Рішення № 13614715, 20.01.2011, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2011 р. Справа № 24/101

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Ткаченко І. В., при секретарі Дичковській І. М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" про стягнення 361 795 грн з товариства з обмеженою відповідальністю "КарпатАгроПродукт".

ТОВ "Агропродукт" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з ТОВ "КарпатАгроПродукт" 361 795 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що в порушення умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу відповідач не поставив оплачений позивачем товар на загальну суму 250 000 грн, що спричинило виникнення боргу. У зв'язку із наявністю цього боргу, на підставі ст. 625 ЦК України, позивач також нарахував відповідачу 91 500 грн інфляційних втрат та 20 295 грн три проценти річних.

Ухвалою від 30 листопада 2010 р. господарський суд Івано-Франківської області порушив провадження у справі № 24/101.

14 та 28 грудня 2010 р., розгляд справи суд відкладав згідно ст. 77 ГПК України.

Відповідач свого представника в жодне засідання не направив, хоча про час і місце їх проведення був повідомлений належним чином (а. с. 2, 63). Відзиву на позов відповідач суду не надіслав і зазначених в ухвалах вимог суду не виконав. За наведених обставин, заслухавши думку представника позивача, керуючись положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, положеннями ст. 69 ГПК України про строки вирішення спорів господарським судом, подальше відкладення розгляду справи суд визнав недоцільним і, згідно вимог ст. 75 ГПК України, розглянув справу по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

28 січня 2008 р., між ТОВ "КарпатАгроПродукт" (продавець) та ТОВ "Агропродукт" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 28/01-08 (а. с. 10).

Згідно п. 1.1 Договору, продавець зобов'язується продати, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти м'ясо та м'ясопродукти (товар).

Відповідно до п. 2.2 Договору, загальна сума поставки становить 250 000 грн.

Як встановлено п. 3.1 Договору, покупець робить 100 % попередню оплату за товар відповідно до рахунку шляхом переведення коштів на розрахунковий рахунок продавця.

За змістом пунктів 5.1 і 5.2 Договору, постачання товару здійснюється продавцем на адресу покупця, відповідно до рахунків та видаткових накладних із зазначенням дати завантаження товару, протягом тридцяти календарних днів з моменту підписання даного Договору до 29 лютого 2008 р.

Згідно п. 8.1 Договору він вступає в силу після його підписання і діє до 28 лютого 2008 р. або до повного виконання сторонами взаємних зобов'язань.

28 січня 2008 р., позивач на виконання вимог п. 3.1 Договору, відповідно до виставленого відповідачем рахунку-фактури від 28 січня 2008 р. (а. с. 11), перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 250 000 грн, що підтверджується даними відповідного платіжного доручення (а. с. 12).

Однак, в порушення узятих на себе договірних зобовязань, відповідач не поставив позивачу обумовлений у Договорі товар, що спричинило виникнення боргу відповідача перед позивачем на суму 250 000 грн.

Отже, предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 250 000 грн боргу за непоставлений товар.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень, викладених у ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як визначено у ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями статей 662, 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар, визначений у договорі, покупцеві у строк, встановлений договором.

Згідно положень статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що не поставивши товар позивачу відповідач порушив укладений між сторонами договір поставки і це спричинило виникнення боргу відповідача перед позивачем в сумі 250 000 грн. Розмір цього боргу відповідає фактичним обставинам справи, встановленим у ході її розгляду судом, тому вимогу позивача про стягнення з відповідача 250 000 грн основного боргу слід задовольнити.

Крім того, згідно положень ч. 2 ст. 625 ЦК України про те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, позивач просить стягнути з відповідача 91 500 грн інфляційних втрат і три проценти річних на суму 20 295 грн (а. с. 9). Ці вимоги позивача суд також вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно вимог ст. 49 ГПК України, суд покладає на відповідача.

Що стосується вирішення питання покладення на відповідача понесених позивачем витрат з оплати послуг адвоката слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до складу судових витрат, зокрема, входить оплата послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати позивачів та відповідачів, повязані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських обєднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України, відповідно до якої судові витрати правої сторони відшкодовуються за рахунок винної.

Згідно ст. 12 Закону України “Про адвокатуру”, оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським обєднанням чи адвокатом. В контексті цих норм, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Як видно із матеріалів справи, 02 листопада 2010 р., ТОВ "Агропродукт" (замовник) та адвокат ОСОБА_1 (виконавець) уклали між собою договір № 02/11 про надання правової допомоги (а. с. 14), згідно пунктів 1.1 і 3.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику правову допомогу з приводу стягнення із ТОВ "КарпатАгроПродукт" заборгованості та штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за гонорар в сумі 20 000 грн.

Право ОСОБА_1 на зайняття адвокатською діяльністю підтверджується даними свідоцтва від 12 лютого 1994 р. № НОМЕР_1 (а. с. 15).

За надання правової допомоги ТОВ "Агропродукт" сплатило адвокату ОСОБА_1 кошти в сумі 20 000 грн, що підтверджується даними платіжного доручення № 1409 від 24 грудня 2010 р. (а. с. 42).

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/155 від 13 лютого 2002 р. "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів", вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним, за таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

На підставі викладеного, з урахуванням обставин даної справи, складності поставлених перед адвокатом правових питань, ціни позову, необхідності виїзду адвоката у відрядження тощо, суд вважає необхідним обмежити розмір відшкодування понесених позивачем витрат по оплаті послуг адвоката до 15 000 грн.

Керуючись статтями 49, 82 - 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити;

стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КарпатАгроПродукт" (77160, Івано-Франківська область, Галицький район, с. Залуква, вул. Верхня, 1А; ідентифікаційний код 31265297) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" (13100, Житомирська область, Любарський район, смт Любар, вул. Польова, 1; ідентифікаційний код 31650272): 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн основного боргу, 91 500 (дев'яносто одну тисячу п'ятсот) грн інфляційних втрат, 20 295 (двадцять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн три проценти річних, 3 617 (три тисячі шістсот сімнадцять) грн 95 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн витрат з оплати послуг адвоката.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І. В. Ткаченко