Рішення № 136058842, 28.04.2026, Яремчанський міський суд

Справа № 354/1380/25

Провадження по справі № 2/354/165/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

в складі:

головуючої судді Ваврійчук Т.Л.

за участю секретаря судового засідання Старунчак Н.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Малінковського М.А.

представника відповідача адвоката Литвина М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Яремче цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця», третя особа первинна профспілкова організація філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 22.10.2025 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця» (надалі АТ «Укрзалізниця») третя особа первинна профспілкова організація філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 736528,06 грн та моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн. В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 05.05.2020 його було звільнено з посади механіка рефрижераторної секції цеху експлуатації Фастівського рефрижераторного відділення за появу на роботі на підставі п.7 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 20.03.2025, яке залишено без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.06.2025, визнано протиправним та скасовано наказ (розпорядження) №127/ос від 05.05.2020 про припинення із ним трудового договору (контракту) та поновлено його з 05.05.2020 на посаді рівнозначній посаді механіка рефрижераторної секції цеху експлуатації рефрижераторного відділення у Акціонерному товаристві АТ «Укрзалізниця». У ході судового розгляду даної справи питання про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу не розглядалось, оскільки до закінчення розгляду справи відповідач не надав суду довідку про розмір заробітної плати позивача. 26.08.2025 відповідач видав довідку №53 про доходи, відповідно до якої позивачем проведено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає до стягнення з відповідача на його користь та становить 736528,06 грн, враховуючи період прогулу з 05.05.202 по 17.06.2025, що складає 1343 робочих дні із урахуванням запроваджених на період дії воєнного стану обмежень, які скасоують додаткові вихідні та святкові дні. Позивач вважає, що спір про поновлення його на роботі розглядався судом більше одного року не з його вини, оскільки він проходив військову службу за призовом під час мобілізації, а тому вважає, що у даному випадку наявні підставі для застосування положень п.1 смт.235 КЗпП та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Окрім цього, вищезазначеними неправомірними діями відповідача, які полягають у незаконному звільненні з роботи, позивачу було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 30000,00 грн. Зазначений розмір моральної шкоди обґрунтований тривалими стражданнями, яких він зазначав у зв`язку зі звільненням з роботи, залишенням без засобів до існування, а також приниженням його серед усього трудового колективу. Звільнення відбулось у період епідемії коронавірусу, квитки на автобуси та поїзди не продавались і позивач добирався від місця роботи додому протягом тижня часу, вимолюючи у перевізників право на проїзд. Стан, у якому він знаходився, дуже пригнічував, вважає, що факт заподіяння йому моральної шкоди не потребує самостійного доведення, оскільки він уже міститься у суті рішення суду про поновлення на роботі і вині адміністрації підприємства у його незаконному звільненні. Із урахуванням вказаних обставин позивач вважає, що має право на моральну компенсацію та просив його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2025 вказану справу передано у провадження судді Остап`юк М.В.

31.10.2025 суддею Остап`юк М.В. постановлено ухвалу, якою задоволено заяву про самовідвід від розгляду даної справи.

Відповідно до протоколу потворного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2025 вказану справу передано у провадження судді Ваврійчук Т.Л.

Ухвалою суду від 04.11.2025 вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених недоліків.

Ухвалою суду від 15.12.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

У письмових поясненнях від 08.01.2026 позивач вказав, що питання про стягнення на його користь заробітної плати охоплюється нормами статей 233 та 235 КЗпП України, які визначають правомірність його звернення з даним позовом. Звертає увагу на те, що його вини у тому, що розгляд справи затягнувся на строк більше одного року немає. Він вчасно звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі-19.05.2020. До моменту початку розгляду справи, підготовчого судового засідання, уточнення позовних вимог, подання додаткових доказів пройшов певний період часу. На момент розгляду справи розпочалась війна з росією, а він підлягав призову на військову службу. Йому вручили повідомлення про необхідність прибути у військкомат, де він пройшов ВЛК та був визнаний придатним до військової служби, а тому враховуючи його навички та вміння йому запропонували укласти контракт на проходження військової служби, на що він погодився. 20.05.2020 він уклав контракт з Міністерством оборони України на проходження військової служби у ЗСУ на посадах осіб рядового і начальницького складу (категорія військовослужбовців) на строк особливого періоду. Саме ця обставина-початок активних бойових дій ворога і була тією основною причиною, по якій розгляд справи затягнувся на тривалий час, він не мав можливості особисто взяти участь у розгляді справи, оскільки знаходився у зоні бойових дій, а тому пропросив представника подати клопотання про відкладення розгляду справи до моменту, коли командування частини надасть йому дозвіл на коротку відпустку. Таким чином, наміру затягувати розгляд справи у нього не було, а у суду немає достовірних доказів того, що він навмисно не з`являвся на виклики суду ігнорував повістки чи вчиняв інші дії, спрямовані на затягування розгляду справи. Також вважає обгрунтованими та належно доведними своїм вимоги у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

У письмових поясненнях, поданих до суду через підсистему «Електронний суд» 14.01.2026, представник відповідача вказала, що у відзиві на позовну заяву від 09.01.2026 відповідач детально навів обгрунтування своєї позиції щодо невизнання позову. Однак, у зв`язку з відсутністю розрахунку розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу від фінансового відділу, зобов`язався надати такий розрахунок у найкоротші строки. Наведені позивачем розрахунки середнього заробітку за час вимушеного прогулу за допомогою однієї з програм ШІ і є помилковими та не відповідають обставинам справи. Із урахуванням цього відповідач наводить коректні розрахунки середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, підготовлені фінансовим відділом. Розрахунок здійснюється на підставі середнього заробітку працівника відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Формула розрахунку Сума компенсації =середньоденна заробітна плата х кількість робочих днів вимушеного прогулу. Дата набрання рішенням законної сили про поновлення його на роботі 17.06.2025. Графік роботи - шестиденний робочий тиждень. Даний графік передбачає 6 робочих днів і 1 вихідний (неділя). Розрахунковий період з 06.05.2020 по 16.06.2025 включно. Згідно графіку роботи працівника та з урахуванням того, що в Україні з лютого 2022 року діяли обмеження, які скасовували додаткові вихідні на державні свята (в період дії воєнного стану), кількість робочих днів вимушеного прогулу складає 1581 день. Зарплата за 2 останні місяці (для розрахунку середнього заробітку) складає 21665,07 грн, а саме: березень 2020 - 8754,14 грн, квітень 2020-12910,93 грн. Кількість відпрацьованих днів за 2 останні місяці 50 (березень та квітень по 25 днів). Таким чином, середньоденна зарплата: 21655,07 грн/50 дні = 433,10 грн/ день. А сума компенсації: 433,10 грн/день х 1581 день = 684731,10 грн. Разом з тим, відповідач у своєму відзиві детально обгрунтував свою позицію, щодо виплати Позивачу середнього заробітку не більш як за один рік. Відповідач наголошує, що затримка вирішення трудового спору щодо поновлення позивача на посаді, була зумовлена виключно діями самого позивача, який у зв`язку з цим має право на виплату середнього заробітку не більш як за один рік. Водночас відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

У відзиві на позов, який відповідач направив на адресу суду 09.01.2026 засобами поштового зв`язку, та який надійшов до суду 02.02.2026, а також був повторно поданий представником відповідача через підсистему «Електронний суд» 27.01.2026, відповідач вказав, що позов не визнає та просить у його задоволенні відмовити з наступних мотивів. Позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.05.2020 по 17.06.2025, що є недопустимим та безпідставним. Як зазначає позивач, 20.05.2020 він уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (категорія військовослужбовців). 06.05.2021 провадження у цивільній справ за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі було зупинене за клопотанням представника позивача у зв`язку із перебуванням позивача у складі ЗСУ. Як зазначено в ухвалі суду від 14.10.2024, провадження у даній справі було поновлене за клопотанням позивача. При цьому у вказаних судових рішеннях не зазначено про конкретні обставини, які змінилися в позивача і раніше перешкоджали, а потім дали можливість брати участь в судовому розгляді даної справи. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №754/947/22 від 12.11.2025 у разі якщо військовослужбовець, який є стороною у справі, наполягає на розгляді справи без його участі чи за участю його представника, то в суду немає підстави для зупинення провадження у справі. Як можна зробити висновок з наявних матеріалів справи та судових рішень, позивач мав представника (адвоката), який представляв його інтереси протягом всього судового розгляду у справі про поновлення на посаді. У матеріалах справи відсутня інформація про обставини, які раніше перешкоджали позивачу брати участь при розгляді судової справи про його звільнення за участі його представника та обставини, які зробили таку участь можливою у 2024 році. Таким чином, можна зробити висновок, що зупинення провадження у даній справі з 06.05.2021 до 14.10.2024 пов`язане не з імперативною нормою законодавства, яку застосував суд, не із процесуальними діями/бездіяльністю відповідача, а саме з прийнятим рішенням позивача щодо зупинення провадження у справі. Упостанові Верховного Суду від 09.07.2025 у справі №593/385/22, суд зазначає, що встановивши той факт, що саме за клопотанням сторони позивача розгляд справи відкладався дев`ять разів, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу не більше ніж один рік. Відповідач звертає увагу суду, що затримка вирішення трудового спору щодо поновлення позивача на посаді, була зумовлена виключно діями самого позивача. У зв`язку з цим, відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу не більш як за один рік. Щодо проведеного розрахунку розміру середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач зазначає, що всі розрахунки зроблені за допомогою однієї з програм ШІ. Дані розрахунки є помилковими та не відповідають обставинам справи. Коректні розрахунки середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача будуть надані суду в найкоротшістроки після отримання даної інформації з фінансового відділу відповідача. Позивач також просить стягнути на його користь моральну шкоду в сумі 30000,00 грн. Відповідач із посиланням на практику Верховного Суду, викладену у постановах від 01.02.2021 у справі №180/1735/16-ц, від 25.05.2022 у справі №487/6970/20, від 16.01.2025 у справі №9901/54/19, рішення ЄСПЛ від 12.07.2007 у справі STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01 звертає увагу на те, що сторона, яка заявляє позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди повинна детально їх обгрунтувати та надати документальне підтвердження такої шкоди. Водночас позивач у своїй позовній заяві жодним чином не конкретизував яких фізичних чи моральних страждань зазнав і яким чином провів розрахунок моральної шкоди.Вказуючи зокрема на «приниженні серед трудового колективу» ОСОБА_1 не надав жодних доказів та обгрунтувань, яким чином це відбулося, скільки тривало, хто був ініціатором, а щодо неможливості проїзду у громадському транспорті під час обмежень встановлених для захисту життя і здоров`я громадян (очевидно у зв`язку з його звільненням), варто наголосити, що робота позивача не повинна була жодним чином сприяти якомусь привілейованому стану щодо проїзду у громадському транспорті під час обмежень пов`язаних з епідемією COVID-19. За таких обставин, оскільким позивач не обгрунтував та не довів жодним чином моральну шкоду, вказану у його позовній заяві, позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

10.03.2026 позивач подав письмові пояснення, в яких навів свої заперечення на відзив. Зокрема вказав, що у ході розгляду справи про поновлення на роботі його представником було заявлене клопотання про відкладення розгляду справи не тому, що він перебував у складі ЗСУ в зоні бойових дій, а тому, що виникла потреба у виясненні обставин справи, особливостей його трудових обов`язків, з якими представник не був обізнаний, і дати відповідь суду на ці питання міг лише він особисто, однак на той час не міг прибути до суду. При цьому його представник не посилався на норми п.1 ч.1 ст.251 ЦПК України. Коли його підрозділ прибув на базу дислокації, він повідомив суд, що хоче прийняти участь у розгляді справи і дати свої пояснення, оскільки його клопотання були обгрунтованими і законними, то суд їх задовольнив. Крім того, розгляд справи відкладався також з викликом свідків, з обох сторін, клопотанням про витребуванням у відповідача довідки про розмір його доходів, яка так і не була надана, а тому він не зміг провести розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу і ця вимога не була вирішена судом. Відповідач у відзиві наводить розрахунки виходячи із шестиденного робочого тижня, а тому він погоджується із помилковістю своїх розрахунків, наведених виходячи із п`ятиденного робочого тижня та із урахуванням проведених розрахунків просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 684230,82 грн. При визначенні розміру моральної шкоди просить врахувати те, що адміністрацією відповідача був штучно створений конфлікт, який став причиною його звільнення з роботи, вказане звільнення стало причиною обговорення у колективі, на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету. Адміністрація відповідача зганьбила його попри те, що що за рік до конфлікту він був визнаний відмінником вантажних перевезень, що підтверджується відповідним свідоцтвом. Ініціаторами звинувачень його у порушенні трудової дисципліни вживанні спиртних напоїв на робочому місці були лише представники адміністрації, які увійшли до комісії, думка його колег по роботі, які могли засвідчити протилежне до уваги взята не була, а тому ці обставини, той факт, що звільнення відбулось у період епідемії коронавірусу і він був позбавлений можливості безперешкодно дістатись додому, відсутність коштів, продуктів харчування дорогою додому спричинили йому додатковий біль та образу. Заподіяна йому моральна шкода була викликана протиправною поведінкою групи осіб, якими є керівництво організації філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця».

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили задовольнити у повному обсязі з мотивів, наведених у ньому та письмових поясненнях, та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі, вказаному у позовній заяві у сумі 736528,06 грн та моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн.

Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, з мотивів, викладених у відзиві.

Представник третьої особи Первинної профспілкової організації філії «Рефрижераторна вагонна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» у судове засідання не з`явилася, направила до суду клопотання про розгляд справи у її відсутності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається із записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 27.11.2017 був прийнятий на роботу у Філію «Рефрижераторна вагонна компанія» на посаду слюсаря з ремонту рухомого складу 4 розряду Цеху поточного ремонту вагонів Тернопільського рефрижераторного відділення на підставі наказу (розпорядження) №392/ос від 24.11.2017.

Наказом №580/0с від 12.12.2018 позивача з 12.12.2018 переведено на посаду механіка рефрижераторної секції Цеху експлуатації Фастівського рефрижераторного відділення.

Наказом №127/ос від 05.05.2020 ОСОБА_1 був звільнений з роботи на підставі пункту 7 статті 40 КЗпП України за появу на роботі в нетверезому стані.

Рішенням Яремчанського міського Івано-Франківської області від 20.03.2025, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.06.2025, позов ОСОБА_1 до АТ «Українська Залізниця» в особі філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська Залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Первинна профспілкова організація філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська Залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ (розпорядження) № 127/ос від 05.05.2020 про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 з 05.05.2020 на посаді рівнозначній посаді механіка рефрижераторної секції цеху експлуатації рефрижераторного відділення у Акціонерному товаристві АТ «Укрзалізниця». Стягнуто з АТ «Українська Залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1681,60 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином не підлягає доказуванню той факт, що звільнення позивача з роботи проведено всупереч вимог трудового законодавства.

Наказом №81/ос від 02.05.2025 запис в графі №1 за №44 визнано недійсним, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді механіка рефрижераторної секції виробничого штату Фастівського вагоноремонтного відділення, про що внесено відповідний запис до трудової книжки позивача за №45 від 05.05.2025.

Згідно довідки про доходи №53, виданої виробничим підрозділом «Рефрижераторна вагонна компанія» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» 26.08.2025, заробітна плата ОСОБА_1 за березень 2020 року становила 8754,14 грн, за квітень 2020-13730,93 грн. Загальний розмір заробітної плати, нарахованої за період з січня по червень 2020 року без урахування аліментів становить 69988,82 грн.

Відповідно до записів у військовому квитку позивача серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 20.05.2020 прийнятий на військову службу за контрактом та з 01.01.2026 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_3 на посаді водій-електрик.

Наведене підтверджується контрактом на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеним між ОСОБА_1 та командиром в/ч НОМЕР_4 , який набрав чинності з 20.05.2020.

Згідно довідок в/ч НОМЕР_4 від 25.11.2021 №3571, від 22.04.2023 №2758, від 25.05.2023 №7/1869, від 20.08.2024 №5868, ОСОБА_1 дійсно брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і борони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, забепечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, зокрема, в період з 25.02.2021 по 03.11.2021 в Донецькій та Луганській областях; в період з 05.03.2022 по 26.02.2023 у м. Малин Житомирської області, м. Дружківка, Донецької області; у період з 23.05.2022 по 14.07.2022, з 14.08.2022 по 26.02.2023, з 28.08.2023 по 04.10.2023, з 23.10.2023 по 21.04.2024, з 30.04.2024 по 20.08.2024 у м. Дружківка, Донецької області, м. Слов`янськ Донецької області.

Із долученого свідоцтва вбачається, що керівництво та профспілкова організація філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця» спільним рішенням від 22.03.2019 №35 присвоїли переможцю внутрішньо-виробничого змагання механіку рефрижераторної секції 4-3152 цеху експлуатації Фастівського рефрижераторного відділення ОСОБА_1 звання «Відмінник перевезень швидкопсувних вантажів».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.

Пунктом другим ч.1 ст.232 КЗпП України передбачено, що безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заява мипрацівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді механіка рефрижераторної секції Цеху експлуатації Фастівського рефрижераторного відділення АТ «Укрзалізниця» та наказом №127/ос від 05.05.2020 був звільнений з роботи на підставі пункту 7 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Яремчанського міського Івано-Франківської області від 20.03.2025, яке набрало законної сили 17.06.2025, визнано протиправним та скасовано наказ (розпорядження) №127/ос від 05.05.2020 про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 та поновлено позивача з 05.05.2020 на посаді рівнозначній посаді механіка рефрижераторної секції цеху експлуатації рефрижераторного відділення у АТ «Укрзалізниця».

Як слідує із вказаного судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивач до кінця судового розгляду не визначився із сумою середнього заробітку, яка підлягає стягненню на його користь за час вимушеного прогулу, не навів жодних розрахунків та не вказав її розмір у судових дебатах.

При цьому, суд вказав, що за змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач, який був незаконно звільнений з роботи, має право на стягнення на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 , частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду із позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та на час розгляду даної справи діюче законодавство не встановлює відповідних обмежень щодо строку на звернення працівників до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

При цьому суд враховує те, що перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 751/1198/18 від 03.10.2022 у справі № 204/1724/20, від 22.01.2025 у справі № 757/5467/21, від 02.07.2025 у справі №761/40652/23, від 10.12.2025 у справі №214/9035/24.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк на звернення до суду із вказаним позовом.

Приймаючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд враховує те, що з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 звернувся до суду 19.05.2020, провадження у цивільній справі №354/449/20 за вказаним позовом було відкрите 13.08.2020, а з 20.05.2020 позивач проходив військову службу за контрактом у складі в/ч НОМЕР_4 .

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, за клопотанням представника позивача ухвалою суду від 06.05.2021 провадження у вказаній справі було зупинене на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України у зв`язку із перебуванням ОСОБА_1 , який бажав надати особисті пояснення у справі, у складі Збройних Сил України та поновлене за клопотанням позивача 14.10.2024.

Таким чином, зупинення провадження у даній справі було ініційоване стороною позивача, що мало місце ще до початку повномасштабного вторгнення та введення воєнного стану.

Із урахуванням наведеного, за встановлених фактичних обставин даної справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не більше ніж за один рік, тобто за період з 05.05.2020 по 04.05.2021, що становить 251 робочий день, виходячи із п`ятиденного робочого тижня.

При цьому суд враховує те, що сторонами у справі не надано робочих графіків позивача, а відтак суд не вбачає підстав для розрахунку робочих днів за період вимушеного прогулу, виходячи із шестиденного робочого тижня, як вказує у відзиві відповідач.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 , зі змінами (далі Порядок №100).

Відповідно до абзаців 4,5 пункту 2 розділу 2 Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 розділу 4 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наданої відповідачем довідки про доходи №53 від 26.08.2025 розмір заробітної плати ОСОБА_1 за два останні місяці роботи до звільнення, який приймається судом для визначення середньоденної заробітної плати, становив: у березні 2020 року-8754,14 грн, у квітні 2020 року-13730,93 грн. Кількість робочих днів у березні та квітні 2020 року становить 42 робочі дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача за два останні відпрацьовані місяці роботи становить 535,36 грн (8754,14+12370,93/42=535,36), а розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який слід стягнути на користь ОСОБА_1 , становить 134375,36 грн із урахуванням установлених законодавством податків, зборів та обов`язкових платежів, які нараховуються на заробітну плату (535,36х251=134375,36, де 535,36-середньоденна заробітна плата, 251-кількість робочих днів).

При вирішенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Судам необхідно врахувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Тома проти Люксембургу (2001), «Надбала проти Польщі» (2000) визнається, що при визнанні звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення його законних прав призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 05.12.2022 у справі №214/7462/20, при визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Суд вважає, що внаслідок порушення відповідачем вимог чинного законодавства при звільненні позивача з роботи, ОСОБА_1 була спричинена моральна шкода, яка виразилась у перенесених ним моральних стражданнях, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя, відстоювання свого порушеного права у суді.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням його гарантованого Конституцією права на працю, характеру та способу заподіяння моральної шкоди, той факт, що звільнення відбулось у період пандемії коронавірусу, що призвело до порушення усталених життєвих зв`язків ОСОБА_1 та вважає, що вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди підлягають до часткового задоволення, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 15000 грн. грошового відшкодування завданої моральної шкоди, що відповідатиме принципам розумності та справедливості.

Однією із засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними, згідно ст.77 ЦПК України, є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.05.2020 по 04.05.2021 у розмірі 134375,36 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків, зборів та обов`язкових платежів та 15000,00 грн грошової компенсації завданої моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Частиною першою ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за заявлену вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в силу вимог ч.6 ст.141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в дохід держави 1211,20 грн судового збору, а також відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача слід стягнути 1211,20 грн сплаченого судового збору на користь позивача за заявлену вимогу про стягнення моральної шкоди.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця», третя особа первинна профспілкова організація філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди-задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 134375 (сто тридцять чотири тисячі триста сімдесят п`ять) гривень 36 коп з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків, зборів та обов`язкових платежів та 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 коп грошового відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог-відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп та на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження: 03150, вул. Єжи Гедройця, 5 м. Київ, код ЄДРПОУ: 40075815.

Третя особа: первинна профспілкова організація філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця», місцезнаходження: 08502, вул. Шептицького, 1б м. Фастів, Київська область.

Повне судове рішення складено 28 квітня 2026 року.

Головуючий суддя: Тетяна ВАВРІЙЧУК