Рішення № 13611940, 18.01.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.01.11 р.

Справа № 13/346-10

За позовом Корпорації „Індустріальний Союз Донбасу”, м. Донецьк

до товариства з обмеженою відповідальністю компанія „Ресурс”, м. Дніпропетровськ

про стягнення 5 932 700,45 грн.

Суддя Первушин Ю.Ю.

Представники:

від позивача: Хіміч О.П.-представник, довіреність від 19.03.2010р .№14/2010;

від відповідача : не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Корпорація "Індустріальний союз Донбасу", м. Донецьк (далі –позивач) звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю компанії "Ресурс", м. Дніпропетровськ (далі –відповідач) у якому просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 5 932 700,45 грн., з яких основний борг на суму 5 446 087,12 грн., пеня у сумі 220 795,26 грн. за період з 05.08.2010 р. по 07.11.2010 р., 3 % річних від вартості простроченої заборгованості за період з 05.08.2010 р. по 07.11.2010 р. у сумі 42 528,49 грн., встановлений індекс інфляції за весь час прострочення у сумі 223 289,57 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неналежним чином виконуються зобов’язання, покладені на нього, відповідно до договору №2009–047пст від 23.11.2009 р. по оплаті грошових коштів за отриманий товар. Позивач зазначає, що станом на 08.11.2010 р. сума заборгованості відповідача складає 5 446 087,12 грн. Позивач посилається на те, що з огляду на ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідачу направлено претензію з вимогою про погашення заборгованості, яка відповідачем отримана та залишена без відповіді. Відповідальність відповідача у вигляді пені, яка нарахована позивачем, передбачена умовами договору. Вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3 % річних заявлені на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, з урахуванням уточнень до заяви про вжиття заходів по забезпеченню позову, позивач просить накласти арешт на грошові кошти на рахунках відповідача у розмірі заявлених позовних вимог, а при їх відсутності –на майно, транспортні засоби чи інше нерухоме майно, що належить відповідачу. Заява обґрунтована тим, що, на думку позивача, позовні вимоги містять майновий характер та їх розмір достатньо значний, при цьому, зазначає позивач, відповідач має необмежені можливості відносно відчуження належного йому майна та грошових коштів, що може призвести до неможливості виконання рішення господарського суду у випадку задоволення позову.

28.12.2010 р. від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, мотивоване тим, що господарським судом Дніпропетровської області порушено провадження у справі №39/42-11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю компанії "Ресурс" до Корпорації "Індустріальний союз Донбасу" про визнання специфікацій № 6 від 18.03.2010 р., №7 від 20.04.2010 р., №8 від 22.04.2010 р. до Договору №2009-047пст від 23.11.2009 р. недійсними. На думку відповідача, у випадку визнання недійсними вищенаведених специфікацій, зникнуть підстави для задоволення позовних вимог Корпорації "Індустріальний союз Донбасу".

Разом з тим, господарський суд не вбачає підстав для задоволення вищевказаного клопотання, оскільки поставка товару відповідачу підтверджується іншою первинною документацією.

Відповідач відзив на позов не надав, в судове засідання, призначене для розгляду справи не з’явився, про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлений належним чином.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні. Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався з 09.12.2010 р. до 28.12.2010 р., з 28.12.2010 р. до 12.01.2011 р.

В судовому засіданні 12.01.2011р. оголошувалась перерва до 17.01.2011 р.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу представниками сторін не заявлялось

В судовому засіданні 17.01.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

23 листопада 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю компанією "Ресурс" (далі –покупець, відповідач) та Корпорацією "Індустріальний союз Донбасу" (далі –постачальник, позивач) укладено договір №2009–047пст (далі –договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов’язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених у Договорі, товар, далі –товар, асортимент, кількість та ціна якого вказані в протоколах узгодження цін та/або специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору, та є його невід’ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1 Договору кількість товару обумовлюється в додатках до договору. Ціна товару за одиницю та за позиціями вказується в додатках до Договору. Ціна товару приймається на базисних умовах, викладених в додатках (п. 3.1 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору умови, строки поставки товару та, у випадку необхідності, перелік вантажовідправників, вантажотримувачів та виробників вказуються в додатках до Договору.

Пунктом 4.3 Договору встановлено, що постачальник зобов’язується повідомляти покупця про здійснення відвантаження товару на протязі двох днів, а також на протязі п’яти днів з моменту відвантаження надати покупцю (його представнику) оригінали чи копії наступних документів:

- Рахунок –фактуру на товар, відписані у відповідності з п. 4.1 Договору;

- Сертифікат (посвідчення) якості;

- Копії залізничної квитанції та/або інший товаротранспортний документ;

- Акт приймання –передачі товару.

Датою постачання товару вважається дата календарного штемпеля станції вантажовідправника, вказана в залізничній накладній, або дата іншого товаротранспортного документа, якщо інше не передбачено базисними умовами поставки (п. 4.4 Договору).

На виконання умов договору, у відповідності до укладених між сторонами специфікацій №6 від 18.03.2010 р., №7 від 20.04.2010 р., №8 від 22.04.2010 р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 7 354 785,60 грн., що підтверджується оформленими належним чином актами приймання –передачі товару, які підписані повноважними представниками сторін, підписи скріплено печатками:

- Акт приймання –передачі товару № 7 від 16.04.2010 р. на суму 3 475 368, 00 грн.;

- Акт приймання –передачі товару № 8 від 24.04.2010 р. на суму 2 159 668, 80 грн.;

- Акт приймання –передачі товару № 9 від 29.04.2010 р. на суму 1 719 748, 80 грн.

Відповідно до п. 6.1 Договору розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника на підставі наданого постачальником покупцю рахунку –фактури, а у випадку відсутності рахунку –фактури –на підставі специфікації.

Згідно з п. 6.3 Договору покупець здійснює 100 (сто) % передплату вартості товару, що підлягає постачанню, на підставі рахунку виставленого постачальником.

Позивач посилається на ті обставини, що відповідачем не оплачено поставлений товар в повному обсязі, станом на момент пред’явлення позову заборгованість на користь позивача складає 5 446 087, 12 грн., яка не оплачена, що і є причиною спору.

Відповідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов’язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В силу ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правовідносини, що склалися між сторонами, є правовідносинами поставки, які регулюються нормами законодавства про поставку, в тому числі параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі –продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, а саме з п. 6.3 Договору та положень п. 8 специфікацій до Договору, умовами оплати є 100 % передплата товару, а отже господарський суд доходить того висновку, що сторонами не встановлений строк виконання зобов’язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь –який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем на адресу відповідача направлено письмову претензію №337/153-с від 12.07.2010 р. (а.с. 66) з вимогою про погашення заборгованості у розмірі 5 446 087,12 грн. в строк до 16.07.2010 р. Претензію отримано відповідачем 28.07.2010 р., що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 67).

З огляду на умови Договору щодо строку оплати поставленого товару, строк оплати поставленого товару, є таким, що настав.

Доказів оплати поставленого товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, його розміру не спростував.

За наведеного, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 5 446 087,12 грн.

Крім основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 220 795,26 грн. за період з 05.08.2010 р. по 07.11.2010 р., 3 % річних від вартості простроченої заборгованості за період з 05.08.2010 р. по 07.11.2010 р. у сумі 42 528,49 грн., встановлений індекс інфляції за весь час прострочення у сумі 223 289, 57 грн.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 7.2 Договору прострочення оплати товару тягне за собою право добросовісної сторони стягнення пені (штрафної неустойки) з винної сторони з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент прострочення від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що претензія отримана відповідачем 28 липня 2010 року, а отже період прострочення починається по закінченню семиденного строку з дня отримання вимоги, як того вимагає ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, а саме з 05.08.2010 р.

Перевіривши розрахунки Позивача за допомогою нормативно-довідкових таблиць системи "Законодавство", судом встановлено, що до стягнення підлягають пеня у сумі 220 393,62 грн. за період з 05.08.2010 р. по 07.11.2010 р., 3 % річних від вартості простроченої заборгованості за період з 05.08.2010 р. по 07.11.2010 р. у сумі 42 528,49 грн., встановлений індекс інфляції за весь час прострочення у сумі 223 289,57 грн.

В стягненні пені у сумі 401,64 слід відмовити.

Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Не підлягає задоволенню клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову через відсутність для цього підстав, встановлених ст. 66 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 526, ч. 2 ст. 530, ст.ст. 611, 612, 625, 629, 655, ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, ст. 193, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-87, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю компанії "Ресурс" (49100, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 120, код ЄДРПОУ 31076200, р/р 26003132911001 в ПАТ КБ "ПриватБанк" в м. Дніпропетровськ, МФО 305299) на користь Корпорації "Індустріальний союз Донбасу" (83050, м. Донецьк, вул. Щорса, 48, код ЄДРПОУ 24068988, р/р 260004522 в Донецькій обласній дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 335076) основний борг у сумі 5 446 087,12 грн. (п’ять мільйонів чотириста сорок шість тисяч вісімдесят сім грн. 12 коп.), пеню у сумі 220 393,62 грн. (двісті двадцять тисяч триста дев’яносто три грн. 62 коп.), 3 % річних у сумі 42 528,49 грн. (сорок дві тисячі п’ятсот двадцять вісім грн. 49 коп.), індекс інфляції у сумі 223 289,57 грн. (двісті двадцять три тисячі двісті вісімдесят дев’ять грн. 57 коп.), оплату державного мита у сумі 25 500,00 грн. (двадцять п’ять тисяч п’ятсот грн. 00 коп.), витрати на оплату інформаційно –технічного забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).

Видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

Ю.Ю. Первушин

Повний текст рішення складено

26.01.2011 р.