Рішення № 136095564, 28.04.2026, Черняхівський районний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/319/25

Провадження № 2/293/31/2026

28 квітня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі судді Лось Л.В.,

за участі секретаря судового засідання Тишкевич К.Б.

прокурора Лозовика А.В.

представника відповідачів ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Черняхів цивільну справу за позовом Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі: Національної служби здоров`я України

до

1. ОСОБА_2

2. ОСОБА_3

з участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Головного сервісного центру МВС України

про визнання недійсним договору дарування 1841/2025/5068492 транспортного засобу від 22.01.2025 та скасування державної реєстрації

ВСТАНОВИВ:

Процесуальні дії по справі.

27.03.2025 Коростишівська окружна прокуратура Житомирської області в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування 1841/2025/5068492 транспортного засобу від 22.01.2025 та скасування державної реєстрації, за змістом якого просить:

- визнати недійсним договір дарування № 1841/2025/5068492 від 22.01.2025 транспортного засобу марки транспортний засіб SUZUKI VITARA сірого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2018 року випуску VIN НОМЕР_2 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;

- скасувати реєстрацію транспортного засобу марки SUZUKI VITARA сірого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2018 року, випуску VIN НОМЕР_2 , за ОСОБА_2 , проведену 22.01.2023 в Територіальному сервісному центрі МВС №1841 РСЦ ГСЦ МВС в Житомирській області.

27.03.2025 відповідно до вимог ч.6 ст.187 ЦПК України, судом направлено запити до виконавчого комітету Черняхівської селищної ради з метою отримання інформації щодо зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

02.04.2025 на адресу суду надійшли відповіді з Черняхівської селищної ради, згідно яких вбачається, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою від 07.04.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання суд призначив на 14.05.2025.

Одночасно п. 3 даної ухвали суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (місцезнаходження: вул. Вербова, 39, м.Рівне, Рівненська область, 33024, код ЄДРПОУ 45543373).

Ухвалою від 14.05.2025, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засіданні від 14.05.2025, суд відклав підготовче засідання на 02.06.2025.

Ухвалою від 02.06.2025, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засіданні від 02.06.2025, суд відклав підготовче засідання на 26.06.2025 та одночасно замінив третю особу Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях на Головний сервісний центр МВС України.

Ухвалою від 26.06.2025, занесеною до протоколу судового засідання у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України, суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 07.08.2025.

07.08.2025 розгляд справи не відбувся у зв`язку перебуванням головуючої судді Лось Л.В. в нарадчій кімнаті у кримінальній справі №276/357/24. Судове засідання з розгляду справи по суті призначив на 23.09.2025.

23.09.2025 розгляд справи не відбувся у зв`язку перебуванням головуючої судді Лось Л.В. в нарадчій кімнаті у кримінальній справі №276/109/24. Наступне судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 14.10.2025.

Ухвалою від 14.10.2025, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засіданні від 14.10.2025, суд відклав розгляд справи по суті на 11.11.2025.

Ухвалою від 11.11.2025, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засіданні від 11.11.2025, суд оголосив перерву до 17.12.2025 .

Ухвалою від 17.12.2025, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засіданні від 17.12.2025, суд відклав розгляд справи по суті на 13.01.2026.

13.01.2026 розгляд справи не відбувся через винекнення технічних проблем, що унеможливили фікусування судового засідання технічними засобами, про що має місце складена секретарем судового засідання довідка від 13.01.2026. Наступне судове засідання з розгляду справи по суті суд призначив на 04.02.2026.

Ухвалою від 04.02.2026, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засіданні від 04.02.2026, суд відклав розгляд справи по суті на 03.03.2026.

Ухвалою від 03.03.2026, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засіданні від 03.03.2026, суд відклав розгляд справи по суті на 24.03.2026.

Ухвалою від 24.03.2026, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засіданні від 24.03.2026, суд за клопотанням прокурора оголосив перерву до 07.04.2026.

Ухвалою від 07.04.2026, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засіданні від 07.04.2026, суд відклав розгляд справи по суті на 15.04.2026.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Поданий позов обґрунтований тим, що при наявному відкритому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_3 , остання, після пред`явленої підозри за ч.2 ст. 367 КК України від 17.01.2025, відчужила 22.01.2025 належне їй майно шляхом укладення договору дарування транспортного засобу на користь свого сина ОСОБА_2 .

Пояснює, що 27.01.2025 за вих. № 53/3-635 вих. 25 прокурором Коростишівської окружної прокуратури в межах кримінального провадження №42023062190000025 від 05.05.2023, в інтересах Національної служби здоров`я України, пред`явлено позов до підозрюваної ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення в розмірі 625 839,81 грн.

Водночас, з метою забезпечення відшкодування майнової шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення в сумі 625 839,81 грн та враховуючи, що, зокрема, ОСОБА_3 може відчужити належне їй майно з метою уникнення відшкодування збитків, слідчий 27.01.2025 звернувся до Богунського районного суду міста Житомира з клопотанням про накладення арешту па майно підозрюваної ОСОБА_3 .

Ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 30.01.2025 у справі №295/1336/25 накладено арешт на майно підозрюваної ОСОБА_3 , а саме транспортний засіб SUZUKI VITARA сірого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2018 року випуску, VIN НОМЕР_2 .

Отож, прокурор доводить, що договір дарування 1841/2025/5068492 транспортного засобу від 22.01.2025 укладений з метою уникнення ОСОБА_3 відповідальності щодо відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок кримінального правопорушення. Вказує, що за рахунок реалізації належного ОСОБА_3 майна можливо було б частково відшкодувати завдану шкоду.

Зазначає, що після відчуження транспортного засобу у власності ОСОБА_3 залишилась лише земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 1825655100:07:000:0067 для ведененя особистого селянського господарства, яка розташована на території смт Черняхів Житомирської області, вартість якої є недостатньою для забезпеченя відшкодування майнової шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.

Таким чином, зважаючи на норми чинного законодавства, зокрема на норми ст. 234 ЦК України, прокурор доводить, що договір дарування № 1841/2025/5068492 транспортного засобу від 22.01.2025 є фіктивним та порушує законні права Національної служби здоров`я України, а відтак такий договір підлягає визнанню недійсним, а реєстрація транспортного засобу за ОСОБА_2 - скасуванню.

Прокурор, в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України та з вказаних вище підстав просить задовольнити позов.

Представник позивача - Національної служби здоров`я України та відповідачі в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча і були своєчасно та наклежним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у поному обсязі з підстав, викладених позовній заяві та у заяві про додаткове обґрунтування позовних вимог.

Представник відповідачів заперечив проти позову у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві відповідача ОСОБА_3 , поданому в порядку ст. 178 ЦПК України (а.с.223-228 т.1).

Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_3 вказує, що вважає позовну заяву Коростишівської окружної прокуратури, необгрунтованою, такою, що не відповідає фактичним обставинам вчинення ОСОБА_3 зазначеного правочину, суперечить цивільному та процесуально-кримінальному законодавству та грубо порушує конституційні права ОСОБА_2 .

Зазначає, що дійсно їй оголошена підозра за ч.2 ст. 367 КК України у зв`язку з чим вона, після оголошеної підозри, зобов`язанан виконувати обов`язки, визначені ч.7 ст. 42 КПК України, зокрема, зобов`язана виконувати обов`язки, покладені на неї рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Разом з тим зауважує, що серед заходів забезпечення кримінального провадження відповідно до ст. 170 КПК України є арешт майна. Рішення про арешт майна відповідно до положень ст.ст. 170-173 КПК України, під час здійснення кримінального провадження, приймає виключно суд в особі слідчого-судді.

Відповідач також вказує, що слідчий в провадженні якого перебувало кримінальне провадження лише 27.01.2025, тобто після укладення спірного правочину, звернувся з відповідним клопотанням про накладення арешту на майно ОСОБА_3 до Богунського районного суду м. Житомира, відповідна ухвала Богунським районним судом м. Житомира про арешт майна, а саме автомобіля SUZUKI VITARA д.н. НОМЕР_3 прийнята 30.01.2025.

Відтак, доводить, що відповідно до ч. 7 ст. 42 КПК України, у ОСОБА_3 , як у підозрюваної у кримінальному провадженні, обов`язок виконувати, покладені на неї рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження виник починаючи з 30.01.2025.

Звертає увагу, що наявність самої по собі оголошеної підозри в кримінальному провадженні не обмежує підозрюваного в праві розпоряджатися своїм майном. Такі обмеження настають для підозрюваного лише після прийнятого рішення, щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в даному випадку арешту майна.

Також вказує, що на час укладення спірного договору дарування, а саме 22.01.2025, цивільного позову в кримінальному провадженні заявлено не було. Цивільній позов Коростишівською окружною прокуратурою в інтересах Національної служби здоров`я в межах кримінального провадження пред`явлено лише 27.01.2025.

Разом з тим пояснює, що намір передати у власність належний ОСОБА_3 (відповідач 2) автомобіль ОСОБА_2 (відповідачу 1) був цілком реальний і був спрямований на настання реальних правових наслідків, адже ОСОБА_3 в силу своєї хвороби не має можливості керувати власним автомобілем і вирішила подарувати його синові, який має водійське посвідчення і може возити її до лікарні.

Доводить, що жодна із сторін договору в оману введена не була в силу добросовісності намірів щодо настання реальних правових наслідків.

Зазначає, що саме халатність органу досудового розслідування, яка виразилась в тому, що при зверненні до суду з поданням про накладення арешту на майно, слідчий не перевірив та не надав (або надав недостовірну інформацію) інформацію про те, кому на час розгляду клопотання належить майно на яке накладається арешт. Таким чином, в результаті таких дій слідчого, арешт було накладено на майно ОСОБА_2 , який не має ніякого відношення до кримінального провадження.

Окрім того, твердження сторони позивача, що ОСОБА_3 вчинила правочин з метою уникнення відшкодування завданих нею збитків, є передчасним, адже в кримінальному провадженні ОСОБА_3 вину не визнає, судовий розгляд кримінального провадження не закінчений, винною її не визнано та не зобов`язано до відшкодовувати збитки, що спростовує на час розгляду справи факт умисного уникнення відшкодування збитків.

Звертає увагу суду на те, що висновки ВС, на які здійснює посилання позивач не стосуються виниклого спору, оскільки ОСОБА_3 не тільки не була обтяжена будь-якими зобов`язаннями на момент укладення договору, але і не знала про те, чи буде заявлений цивільний позов у справі.

Стосовно пред`явлення позову прокурором в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України, то вказує на те, що як слідує із листа Національної служби здоров`я України, остання не понесла жодних збитків за пред`явленим обвинуваченням ОСОБА_3 , так як Національна служба здоров`я України не здійснює фінансування лікарень, оскільки не мають такої компетенції, а гроші лікарня отримує в результаті надання медичних послуг, а прибуток з медичних послуг використовує на власний розсуд в тому числі і на здійснення виплат працівникам.

Тож, посилання прокурора на положення ст. 23 ЗУ "Про прокуратур" нічим не обґрунтовані, а позивач є неналежним.

За викладених підстав відповідач ОСОБА_3 просить відмовити у позові.

У відповіді на відзив, який поданий прокуратурою в порядку ст. 179 ЦПК України (а.с. 237-242 т.1) сторона позивача заперечуючи проти доводів відповідача, викладених у відзиві, вказує, що саме наявність підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України спонукала ОСОБА_3 вживати заходів до зменшення свого майнового стану внаслідок обгрунтованих побоювань щодо можливості накладення арешту на її майно, пред`явлення до неї цивільного позову щодо відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням.

Зазначає, що сама по собі підозра хоча і не є документом, який містить обов`язок відшкодування збитків, однак саме вона є передумовою подальших дій зацікавлених осіб (потерпілого, цивільного позивача, прокурора тощо) щодо відшкодування таких збитків.

Про спрямованість умисних дій ОСОБА_3 щодо термінового зменшення свого майнового стану свідчить термінове відчуження майна, відсутність доказів, що ОСОБА_3 мала намір подарувати транспортний засіб SUZUKI VITARA до оголошення їй повідомленя про підозру у вчинені кримінального правопорушення.

Вказує, що ОСОБА_3 у кримінальному провадженні вину не визнає, а тому наміри щодо добровільного погашення спричиненої шкоди у останньої відсутні, з чого випливає зацікавленість ОСОБА_3 у приховуванні, а також у відчуженні свого майна, на яке може бути накладено стягнення для відшкодування спричинених злочином збитків.

Отож, дії ОСОБА_3 щодо відчуження спірного автомобіля не можна вважати добросовісними, оскільки вказаний договір дарування укладений з метою ухилення від звернення стягнення на це майно, навіть зважаючи на те, що договір реально виконаний.

Звертає увагу, що твердження ОСОБА_3 про відсутність завданих збитків Національній службі здоров`я України та те, що остання не зверталась відповідним позовом до суду, оскільки останній не заподіяні збитки не є предметом розгляду даної справи та підлягають розгляду в межах кримінального провадження.

У заяві про додаткове обґрунтування позовних вимог Коростишівська окружна прокуратура зазначає, що не висловлення письмової позиції Національної служби здоров`я України щодо позовних вимог прокуратури не свідчить про необґрунтованість позову.

Доводить, що прокурор дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо належного підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді, оскільки компетентний орган - Національна служба здоров`я України протягом розумного строку після отримання повідомлення прокурора від 21.12.2025 № 53/3-799 вих 25 самостійно не звернулася до суду з позовом в інтересах держави. Це є достатнім аргументом для підтвердження її бездіяльності.

Стосовно належного представництва здійснює посилання на ряд висновків ВС та зазначає, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави, належним є звернення і в особі хоча б одного з них.

Також щодо обґрунтованості позовних вимог зазначає, що оспорюваний договір дарування від 22.01.2025 № 1841/2025/5068492 слід кваліфікувати як фраудаторний, тобто вчинений на шкоду кредитору, та вказане доводить тим, що:

- ОСОБА_2 відчужила майно саме після зміни процесуального статусу (повідомлення про підозру), тобто коли з`явилась реальна загроза у майбутньому бути притягнутим до кримінальної відповідальності, що якраз і свідчить про наявність умислу на уникнення обов`язку відшкодування збитків у кримінальному провадженні;

- дарувальник ОСОБА_3 відчужила шляхом дарування ОСОБА_2 (своєму сину) майно з метою уникнення накладення арешту на це майно, з метою унеможливлення реалізації механізму відчуження майна підозрюваного ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №4202306219000025;

- на момент укладення спірного договору дарування ОСОБА_3 достовірно було відомо про розслідування кримінального провадження №4202306219000025, отримання повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, а також відомо про можливість звернення слідчого до суду з клопотанням про накладення арешту на спірний транспортний засіб з метою забезпечення відшкодування збитків за рахунок його вартості;

- в ході розгляду даного позову судом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не надано жодних доказів для підтвердження необхідності і невідкладеності укладення договору дарування спірного автомобіля після отримання підозри ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №4202306219000025;

- факт укладення між ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_2 спірного договору дарування свідчить про те, що його сторони діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами, оскільки вчинили оспорюваний договір дарування спрямований на уникнення можливого накладення стягнення на спірний автомобіль в ході відшкодування збитків у кримінальному провадженні, а тому договір дарування від 22.01.2025 2025 № 1841/2025/5068492 порушує майнові інтереси держави;

- спірний договір дарування направлений на недопущення звернення стягнення на майно, яке було приватною власністю ОСОБА_3 ;

-фіктивність укладеного договору і відсутність спрямованості на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, підтверджується тим, що спірний автомобіль фактично залишився у користуванні відповідачів, переоформлення права власності на нього із ОСОБА_3 на ОСОБА_2 спрямоване виключно на юридичну зміну власника зазначеного майна, яка перешкоджає можливому зверненню стягнення на таке майно.

Отож при укладенні договору дарування від 22.01.2025 воля відповідача-2 не відповідала зовнішньому прояву та не мала на меті реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином.

Таким чином, спірний правочин щодо відчуження майна ОСОБА_3 очевидно завдає шкоди інтересам держави, вчинений без наміру створення правових наслідків, обумовлених ним, зі спрямованістю дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до родичів (сина), а тому зазначений договір дарування підлягає визнанню недійсними.

Вказані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що на час укладення спірного правочину ОСОБА_3 була обізнана про наявність кримінального провадження, у якому вона є підозрюваною, й могла передбачити негативні для себе наслідки судового розгляду даного провадження.

Повноважний представник третьої особи в судове засідання не з`явився, суд має дані про його належне повідомлення про час та місце розгляду справи.

11.06.2025 від Головного сервісного центру МВС надійшли письмові пояснення (а.с.77-80 т.2), за змістом яких, Головний сервісний центр МВС в особі представника Мудрик С.В. зазначає, що вичерпний перелік документів, які підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, визначено пунктом 8 Порядку № 1388. Такими документами, зокрема є укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

Зазначає, що станом на день подання пояснення на позовну заяву у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів (далі ЄДРТЗ) наявна така інформація щодо ТЗ: 22 січня 2025 року ТСЦ МВС 1841 РСЦ ГСЦ МВС здійснено перереєстрацію транспортного засобу марка/модель SUZUKI Vitara, 2018 року випуску, VIN НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 , який належав, ОСОБА_3 на нового власника, ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22 січня 2025 року № 1841\2025/5068492, що був укладений в ТСЦ 1841.

Пояснює, що відповідно до вимог чинного законодавства адміністратором ТСЦ МВС 1841 у встановленому порядку проведено всі необхідні перевірки. Підстав для заборони щодо перереєстрації транспортного засобу на нового власника на підставі договору дарування станом на дату перереєстрації не було виявлено. Отже, у зв`язку із відсутністю підстав для відмови у наданні адміністративної послуги, адміністратор ТСЦ МВС 1841, керуючись виключно нормами законодавства, здійснив 22 січня 2025 року перереєстрацію вищевказаного транспортного засобу за громадянином ОСОБА_2 .

З огляду на позовні вимоги, ГСЦ МВС не порушував (не порушує) та не оспорює права чи законні інтереси позивача, що також підтверджується участю ГСЦ МВС у даній справі у якості третьої особи, яка не заявляє вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

У додаткових поясненнях від 12.06.2025, третя особа зазначає, що що відповідно до Закону України "Про дорожній рух" державна реєстрація транспортних засобів передбачає, що реєстраційні дії щодо транспортних засобів здійснюються з метою державного обліку та контролю за використанням автомобілів, а не посвідчення права власності та користування транспортними засобами.

Здійснюючи посилання на норми чинного законодавства вказує, що відчуження та набуття права власності на транспортні засоби невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах. Перереєстрація транспортного засобу на нового власника, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору дарування цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Для скасування державної реєстрації транспортного засобу відповідно до вимог законодавства є наявність відповідного судового рішення про визнання недійсним правочину, яке набрало законної сили, і не потребує встановлення окремого зобов`язання для його виконання.

У разі прийняття судом рішення про визнання недійсними зазначених договорів, вказане судове рішення є підставою для скасування державної реєстрації транспортного засобу.

В ході розгляду справи, суд відповідно до п. 4 ч. 5 ст.12 ЦПК України, створив сторонам всі умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ЦПК України.

07.04.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав його проголошення на 27.04.2026 об 11 год 00 хв.

27.04.2026 проголошення судового рішення не відбулось через перебування головуючої судді Лось Л.В. у відпустці.

Проголошення судового рішення суд відклав на 28.04.2026 об 15:00 год., про що повідомив сторони.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №42023062190000025 від 05.05.2023 (а.с.25-26 т.1) до ЄДРСР весено відомості за правовою кваліфікацією правопорушення ч.4 ст. 191 КК України,про те, що посадові особи КНП "Черняхівське територіальне медичне об`єднання" Черняхіської селищної ради за попередньою змовою із фізичними особами підприємницької діяльності, зловживаючи своїм службовим становищем, в умовах воєнного стану, діючи умисно, здійснили привласнення бюджетних коштів під час проведення капітального ремонту частини підвального приміщення (найпростішого укриття) КНП "Черняхівське ТМО", чим спричинили майнової шкоди на суму понад 500 тис. грн, яке відповідно до ч.1 ст. 284 КПК України закрито

30.01.2024 у кримінальному провадженні №42023062190000025 від 05.05.2023 у кримінальному проваджені внесені відомості за правовою кваліфікацією правопорушення ч.2 ст. 367 КК України про те, що головним бухгалтером ОСОБА_3 , яка являється службовою особою КНП "Черняхівське ТМО" Черняхівської селищної ради внаслідок несумлінного виконання своїх службових обов`язків, а саме в порушенні вимог постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2020 №610 "Деякі питання оплати праці медичних та інших працівників закладів охорони здоров`я", здійснено доплати до заробітної плати медичними та іншими працівникам підприємства за гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену короновірусом SARS-CoV-2 та тим, що забезпечують життєдіяльність населення, внаслідок чого завдано тяжків наслідків охоронюваним законом державним інтересам.

17.01.2025 ОСОБА_3 в межах кримінального провадження № №42023062190000025 від 05.05.2023, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, а саме, у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам (а.с. 46-58 т.1).

27.01.2025 у кримінальному провадженні №42023062190000025 від 05.05.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, прокурором Хорошівського відділу Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України, пред`явлений цивільний позов до ОСОБА_3 про стягнення збитків у розмірі 625 839,81 грн (а.с. 28, 29-45 т.1).

Відовідно до копії ухвали слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 30.01.2025 у справі №295/1336/25 накладений арешт на транспортний засіб, а саме: автомобіль марки марки SUZUKI VITARA сірого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2018 року випуску, VIN НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Обвинвальний акт за пред`явленим обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.2 ст. 367 КК України, направлений до суду від 07.02.2025.

22.01.2025 між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарований)) укладений договір дарування транспортного засобу № 1841/2025/5068492 від 22.01.2025, оформлений та підписаний сторонами в Територіальному сервісному центрі №1841 у присутності адміністратора ОСОБА_4 (а.с. 61-62 т.1).

За змістом договору дарування дарувальник передає безоплатно (дарує) у власність обдарованому транспортний засіб SUZUKI VITARA сірого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2018 року випуску, VIN НОМЕР_2 (п.п.1.1. договору).

Відповідно до п.1.2 договору, дарунок належить на праві власності дарувальнику, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (технічним паспортом) серії НОМЕР_4 , виданим ТСЦ1841.

За п.1.3 договору дарувальник стверджує, що на момент укладення цього договору транспортний засіб не перебуває під арештом чи забороною, щодо нього не ведуться судові спори, він не заставлений, у податковій заставі не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами…

За умовами договору сторони погодили, що право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Підписання обдарованим цього договору підтверджує факт прийняття ним у власність дарунку від дарувальника (п.1.5 договору).

Дарунок сторонами оцінений у 540 000 (п.1.6 договору).

Пунктом 2.5 договору сторони узгодили, що дарувальник погоджується залишити обдарованому закріплені за транспортним засобом номерні знаки, а обдарований бажає залишити закріплені за транспортним засобом номерні знаки.

За даними інформації Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС). Відповідно до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, станом на 10.02.2025, 22.01.2025 відповідно до договору дарування транспортного засобу 1841/2025/5068492 від 22.01.2025 здійснено перереєстрацію транспортного засобу марки SUZUKI VITARA сірого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2018 року випуску, VIN НОМЕР_2 за ОСОБА_2 (а.с.59 т.1).

За даними інформаційної довідки 409826486 від 27.01.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, у власності ОСОБА_3 перебуває земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 1825655100:07:000:0067, за цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства (а.с.72-73 т.1).

Відповідно до відповіді на запитувану інформацію Коростишівської окружної прокуратури від 21.02.2025 стосовно вжиття Національною службою здоров`я України заходів для звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору дарування транспортного засобу №1841/2025/5068492 від 22.01.2025, та про скасування реєстрації указаного транспортного засобу (а.с.74-76 т.1), Національна служба здоров`я України, зважаючи на норми Положення про Національну службу здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1101, не наділена повноваженнями звертатись до суду із позовом про визнання недійсним договору дарування транспортного засобу №1841/2025/5068492 від 22.01.2025, проте не заперечує щодо звернення до суду в інтересах держави органами прокуратури та готова до співпраці в межах повноважень (а.с.77-78 т.1).

Згідно із листом від 21.03.2025 №53/3-1275 вих.25 Коростишівською окружною прокуратурою повідомлено Національну службу здоров`я України про скерований до Черняхівського районного суду Житомирської області позов в інтересах Національної служби здоров`я України про визнання недійсним договору дарування транспортного засобу та скасування реєстрації указаного транспортного засобу (а.с. 79-80 т.1).

Сторона позивача доводить, що укладений договір дарування направлений не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором, а на фіктивний перехід права власності на транспортний засіб, з метою приховування цього майна від наступного звернення стягнення у рахунок держави на виконання позову, що є підставою для визнання такого договору дарування недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України та кваліфікує такий договір як фраудаторний.

Відтак з метою захисту державних інтересів прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Згідно ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як передбачено ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України та ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Зокрема, згідно частин першої, третьої та п`ятої цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України, а саме підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі N 369/11268/16-ц (провадження N 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновки, що, відповідно до змісту статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до положень статті 234 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 02.11.2022 у справі № 753/6676/20 (провадження № 61-21336св21) підсумував, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч.1 ст. 718 ЦК).

Відповідно до ч.4 ст.719 ЦК України договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст.722 ЦК).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6ст. 3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК) є недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції ч.3 ст.13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Отож, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Системно проаналізувавши матеріали справи, доводи сторін, суд критично відноситься до доводів сторони позивача, що будь-який договір укладений в період наявності у боржника зобов`язань перед кредитором (стягувачем), автоматично є фраудаторним.

Суд уважає, що підтримання судом такої правової позиції автоматичності фраудаторності, фактично може призвести до нівелювання, обмеження правомочностей власника майна, непропорційного втручання кредитора (стягувача) в права боржника.

У будь-якому випадку, суд зобов`язаний надавати правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, у кожному випадку окремо, у тому числі досліджувати зміст оспорюваного правочину на предмет наявності ознак фраудаторності, наявності умислу у сторін.

Як резюмує ВС у своїй постанові від 08.03.2023 № 127/13995/21, при встановленні наявності підстав для визнання недійсним правочину, слід ураховувати: 1) час коли відбулось відповідне відчуження; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджено, що на час укладення договору дарування ОСОБА_3 (відповідач 2) була обізнана про наявність боргового зобов`язання перед позивачем,зокрема, наявності пред`явленого позову в межах кримінального провадження до ОСОБА_3 про стягнення шкоди.

Окрім того, суд зважає на ту обставину, що на момент вчинення спірного правочину не було накладено обтяжень на належне майно відповідача- 2 та те, що остання не була включена до Єдиного реєстру боржників.

При цьому, суд ураховує хронологію дій сторони обвинувачення в межах кримінального провадження після пред`явлення підозри ОСОБА_3 (відповідач 2) за ч. 2 ст. 367 КК України.

Твердження прокурора про обізнаність ОСОБА_3 про завдання шкоди при наявному кримінальному провадженні відносно неї, не знайшли свого підтвердження належними, допустимими та достатніми доказами та, зокрема, не підтверджують наявність боргового зобов`язання.

Як встановлено судом, на час звернення прокурора із позовом, так і на час ухвалення рішення у справі, остаточне рішення за результатом розгляду кримінального провадження №№42023062190000025 від 05.05.2023 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, зокрема, обвинувального вироку, судом не прийнято.

А відтак, на час розгляду даної справи у ОСОБА_3 відсутні будь-які зобов`язання перед стороною позивача, в тому числі і зобов`язання щодо виконання рішення суду в частині виплати на користь позивача шкоди, завданої її протиправними діями.

У свою чергу стороною позивача не надано доказів, які б вказували на наявність очевидної недобросовісності та зловживання правами стосовно останнього під час укладення договору дарування, тож посилання на ці обставини є непідтвердженими. Посилання на те, що відповідачем відчужено належне їй майно на користь сина не є достатнім для висновку про очевидну недобросовісність та не є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Водночас, як встановлено судом, оспорюваний договір дарування укладено у письмовій формі, з додержанням вимог законодавства, сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договір підписаний обома сторонами, що підтверджує відповідність договорів внутрішній волі сторін та вимогам законодавства, що звичайно ставляться до них.

Отже, стороною позивача не підтверджено порушення відповідачами основних принципів цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності, а також перевищення ними своїх цивільних прав.

Оскільки, прокурором не доведено належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, факту порушення прав чи інтересів Національної служби здоров`я України з боку відповідачів укладенням спірного договору, а саме того, що відповідач 2 здійснила відчуження належного їй майна, знаючи про наявність зобов`язання перед позивачем, розуміючи, що на належне їй рухоме майно може бути звернуто стягнення шляхом реалізації цього майна, та передбачала негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання судового рішення, а також того, що в момент вчинення правочинів стороною (сторонами) не додержано встановлених статтею 203 ЦК України вимог, враховуючи положення статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, суд дійшов переконання про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору дарування транспортного засобу недійсними та відповідно і скасування реєстрації такого транспортного засобу за ОСОБА_2 (відповідач 1).

А отже, підстави стверджувати, що дії сторін під час укладання спірних договорів були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на приховання цього майна від виконання у майбутньому за рахунок грошового зобов`язання перед позивачем шляхом його реалізації, відсутні.

Крім того, сторона позивача зазначає, що у влсності ОСОБА_3 наявне нерухоме майно/земельна ділянка, проте як стверджує, вказане майно є недостанім для звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості, однак жодних доказів на підтердження вказаного пророром до матеріалів справи не долучено .

З урахуванням наведених норм та з огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не знайшли свого підтвердження належними, допустимими та достатніми доказами, а відтак задоволенню не підлягають як в частині визнання договору дарування транспортного засобу недійсними так і в частині скасування реєстрації транспортного засобу.

Одночасно, суд уважає за необхідне зазначити, що зазначення позивачем певних правових висновків, наведених у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, у цьому випадку - укладення відповідачами договору дарування з метою уникнення виконання зобов`язань за пред`явленим позовом у межах кримінального провадження, що можливо/ймовірно матимуть місце.

Стосовно підстав звернення до суду Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Національної служби здоров`я України, слід зазначити про таке.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Суд зазначає, що приписи ч.3 ст. 23 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" станом на час пред`явлення позову та розгляду справи у суді є діючими.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

З матеріалів справи вбачається, що окружною прокуратурою скеровувався до Національної служби здоров`я України лист від 21.02.2025 №53/3-799 вих-25, в якому повідомлялось про порушення майнових інтересів Національної служби здоров`я України. Відповідно до відповіді на вказаний лист, Національна служба здоров`я України повідомила Коростишівську окружну прокуратуру про те, що не наділена повноваженнями звертатись до суду із позовом про визнання недійсним договору дарування.

Листом від 21.03.2025 № 53/3-1275 вих.25 Коростишівською окружною прокуратурою повідомлено Національну службу здоров`я України про подання до суду позову в інтересах держави в особі Національна служби здоров`я України.

Таким чином, прокурором дотримано передбаченого порядку та належним чином обґрунтовані підстави для звернення з даним позовом.

Відповідно до норм закріплених у ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За викладених фактичних обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

У порядку ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторону позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258-259,263-265, 274,279,354,355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Коростишівська окружна прокуратура Житомирської області (адреса: вул. Шевченка, 5, м. Коростишів Житомирський район, Житомирська область, 12501, код ЄДРПОУ 02909950) в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України (адреса: проспект Степана Бандери,19, м. Київ, код ЄДРПОУ 42032422)

Відповідач 1: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та

Відповідач 2:ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 )

Третя особа: Головний сервісний центр МВС (адреса місця знаходження: вул. Лук`янівська, будинок 62, м. Київ, 04052, ЄДРПОУ40109173)

Повний текст рішення проголошений та підписаний 28.04.2026

Суддя Людмила ЛОСЬ