Постанова № 13610289, 27.01.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 січня 2011 р. № 2-а- 16330/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Волошина Д.А.,

за участю секретаря судового засідання - Боклаг А.С.,

за участю представників: позивача ОСОБА_1, відповідача Тімонова А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про визнання дій неправомірними,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова , в якому просить суд, визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова по складанню та підписанню акту про результати планової виїзної перевірки фізичної особи - ОСОБА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року № 12392/1702/НОМЕР_1 від 25.11.2010 р.; скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова від 08 грудня 2010р. № 0003321702/0 , від 08 грудня 2010р. № 0003331702/0.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2010 року. За результатами перевірки складено акт від 25.11.2010 р.№ 12392/1702/НОМЕР_1 відповідно до якого встановлено порушення ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 131517,66 грн.)та порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" . Позивач не погоджується з зазначеними порушеннями вважає, що висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються обєктивними даними та зазначає, що норма згідно якої підприємець має повне право амортизувати свої основні фонди міститься в Декреті КМУ «Про прибутковий податок з громадян», ст. ст. 3, 5, 8, 9 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ”. Положення наведеного Декрету стверджують про відсутність вимог щодо ведення приватним підприємцем бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів, тому, на думку ФОП ОСОБА_3 за спірний період правомірно віднесено до складу валових витрат амортизацію печатних офсетних машин та станків на загальну суму 422784,45 грн. Щодо порушень п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивач зауважив що на момент видачі податкових накладних та накладних контрагенти ФОП ОСОБА_3 підприємства ТОВ «Кіпаріс 99», ТОВ «АСС-Трейд», ТОВ «Укртехресурс» являлися субєктами господарювання та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а тому відповідно до вимог пп 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач мав право нараховувати податок та складати податкові накладні. Жодний нормативний акт не зобов'язує платника податку перевіряти стан подання податкової звітності своїх контрагентів при включенні до податкового кредиту певних сум; всі постачальники ФОП ОСОБА_3 фактично виконують свої зобов'язання з поставки товарів, про що свідчать накладні на поставку товару. Позивач також заперечує проти визнання відповідачем угод, (правочинів) укладених між Позивачем та ТОВ «Кіпаріс 99», недійсними (нікчемними) оскільки такі дії суперечать чинному законодавству. Відповідачем надано заперечення на позов, у яких зазначено, що Фізична особа ОСОБА_3 не є платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерський облік, тому тільки формує витрати згідно з переліком статті 5 "Валові витрати" зазначеного Закону. Ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб - платників податку законодавством не передбачено. Тобто, для включення до складу валових витрат сум нарахованої амортизації основних засобів не має законодавчих підстав. Однак ФО-П ОСОБА_3 до складу валових витрат у періоді з 01.01.2009 по 30.06.2010 року включив амортизаційні нарахування у розмірі 422784,38 грн. що є порушенням ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР. Окрім того, ДПА встановлено факти неподання контрагентами позивача податкових декларацій, недекларування обєкту оподаткування та податкових зобовязань з ПДВ. На думку відповідача, дані обставини в сукупності свідчать про відсутність правових підстав для формування позивачем податкового кредиту за операціями по взаємовідносинах із зазначеними контрагентами, як передбачено вимогами п.п. 7.2.3 п.7.2 п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову з підстав викладених у запереченні на позов, посилаючись на матеріали перевірки.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ФОП ОСОБА_3 зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради 21.05.2002 року, номер запису про реєстрацію НОМЕР_2.

Відповідно до п.п. 1.11 ч.1 ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні ” від 04.12.1990 № 509-ХІІ органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків); застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова було проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2010 року, про що складено акт № 12392/1702/НОМЕР_1 від 25.11.2010 р.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення № 0003321702/0 від 08 грудня 2010р. про визначення суми податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб - підприємців на суму 131517,66 грн. та податкове повідомлення - рішення № 0003331702/0 від 08 грудня 2010р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 81880,50 грн., у т.ч. за основним платежем 54587,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 27293,50 грн.

За результатами перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", а саме заниження податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2009 по 30.06. 2010 року на загальну суму 131517,66 грн., а саме за 2009 рік у розмірі 112733,19 грн., за 2010 рік у розмірі 18784,47 грн. та порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" за період з 01.01.2009 по 30.06.2010 року встановлено заниження податку додану вартість у розмірі 54587,00 грн., а саме: за вересень 2009 року на суму 14265,00 грн.; за жовтень 2009 року на суму 40322,00 грн. Окрім того перевіркою встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість, рядок декларації з ПДВ за період з 01.01.2009 по 30.06.2010 року в порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону раїни "Про податок на додану вартість» а саме: у січні 2009 року на суму 14158,00 грн.;у лютому 2009 року на суму 36633,00 грн.;у березні 2009 року на суму 53300,00 грн.;у квітні 2009 року на суму 53300,00 грн.;у травні 2009 року на суму 53300,00 грн.;у червні 2009 року на суму 53300,00 грн.;у липні 2009 року на суму 76383,00 грн.;у серпні 2009 року на суму 91383,00 грн.,у вересні 2009 року на суму 77118,00 грн.;у жовтні 2009 року на суму 36835,00 грн.;у листопаді 2009 року на суму 36796.00 грн.;у грудні 2009 року на суму 36796,00 грн.;у січні 2010 року на суму 36796,00 грн.;у лютому 2010 року на суму 36796,00 грн.;у березні 2010 року на суму 36796,00 грн.;у квітні 2010 року на суму 36796,00 грн.;у травні 2010 року на суму 36796,00 грн.;у червні 2010 року на суму 36733,00 грн.;

Як свідчать матеріали справи, вищенаведений висновок ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було зроблено внаслідок того, що за її твердженням для фізичних осіб-платників податку, до яких відноситься позивач, законодавством не передбачено ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Оскільки, за спірний період ФОП ОСОБА_3 до складу валових витрат у періоді з 01.01.2009 по 30.06.2010 року включив амортизаційні нарахування у розмірі 422784,38 грн., що є порушенням ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР.

Суд, виходячи з фактичних обставин у справі та враховуючи норми права, які необхідно застосувати до спірних правовідносин не може погодитись з такими висновками відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів від 26.12.92р. №13-92 “Про прибутковий податок з громадян”, до складу валових витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” до витрат, не пов'язаним з веденням господарської діяльності віднесений вичерпний перелік витрат, а саме витрат на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб.

Так, положеннями п.5.3. - 5.7. зазначеного вище Закону встановлено певні обмеження або пряму заборону щодо включення деяких витрат до складу валових витрат.

Заборони щодо включення до складу валових витрат, пов'язаних з придбанням товару, оренди приміщення, заробітної плати, амортизації, комісії банку законодавцем не встановлено.

Відповідно до п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 наведеного Закону не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд зазначає, що відповідно до п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно п.п.8.1.2 вищевказаного Закону амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, непов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Пунктом 8.2. Закону надано визначення основних фондів та їх груп. Так, відповідно до п.п.8.2.1. під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платник податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування пункту 5.9 статті 5 цього Закону.

Згідно з п.п.8.2.2. Закону основні фонди підлягають розподілу за групами 1, 2, 3 та 4 до яких відповідно відносяться : будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Норми амортизації передбачені пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" та встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в розмірі (в розрахунку на податковий квартал). Так, для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються по витратах, понесеним (нарахованим) платником податку після 1 січня 2004 року у зв'язку з придбанням або спорудою нових основних фондів груп 1, 2 і 3, а також витратам на поліпшення таких нових основних фондів. При цьому для цілей податкового обліку платники податку зобов'язані вести окремий облік витрат, понесених у зв'язку з придбанням, спорудою і/або поліпшенням основних фондів, які здійснюються після 1січня 2004 року.

Відповідно у податковому обліку витрати на придбання вказаних основних фондів субєкт господарювання фізична особа амортизує, тобто протягом усього періоду їх експлуатації поступово відносить на витрати шляхом нарахування амортизації.

До складу валових витрат ФОП ОСОБА_3 правомірно відносив амортизацію печатних офсетних машин, та станків на загальну суму 422784,45 грн. а саме: За 2009 рік на суму 297554,63 грн.у І кварталі 2009 року на суму 61052,78 грн.:за січень 2009 р. на суму 20350,93 грн.;за лютий 2009 р. на суму 20350,93 грн.;за березень 2009 р. на суму 20350,93 грн.;У II кварталі 2009 року на суму 86185,36 грн.:за квітень 2009 р. на суму 28728,45 грн.;за травень 2009 р. на суму 28728,45 грн.;за червень 2009 р. на суму 28728,45 грн. У III кварталі 2009 року на суму 78601,77 грн.:за липень 2009 р. на су му 26200,59 грн.:за серпень 2009 р. на суму 26200,59 грн.:за вересень 2009 р. на суму 26200,59 грн.;У IV кварталі 2009 року на суму 71714,72 грн.: за жовтень 2009 р. на суму 23904,91 грн.;за листопад 2009 р. на суму 23904,91 грн.;за грудень 2009 р. на суму 23904,91 грн.;За 2010 рік на суму 125229,82 грн.; У І кварталі 2010 року на суму 65457,99 грн.: за січень 2010 р. на суму 21819,33 грн.;за лютий 2010 р. на суму 21819,33 грн.;за березень 2010 р. на суму 21819,33 грн.;У II кварталі 2010 року на суму 59771,83 грн.:за квітень 2010 р. на суму 19923,94 грн.;за травень 2010 р. на суму 19923,94 грн.:за червень 2010 р. на суму 19923,94 грн.

Судом встановлено, що придбання основних фондів та оплата підтверджені документально. Також суд зауважує, що проти дійсності наведених операцій та документального підтвердження відповідач не заперечує.

Таким чином суд дійшов висновку, що обов'язкове ведення позивачем бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів для включення суми амортизаційних відрахувань до складу валових витрат, яке не передбачено чинним законодавством, не означає можливість обмеження позивача в правах, встановлених статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, а тому ФОП ОСОБА_3 правомірно відніс до складу валових витрат з дотриманням вимог чинного законодавства амортизацію печатних офсетних машин, та станків на загальну суму 422784,45грн.

Щодо посилання представника відповідача на нікчемність угод з ТОВ «Кіпаріс 99», суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, що підтверджують його доводи відносно того, що наведені в накладних відомості не відповідають дійсності.

Позивач надав документальне обґрунтування фактичного здійснення операції по придбанню продукції (робіт послуг) у контрагента ТОВ «Кіпаріс 99» а саме:, видаткові накладні, податкові накладні що підписані сторонами та оформлені належним чином, а також документи (договори, акти, накладні), щодо подальшого використання виготовленого товару в господарській діяльності. Відповідно до договору № 21/12/08 від 21.12.08р. про надання поліграфічних послуг укладеного між позивачем та ТОВ «Кіпаріс 99» передбачено, що вивіз готової продукції після передачі замовнику (позивачу) здійснюється безпосередньо особою, що визначена замовником (позивачем) у додатку до цього договору на кожну окрему партію продукції висланим тарнсопртом за свій рахунок (п.3.3 договору). Відповідно до специфікацій до цього договору отримувачем такої продукції є ТОВ «Авто Восток», на замовлення якого позивач здійснював замовлення робіт у ТОВ «Кіпарис-99». Позивачем надано до суду первинні бухгалтерські документи (договір, рахунки фактури, видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, акти здачі - прийомки поліграфічної продукції), що підтверджують факт виконання робіт позивачем та отримання товару ТОВ «Авто Восток», тобто свідчать про використання цього товару в господарській діяльності.

Позивачем надано до суду нотаріально посвідчену заяву гр-на ОСОБА_4 від 14.10.2010 року, згідно з якої вбачається, що в період з 01.07.08р. по 30.09.09р. він займав посаду директора ТОВ «Кіпарис-99», особисто подавав звітність, діяльність підприємства здійснювалась штатними працівниками та підрядними організаціями.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 цієї статті є нікчемним. Тому відповідно до частини 2 статті 215 того самого Кодексу визнання його судом недійсним не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Судом не встановлено невідповідності вищезазначених первинних бухгалтерських документів фактичним обставинам. Як свідчать матеріали справи, факт здійснення господарських операцій, факт оплати коштами придбаних у контрагентів товарів та отриманих послуг, їх використання в подальшій господарській діяльності за період 01.01.2009 р. по 30.06.2010 року підтверджується документально.

Таким чином спростовуються висновки викладені в акті перевірки, щодо заниження податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2009 по 36.2010 року на суму 131517,66 грн., а саме :за 2009 рік у розмірі 112733,19 грн.:за 2010 рік у розмірі 18784,47 грн.

Окрім того, право ФОП ОСОБА_3 відносити до складу валових витрат амортизацію печатних офсетних машин, та станків з 01.07.07. по 31.12.2007р. та з 01.08.2007р. по 31.12.2008р. було підтверджено постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2009р. яка ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009р. залишена без змін.

Що стосується твердження відповідача, що ФО-П ОСОБА_3 припустився порушень п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», та позивачем було занижено податок на додану вартість у розмірі 54587.00 гривень, а також стосовно завищення від'ємного значення податку на додану вартість рядок 26 декларації з ПДВ за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р. в порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» судом встановлено

Згідно з п.п.7.2.4 пп.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. ФОП ОСОБА_3 зареєстрований платником ПДВ на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 23.04.2003 р. №8130929 На момент видачі податкових накладних та накладних контрагенти ФОП ОСОБА_3 підприємства ТОВ «Кіпаріс 99» (код ЄДРПОУ 35905407), ТОВ «АСС-Трейд» (код -РПОУ 36815325), ТОВ «Укртехресурс» (код ЄДРПОУ 31555310) являлися субєктами господарювання та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, що вбачається з податкових накладних . В ході судового розгляду перелічені обставини були визнані сторонами, суд не має підстав для сумнівів у добровільності визнання цих обставин сторонами та їх достовірності, а тому ці обставини окремо перед судом не доказуються.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України від N 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, сума податку на додану вартість у розмірі 54587,00, яка була включена до складу податкового кредиту підтверджені відповідними податковими накладними.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5 ЗУ "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; -або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України "Про податок додану вартість" передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

В той же час чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Не подання продавцем ТОВ «АСС-Трейд», ТОВ «Укртехресурс» декларації з ПДВ не робить податкові накладні та інші документи що стосуються предмету цього спору недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд вважає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Позивачем отриманий від постачальників податковий кредит у звязку з придбанням товарів, отриманням послуг був задекларований в деклараціях з ПДВ підтверджений первинними бухгалтерськими документами та відображений в реєстрах отриманих та видаткових податкових накладних за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р. періоди.

П.п 10.1., 10.2. ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, податкова декларація якого не визнана податковою звітністю, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Факт використання товару придбаного у ТОВ «Кіпарис-99» у господарській діяльності позивача підтверджений документально, про що зазначено вище, а отже відсутні правові підстави стверджувати про порушення позивачем п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень. З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність висновку ДПІ в Дзержинському районі міста Харкова стосовно порушення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 131517,66 грн.) та порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". У звязку з тим, що відсутній обєкт донарахування податку на додану вартість, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосування штрафної (фінансової) санкції передбаченої п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

З огляду на викладене, вимоги позивача про скасування податкових повідомлень-рішень №0003321702/0 від 08 грудня 2010р., №0003331702/0 від 08 грудня 2010р. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання неправомірними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова по складанню та підписанню акту про результати планової виїзної перевірки фізичної особи - ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року №12392/1702/НОМЕР_1 від 25.11.2010 р. суд зазначає наступне.

Відповідачем проводилась планова виїзна перевірка фізичної особи - ОСОБА_3 з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року. Позивач повідомлений про проведення планової виїзної перевірки повідомленням від 22.09.2010р., яке було вручено позивачу 30.09.10р. Направлення на проведення перевірки вручено позивачу під підпис 12.10.10р. В ході судового розгляду перелічені обставини були визнані сторонами, суд не має підстав для сумнівів у добровільності визнання цих обставин сторонами та їх достовірності, а тому ці обставини окремо перед судом не доказуються.

Відповідно до наказу ДПАУ від 10.08.05р. № 327 «Про затвердження порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» передбачено складання акту, що є службовим документом, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання. Відповідачем надано до суду пояснення директора ТОВ «Кіпаріс-99», на яке міститься посилання в акті перевірки, згідно якого вбачається, що директор не має відношення до діяльності вищезазначеного підприємства, таким чином суд приходить до висновку, що за наявності зазначеного пояснення мав право відповідач вважати, що відбулося порушення вимог податкового законодавства. Дії відповідача відповідають положенням наказу ДПАУ від 10.08.05р. № 327 «Про затвердження порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» в частині складання та підписання акту перевірки.

Окрім того суд зазначає, що сам по собі акт перевірки не має і не може мати для платника податків будь-яких наслідків. Цей документ не впливає на права та обов'язки суб'єкта господарювання, що перевіряється, він не встановлює ніяких вимог чи обов'язкових правил поведінки для платника податків, призначений керівнику податкового органу, який на його підставі повинен прийняти відповідне рішення, і вже прийняте рішення, яке містить конкретні приписи для платника податків може бути останнім оскаржене в судовому порядку. Таким чином суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.19 Конституції України, Законом України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 7-11, 71, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про визнання дій неправомірними задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова №0003321702/0 від 08 грудня 2010р.

Скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова №0003331702/0 від 08 грудня 2010р.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1, 70 грн. (одна грн. 70коп.)

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подачі апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 31 січня 2011 року.

Суддя Волошин Д.А.