Ухвала суду № 136117008, 30.04.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

30 квітня 2026 року Справа № 280/2869/26 м. ЗапоріжжяСуддя Запорізького окружного адміністративного суду Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання відповідача про закриття провадження в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (69096, м. Запоріжжя, вул. Валерія Лобановського, буд. 10, код ЄДРПОУ 35036926)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна позивача, накладеного згідно з постановою № 43497267 від 10.09.2015, винесеною державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, вид обтяження: арешт нерухомого майна, опис предмета обтяження: все нерухоме майно, та зареєстрованого державним реєстратором Запорізького міського управління юстиції Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Демченком Захаром Миколайовичем 21.09.2015 року, номер запису про обтяження: 11262611 (спеціальний розділ);

зобов`язати відповідача зняти обтяження (арешт) з майна позивача, накладений згідно з постановою № 43497267 від 10.09.2015, винесеною державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, вид обтяження: арешт нерухомого майна, опис предмета обтяження: все нерухоме майно, та зареєстрований державним реєстратором Запорізького міського управління юстиції Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Демченком Захаром Миколайовичем 21.09.2015 року, номер запису про обтяження: 11262611 (спеціальний розділ), та внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про припинення обтяження (арешту) №11262611 (спеціальний розділ).

На обґрунтування позовних вимог вказує, що арешт на майно позивачки був накладений в рамках виконавчого провадження № 43497267. На підставі п.8 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» 10.09.2015 виконавчий документ був повернений стягувачу, при цьому, накладений в рамках виконавчого провадження арешт майна знятий не був. Зауважує, що позивач вважає протиправною бездіяльність Відповідача щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного згідно з постановою № 43497267 від 10.09.2015, винесеною державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, вид обтяження: арешт нерухомого майна, та зареєстрованого 21.09.2015 за № 11262611 державним реєстратором Запорізького міського управління юстиції Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Демченком Захаром Миколайовичем. Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що на даний час відносно позивача відкриті будь-які виконавчі провадження. В свою чергу, наявність арешту на майно позивача порушує її конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (ст. 41 Конституції України).

Ухвалою судді від 07.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України.

Відповідач позов не визнав, 23.04.2026 на адресу суду надіслав відзив (вх. №21888) на позовну заяву, у якому зауважує, що відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби: Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Позивачем оскаржується бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна позивача, накладеного згідно з постановою №43497267 від 10.09.2015. Зазначена постанова винесена у межах виконавчого провадження № 43497267 з примусового виконання виконавчого листа № 2-662 від 07.10.2010 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя виданого про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Банк» «Фінанси та кредит» борг за кредитним договором у сумі 601715,32 грн. Посилається на приписи ст. 238 КАС України та зазначає, що заявлені вимоги позивача не належать до розгляду за правилами адміністративного судочинства та справа за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі підлягає закриттю , а розгляд вимог позивача підлягає розгляду Орджонікідзевським судом м. Запоріжжя - як судом, який видав виконавчий документ.

Суд, вивчивши пояснення представників учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, зробив висновок про закриття провадження з таких підстав.

Так, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: 1) хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або 2) хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або 3) хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) установлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено у статті 287 КАС України та статті 74 Закону №1404-VIII, з аналізу яких випливає, що рішення, дії, бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення сторонами виконавчого провадження можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ стосовно оскарження учасниками виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ. За загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

У постанові від 14.03.2018 у справі №213/2012/16 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.

У постанові від 16.01.2019 в справі №826/12964/17 Велика Палата Верховного Суду також констатувала, що юрисдикція спорів про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ, при цьому, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду скарг.

Відповідно до висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.08.2019 по справі №808/8368/15, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні Дніпровському відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Спецрозділ) перебувало виконавче провадження № 43497267 згідно з виконавчого листа № 2-662 від 07.10.2010, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Банк» «Фінанси та кредит» заборгованості за кредитним договором у сумі 601715,32 грн. , яке було відкрите 30.05.2014.

Так, 30.05.2014 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

15.06.2015 з метою виконання рішення суду державним виконавцем було звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлове приміщення підвалу № 37, літ.А-4, що розташовано за адресою: м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, буд. 60а, приміщення № 37. 15.06.2008 Державним підприємством «Інформаційний Центр» було проведено електронні торги вказане майно реалізовано про що сформовано відповідний протокол № 88 692 від 15.06.2015 Дане майно боржника було реалізоване за 67469,95 грн. Суми отриманої від реалізації не достатньо за погашення боргу за вищевказаним виконавчим документом.

10.09.2015 винесена постанова про арешт майна боржника, зареєстровано за номером обтяження 11262611.

28.09.2015 на підставі пункту 8 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція закону на дату прийняття рішення) винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу. Залишок боргу за виконавчім провадження складає 534245,37 грн.

Згідно з Автоматизованою системю виконавчих проваджень повторно виконавчий документ № 2-662 від 07.10.2010, виданий Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Банк» «Фінанси та кредит» боргу за кредитним договором на виконання пред`явлений стягувачем 26.05.2016 та відповідно відкрито 26.05.2016 виконавче провадження 51249499.

23.10.2019 керуючись пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві через не виявлення майна у боржника, на яке за законом можливо звернути стягнення.

На теперішній час стягувач в третє на виконання виконавчий документ не пред`явив.

Таким чином, позивач оскаржує рішення, дії, бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні (де він є боржником), що відкрито на підставі судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що, відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Водночас, як встановлено під час розгляду справи та не оскаржується сторонами, що ОСОБА_1 у цій справі оскаржує бездіяльність органу ДВС яка полягає у не знятті арешту з усього його нерухомого майна, враховуючи те, що 10.09.2015 виконавче провадження №43497267 завершено на підставі пункту 8 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала щодо обставин, за яких питання про звільнення майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства :

Так, у постанові від 22.01.2020 у справі № 340/25/19 за позовом фізичної особи до органу державної виконавчої служби про визнання неправомірною відмови щодо зняття арешту з майна та зобов`язання зняти арешт Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для визначення юрисдикції суду необхідно встановити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби з накладення арешту на певне майно, то такий спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності чи іншого речового права, то ці спори слід розглядати за правилами цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. Оскільки підставою позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні спадкових прав на нерухоме майно, Велика Палата Верховного Суду вважала, що позов спрямований на захист цивільних прав позивачки, пов`язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову, який треба розглядати за правилами цивільного судочинства.

У постанові від 12.02.2020 у справі № 813/1341/15 за позовом юридичної особи-іпотекодержателя до органу державної виконавчої служби про визнання протиправною та скасування постанови відповідача у частині накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, та зобов`язання відповідача звільнити майно з-під арешту, Велика Палата Верховного Суду, враховуючи характер спірних правовідносин, які стосувалися порушення права позивача на задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами боржника, виснувала, що спір є цивільно-правовим. Тому залежно від суб`єктного складу його слід вирішувати за правилами цивільного або господарського судочинства.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що підставою позову у цій справі є наявність арешту, накладеного на майно, а не неправомірні дії органу державної виконавчої служби з накладення арешту на певне майно.

Тобто ОСОБА_1 звернулась із позовом з метою захисту права власності чи іншого речового права, отже такий спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства як такий, що випливає із цивільних правовідносин.

З урахуванням викладеного, суд погоджується з доводами відповідача про те, що ця справа не може бути розглянута в порядку адміністративного судочинства.

На користь цього висновку свідчить і постанова ВП ВС від 14.05.2025 у справі №2/1522/11652/11 у якій Верховний Суд в порядку цивільного судочинства надав оцінку тому, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині 3 статті 37 Закону №1404-VIII).

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

Згідно вимог пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Суд наголошує, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Статтею 239 КАС України встановлено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що провадження у даній справі належить закрити та зазначити, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 238, 241-243, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачеві, що спір щодо даних правовідносин віднесено до розгляду в порядку господарського судочинства.

Роз`яснити позивачу, що на підставі ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В.Батрак