Ухвала суду № 136110162, 15.04.2026, Володарський районний суд Київської області

Справа № 940/448/23

Провадження № 4-с/364/5/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2026 Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л. А.,

при секретарі судового засідання Голуб А.Л.,

за участю:

Заявниці (Стягувача) ОСОБА_1 ,

представника Заявниці ОСОБА_2 ,

представника Боржника Сербінової А.А.,

інші учасники справи не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області в порядку, визначеному статтею 450 Цивільного процесуального кодексу України, цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність та дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владислави-Марії Сергіївни у виконавчому провадженні № 75371998,

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 04.02.2026 надійшла зазначена скарга ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність та дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владислави-Марії Сергіївни у виконавчому провадженні від № 75371998 (далі ВП № 75371998) з примусового виконання виконавчого листа, виданого Володарським районним судом Київської області 31.05.2024 у справі № 940/448/23 про встановлення зустрічей Заявниці з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька останньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Боржник) та будь-яких інших осіб (а.с. 1-8).

У скарзі Заявниця просить суд:

1) визнати неповажними причини відкладення проведення виконавчих дій, повідомлені боржником ОСОБА_4 , зокрема, посилання на службове відрядження, як такі, що не створюють об`єктивних та непереборних перешкод для виконання судового рішення, не передбачені статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження» та не можуть ставити виконання судового рішення у залежність від особистих або трудових обставин боржника;

2) визнати дії боржника ОСОБА_4 зловживанням процесуальними правами, що полягає у поданні формальних клопотань про відкладення проведення виконавчих дій з посиланням на службову зайнятість (відрядження), за умови заздалегідь відомого та регулярного графіка побачень, з метою уникнення виконання судового рішення та створення перешкод для реалізації права дитини і матері на спілкування, що суперечить принципу добросовісності та обов`язковості судових рішень;

3) визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун В.-М.С. від 29.01.2026 про відкладення виконавчих дій;

4) визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун В.-М.С. у межах ВП № 75371998, яка полягає у невжитті заходів реагування на невиконання боржником ОСОБА_4 рішення суду щодо передачі дитини 02.02.2026, а саме: у нескладанні акта про невиконання рішення та ненакладені на боржника штрафу, передбаченого статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», безпідставному затягуванні процесу виконання рішення суду;

5) зобов`язати старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун В.-М.С. вжити всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для своєчасного і повного виконання судового рішення; забезпечити здійснення виконавчих дій у встановлені строки; повідомляти стягувача про хід виконавчого провадження; усунути допущене порушення у ВП № 75371998 шляхом вжиття заходів примусового виконання, передбачених статтями 64-1 та 75 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з невиконанням боржником ОСОБА_4 рішення суду 02.02.2026;

6) встановити судовий контроль за виконанням ухвали суду.

На обґрунтування перелічених вимог Заявниця (Стягувач) зазначає, що на виконанні Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі Дарницький відділ ДВС) у порядку примусового виконання перебуває названий вище виконавчий лист щодо зустрічей ОСОБА_1 (Заявниця) з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_4 та будь-яких інших осіб, з 10:00 кожного першого понеділка до 10:00 кожного другого понеділка місяця та з 10:00 кожного третього понеділка місяця до 10:00 кожного четвертого понеділка місяця безперервно за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_4 судом було зобов`язано забезпечити надання дитини для зустрічей з матір`ю.

На 02.02.2026 повинні були бути призначені чергові виконавчі дії, що передбачають передачу матері (Заявниці) дитини на період, визначений судом. Проте, 28.01.2026 Боржник подав до державного виконавця клопотання про відкладення виконання дій, посилаючись на своє службове відрядження в період з 02.02.2026 до 11.02.2026; оскаржуваною постановою старшого державного виконавця Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. від 29.01.2026 проведення виконавчих дій відкладено.

Стягувач ОСОБА_1 вважає названу постанову протиправною, а дії державного виконавця такими, що порушують права та законні інтереси Стягувача і дитини, є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки службове відрядження боржника не може розглядатися як поважна причина для відкладення виконавчих дій, а винесення державним виконавцем постанови про їх відкладення свідчить про неправильне застосування статті 32 Закону України «Про виконавче провадження», формальний підхід до виконання судового рішення та потурання ухиленню боржника від його виконання.

Крім того, державним виконавцем взагалі не було враховано, що події відбуваються в умовах систематичних ракетних та дронових обстрілів міста Києва, які супроводжуються масовими відключеннями електропостачання, тепла та води, перебоями мобільного зв`язку та інтернету. За таких умов самовільне залишення малолітньої дитини з третіми особами, без контролю матері та без будь-якого процесуального реагування виконавця, створює реальну загрозу життю, здоров`ю та психічному стану дитини, що прямо суперечить завданню виконавчого провадження та принципу захисту найкращих інтересів дитини. Державний виконавець, маючи інформацію про відсутність боржника та фактичну передачу дитини третім особам, не вжив жодних заходів для забезпечення виконання судового рішення, не ініціював перевірку умов перебування дитини та фактично допустив блокування виконання судового рішення під формальним приводом.

Крім того, на думку Заявниці, бездіяльність державного виконавця проявилася також у невиконанні обов`язку належним чином зафіксувати факт невиконання судового рішення 02.02.2026. Державний виконавець був завчасно та належним чином повідомлений про те, що боржник не забезпечить передачу дитини матері у встановлений судовим рішенням час. Незважаючи на наявність такої інформації та очевидний факт саботажу виконання рішення, акт про невиконання судового рішення складено не було, жодних процесуальних дій виконавцем не вчинено, штраф на боржника не накладено.

Також під час чергових виконавчих дій державний виконавець безпідставно відмовилась від залучення органу опіки та піклування і працівників поліції, погодившись натомість на відкладення виконавчих дій з формальних підстав, пов`язаних з особистими обставинами боржника.

У свою чергу, як стверджується в скарзі, Боржник є керівником та одноосібним виконавчим (розпорядчим) органом юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМАКС АВТОСЕРВІС» (далі ТОВ «РОМАКС АВТОСЕРВІС»), що надає йому повноваження самостійно визначати графік виконання службових обов`язків, зокрема узгоджувати дати відряджень та інші робочі заходи, тобто боржник об`єктивно здатен впливати на обставини, які він намагається подати як такі, що перебувають поза його волею, зокрема, перенесення або узгодження виконання службових обов`язків на інший час. Тому посилання боржника на службову зайнятість або відрядження не може визнаватися поважною причиною невиконання судового рішення, оскільки виконання ним трудових чи управлінських функцій не має і не може мати пріоритету над обов`язком виконання судового рішення, що є обов`язковим відповідно до статті 129-1 Конституції України. Незважаючи на це, державний виконавець на ці факти не реагує, не надав їм жодної правової оцінки, не перевірив доводи боржника, не встановив, чи є вони об`єктивними та непереборними, та безпідставно поставив виконання судового рішення у залежність від особистих і трудових обставин боржника. Такий підхід, на думку Скаржника, свідчить про протиправну бездіяльність державного виконавця, яка полягає у невжитті передбачених законом заходів для реального, своєчасного та повного виконання судового рішення, що призвело до порушення прав стягувача та малолітньої дитини і суперечить принципу обов`язковості судових рішень.

Після задоволення заяви про відвід судді Ткаченка О.В. (ухвала від 27.02.2026, а.с. 41-44) та заяви про самовідвід судді Моргун Г.Л. (ухвала від 06.03.2026, а.с. 56-59) справу за протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026 передано для розгляду у провадження судді Макаренко Л.А.; ухвалою суду від 10.03.2026 справу призначено до судового розгляду на 30.03.2026, в засіданні було оголошено перерву до 15.04.2026 для подання додаткових доказів.

Ухвалою суду від 30.03.2026 задоволено заяви Заявниці, її представника адвоката Чоклі Є.Ю. та представника Боржника адвоката Сербінової А.А. про їх участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судовому засіданні 15.04.2026 Заявниця ОСОБА_1 та її представник адвокат Чокля Є.Ю. підтримали вимоги, викладені у скарзі, просили задовольнити скаргу з підстав, викладених у скарзі (т. 1, а.с. 1-8) та у поданих до суду 13.04.2026 запереченнях проти поданих стороною Боржника доказів (а.с. 194-198), врахувавши докази, подані 18.03.2026 через «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі ЄСІТС), зареєстровано в суді 19.03.2026 (а.с. 38-91).

Також Заявницею 13.04.2026 через «Електронний суд» ЄСІТС було подано до суду клопотання про витребування доказів, зареєстровано 14.04.2026 (а.с. 199-206), у задоволенні якого судом відмовлено протокольною ухвалою від 15.04.2026 без оформлення окремого документа (частина п`ята статті 259 Цивільного процесуального кодексу України, далі ЦПК України) через невідповідність статтям 77, 84 ЦПК України, оскільки стосувались витребування доказів, що містили інформацію про господарську діяльність суб`єктів підприємницької діяльності та, на переконання суду, не містять інформацію щодо предмета доказування, а саме: інформації на підтвердження або спростування безпосередньо перебування Боржника у відрядженні.

Боржник ОСОБА_4 у судові засідання 30.03.2026 і 15.04.2026 не з`явився; подав до суду 25.03.2026 через «Електронний суд» ЄСІТС, зареєстровано в суді 26.03.2026, письмові заперечення проти задоволення скарги (а.с. 125-156), а також заперечення проти долучення доказів Заявниці (а.с. 157-158) та проти її клопотання про витребування доказів (а.с. 207-222), водночас подав клопотання про долучення доказів 06.04.2026, зареєстровано в суді 07.04.2026 (а.с. 177-193), підтримані в суді його представником адвокатом Сербіновою А.А.

Сторона Боржника у своїх запереченнях і клопотаннях проти скарги і доказів Заявниці стверджує про безпідставність скарги та порушення Заявницею строків подання скарги, у зв`язку з цим просять суд залишити скаргу без задоволення.

Так, на обґрунтування наявності підстав для залишення скарги Заявниці без розгляду Боржник посилається на те, ця скарга була подана до суду 04.02.2026, а постанова державного виконавця Дарницького відділу ДВС про відкладення виконавчих дій винесена 29.01.2026, тому передбачений законом триденний строк її оскарження за станом на 04.02.2026 сплив.

Крім того, згадана постанова від 29.01.2026 про відкладення проведення виконавчих дій у ВП № 75371998 винесена державним виконавцем відповідно до вимог статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» і статті 7 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (зі змінами, далі Інструкція № 512/5); стверджує, що винесення такої постанови є правом державного виконавця та в межах його повноважень і обумовлюється наданою йому законом дискрецією у прийнятті рішень, виходячи з фактичних обставин, що встановлюються у кожному конкретному випадку при здійсненні примусових виконавчих дій. У цьому випадку державним виконавцем були встановлені обставини, що перешкоджають проведенню виконавчих дій, а саме: службове відрядження Боржника до іншого населеного пункту (поза межами міста Києва та області) у період з 02.02.2026 до 11.02.2026 включно, у зв`язку із чим державний виконавець виніс постанову про відкладення проведення виконавчих дій. Відтак, відповідні положення статті 32 названого вище Закону були виконавцем дотримані.

Таким чином, на думку Боржника, скарга ОСОБА_1 від 04.02.2026 є такою, що підлягає залишенню без розгляду.

У судовому засіданні 15.04.2026 представник Боржника адвокат Сербінова А.А. також просила суд залишити скаргу ОСОБА_1 без розгляду.

Представник Дарницького відділу ДВС старший державний виконавець Ковтун В.-М.С. у судові засідання 30.03.2026 і 15.04.2026 не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи належно повідомлена; до суду 25.03.2026 подала письмові заперечення проти скарги з проханням відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 в повному обсязі; розгляд скарги проводити без участі представника Дарницького відділу ДВС; судові витрати, пов`язані з розглядом скарги покласти на Заявника (а.с. 98-121).

Заперечення Дарницького відділу ДВС мотивовано: по-перше, порушенням триденного строку подання скарги, у зв`язку з цим скарга мала бути залишена без розгляду. По-друге, вважають, що постанова державного виконавця про відкладення виконавчих дій від 29.01.2026 є законною, обґрунтованою та такою, що винесена з дотриманням вимог і у відповідності до статті 32 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відрядження сторони виконавчого провадження є поважною причиною для відкладення виконавчих дій згідно із законодавством України, при цьому ініціювання перевірки умов перебування дитини не входить до повноважень державного виконавця.

Відповідно до частини другої статті 450 ЦПК України неявка, зокрема, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, розглянувши матеріали судової справи, а також електронні матеріали ВП № 75371998 за зазначеним у скарзі ОСОБА_1 ідентифікатором для повного доступу до інформації про виконавче провадження, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), суд, вирішуючи справу, виходить з такого.

Як встановлено судом за даними системи документообігу Володарського районного суду Київської області та Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні судів перебуває цивільна справа № 940/448/23 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

У межах названої цивільної справи Позивачем за первісним позовом було подано заяву про забезпечення позову (провадження № 2-з/364/7/23), що задоволена частково постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2024, а саме встановлено, що тимчасово до набранням рішенням суду про визначення місця проживання дитини законної сили, забезпечити позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_4 та будь-яких інших осіб, з 10-00 години кожного першого понеділка місяця до 10-00 годину кожного другого понеділка місяця та з 10-00 години кожного третього понеділка місяця до 10-00 годину кожного четвертого понеділка місяця безперевно за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_4 забезпечити надання дитини ОСОБА_3 для зустрічей дитини з матір`ю у встановлений судом графік побачень. Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.07.2024 зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

На виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 Володарським районним судом Київської області 31.05.2024 у справі № 940/448/23 було видано відповідний виконавчий лист, за яким 16.08.2024 старшим державним виконавцем Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. відкрито ВП № 75371998.

У подальшому 14.03.2025 названим державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», що надалі була скасована постановою про перевірку законності виконавчого провадження від 20.06.2025. Відповідно, державним виконавцем 23.06.2025 винесено постанову про відновлення ВП № 75371998, яку направлено сторонам виконавчого провадження та органу якому повернуто виконавчий документ до Володарського районного суду Київської області із зобов`язанням у місячний строк з дня надходження постанови пред`явити його до виконання; на виконання постанови виконавчий лист було пред`явлено до виконання 22.07.2025, отримано державним виконавцем 31.07.2025.

Як визначено згаданою вище постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2024, з 10:00 першого понеділка лютого поточного року, тобто 02.02.2026 мали відбутися виконавчі дії щодо зустрічі ОСОБА_1 (Заявниця) з її малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Проте виконавчі дії зустріч Заявниці з дочкою названого дня не відбулись, оскільки постановою старшого державного виконавця Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. від 29.01.2026 проведення виконавчих дій було відкладено до 11.02.2026 включно (а.с. 223-224) за клопотанням Боржника від 27.02.2026 щодо відкладення проведення виконавчих дій на підставі Наказу № ОП-1642 від 27.01.2026 про відрядження з 02.02.2026 до 11.02.2026 включно (а.с. 140-141, а.с. 141 зворот. бік).

Крім того, 29.01.2026 названим державним виконавцем винесено вимогу Боржникові про підтвердження факту перебування у відрядженні у період з 02.02.2026 до 11.02.2026 (а.с. 145).

На виконання зазначеної вимоги виконавця ТОВ «РОМАКС АВТОСЕРВІС» за підписом директора Щербюка Р.М. (Боржника) у цей же день 29.01.2026 було надіслано ті самі документи, що були додані Боржником до його згаданого вище клопотання про відкладення виконавчих дій (а.с. 146-148).

На підтвердження перебування Боржника ОСОБА_4 у відрядженні суду стороною Боржника було надано, зокрема, копію довідки про підтвердження відрядження (а.с. 185) та копію посвідчення про відрядження (а.с. 185-186).

Факт перебування Боржника у відрядженні у названий період стороною Стягувача, на переконання суду, не спростовано, будь-які докази, які, на думку суду, могли б спростувати перебування Боржника у відряджені суду не надано, клопотань про витребування таких доказів також не подавалось.

Водночас суд не бере до розгляду як неналежні (стаття 77 ЦПК України) надані учасниками справи інші письмові докази, які, на переконання суду, не містять інформацію щодо предмета доказування, а стосуються господарської діяльності ТОВ «РОМАКС АВТОСЕРВІС» та його контрагента у договірних правовідносинах.

11.02.2026, тобто після відрядження Боржника та згідно із згаданою вище постановою старшого державного виконавця Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. від 29.01.2026, виконавчі дії також не відбулись, оскільки, як зазначила Заявниця в судовому засіданні, вона була зайнята в одному із судових засідань, а про проведення виконавчих дій в цей день її ніхто не попереджав.

За визначенням статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

При цьому виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і названим вище Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Загальні права та обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження визначені в частині першій статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Отже, право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до процесуального закону, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17).

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо ж оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Частинами першою другою статті 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

Аналогічні норми містить частина п`ята статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено право особи на оскарження дій, рішень чи бездіяльність органу виконавчої служби у загальний 10-денний строк саме з моменту, коли така особа дізналася про порушення своїх прав діями або бездіяльністю посадових осіб органу виконавчої служби (приватним виконавцем), за винятком випадків оскарження постанови виконавця про відкладення провадження виконавчих дій, для оскарження яких встановлено триденний строк.

Отже, як видно з наведених норм, строк звернення до суду зі скарго на рішення, дії чи бездіяльність виконавця обчислюється не з дати отримання оскаржуваного рішення, а від дня, коли «особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права».

З порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися» слід дійти висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. Адже процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2024 у справі № 990/236/24).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 643/5369/16 зроблено висновок про те, що безпідставне поновлення пропущеного процесуального строку порушує принцип юридичної визначеності.

Разом з тим, щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь ймовірності є високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2024 у справі № 990/236/24).

Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо).

Подібні за змістом правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 910/7221/17, від 12.01.2021 у справі № 910/8794/17, від 12.10.2021 у справі № 918/333/13-г, від 23.06.2022 у справі № 914/2265/20, від 06.08.2025 у справі № 756/1800/24, від 01.12.2025 у справі № 2-180/06, від 03.12.2025 у справі № 2-612/2006.

Верховний Суд у постанові від 05.11.2025 у справі № 345/245/25 виснував, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. Під час вирішення питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.

При цьому строк звернення до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державного, приватного виконавця є не строком позовної давності, а є процесуальним строком, а тому у разі його пропуску, скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Також Верховний Суд у постанові від 01.11.2023 у справі № 904/3734/20 зазначив, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у передбачений законом строк або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено саме з поважних причин. В іншому випадку дії суду матимуть наслідком порушення права інших учасників спору, зокрема виконавця, дії якого оскаржуються, а також загальних засад судочинства (диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін).

Таким чином, вирішуючи порушене у цій справі Боржником питання щодо дотримання Заявницею передбаченого статтею 449 ЦПК України триденного строку звернення до суду, слід встановити день початку обрахунку цього строку, а саме: день коли Заявниця «дізналася» або «повинна була дізнатися» про порушення її права під час відкладення постановою державного виконавця від 29.01.2026 виконавчих дій, що мали відбутися 02.02.2026.

Верховний Суд у постанові від 25.02.2026 у справі № 640/19114/22 виснував, що день, коли особа дізналася про порушення свого права це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Так само Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2023 у справі № 990/139/23 зазначила, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Як встановлено судом у цій справі та наведено вище, Боржник звернувся до державного виконавця з клопотанням про відкладення виконавчих дій 27.01.2026, яке було обґрунтоване перебуванням у відряджені у період з 02.02.2026 до 11.02.2026. Державний виконавець своєю постановою від 29.01.2026 відклала проведення виконавчих дій до 11.02.2026 включно. При цьому 02.02.2026 є першим понеділком місяця, тобто днем, коли мало гарантовано відповідним рішенням суду відбутись побачення матері (Заявниці) з дитиною, але фактично не відбулося через відкладення виконавчих дій у зв`язку з відрядженням Боржника.

З огляду на наведені дати та відсутність законодавчого обов`язку Стягувача (Заявниці) щодня перевіряти за даними автоматизованої системи виконавчого провадження ймовірні рішення державного виконавця, тому суд вважає, що 02.02.2026 є днем, коли Заявниця була і повинна була бути обізнана з діями (бездіяльністю) державного виконавця.

Отже, ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що Заявниці було відомо про існування виконавчого провадження, з оскаржуваними неправомірними, на думку Заявниці, діями і бездіяльністю державного виконавця вона була обізнана з 02.02.2026, а з цією скаргою вона звернулася до суду 04.02.2026, тобто у межах триденного строку, визначеного пунктом «б» частини першої статті 449 ЦПК України, а відтак скарга підлягає розгляду по суті.

Саме такий підхід до визначення початку обрахунку строку оскарження відкладення виконавчих дій з дня, коли гарантовано мало відбутись побачення матері з дитиною, було застосовано Київським апеляційним судом в ухвалених у межах цієї справи № 940/448/23 постановах від 19.03.2026 (зокрема, апеляційне провадження № 22-ц/824/6809/2026).

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

Як зазначалось вище, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. При цьому виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і названим вище Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (частина перша статті 447-1 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України, частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У постанові від 10.09.2025 у справі № 367/252/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець реалізовує покладені на нього державою функції та забезпечує дотримання принципу обов`язковості судових рішень. Велика Палата Верховного Суду враховує, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має не особистий, а винятково службовий інтерес, який полягає у виконанні покладених на нього державою посадових обов`язків і досягненні такого результату, за якого судове рішення буде виконаним. Водночас забезпечення найбільш сприятливої ситуації для досягнення виконання судового рішення відповідає не лише інтересам суспільства, яке, безумовно, зацікавлене в підтриманні правопорядку в державі, а й майновим та/або немайновим інтересам стягувача у виконавчому провадженні. Наведене не означає, що виконавець у виконавчому провадженні зобов`язаний діяти лише в інтересах стягувача, адже всі виконавчі дії повинні вчинятися з дотриманням прав усіх сторін виконавчого провадження, зокрема й боржника.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово виснувала в своїх постановах, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 9901/345/20).

Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 990/117/22).

Відповідно до положень статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (зокрема, відрядження сторони виконавчого провадження), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.

Питання щодо виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною врегульовано, зокрема, статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», розділом ІХ Інструкції № 512/5.

Пункт 7 згаданого розділу ІХ Інструкції № 512/5 також передбачають право виконавця відкласти проведення виконавчих дій за наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, в порядку, визначеному цитованою вище статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави дійти до висновку, що закон не містить вичерпного переліку підстав для відкладення виконавчих дій; винесення постанови про відкладення проведення виконавчих дій обумовлюється наданою державному виконавцю законом дискрецією у прийнятті рішень; враховуючи конкретні індивідуальні підстави державний виконавець може приймати таке рішення або самостійно, або за заявою стягувача чи боржника; строк відкладення виконавчих дій не може перевищувати 10 робочих днів.

Суд також виходить із засад диспозитивності цивільного судочинства, що покладають на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) та позбавляє можливості ініціювати судове провадження; формування змісту та обсягу вимог є диспозитивним правом позивача (заявника).

Відповідно до норм статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Крім того, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України також передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як було встановлено судом і наведено вище, старшим державним виконавцем було відкладено виконавчі дії з дотриманням передбаченого частиною першою статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» 10-денного строку шляхом винесення відповідної постанови за клопотанням Боржника через перебування останнього у відрядженні, що безпосередньо названою статтею Закону визначено як обставину, що перешкоджає проведенню виконавчих дій. Факт перебування Боржника у відрядженні стороною Стягувача належними і допустимими доказами не спростовано.

Зважаючи на усе викладене вище та встановлені судом обставини, на переконання суду, відсутні підстави для встановлення безумовного обов`язку виконавця відмовити Боржникові у відкладені виконавчих дій, а відтак відсутні підстави для встановлення його неправомірної бездіяльності щодо забезпечення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024.

Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмовув задоволенні скарги.

Питання щодо судових витрат судом не вирішується через ненадання учасниками справи, якими було заявлено вимоги про стягнення таких витрат, ані розміру таких витрат, ані доказів на підтвердження їх понесення.

Окремо суд звертає увагу, що доданий до письмових заперечень представника Дарницького відділу ДВС старшого державного виконавця Ковтун В.-М.С. текст Закону України «Про судовий збір» офіційно оприлюднюється у встановленому Конституцією України порядку, є загальнодоступним для ознайомлення, зокрема, на офіційному сайті Верховної ради України та не є підтвердженням наявності підстав для стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом скарги.

Повна ухвалу суду складена у визначений частиною шостою статті 259 ЦПК України строк з урахуванням періоду тимчасової непрацездатності судді з 20.04.2026 до 28.04.2026 (включно) та згідно з порядком обчислення процесуального строку, закінчення якого припадає на неробочий день (частина третя статті 124 ЦПК України).

Відповідно до статей 32, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та керуючись статтями 258-260, 268, 351-355, 450, 451 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність та дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владислави-Марії Сергіївни у виконавчому провадженні № 75371998.

Направити копії повної ухвали суду учасникам справи.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано; у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Копія скороченої ухвали суду (вступної та резолютивної частин) може бути видана присутнім у судовому засіданні учасникам справи за їх заявою негайно після проголошення ухвали.

Повний текст ухвали складено 29.04.2026.

Суддя Л. А. Макаренко