну правову позицію підтримав Верховний суд у постановах від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19, від 27 липня 2022 року в справі №686/28627/18 вказавши, що у своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 9 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду».

Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату. Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану».

Також у своїй постанові від 19 липня 2021 року у справі №910/16803/19 Верховний Суд зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

З долучених до заяви документів вбачається, що 20 серпня 2025 року між АО «Соломко та партнери» і позивачем було укладено було укладено договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01, додаткову угоду №25770930941 від 1 вересня 2025 року, за умовами яких виконавець зобов`язувався надавати на користь замовника послуги правничого та консультаційного характерів, здійснювати представництво замовника в суді, а замовник - приймати та в порядку, визначеному цим договором сплачувати такі надані послуги. Послуги за договором надаються на підставі усної чи письмової заявки з боку замовника.

З акту прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року вбачається, що адвокатом надано послуги з правничої допомоги щодо стягнення заборгованості з відповідача, деталізовано такі, сума витрат становить менше третини заявлених позовних вимог, а тому відсутні підстави для зменшення заявлених витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 2662,4 гривень судового збору, 7000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 265, 273, 274 ЦПК України, суд -

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 24015 (двадцять чотири тисячі п`ятнадцять) гривень 14 (чотирнадцять) копійок, а також судові витрати в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 14 (чотирнадцять) копійок судового збору та 7000 (сім тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, каб. 13, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42986956.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Суддя: Стрепко Н.Л.