Постанова № 13610576, 26.11.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 листопада 2010 року 10:07 № 2а-4486/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О. за участю секретаря судового засідання Наумець О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

до відповідача 1

до відповідача 2Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ТехНова»

Концерну «Енергопромінвест»

простягнення в дохід держави коштів отриманих за нікчемним правочином у розмірі 15000000 грн. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ТзОВ «Фірми «ТехНова», Концерну «Енергопромінвест»про стягнення в дохід держави коштів отриманих за нікчемним правочином у розмірі 15000000 грн.

Ухвалою суду (суддя Кишинський М.І.) від 23.03.2010р. у справі відкрито провадження.

У звязку із закінченням повноважень у судді Кишинського М.І. протоколом розподілу справ між суддями, справу передано на розгляд судді Баранову Д.О.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що підставою для заявленої вимоги є висновок про нікчемність авторського договору, укладеного між відповідачами, за наявністю умислу відповідача-2 на укладання договору завідомо суперечного інтересам держави і суспільства. Покликається, що укладена між відповідачами господарська операція є безтоварною, в результаті якої занижуються податкові зобовязання з ПДВ та податку та прибуток та створюється можливість відшкодування податку на додану вартість з бюджету, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та є такою, що порушує публічний порядок.

Відповідач 1 проти позову заперечує, просить в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки за результатами податкової перевірки не було прийнято податкових повідомлень-рішень, а тому вважає висновки податкового органу необґрунтованими. Покликається на те що, вироком суду не встановлено факту підроблення підписів при укладенні авторського договору, а також не надано доказів визнання його недійсним в судовому порядку.

Представник відповідача 2 проти позову заперечував, зазначив, що висновки податкового органу про безтоварність господарської операції є безпідставними, оскільки договір фактично виконаний сторонами.

28.10.2010р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просить стягнути з ТзОВ Фірми «ТехНова»в дохід держави 15000000 грн. вартості авторського твору за нікчемним правочином за рахунок активів платника, в тому числі з усіх рахунків, знайдених державним виконавцем під час виконання судового рішення та стягнути з Концерну «Енергопромінвест»15000000 грн. отриманих за нікчемним правочином за рахунок активів платника податків, в тому числі усіх рахунків, знайдених державним виконавцем під час виконання судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

В період з 31.08.2009р. по 09.10.2009р. ДПІ у Подільському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Фірма «ТехНова»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007р. по 31.03.2009р., про що складено Акт №177/23-205/24100060 від 23.10.2009р.

За результатами перевірки складено також додаток №3 до акту перевірки, де проведено аналіз фінансово-господарської діяльності ТзОВ Фірма «ТехНова»та опрацювання встановлених ризикових (які мають ознаки нікчемних правочинів) операцій.

ТзОВ Фірма «ТехНова»зареєстрована районною у м. Києві державною адміністрацією 21.11.1996р., у 2006 та 2009р.р. отримала ліцензії на виробництво електричної енергії та виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії.

10.11.2008р. між Концерном «Енергопромінвест»(продавець) та ТзОВ Фірма «ТехНова»(покупець) укладено авторський договір №10/11-2008р., щодо придбання твору «Автоматизована система управління проектами в енергогенеруючій компанії»вартістю 15000000 грн. з врахуванням ПДВ. Сторони передбачили, що покупець зобовязаний був оплатити товар до 31.03.2009р.

30.03.2009р. сторонами авторського договору було укладеного акт прийому-передачі у власність виключних прав, від імені продавця акт підписаний директором Гориславцем Ю.А.

Також, 31.03.2009р. Концерном «Енергопромінвест»було видано ТзОВ Фірма «ТехНова»податкову накладну №6 з нарахованою сумою ПДВ в розмірі 2500000 грн. за поставку товару.

Позивач вважає, що покупець не здійснив оплату за твір, а тому станом на 31.03.2009р. на підприємстві обліковується кредиторська заборгованість по взаємовідносинам з Концерном «Енергопромінвест»на суму 15 000 000 грн. (у т.ч. ПДВ 2 500 000,0 грн.), що свідчить про фіктивність зазначеної операції.

На спростування зазначеної обставини відповідачем 1 в ході розгляду справи надано платіжні доручення №1027 від 28.05.2009р. на суму 645000 грн. та №1088 від 09.06.2009р. на суму 14355000 грн., які підтверджують оплату за відчуження майнових прав автора на твір.

Науково-дослідним центром судової експертизи з питань інтелектуальної власності надано висновок №06/09 від 2009р. комісійного дослідження у сфері інтелектуальної власності, яким підтверджено економічну ефективність твору «Автоматизована система управління проектами в енергогенеруючій компанії».

Також в матеріалах справи наявна копія рішення Державного департаменту інтелектуальної власності від 09.07.2009р. про реєстрацію авторського договору щодо передачі прав Концерну «Енергопромінвест».

Згідно матеріалів перевірки Концерн «Енергопромінвест»зареєстровано Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією 21.12.1998р. Взято на податковий облік ДПІ у Подільському районі м. Києва 05.01.1999р. Директором підприємства значився Гориславець Юрій Андрійович.

Згідно заяви за ф. 1-ОПП від 14.04.2009р. Концерну «Еиергопромінвест»змінено керівника підприємства та призначено Купченко Наталію Сергіївну на підставі наказу Концерну «Енергопромінвест»№1-к від 02.02.2009р. про призначення в посаду виконавчого директора починаючи з 02.02.2009р.

Згідно заяви за ф. 1-ОПП від 05.06.2009р. Концерну «Енергопромінвест»змінено керівника підприємства та призначено виконавчим директором Шикмана Валерія Івановича на підставі Протоколу №16 загальних зборів учасників Концерну «Енергопромінвест»від 19.05.2009р.

В додатку до акту перевірки зазначено, що згідно службової записки ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва №769/23-7 від 05.10.2009р., якою повідомлено, що в результаті відпрацювання Концерн «Енергопромінвест»було відібрано пояснення директора Шикмана В.І., який повідомив, що зареєстрував підприємство за грошову винагороду. Після реєстрації підприємства, жодного відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності зазначеного підприємства не мав, документів бухгалтерського та податкового обліку не складав та не підписував, грошовими коштами та печаткою не користувався.

Згідно службової записки ГВПМ ДПІ у Подільському районі м.Києва №825/26-7 від 22.10.2009р. якою повідомлено, що в результаті відпрацювання було відібрано пояснення керівника Концерну «Енергопромінвест»Гориславця Ю.А., який пояснив, що з 06.12.1998р. по 02.02.2009р. перебував на посаді Генерального директора Концерн «Енергопромінвест», в його функціональні обов'язки входило загальне керівництво підприємством, підписання первинних та звітних документів. На запитання щодо ознайомлення з авторським договором №10/11-2008 від 10.11.2008 року, додатком №1, актом №1 прийому - передачі у власність виключних прав, а також податковою накладною №6 від 31.03.2009р. він зазначив, що він не складав та не виконував авторський договір, первинні документи не підписував, також не уповноважував це робити інших осіб від свого імені.

Позивач вважає, що фінансово-господарська діяльність Концерну «Енергопромінвест»без уповноваженої особи - директора підприємства Гориславця Ю.А. не може враховуватись при нарахуванні зобовязань між контрагентами, оскільки діяльністю Концерну «Енергопромінвест»щодо складення зазначеного вище правочину займалися особи, які не мають до вказаного підприємства відношення, що свідчить про протиправний характер діяльності. Отже, правочин між ТзОВ Фірмою «ТехНова»та Концерном «Енергопромінвест»порушуює публічний порядок, оскільки спрямований на незаконне заволодіння майном (коштами) держави.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел субєктів (субєкта) господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобовязання); намір сторін (сторони) угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначеного цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у звязку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обовязком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Підпунктом 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення податкових зобовязань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Слід також зазначити, що цим же Законом України, а саме: п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, встановлено, що до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

З викладеної норми можна зробити висновок, що витрати по сплаті податку на додану вартість не включаються до складу податкового кредиту лише у разі відсутності податкової накладеної, тобто інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість законом непередбачено.

В той же час, з огляду на виявлені порушення позивач прийшов до висновку, що договір, яким врегульовані взаємовідносини між відповідачами, є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, у звязку з його нікчемністю, а тому податкова накладна №6 від 31.03.2009р., також є нікчемною та не може бути підставою для формування податкового кредиту.

На думку суду така позиція позивача є помилковою, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобовязання повязує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети , що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обовязкова ознака специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обовязковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В ході розгляду справи позивачем надано лише протоколи допиту керівників Концерну «Енергопромівест», також надано копію вироку Подільського районного суду м. Києва, яким визнано винним Шикмана В.І. за ухилення від сплати податків. Вироком встановлено що на початку 2009р. Шикман В.І з метою ухилення від сплати податків отримав від невстановленої особи статутні документи та печатку Концерну «Енергопромінвест»та з цього часу виконував функції посадової особи підприємства. Доказів притягнення керівників Концерну «Енергопромінвест»за укладення фіктивної угоди із ТзОВ «ТехНова»чи ухилення від сплати податків за такою угодою позивачем не надано.

Позивачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання відповідачами у даній справі Договору від 01.07.2009 р.

Крім того, позивачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у відповідачів, як обовязкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. (згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1112/11/13-10 від 20.07.2010р.).

На підтвердження виконання авторського договору відповідачем 1 надано копію акту приймання-передачі, податкову накладну, докази сплати за договором, рішення про реєстрацію авторського договору, копію висновку комісійного експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності, відповідач 2 на момент укладення договору та видачі податкової накладної був зареєстрований платником ПДВ.

Відповідно до статті 10 Закону України “Про податок на додану вартість” та статей 1 і 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність позиції позивача щодо визначення спірного правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Позивачем не надано суду доказів визнання недійсним у судовому порядку авторського договору, укладеного між відповідачами 1 та 2.

Отже, заявлена позивачем вимога про застосування наслідків визнання недійсним спірного правочину викладена без урахування приписів зазначеної вище норми, а також належним чином не обґрунтована, що підтверджується обставинами, які встановлені судом та викладені вище.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач по справі, як субєкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обовязку щодо доказування.

Враховуючи вищезазначене, суд, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представника позивача по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Баранов Д.О