Рішення № 136116987, 30.04.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року Справа № 280/1605/22 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справ

за позовом ОСОБА_1

до Бердянської міської ради Запорізької області

про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Бердянської міської ради (далі Бердянська міськрада, відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати п.10 Рішення Бердянської міськради чотирнадцятої сесії VIII скликання №28 від 08.07.2021 щодо відмови у наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0055 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 );

зобов`язати відповідача надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0055 га, для будівництва індивідуального гаражу, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 (в районі житлового будинку №27).

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що за результатами розгляду його заяви (клопотання) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу, яка розташована на території Бердянської міськради, відповідач відмовив у наданні відповідного дозволу. У рішенні Бердянської міськради чотирнадцятої сесії VIII скликання №28 від 08.07.2021 підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою зазначено: невідповідність затвердженій містобудівній документації, п. 10.8.8 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», Положення про порядок про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів на території міста Бердянськ, затвердженого рішенням тринадцятої сесії VI скликання Бердянської міськради від 26.08.2011 №39, та протоколу проведення засідання постійної комісії з питань архітектури, містобудування, регулювання земельних відносин та екології від 16.06.2021 №22, а саме те, що земельна ділянка для розташування гаражу знаходиться на дитячому майданчику. Позивач не погоджується з мотивами такої відмови, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, адже останні не узгоджуються з положеннями ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, якими визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні відповідного дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 02.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач позов не визнав, 28.01.2026 на адресу суду надіслав відзив (вх. №4700) на позовну заяву, у якому наголошує, що місто Бердянськ Запорізької області на теперішній час перебуває під тимчасовою окупацією, у зв`язку з цим Бердянська міськрада фактично не здійснює свою діяльність та не має можливості виконувати покладені на неї повноваження у звичайному режимі. Зазначає, що уся первинна документація, матеріали, справи та архіви управління земельних відносин та управління містобудування та архітектури Бердянської міськради залишилися на тимчасово окупованій території міста Бердянська. Фактичний доступ до зазначених документів відсутній, їх перевірка, витребування або дослідження є об`єктивно неможливими з причин, що не залежать від волі відповідача. Вказані обставини, на думку відповідача, мають характер форс-мажорних та повинні бути враховані судом під час оцінки доводів позовної заяви та можливості їх перевірки. Зауважує, що оскаржувана відмова Бердянської міськради (або відповідного уповноваженого органу) була прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства України, у межах наданих повноважень та з урахуванням нормативних обмежень, що діяли на момент прийняття відповідного рішення, а тому просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою суду від 06.02.2026 призначено розгляд адміністративної справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі на 05 березня 2026 року.

У зв`язку з припиненням виконання суддею Мінаєвою К.В. повноважень судді Запорізького окружного адміністративного суду у зв`язку з призначенням на посаду судді Другого апеляційного адміністративного суду відповідно до ч. 9 ст. 31 КАС України, підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 №39, на підставі розпорядження керівника апарату суду від 06.03.2026 №40 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи, за результатами якого 06.03.2026 справа передана на розгляд судді Батрак І.В.

Ухвалою судді від 11.03.2026 прийнято до розгляду адміністративну справу, розгляд справи розпочато спочатку та призначено підготовче засідання на 31 березня 2026 року.

Ухвалою суду від 31.03.2026 вирішено закрити підготовче провадження у справі та призначити судове засідання на 28 квітня 2026 року.

Суд вживав заходів для повідомлення позивача про дату, час і місце судового розгляду справи шляхом публікування 07.04.2026 на офіційному веб-порталі Судова влада України оголошення щодо розгляду даної справи та прийняття ухвали від 31.03.2026.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Клопотань, заяв про відкладення судового засідання та/або розгляд справи без їх участі до суду не надходило.

Згідно з частиною 6 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд визнав за доцільне надалі вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

На підставі приписів частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши та дослідивши надані документи, судом встановлені наступні обставини.

16.04.2021 (вх. № 10294) ОСОБА_1 звернувся до Бердянської міськоради із заявою (клопотанням) про надання дозволу на розроблення проект) землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, орієнтовною площею 0,0055 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 (в районі житлового будинку №27).

Пунктом 10 Рішення чотирнадцятої сесії VIII скликання Бердянської міськради №28 від 08.07.2021 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, на підставі ст. 12, ч. 7 ст. 188, ст. 122 Земельного кодексу України, рішення тридцять восьмої сесії Бердянської міськради VI скликання від 31.05.2013 № 27 «Про затвердження Плану зонування території міста Бердянська» в зв`язку з невідповідністю затвердженої містобудівній документації, п. 10.8.8 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», Положення про порядок надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів на території міста Бердянськ, затвердженого рішенням тринадцятої сесії VI скликання Бердянської міської ради від 26.08.2011 № 39, та протоколу проведення засідання постійної комісії з питань архітектури, містобудування, регулювання земельних відносин та екології, від 16.06.2021 № 22, а саме через те, що земельна ділянка для розташування гаражу знаходиться на прибудинковій території на дитячому майданчику.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суд має з`ясувати, зокрема, чи було спірне рішення Бердянської міськради прийняте у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.

Норми матеріального права у цій справі суд застосовує у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З огляду на предмет спору та нормативно-правову регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У зв`язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власні фізичним або юридичним особам, а також забезпечити конкурентний спосіб розпорядження таким суспільним активом як земля, зокрема шляхом її продажу на торгах. Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Практика застосування положень Земельного кодексу України сформована Верховним Судом, зокрема у постановах від 19.09.2018 у справі №П/811/7/18, від 23.11.2018 у справі №П/811/601/18, від 11.06.2019 у справі №803/1212/18, від 20.06.2019 у справі №349/986/18, від 08.09.2020 у справі № 125/1961/17 та від 01.06.2022у справі №580/2092/19.

Правовий статус сільських, селищних, міських рад визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР із змінами та доповненнями станом на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 10 Закону № 280/97-ВР визначено, що ради є органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси відповідних територіальних громад та здійснюють повноваження, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з положеннями ч. 7 наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Тобто, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За приписами ч. 1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Суд зазначає, що ЗК України визначено чіткий алгоритм розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідач за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення конкретної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства зобов`язаний був прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення такого проекту землеустрою або надати позивачу вмотивовану (із зазначенням конкретних причин) відмову у його наданні.

Відповідно до ст. 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Тобто, наведеними нормами права встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлені особи звертаються до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в ст.118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Відповідно абз. 1 ч. 3 ст. 123 ЗК України, якою визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З оскарженого рішення відповідача вбачається, що ним було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0055 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 (в районі житлового будинку №27), у зв`язку з тим, що земельна ділянка для розташування гаражу знаходиться на прибудинковій території на дитячому майданчику. Доказів протилежного позивачем суду не надано та матеріали справи не містять.

Суд наголошує, що чинним законодавством передбачено обов`язок щодо прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

При цьому, виключною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, спірне рішення відповідача є таким, що прийняте у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, та відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст.2 КАС України.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність своїх дій, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 243, 243-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Бердянської міської ради Запорізької області (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. Єдності, буд.2, код ЄДРПОУ 44754037) про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак