Рішення № 136101364, 27.04.2026, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/1255/26

Номер провадження 2/585/965/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді - Євтюшенкової В.І.,

з участю секретаря судового засідання - Зубко К.В.,

Справа № 585/1255/26, провадження № 2/585/965/26.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,

Відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження справу про стягнення заборгованості.

Представник позивача: Король Владислав Анатолійович, який діє на підставі Довіреності від 30.12.2025.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК» ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову посилається на те, що 12 липня 2025 року між ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1168978. Підписанням Кредитного договору Відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами. Приймаючи умови Кредитного Договору, Відповідач також підтверджує, що умови Договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану, а інформація надана йому Кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства та забезпечує правильне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. Позивач набув права грошової вимоги до відповідача. Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 24122025/2 від 24.12.2025 (витяг з Реєстру боржників додається), ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 16 100,00 грн., з яких: 4 990,00 грн. - сума заборгованості за основним зобов`язанням; 0,00 грн. - сума заборгованості по процентам за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованість по комісії за надання кредиту; 5 110,00 грн. - заборгованість по комісії за обслуговування кредиту; 6 000,00 грн. - сума заборгованості за неустойкою(штраф, пеня).

Добровільно відповідач борг не погашає, тому представник позивача про її стягнення в судовому порядку. Також просить стягнути сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

30.03.2026 судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Копію ухвали про відкриття провадження у справі направлено сторонам (а.с.51,52) .

У відповідності до ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Клопотання будь-якої зі сторін про інший порядок розгляду справи, суду не надходило.

Стороною позивача ухвалу отримано в електронному кабінеті (а.с.53).

Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі направлена на адресу місця реєстрації (а.с.52).

При цьому, до суду повернувся конверт з відміткою «адресат відсутній за указаною адресою» (а.с.55,56).

Згідно правової позиції Верховного суду у справі №755/17944/18 (постанова від 10.05.2023) довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відповідач до суду не з`являвся, відзив на позовну заяву не надходив.

Інші процесуальні дії передбачені п.3 ч.3 ст. 265 ЦПК України судом не застосовувались.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

12 липня 2025 року між ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1168978, за умовами якого позичальник мав отримати кредит розмірі 5000 грн., строком на 360 днів (а.с.6-13).

Разом з Договором сторонами підписано Графік платежів (а.с.14) та Паспорт споживчого кредиту (а.с.15-16).

Первісний кредитор виконав умови договору та надав відповідачу кредит у визначеному Договором розмірі (а.с.18).

З відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається, що позичальнику 12.07.2025 надано кредит у розмірі 5000 грн. 26.08.2025 позичальником сплачено тіла кредиту на загальну суму 740 грн. В подальшому відповідачу нараховувалась комісія за обслуговування кредиту, відбувалось списання нестандартної комісії за обслуговування кредиту, нараховувались та списувались штрафи (а.с.19).

Позивач набув права грошової вимоги до відповідача, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами (а.с.21-27).

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 24122025/2 від 24.12.2025 (витяг з Реєстру боржників додається), ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 16 100,00 грн., з яких: 4 990,00 грн. - сума заборгованості за основним зобов`язанням; 0,00 грн. - сума заборгованості по процентам за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованість по комісії за надання кредиту; 5 110,00 грн. - заборгованість по комісії за обслуговування кредиту; 6 000,00 грн. - сума заборгованості за неустойкою(штраф, пеня) (а.с.28).

Таким чином, між сторонами склалися правовідносини з приводу виконання зобов`язання щодо кредитної заборгованості, які врегульовані нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію».

Норми права, застосовані судом.

Відповідно до частини 7 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договір та інші правочини.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов`язання, згідно із ст. 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Порушення боржником умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК України встановлює принцип обов`язковості виконання договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Відповідно до ст. 1080, 1084 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності .

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Мотиви суду.

Суд оцінив за власним переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, давши їм оцінку в цілому так і кожному окремо, враховує всі надані докази і вважає, що існують підстави для часткового задоволення позову.

Судом встановлено, що 12 липня 2025 року між ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1168978, за умовами якого позичальник мав отримати кредит розмірі 5000 грн., строком на 360 днів (а.с.6-13).

Первісний кредитор виконав умови договору та надав відповідачу кредит у розмірі 5000 грн. (а.с.18).

Позичальник свої зобов`язання за договором не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість.

Розрахунок заборгованості суду не наданий.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 24122025/2 від 24.12.2025, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 16 100,00 грн., з яких: 4 990,00 грн. - сума заборгованості за основним зобов`язанням; 0,00 грн. - сума заборгованості по процентам за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованість по комісії за надання кредиту; 5 110,00 грн. - заборгованість по комісії за обслуговування кредиту; 6 000,00 грн. - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня) (а.с.28).

Враховуючи указану в реєстрі боржників інформацію щодо заборгованості позивач просить про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 16100 грн., з якої 4990 грн. тіло кредиту, 5110 комісія та 6000 грн. неустойка (штрафи).

З відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається, що 26.08.2025 позичальником сплачено тіла кредиту на загальну суму 740 грн. В подальшому відповідачу нараховувалась комісія за обслуговування кредиту, відбувалось списання нестандартної комісії за обслуговування кредиту, нараховувались та списувались штрафи (а.с.19).

Таким чином тіло несплаченого кредиту становить 4260 грн., а не 4990 грн., як вказує позивач.

На території України з 24.02.2022 діє воєнний стан (Указ Президента України «Про введення воєнного стану», затверджений Законом № 2102-IX від 24.02.2024), а згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період його дії та у 30 денний строк після його припинення (скасування) неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Договір про споживчий кредит №1168978 укладений 12.07.2025. Таким чином, заявлений позивачем до стягнення штраф (неустойка) у розмірі 6000 грн. стягненню не підлягає.

Щодо комісії.

Відповідно до п. 1.5.2 укладеного кредитного договору позичальнику нараховується комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) за весь строк кредитування.

Відповідно до частини третьої статті 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15 рп/2011у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності)за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20).

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.

За таких обставин положення пункту 1.5.2. кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 5110 грн. комісії не підлягає задоволенню.

Оскільки добровільно відповідач заборгованість за кредитним договором в сумі 4260 грн. не повертає, під час розгляду даної справи заперечень щодо незгоди із наданим кредитом та розміром нарахованої заборгованості по ньому суду не висловив, то суд приходить до висновку, що позов про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню, та вважає необхідним стягнути з відповідача борг у розмірі 4260 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту .

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму сплаченого судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам - у розмірі 704,46 грн. (розрахунок 4260 (сума, що стягується судом) х 2662,40 (сума судового збору) : 16100 (сума, заявлена позивачем до стягнення)= 704,46).

Судом також застосовані інші норми процесуального права, а саме: ст.ст. 5, 12, 13,19, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України.

Суд вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (код ЄДРПОУ 35625014), суму заборгованості за Договором №1168978 про надання споживчого кредиту від 12.07.2025 у розмірі 4260 (чотири тисячі двісті шістдесят) грн. та судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн.. 46 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: 07400, Київська обл., Броварський р-н, місто Бровари, вул. Лісова, будинок 2, Ідентифікаційний код юридичної особи 35625014, реквізити IBAN № НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк», тел. 044 499 85 90; тел. юристи: НОМЕР_4; НОМЕР_7; факс. (044)5938752 info@eadr.com.ua, 35625014eapb@gmail.com.

Представник позивача: Король Владислав Анатолійович ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , тел. НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 , адреса: Київська обл., м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, поверх № 4.

Відповідач: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт: серія НОМЕР_6 , виданий 5924 01.08.2022, РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ В. І. Євтюшенкова