Ухвала суду № 136087454, 29.04.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань закриття провадження у справі

Справа № 500/7113/25

29 квітня 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у письмовому провадженні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Вербицького Романа Анатолійовича про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Тернопільській області звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просить визнати договір про спільну діяльність у будівництві №44 від 18.04.2023, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачі уклали договір про спільну діяльність у будівництві від 18.04.2023, проте правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідають умовам спільної діяльності в будівництві багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Документальне оформлення таких правовідносин як спільна діяльність в будівництві багатоквартирного житлового будинку є удаваним з метою приховування іншого виду правочину договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою. Оформлення передачі квартири через договір про спільну діяльність призвело до втрат бюджету, які могли б надійти у разі продажу об`єкта нерухомості. На переконання контролюючого органу, правочин, укладений між відповідачами, оформлений виключно з метою ухилення від сплати податків та підлягає визнанню судом недійсним як удаваний.

Позивач посилається на положення статей 215-216, 228, 235 Цивільного кодексу України та інші положення цивільного законодавства щодо безпосередньої регламентації договорів, та норми податкового законодавства, які визначають повноваження контролюючого органу (стаття 20 Податкового кодексу України).

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Вербицький Роман Анатолійович подав до суду клопотання про закриття провадження у справі, обґрунтоване тим, що вирішення цього спору не належить до юрисдикції адміністративного суду, враховуючи повноваження контролюючого органу, компетенцію адміністративного суду, а також суб`єктний склад учасників справи, приватноправовий характер договору про спільну діяльність, наслідки задоволення позовної вимоги, які впливатимуть на права та обов`язки сторін правочину у майновій сфері. Вважає, що наведений позивачем висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №420/12471/22 від 08.05.2025 нерелевантний до обставин цієї справи.

Представник позивача Ковальова Наталія Сергіївна подала до суду заперечення на це клопотання про закриття провадження у справі, наполягає, що спір підлягає розгляду адміністративним судом.

У строк, встановлений судом, жоден з відповідачів не надав суду відзиву на позовну заяву та пояснень по суті позовних вимог. У зв`язку з цим суд ухвалою від 03.04.2026 встановив відповідачам строк для подання пояснень по суті позовних вимог до 24.04.2026 та продовжити строк розгляду справи до двох місяців.

Кожен з відповідачів надав до суду відзив на позовну заяву.

Окрім того, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Вербицький Роман Анатолійович подав до суду заяву про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду. Представник позивача надіслала заперечення на цю заяву.

Ознайомившись з міркування учасників справи з приводу питання юрисдикційної спору, та вирішуючи заяву представника одного з відповідачів про закриття провадження у справі, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 28.07.2025 №1546-п про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), результати якої оформлено актом від 15.09.2025 №13562/19-00-24-05/ НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна за період з 01.01.2020 по 31.12.2024».

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа підприємець з 12.05.2021.

Перевіркою встановлено, що у 2024 році фізична особа - платник податків ОСОБА_1 отримував доходи від діяльності з організації будівництва будівель (КВЕД 41.10) Платник податків здійснював організаційне забезпечення будівельних робіт, координацію підрядників та контроль виконання будівельних процесів, що відповідало його правовому статусу замовника будівництва багатоквартирних житлових будинків. Платник податків є власником земельних ділянок, на яких здійснюється будівництво зазначених об`єктів, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з історією прав власності. У межах цієї діяльності платник податків здійснював операції купівлі та продажу об`єктів нерухомості, що належали йому на праві власності, отримуючи дохід від продажу таких об`єктів.

Відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, орган, що видав Тернопільська міська рада, відділ державного архітектурно-будівельного контролю від 01.11.2023 № ТП101231024543, замовником будівництва садибного житлового будинку із знесенням існуючого житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ., є ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією, наявною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 був власником (користувачем) земельних ділянок на яких відбувалося будівництво вищевказаного об`єкту нерухомості: кадастровий номер 6110100000:13:010:0107, площа 0,0392 га; кадастровий номер 6110100000:13:010:0108, площа 0,0392 га. Цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Перевіркою встановлено, що платник податків - фізична особа ОСОБА_1 набував у власність об`єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва, замовником якого він виступав. Після введення багатоквартирних житлових будинків в експлуатацію відповідні записи вносилися до Державного реєстру речових прав державним реєстратором.

Контролюючий орган, на підставі таких встановлених перевіркою обставин вважав, що ОСОБА_1 провадив діяльність з будівництва багатоквартирних житлових будинків за видом діяльності 41.10 «Організація будівництва будівель» (с. Петриків, Тернопільський район), а також систематично здійснював продаж об`єктів нерухомості за видом діяльності 68.10 «Купівля та продаж власного нерухомого майна», діяльність носила систематичний характер і відповідає ознакам підприємницької діяльності.

За 2023-2024 роки ОСОБА_1 реалізовано об`єкти нерухомості, розташовані у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 57 911 947,93 грн.

Згідно з витягом з Реєстру будівельної діяльності №21-2021 від 28.12.2021 проведено будівництво садибного житлового будинку із знесенням існуючого житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 : замовник - ОСОБА_1 .

За результатами будівництва утворено нові об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого згідно з висновком щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, виданого ТОВ «Технічна інвентаризація об`єктів нерухомості» №562/23 від 13.11.2023, є ОСОБА_1 .

В акті перевірки зазначено, що набуті такий чином у власність об`єкти нерухомості ОСОБА_1 реалізовував фізичним особам. Державна реєстрація об`єктів нерухомості здійснювалась на підставі акта приймання-передачі, договору про спільну діяльність у будівництві, довідки про повний розрахунок, висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна №562/23 від 13.11.2023, у якому зазначено, що його видано власнику ОСОБА_1 .

Один з таких договорів про спільну діяльність у будівництві укладено 18.04.2023 за №44 між ОСОБА_1 (сторона 1) та ОСОБА_2 (сторона 2).

Судом встановлено, що предметом договору є зобов`язання сторін шляхом об`єднання своїх зусиль, без створення юридичної особи, спільно діяти для досягнення загальної мети: здійснення будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . (пункт 1.1 договору).

Пункт 1.2 договору визначає, що організація будівництва житлового будинку здійснюється стороною 1 за рахунок вкладу сторони 2, з наступною передачею стороні 2 його частки у житловому будинку.

За змістом пункту 1.3 договору організація будівництва полягає у вчиненні стороною 1, стороною 2 дій як «Замовника будівництва» пов`язаних із затвердженням та погодженням проектної документації на будівництво відповідно до вимог чинного законодавства України, отримання погодження здійснення будівництва у всіх компетентних органах, установах та організаціях відповідно до чинного законодавства України, отримання всієї необхідної документації та дозволів на будівництва та здійснення будівництва.

Керівництво спільною діяльністю за договором, а також ведення спільних справ доручається з правом передоручення стороні 1, далі у тексті договору іменується як «Замовник будівництва» (пункт 1.4 договору).

Щодо прав та обов`язків, то сторони їх погодили у таких пунктах договору.

2.1. Сторона 2 за цим договором у формі не забороненій законом зобов`язується здійснити фінансування організації будівництва шляхом сплати грошових коштів Замовнику будівництва або передачі для здійснення будівництва: будівельних матеріалів, обладнання та інше за домовленістю сторін.

2.2. Замовник будівництва за цим договором зобов`язується забезпечити організацію будівництва.

2.3. З метою організації будівництва Замовник будівництва має право залучати третіх осіб та умовах визначених договорами, укладеними між Замовником будівництва та цими третіми особами.

2.4. Замовник будівництва (сторона 1) має право вимагати оплати вартості будівництва.

Матеріали справи містять копію акта приймання-передачі від 02.05.2024, за яким ОСОБА_1 (сторона 1) та ОСОБА_2 (сторона 2) склали і підписали акт про те, що сторона 1 передала, а сторона 2 прийняла квартиру за договором про спільну діяльність у будівництві АДРЕСА_3 , а саме квартиру АДРЕСА_4 , з характеристиками згідно з договором; сторони підтверджують, що сторона 1 належним чином виконала зобов`язання відповідно до умов вказаного договору, а сторона 2 повністю сплатила ціну договору; цей акт є підставою для проведення державної реєстрації за покупцем права власності на вказану квартиру.

Вирішуючи питання чи належить вирішення цього спору адміністративному суду, суд враховує таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Частиною четвертою статті 5 КАС України визначено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

За змістом частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Головне управління ДПС у Тернопільській області є контролюючим органом і у податкових правовідносинах з платниками податків здійснює владні управлінські функції, а тому є суб`єктом владних повноважень у значенні КАС України.

Статтею 20 Податкового кодексу України визначено права контролюючих органів, зокрема підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 вказаного Кодексу визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення статті 228 Цивільного кодексу України, вони не є стороною оспорюваного правочину, не перебувають у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носіями власного "приватного" інтересу чи представниками приватного інтересу його сторін.

Враховуючи повноваження контролюючого органу щодо адміністрування сплати податків, зборів, платежів, він може реалізувати свої повноваження на втручання у приватноправові відносини шляхом звернення з позовом про визнання недійсним договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, лише в межах здійснення публічного контролю у сфері оподаткування з метою забезпечення національної економічної безпеки шляхом реалізації функції мобілізації фінансових ресурсів.

Питання предметної юрисдикції спору за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єктів приватного права щодо оспорення вчинених ними правочинів було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, і її висновки викладені у постанові від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22.

У наведеній постанові Великою Палатою Верховного Суду вказано, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

Ще Велика Палата Верховного Суду зазначила, про таке:

«Тобто до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду або до якої з позовом звертається сам суб`єкт владних повноважень у випадках, передбачених законом. Видане (винесене, ухвалене, постановлене) суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи. Так само звернення суб`єкта владних повноважень з позовом до особи (осіб) у передбачених законом випадках здійснюється на виконання управлінських функцій і є визначеним законом способом реалізації повноважень у певних, визначених законом, правовідносинах.

У понятті "владні управлінські функції" ознака "владні" полягає в наявності в суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта».

«Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Якщо одна сторона в межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції».

«Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов`язково бути підкріплені нормами Податкового кодексу України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов`язків між контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об`єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України - заважає правильно встановити розмір податкового обов`язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб`єкта - платника податків.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими».

Повертаючись до обставин цієї справи суд зазначає, що такі не є суттєво відмінними від тих, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22, з огляду на підстави позову, які зводяться до визнання недійсним договору про спільну діяльність у будівництві, з посиланням, зокрема на статті 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, як такі, що укладені всупереч інтересам держави та суспільства і без мети реального настання правових наслідків.

Незважаючи на те, що висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються звернення контролюючого органу про визнання недійсним фіктивного правочину, а у випадку, що розглядається у цій справі, предметом позову є визнання недійсним удаваного правочину, в обох випадках мова йде про правочини, які укладені всупереч інтересам держави та суспільства і без мети реального настання правових наслідків, за переконанням позивача, тобто враховується загальний концептуальний підхід.

Такий підхід полягає у тому, що оспорювані правочини не зачіпають майнових інтересів контролюючого органу як суб`єкта цивільних відносин. Позов є інструментом реалізації владних управлінських функцій під час податкового контролю. Мета контролюючого органу - усунути об`єктивні перешкоди у встановленні податкового обов`язку.

На такі висновки вказав Верховний Суду у постанові від 28.04.2026 у аналогічній справі № 500/7163/25 за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, скасувавши ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2026 у цій же справі.

З огляду на викладене суд вважає, що в даному випадку вказаний спір є публічно-правовим спором у розумінні КАС України, його належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, відтак відсутні підстави, визначені пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, за яких суд закриває провадження у справі, а саме: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Вербицького Романа Анатолійовича про закриття провадження в цій адміністративній справі необхідно відмовити.

Керуючись статтями 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Вербицького Романа Анатолійовича про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її оголошення суддею і оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу може бути включене до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали виготовлено і підписано 29 квітня 2026 року.

Суддя Чепенюк О.В.