Постанова № 13610605, 17.12.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 грудня 2010 року 14:07 № 2а-9900/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Бойко І.Ю.;

відповідача: Олійниченко І.В.;

Веретіна Ю.В.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Санвіт-Холдинг”

доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 грудня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30 червня 2010 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Санвіт-Холдинг” (далі по тексту позивач, ТОВ “Санвіт-Холдинг”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м.Києва №0003722305/0/49184, №0003732305/0/49185 від 12 листопада 2009 року; №0003722305/1/1758, №0003732305/1/1757 від 26 січня 2010 року; №0003722305/2/11440, №0003732305/2/11439 від 08 квітня 2010 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2010року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-9900/10/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 24 вересня 2010 року.

03 вересня 2010 року позивач подав доповнення до адміністративного позову, в якому позовні вимоги викладені наступним чином: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва №0003722305/0/49184, №0003732305/0/49185 від 12 листопада 2009 року; №0003722305/1/1758, №0003732305/1/1757 від 26 січня 2010 року; №0003722305/2/11440, №0003732305/2/11439 від 08 квітня 2010 року; №0003732305/3 від 08 квітня 2010 року та №0003722305/3 від 10червня 2010 року.

20 вересня 2010 року позивач подав клопотання про забезпечення адміністративного позову, розгляд якого призначено на 21 вересня 2010 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2010 року ТОВ “Санвіт-Холдинг” відмовлено в задоволенні клопотання про забезпечення адміністративного позову.

24 вересня 2010 року позивачем подано заяву про зміну предмета адміністративного позову, в якій просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва №0003722305/0/49184, №0003732305/0/49185 від 12 листопада 2009 року; №0003722305/1/1758, №0003732305/1/1757 від 26 січня 2010 року; №0003722305/2/11440, №0003732305/2/11439 від 08 квітня 2010 року; №0003732305/3 від 08 квітня 2010 року та №0003722305/3 від 10 червня 2010 року; визнати протиправними та скасувати першу податкову вимогу №1/1561 від 15 липня 2010 року та другу податкову вимогу №2/1755 від 25 серпня 2010 року та стягнути з Державного бюджету судові витрати.

В судовому засіданні 24 вересня 2010 року оголошено перерву до 22 жовтня 2010року.

22 жовтня 2010 року представник відповідача заявив клопотання про колегіальний розгляд справи, яке судом залишено без розгляду; представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розслідування по кримінальній справі. Судом оголошено перерву до 15 листопада 2010 року.

В судовому засіданні 15 листопада 2010 року в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено; представником відповідача заявлено клопотання про виклик свідків, в задоволенні якого відмовлено; судом оголошено перерву до 03 грудня 2010 року.

03 грудня 2010 року судом оголошено перерву до 17 грудня 2010 року.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 12листопада 2009 року №0003722305/0/49184 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ТОВ “Санвіт-Холдинг” визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 452 992,93 грн., в тому числі за основним платежем 305 335,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 147 657,43 грн.

В результаті адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а ДПІ у Дарницькому районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 січня 2010 року №0003722305/1/1758, від 08 квітня 2010 року №0003722305/2/11440 та від 10 червня 2010 року №0003722305/3 аналогічного змісту.

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 12листопада 2009 року №0003732305/0/49185 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ТОВ “Санвіт-Холдинг” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 364 822,41 грн., в тому числі за основним платежем 243 214,94 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 121 607,47 грн.

В результаті адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а ДПІ у Дарницькому районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 січня 2010 року №0003732305/1/1757, від 08 квітня 2010 року №0003732305/2/11439 та від 10 червня 2010 року №0003732305/3/21159 аналогічного змісту.

Представник відповідача в письмових поясненнях зазначив про помилкове надіслання податкового повідомлення-рішення від 08 квітня 2010 року №0003732305/3, у звязку з чим відповідачем надіслано на адресу позивача податкове повідомлення-рішення від 10 червня 2010 року №0003732305/3/21159. Однак лист, яким надсилалося вказане податкове повідомлення-рішення повернувся до податкового органу.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ “Санвіт-Холдинг” про скасування податкового повідомлення-рішення від 08 квітня 2010 року №0003732305/3 є вимогами скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 червня 2010 року №0003732305/3/21159.

Зазначені вище податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 28жовтня 2009 року №5327/2305/32304939 “Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Санвіт-Холдинг” (код за ЄДРПОУ 32304939) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006р. по 30.06.2009р., та іншого законодавства за період з 23.01.2003р. по 30.06.2009р.“ (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено порушення позивачем пункту 5.9 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” - заниження скоригованого валового доходу на суму 5 267,00 грн., в тому числі за півріччя 2008 року на суму 5 097,00 грн., за півріччя 2009 року на суму 170,00 грн., внаслідок заниження задекларованого показника “приріс балансової вартості”, а саме підприємством при обчисленні приросту товарно-матеріальних цінностей не враховано субрахунок 203 “Паливо”; та зменшення балансової вартості запасів на початок звітного року.

Також перевіркою встановлено, що ТОВ “Санвіт-Холдинг” віднесено до складу валових витрат на придбання товару (робіт, послуг) за період з 01 жовтня 2008 року по 30червня 2009 року суму витрат у розмірі 1 216 075,00 грн. за господарськими операціями відповідно до договору від 03 червня 2008 року №523 на виконання послуг гофровисічки, друкарських послуг по нанесенню логотипу та лакового шару, сортування та пакетування, укладеного з ТОВ “ВПТ “Сорекс”.

По тексту Акта перевірки відповідач зазначає про інформацію, отриману від ГВПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, згідно якої встановлено наступне: порушення кримінальної справи по факту фіктивного підприємництва ТОВ “ВПТ “Сорекс”; засновник підприємства ОСОБА_1 засвідчила, що немає ніякого відношення до заснування та діяльності ТОВ “ВПТ “Сорекс”; директор підприємства ОСОБА_2 пояснила, що не має ніякого відношення до ТОВ “ВПТ “Сорекс”, договори, податкові накладні, рахунки-фактури та інші фінансово-господарські документи не підписувала тощо.

Враховуючи наведену інформацію, посилаючись на норми Господарського та Цивільного кодексів України, відповідач встановив, що правочин, укладений між ТОВ“Санвіт-Холдинг” та ТОВ “ВПТ “Сорекс”, порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, а тому є нікчемним.

З огляду на нікчемність правочину, укладеного між ТОВ “Санвіт-Холдинг” та ТОВ “ВПТ “Сорекс”, в Акті перевірки зроблено наступні висновки:

- порушення пункту 1.32, підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статі 5 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” завищення скоригованих валових витрат на суму 1 216 075,00 грн., в тому числі у ІІ кварталі 2008 року 160 000,00 грн., у ІІІ кварталі 2008 року 691 075,00 грн., у IV кварталі 2008 року 365 000,00 грн.

- порушення підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 243 214,94 грн., в тому числі за червень 2008 року 31999,99 грн., за липень 2008 року 41 199,98 грн., за серпень 2008 року 43 599,99 грн., за вересень 2008 року 53 414,99 грн., за жовтень 2008 року 72 999,99 грн.

Порушення пункту 5.9 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 316,75 грн., в тому числі за півріччя 2008 року 1 274,25 грн., півріччя 2009 року 42,50 грн.

пункту 1.32, підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статі 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” призвели до: заниження податку на прибуток на загальну суму 304018,75 грн., в тому числі за ІІ квартал 2008 року 40 000,00 грн., за ІІІ квартал 2008 року 172 768,75 грн., у IV кварталі 2008 року 91 250,00 грн.

Порушення підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” призвели до заниження податку на додану вартість на загальну суму 243 214,94 грн., а саме: за червень 2008 року 31 999,99 грн., за липень 2008 року 41 199,98 грн., за серпень 2008 року 43 599,99 грн., за вересень 2008року 53 414,99 грн., за жовтень 2008 року 72 999,99 грн.

У першій податковій вимозі від 15 липня 2010 року №1/1561 ДПІ у Дарницькому районі м. Києва повідомила позивача, що станом на 15 липня 2010 року сума податкового боргу за узгодженим податковим зобовязанням з податку на прибуток становить 435963,70грн.; попередила про право податкової застави та вимагала терміново сплатити суму боргу.

В другій податковій вимозі від 25 серпня 2010 року №2/1755 ДПІ у Дарницькому районі м. Києва повідомила позивача, що станом на 25 серпня 2010 року сума податкового боргу за узгодженим податковим зобовязанням з податку на прибуток становить 436172,06грн.; попередила про право податкової застави та вимагала терміново сплатити суму боргу, а також повідомила про можливі заходи стягнення податкового боргу.

Позивач не погоджується з висновками, викладеними в Акті перевірки та вважає, що суми задекларованих ним валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується необхідними документами; підстави вважати, що укладені господарські договори були спрямовані на незаконне заволодіння належними державі сумами податку на додану вартість, відсутні; стаття 61 Конституції України встановлює індивідуальний характер юридичної відповідальності, а тому ТОВ “ВПТ “Сорекс” самостійно несе відповідальність у разі несплати ним податків.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступних мотивів.

В частині визначення податкового зобовязання з податку на прибуток Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пункт 1.32 статті 1 цього Закону визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування валових витрат при придбанні товарів, робіт чи послуг є подальше використання таких товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності підприємства.

Матеріали справи підтверджують, що 03 червня 2008 року ТОВ “ВТП “Сорекс” (виконавець) та ТОВ “Санвіт-Холдінг” (замовник) уклали договір №523, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобовязується надати послуги з гофровисічки, друкарські послуги по нанесенню логотипа та захисного лакового шару на гофропродукцію, сортування та пакетування гофропродукції.

Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору надання друкарських послуг з нанесення логотипу на гофропродукцію здійснюється тільки після підтвердження замовником оригінала-макета, який затверджується підписом уповноваженого представника замовника.

На підтвердження здійснених господарських операцій позивач надав в матеріали справи копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, рахунків-фактур, карт погодження макету друку ТОВ “ВТП “Сорекс” від 15 липня 2008 року та від 28червня 2008 року, карти погодження оригінала-макету розмірів і розміщення на штанцформі від 20 серпня 2008 року, техкарт упаковки гофротари від 15 липня 2008 року та від 28 червня 2008 року.

Також в судовому засіданні судом були оглянуті надані позивачем оригінали продукції гофротара, виготовленої ТОВ “ВТП “Сорекс” на замовлення позивача.

Суд встановив, що гофротара, виготовлена ТОВ “ВТП “Сорекс”, фактично виготовлялася на замовлення інших субєктів підприємницької діяльності, яким позивач і поставляє відповідну продукцію.

В Акті перевірки також встановлено, що позивач займався оптовою торгівлею гофровиробами.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що одним із видів діяльності ТОВ “Санвіт-Холдинг” є інша поліграфічна діяльність, інші види видавничої діяльності, інші види оптової торгівлі, оптова торгівля папером, картоном, книгами, журналами та канцелярським приладдям.

Враховуючи наведене, суд встановив, що послуги з гофровисічки, друкарські послуги по нанесенню логотипа та захисного лакового шару на гофропродукцію, сортування та пакетування гофропродукції придбавалися позивачем з метою та були використані у власній господарській діяльності.

Згідно з абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В Акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших документів.

Матеріалах справи містяться всі необхідні документи, а саме: акти здачі-прийняття робіт, рахунки-фактури, виписки банку, які підтверджують правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості послуг, наданих ТОВ “ВТП “Сорекс”.

Відповідно до статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, надані позивачем, та що підтверджують здійснення господарських операцій з ТОВ “ВТП “Сорекс”, відповідають вимогам та містять всі необхідні реквізити, встановлені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 “Прооподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

В матеріалах справи містяться копії виписок банку на загальну суму 1 459 290 грн., які підтверджують перерахування позивачем на користь ТОВ “ВТП “Сорекс” коштів в рахунок оплати придбаних послуг.

Обставини справи свідчать, що підставою для висновку ДПІ у Дарницькому районі м.Києва про порушення ТОВ “Санвіт-Холдинг” норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та про нікчемність угоди, укладеної між ним та ТОВ “ВТП “Сорекс” є порушення кримінальної справи за фактом повторного створення придбання субєктів підприємницької діяльності ТОВ “ВТП “Сорекс”, пояснення засновника та директора ТОВ “ВТП “Сорекс” про їхню непричетність до діяльності вказаного підприємства, що були отримані в ході проведення оперативних заходів.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За визначенням статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 208 цього Кодексу якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Конфіскаційні санкції, передбачені даною нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав для визнання нікчемними угод, укладених між ТОВ “Санвіт-Холдинг” та ТОВ “ВТП “Сорекс”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, був вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд також звертає увагу, що порушення кримінальної справи відносно особи не є доказом її вини у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, суд встановив, що на час здійснення спірних операцій ТОВ “ВТП “Сорекс” було зареєстроване як субєкт підприємницької діяльності та включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців

Відповідно до статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності, висновок Акта перевірки про порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є помилковим, а визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 304 018,75 грн. протиправним.

Разом з тим, позивач погоджується з встановленим в Акті перевірки порушенням пункту 5.9 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, яке призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 316,75 грн.

Таким чином податкові повідомлення-рішення від 12 листопада 2009 року №0003722305/0/49184, від 26 січня 2010 року №0003722305/1/1758, від 08 квітня 2010 року №0003722305/2/11440 та від 10 червня 2010 року №0003722305/3 мають бути скасовані в частині визначення податкового зобовязання у розмірі 450903,12 грн., в тому числі за основним платежем - 304 018,75 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 146884,37грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

В частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1.Встановлення факту здійснення господарської операції.

2.Встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції.

3.Встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4.Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Проподаток на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Проподаток на додану вартість”, податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ “Санвіт-Холдинг” до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням.

Як зазначено в Акті перевірки та не заперечується позивачем, ТОВ “Санвіт-Холдинг” в податкових деклараціях з податку на додану вартість за червень-жовтень 2008 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість всього у розмірі 243215,00грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “ВТП “Сорекс”, та сплачені (нараховані) ним, в звязку з придбанням послуг.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних ТОВ “ВТП “Сорекс” був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні; в свою чергу податкові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Розглядаючи питання про порушення норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, судом встановлено правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних у ТОВ “ВТП “Сорекс” послуг, та встановлено, що такі послуги придбавалися позивачем з метою та використані у власній господарській діяльності.

Також судом вище спростовано висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, про нікчемність правочину, укладеного між ТОВ “Санвіт-Холдинг” та ТОВ “ВТП “Сорекс”.

Крім того, суд звертає увагу про неможливість порушення позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, оскільки в межах спірних правовідносин позивач не складав податкових накладних.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ “Санвіт-Холдинг” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за періоди червень-жовтень 2008 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковим, а відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 243 215 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень норм Закону України “Про податок на додану вартість” з боку позивача, то накладення штрафних санкцій у розмірі 121 607,47 грн. є також протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 12 листопада 2009 року №0003732305/0/49185, від 26 січня 2010 року №0003732305/1/1757, від 08 квітня 2010 року №0003732305/2/11439 та 10 червня 2010 року №0003732305/3/21159 є протиправними та підлягають скасуванню, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва частково доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Санвіт-Холдинг” в частині скасування податкових повідомлень-рішень підлягає частковому задоволенню.

В частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування першої та другої податкових вимог суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов'язання зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобовязання.

Тобто, лише узгоджена сума податкового зобовязання може бути визнана податковим боргом, до якого можуть застосовуватися заходи, передбачені статтею 6 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідно до пункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобовязання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Абзац пятий підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлює, що процедура адміністративного оскарження закінчується: останнім днем строку, передбаченого підпунктом 5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі коли така заява не була подана у зазначений строк; днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві; днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобовязання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

За вимогами підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобовязання платник податків зобовязаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

З аналізу наведених правових норм суд приходить до висновку, що у разі коли платником податків не дотримано десятиденний строк звернення до суду від дня отримання податкового повідомлення-рішення, вважається, фактично платник податків оскаржує вже узгоджене податкове зобовязання, тобто податковий борг.

Судом встановлено, що спірні податкові вимоги виставлені позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 10 червня 2010 року №0003722305/3.

Матеріали справи свідчать, що податкове повідомлення-рішення від 10 червня 2010року №0003722305/3 позивач отримав 17 червня 2010 року, тобто цією датою сума податкового зобовязання з податку на прибуток є узгодженою. Таким чином, позивач мав погасити таку узгоджену суму протягом десяти календарних днів, наступних за 17 червня 2010 року, або звернутися протягом такого строку до суду. З врахуванням того, що 28 червня 2010 року неробочий день, зазначений десятиденний строк спливає 29 червня 2010 року; в свою чергу до суду позивач звернувся 30 червня 2010 року, тобто після спливу встановленого десятиденного строку.

Відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Таким чином, виставлення та надсилання позивачу першої та другої податкових вимог від 15 липня 2010 року №1/1561, від 25 серпня 2010 року №2/1755 відповідачем здійснено в порядку та в спосіб, визначений Законом України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за таких підстав позовні вимоги про скасування першої та другої податкових вимог від 15липня 2010 року №1/1561, від 25 серпня 2010 року №2/1755 задоволенню не підлягають.

Поряд з цим суд звертає увагу, що відповідно до підпункту “в” підпункту 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, в разі скасування чи зміни судом рішення контролюючого органу про нарахування суми податкового зобовязання або стягнення податкового боргу, податкові вимоги вважаються відкликаними.

Враховуючи викладене, адміністративний позов ТОВ “Санвіт-Холдинг” підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Санвіт-Холдинг” задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 12 листопада 2009 року №0003722305/0/49184, від 26 січня 2010 року №0003722305/1/1758, від 08 квітня 2010 року №0003722305/2/11440 та від 10 червня 2010 року №0003722305/3 в частині визначення податкового зобовязання у розмірі 450 903,12 грн., в тому числі за основним платежем 304018,75грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 146884,37 грн.

3.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 12 листопада 2009 року №0003732305/0/49185, від 26 січня 2010 року №0003732305/1/1757, від 08 квітня 2010 року №0003732305/2/11439 та від 10 червня 2010 року №0003732305/3/21159.

4.В іншій частині адміністративного позову відмовити.

5.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Санвіт-Холдинг” судові витрати у розмірі 1,70 грн. (одну гривню сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко