Ухвала суду № 136069868, 24.04.2026, Крижопільський районний суд Вінницької області

Справа № 134/1948/25

2-п/134/7/2026

У Х В А Л А

24 квітня 2026 року с-ще Крижопіль

Крижопільський районний суд Вінницької області

у складі: головуючої судді Кантонистої О.О.

за участю секретаря судового засідання Васільєвої Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Крижопіль заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року у цивільній справі № 134/1948/25 за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

У провадженні Крижопільського районного суду Вінницької області перебувала цивільна справа № 134/1948/25 за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (далі - ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Крижопільського районного суду, повний текст якого складено 16 лютого 2026 року, позов ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитним договором № 3807273 від 12.03.2021 року в розмірі 32 800,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 22 800,00 грн - заборгованість за процентами. Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» 2 422,40 грн судового збору та 9 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 11 422,40 грн судових витрат.

16 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, посилаючись на його необґрунтованість та ухвалення з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Так, ОСОБА_1 вказує, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують факт ініціювання ним укладення кредитного договору, подання відповідної заявки, отримання та використання одноразового ідентифікатора, а також вчинення дій, що свідчать про належне волевиявлення на укладення правочину. Також відсутні докази його належного ознайомлення та погодження з умовами договору.

Крім того, матеріали справи не містять доказів його належного повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором, що, на думку заявника, є обов`язковою умовою переходу прав кредитора відповідно до вимог цивільного законодавства.

Заявник також зазначає, що розмір заборгованості складається переважно з нарахованих відсотків, які істотно перевищують суму основного боргу, що, на його переконання, підлягає оцінці з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Крім того, строк виконання зобов`язання сплив у 2021 році, тоді як звернення до суду відбулося у 2025 році, що, на думку заявника, свідчить про наявність підстав для застосування позовної давності.

Визначені судом витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн заявник вважає неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

З огляду на викладене, заявник просить скасувати заочне рішення.

При цьому заявник вказує, що копію заочного рішення він не отримував, з повним текстом рішення ознайомився 23 лютого 2026 року. Вказану обставину вважає поважною причиною пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, який просить поновити.

22 квітня 2026 року від представника ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» - Сердійчук Я.Я. надійшло заперечення на заяву про перегляд заочного рішення, у якій вказано, що заявником не доведено наявності підстав, визначених ст. 288 ЦПК України, для скасування заочного рішення, зокрема не наведено поважних причин неявки в судові засідання та не подано доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, унаслідок чого у нього утворилася заборгованість у заявленій до стягнення сумі. Доказів погашення заборгованості за кредитними договорами ні новому, ні попереднім кредиторам відповідачем не надано.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності укладеного кредитного договору, доказів того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню сторін, не надано. Натомість з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що між первісним кредитором та відповідачем укладено електронний кредитний договір, адже без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, що випливають з кредитного договору.

Таким чином, підписанням даного договору відповідач погодився з усіма його умовами, зокрема, й щодо сплати процентів, розмір яких визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору. Відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із товариством, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливим.

Нарахування заборгованості відповідає умовам кредитного договору та вимогам цивільного законодавства.

Доводи заявника щодо спливу позовної давності є безпідставними з огляду на зупинення її перебігу на період дії воєнного стану.

У зв`язку з цим представник позивача просить відмовити у задоволенні заяви та залишити заочне рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Суд вважає за можливе розглянути заяву про перегляд заочного рішення у відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце засідання.

У запереченнях на заяву про перегляд заочного рішення представник позивача просила розглянути заяву за відсутності представника позивача.

Суд враховує, що заявник повторно не з`явився у судове засідання, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений шляхом направлення судової повістки на вказану ним електронну адресу.

Так, у своїй практиці Верховний Суд виходить з того, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи, матеріали цивільної справи № 134/1948/25, суд дійшов наступних висновків.

Згідно положень ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідно до ч. 3 ст. 287 ЦПК України, у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 288 ЦПК України).

Наявність цих обставин повинна бути у сукупності, при відсутності хоча б однієї з них, заочне рішення скасуванню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що копія заочного рішення Крижопільського районного суду Вінницької області у справі № 134/1948/25 від 09 лютого 2026 року, повний текст якого складено 16 лютого 2026 року, була направлена відповідачу ОСОБА_1 17 лютого 2026 року за вих. № 1134/26 рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу його зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання, отриману судом з Єдиного державного демографічного реєстру, та повернулася до суду 24 лютого 2026 року з відміткою на поштовому конверті «адресат відсутній» (а. с. 109-110).

Також суд надсилав відповідачу повістки про виклик до суду на 08 січня 2026 року та 09 лютого 2026 року за місцем його зареєстрованого проживання, однак вони не були вручені та повернуті до суду з аналогічним формулюванням «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 88-89 та а.с. 91-92).

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 згідно з ч. ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, хоча фактично не був обізнаним про розгляд справи.

Доводи відповідача про пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення є безпідставними. Як убачається з матеріалів справи, копію заочного рішення відповідач не отримував, про його зміст, за власними поясненнями, дізнався 23 лютого 2026 року. Заяву про перегляд заочного рішення подано 16 березня 2026 року, тобто в межах тридцятиденного строку, передбаченого ЦПК України, який обчислюється у даному випадку з наступного дня після ознайомлення з рішенням суду.

Отже, строк на подання заяви не пропущено, а відтак підстави для його поновлення відсутні.

Що стосується інших доводів ОСОБА_1 , то суд вважає необхідним зазначити наступне.

1) Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч. ч. 1, 2 ст. 599 ЦК України).

Зокрема, зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічних однорідних вимог; за домовленістю сторін; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає; смертю боржника; ліквідацією юридичної особи (ст. ст. 599, 601, 604, 605, 606, 607, 608, 609 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

У матеріалах справи наявні докази отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 10 000 грн, що спростовує його доводи щодо неукладення кредитного договору та необізнаності з його умовами. Факт часткового погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором підтверджує вчинення ним дій, спрямованих на виконання зобов`язання, та є додатковим доказом укладення такого договору і прийняття його умов.

Відповідачем не подано жодних належних і допустимих доказів на спростування факту отримання кредитних коштів або щодо належного виконання зобов`язань за кредитним договором.

2) Статтею 1081 ЦК України передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Стаття 1082 ЦК України зобов`язує боржника здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов`язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому, невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

З огляду на викладене, неповідомлення боржника про відступлення права вимоги не звільняє його від обов`язку належного виконання зобов`язання новому кредитору, за умови доведення факту переходу права вимоги в установленому законом порядку.

Водночас позивачем належними та допустимими доказами підтверджено перехід до нього права вимоги за кредитним договором, що свідчить про набуття ним статусу кредитора у спірних правовідносинах.

3) За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

З матеріалів вбачається, що заборгованість по процентах, яку просив стягнути позивач, складає 22 800,00 грн, які нараховані первісним кредитором в межах строку кредитування з 12.03.2021 по 04.09.2021 включно (30 днів первісного строку + 60 днів пролонгації + 87 днів автопролонгації), з використанням погодженої сторонами договору процентної ставки та з урахуванням внесених відповідачем платежів.

Так, відповідач, сплативши 11.04.2021 та 07.05.2021 нараховані проценти, двічі ініціював пролонгацію строку кредиту (кожного разу на 30 днів).

Оскільки станом на дату закінчення нового строку кредиту (після пролонгації) у відповідача була наявна заборгованість за кредитом, відбулася автопролонгація строку кредиту.

Свобода договору дозволяє сторонам визначати особливі (не типові) умови врегулювання правовідносин з дотриманням загальних вимог, необхідних для чинності договору (стаття 203 ЦК України).

Умови договору щодо автопролонгації строку кредиту не суперечать вимогам частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки є чіткими та дозволяють позичальнику спрогнозувати наслідки неповернення боргу у встановлений договором строк.

Отже, відсотки за кредитним договором нараховані в межах погодженого сторонами строку кредитування та відповідно до встановленої договором відсоткової ставки, з урахуванням здійснених відповідачем платежів. Зазначені обставини були перевірені судом під час ухвалення заочного рішення та отримали належну правову оцінку.

4) Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України було введено карантин, який діяв до його скасування, тобто до 30 червня 2023 року.

Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, який діє і на час розгляду справи.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Вказаний пункт був виключений Законом України № 4434-ІХ від 14 травня 2025 року (який набрав чинності 04 вересня 2025 року).

Таким чином, позивачем при зверненні з позовом до суду не пропущено позовну давність, а тому твердження ОСОБА_1 про протилежне є хибними.

По суті доводи заявника зводяться до незгоди із заочним рішенням суду та наданою судом оцінкою доказів і встановленими обставинами справи, без наведення передбачених законом підстав для його скасування.

Таким чином, ОСОБА_1 не довів, що обставини, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи та не надав відповідних доказів, що спростували б доводи позивача повністю або в частині, тобто не довів передбачених ч. 1 ст. 288 ЦПК України обставин, що в їх сукупності є підставою для скасування заочного рішення, а тому в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення слід відмовити.

Крім того, підстави для перегляду заочного рішення визначені ЦПК України та є вичерпними. Незгода відповідача з розміром витрат на правничу допомогу не належить до таких підстав і сама по собі не може бути аргументом для скасування заочного рішення. До того ж суд, ухвалюючи заочне рішення, надав оцінку заявленим до стягнення витратам на правничу допомогу та зменшив їх розмір.

У відповідності до ч. 4 ст. 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Керуючись ст. ст. 260, 287, 288 ЦПК України, суд

постановив:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року у цивільній справі № 134/1948/25 за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя