Рішення № 136117031, 30.04.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 квітня 2026 року Справа № 280/1807/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , волевиявлення про ствердження правосуб`єктності людини від 22.12.2017) до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (69035, м. Запоріжжя, бул. Марії Примаченко, буд. 3, код ЄДРПОУ 37573438), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дискримінаційні дії у відповідності до ратифікованих державою міжнародних договорів, вчинених суб`єктом органу місцевого самоврядування, що забезпечуює реалізацію державної політики у сфері соціального захисту та виконання гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина;

захистити соціальне права людини ОСОБА_2 без дискримінації у відповідності до ст.9 та ст.24 Конституції України та ратифікованих міжнародних договорів, як реалізацію гарантованого конституційного забезпечення права людини на соціальний захист.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, призначена їй допомога у розмірі 2647,50 грн суперечить нормам чинного законодавства, ратифікованим державою міжнародним договорам, статті 2 Закону України «Про психіатричну допомогу», а також правовим підходам, на які позивач посилається, зокрема у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 200/5836/24 та в абзацах 35 пункту 4.5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018.

Ухвалою суду від 06.03.2026 звільнено позивача від сплати судового збору, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Також, вказаною ухвалою суду витребувано у відповідача докази.

Ухвалою суду від 26.03.2026 відзив на позовну заяву за вх.№15776 від 25.03.2026 у справі №280/1807/26 та заяву про заміну сторони за вх.№15783 від 25.03.2026 у справі №280/1807/26, з доданими до них документами повернуто без розгляду.

Ухвалою суду від 26.03.2026 до участі у справі залучено співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Постановлено розгляд адміністративної справи №280/1807/25 розпочати спочатку. Запропоновано співвідповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, також витребувано у співвідповідача докази.

Відповідачі проти задоволення позову заперечили, посилаючись на те, що розрахунок допомоги здійснено відповідно до вимог чинного законодавства. Також зазначили, що після 01.07.2025 функції щодо призначення та виплати відповідних видів державної соціальної допомоги передано органам Пенсійного фонду України. Також у відзиві відповідач 2 просив залишити без розгляду позовні вимоги за період з 01.01.2025 по 03.09.2025 у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. На підставі викладеного у відзивах, відповідачі просили відмовити у задоволені позовних вимог.

У відповіді на відзиви позивач не погодилась з позицією відповідачів, також зазначила, що застосування при призначенні спірної допомоги різних розмірів прожиткового мінімуму для непрацездатної особи є протиправним, а розмір такої допомоги не може бути меншим за прожитковий мінімум.

Суд зазначає, що відповідач 2 не звертався із клопотаннями про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог, оформленим відповідно до вимог статті 167 КАС України. Суд звертає увагу, що за змістом статті 162 КАС України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, оскільки заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України.

Тому, заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог, не підлягає вирішенню судом по суті.

Зазначене узгоджується з підходом, відображеним у постанові Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №560/6732/22.

Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті або вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові засади надання державної соціальної допомоги визначаються, зокрема, Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю». Стаття 11 цього Закону регулює виплату державної соціальної допомоги за минулий час, у тому числі у випадку, коли вона не була одержана своєчасно з вини органу, який її призначає або виплачує.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про психіатричну допомогу» законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України, Основах законодавства України про охорону здоров`я, цьому Законі та інших нормативно-правових актах. У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про психіатричну допомогу, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх і соціальних послуг.

Стаття 5 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлює державні гарантії щодо забезпечення психіатричною допомогою та соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади. Зокрема, держава гарантує грошову допомогу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею.

Цією ж статтею передбачено, що розмір зазначеної допомоги розраховується як різниця між трьома прожитковими мінімумами на кожного члена сім`ї та середньомісячним сукупним доходом сім`ї за попередні шість місяців, але не може бути більше, ніж прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць.

З наведеного випливає, що Закон України «Про психіатричну допомогу» прямо передбачає саму грошову допомогу на догляд, визначає її розрахункову модель та одночасно делегує Кабінету Міністрів України встановлення порядку її надання.

Судом встановлено, що 16.01.2025 позивач подала заяву про призначення щомісячної грошової допомоги на догляд.

22.01.2025 Департаментом соціального захисту населення Запорізької міської ради прийнято рішення про призначення допомоги на догляд.

Листом № Б-1012 від 05.05.2025 Департаментом було надано відповідь на звернення позивача №11042025/01 від 11.04.2025 року, в якому роз`яснено наступне.

До розрахунку розміру щомісячної допомоги було взято:

- відповідні розміри прожиткового мінімуму щодо кожного члена сім`ї, визначені Законом України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення (станом на 01.01.2024 та на 01.01.2025 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність складає 2361,00 грн);

- середньомісячний сукупний дохід сім`ї, обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім`ї, одержаний протягом шести місяців;- попередні шість місяців перед місяцем, який передує місяцю звернення за призначенням щомісячної допомоги. Згідно з матеріалами особової справи, сукупний дохід сім`ї позивача при розрахунку щомісячної допомоги за період з 01.04.2024 по 30.09.2024 склав 26612,98 грн (пенсія позивача), середньомісячний дохід сім`ї та на одну особу 4435,50 грн (26612,98/6 міс).

Прожитковий мінімум станом на 1 січня 2025 року для осіб, які втратили працездатність 2361,00 грн, три прожиткові мінімуми 7083,00 грн (2361,00*3).

Щомісячну грошову допомогу позивачу призначено Департаментом соціального захисту населення Запорізької міської ради з 01.01.2025 по 31.12.2025 в розмірі 2647,50 грн щомісячно (7083,00-4435,50).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, рішення про призначення позивачу щомісячної грошової допомоги у вказаному розмірі, прийняте 25.01.2025 року, окремо не оскаржувалося.

Спірні правовідносини щодо призначення щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та здійснює догляд за нею, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.2000 № 1192, якою затверджено відповідний Порядок надання такої допомоги.

Для обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 632, якою затверджено Порядок обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги.

Отже, у спірних правовідносинах Закон України «Про психіатричну допомогу» та Порядок № 1192 визначають вид допомоги, умови її надання та формулу обчислення, а Порядок № 632 порядок визначення середньомісячного сукупного доходу сім`ї як складової такого розрахунку.

Предметом спору у цій справі є правомірність дій Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради при розрахунку призначеної позивачу допомоги, а тому суд перевіряє, чи було здійснено такий розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням критеріїв, визначених статтею 2 КАС України.

Із матеріалів справи вбачається, що при визначенні розміру допомоги відповідачем було враховано сукупний дохід сім`ї позивача за відповідний розрахунковий період, обчислено середньомісячний сукупний дохід сім`ї та визначено розмір допомоги.

Незгода позивача з розміром призначеної допомоги сама по собі не свідчить про неправомірність дій відповідача при її обчисленні.

Водночас у ході судового розгляду не встановлено, а матеріалами справи не підтверджено, що під час розрахунку спірної допомоги відповідач неправильно визначив склад сім`ї позивача, помилково обрав розрахунковий період, невірно врахував складові сукупного доходу сім`ї, допустив арифметичні неточності або застосував норми права, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідачі надали нормативне та фактичне обґрунтування того, що розрахунок проведено за правилами чинного законодавства, а позивач ці доводи належними і допустимими доказами не спростувала.

Позивач вважає, що застосування при призначенні спірної допомоги різних розмірів прожиткового мінімуму для непрацездатної особи є протиправним, а також фактично вказує на те, що розмір такої допомоги не може бути меншим за прожитковий мінімум.

Оцінюючи такі доводи, суд враховує, що відповідно до статті 5 Закону України «Про психіатричну допомогу» держава гарантує грошову допомогу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею.

Цією ж нормою передбачено, що розмір зазначеної допомоги розраховується як різниця між трьома прожитковими мінімумами на кожного члена сім`ї та середньомісячним сукупним доходом сім`ї за попередні шість місяців, але не може бути більше, ніж прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць.

Отже, законодавець визначив цю допомогу як адресну соціальну виплату, розмір якої залежить від середньомісячного сукупного доходу сім`ї, та встановив для неї граничний максимальний розмір.

Для визначення середньомісячного сукупного доходу сім`ї застосовується Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 632, який визначає механізм обчислення середньомісячного сукупного доходу для призначення усіх видів державної соціальної допомоги, що надаються залежно від сукупного доходу сім`ї.

Суд також бере до уваги правові позиції Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 22.03.2023 № 3-р(ІІ)/2023, щодо необхідності гарантування соціальних виплат, які є основним джерелом існування особи, на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

Разом з тим, зазначена правова позиція підлягає застосуванню з урахуванням предмета відповідного конституційного провадження, змісту конкретних спірних правовідносин та правової природи відповідної виплати.

У цій справі предметом судового контролю є не загальне питання відповідності прожиткового мінімуму конституційним стандартам, а правомірність дій відповідача при розрахунку конкретної допомоги, порядок визначення якої прямо встановлений статтею 5 Закону України «Про психіатричну допомогу», Порядком № 1192 та Порядком № 632.

Зазначене правове регулювання передбачає, що розмір допомоги залежить від середньомісячного сукупного доходу сім`ї за попередні шість місяців, а не встановлюється у фіксованому розмірі прожиткового мінімуму.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач при розрахунку допомоги застосував неправильний вид прожиткового мінімуму, неправильно визначив склад сім`ї, розрахунковий період, складові сукупного доходу чи допустив арифметичну помилку.

Також, матеріали справи не підтверджують, що саме спірна щомісячна грошова допомога є єдиним або основним джерелом існування позивача у значенні правових позицій Конституційного Суду України.

За таких обставин, доводи позивача щодо протиправності застосування різних розмірів прожиткового мінімуму та щодо неможливості визначення спірної допомоги у розмірі, меншому за прожитковий мінімум, не спростовують правомірності дій відповідача при застосуванні спеціального порядку розрахунку цієї допомоги.

Судом враховано посилання позивача на постанову Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 200/5836/24, а також на абзаци 35 пункту 4.5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018, однак зазначені доводи не змінюють висновків суду у цій справі.

Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 стосується справи про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання, а не правил врахування пенсійних виплат при обчисленні середньомісячного сукупного доходу сім`ї для призначення державної соціальної допомоги.

Постанова Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 200/5836/24 стосується інших за предметом правовідносин, пов`язаних із пенсійним забезпеченням, тоді як у даній справі суд надає оцінку правомірності дій відповідача при розрахунку щомісячної грошової допомоги відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу», Порядку № 1192 та Порядку № 632.

Посилання позивача на ратифіковані державою міжнародні договори наведено загально, без зазначення конкретного міжнародного договору, конкретної норми такого договору та без наведення правового обґрунтування, у чому саме полягає суперечність між застосованим відповідачем нормативним регулюванням і відповідним міжнародно-правовим зобов`язанням України.

При цьому за змістом статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України та застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, для застосування міжнародного договору у конкретному спорі має бути визначено відповідний договір та його норма, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Суд окремо враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2025 № 765 функції щодо призначення та виплати визначених видів державної соціальної допомоги передано органам Пенсійного фонду України, починаючи з 01.07.2025.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що після 01.07.2025 позивач зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про перерахунок спірної допомоги або що цим органом приймалося будь-яке рішення за результатами такого звернення.

За відсутності такого звернення та відповідного рішення або бездіяльності співвідповідача вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вчинити дії щодо перерахунку допомоги не підлягає задоволенню.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності та з урахуванням наведеного правового регулювання, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено протиправності дій Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради при розрахунку спірної допомоги, а матеріалами справи не підтверджується неправильність застосованого відповідачем порядку її обчислення.

Інші аргументи позивача, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що доводи позивача є не обґрунтованими, а позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат в порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , волевиявлення про ствердження правосуб`єктності людини від 22.12.2017) до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (69035, м. Запоріжжя, бул. Марії Примаченко, буд. 3, код ЄДРПОУ 37573438), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 30.04.2026.

Суддя А.В. Сіпака