Рішення № 136052260, 27.04.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/35453/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку письмового провадження, визначеного ст. 262 ч.5 КАС України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 5 наказу №2351 від 03.10.2025 року ГУ НП в Одеської області про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських БПОП(С) ГУНП в Одеській області, в частині застосування дисціплінарного стягнення у вигляді суворої догани до старшого інспектора чергового чергової частини батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) (БПОП(С)) ГУНП в Одеської області підполковника поліції Соколова Віталія Віталійовича.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що з 26.06.2024 року ОСОБА_1 був призначений на посаду старшого інспектора чергового чергової частини батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) (БПОП(С)) ГУНП в Одеської області. 15.09.2025 року позивач у зв`язку з різким погіршення здоров`я був вимушений терміново звернутися до КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради, де йому в подальшому проведено хірургічну операцію на опорно-рухальному апараті. Про необхідність звернення за медичною допомогою до лікарні позивач ввечері 13.09.2025 року в телефонному режимі повідомив командира БПОП(С) ГУНП в Одеській області капітана поліції Лапіна Д., а вже 15.09.2025 року, при перебуванні на стаціонарному лікуванні, позивач повідомив начальника відділу моніторингу та контролю БПОП (С) ГУНП в Одеській області підполковника поліції Кокоришкіна О.О. У зв`язку з різкім погіршенням самопочуття, позивач не мав можливості для складання рапорту на бланку та його направленням до ГУНП в Одеській області, обмежився повідомленням про перебування на стаціонарному лікуванні підполковнику поліції Кокоришкіну О.О., справедливо розраховуючи на те, що останній повідомить вказану інформацію керівництву ГУНП в Одеській області.

Водночас, 04.10.2025 року позивачу було повідомлено, що пунктом 5 наказу ГУ НП в Одеської області №2351 від 03.10.2025 року про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських БПОП(С) ГУНП в Одеській області до нього було застосовано дисціплінарне стягнення у вигляді суворої догани за неповідомлення свого керівника про причини відсутності на робочому місці.

Не погоджуючись із накладенням на нього дисциплінарного стягнення наказом ГУ НП в Одеської області №2351 від 03.10.2025 року, позивач звернувся до суду задля його оскарження.

Ухвалою суду від 03.11.2025 року по справі №420/35453/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу було запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.

19.11.2025 року від представника Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов відзив по справі (а.с. 68-90), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що позивач в позовній заяві посилається на те, що він повідомив керівництво щодо перебування на стаціонарному лікуванні, а саме ОСОБА_2 та командира БПОП(с) ГУНП в Одеській області капітана поліції Лапіна Д. в телефонному режимі, однак доказів повідомлення ОСОБА_3 не надав. В своїх поясненнях від 01.10.2025 року позивач вказує, що повідомив заступника командира БПОП(с) ГУНП в Одеській області підполковника поліції Якименко А.П. Однак у своїх поясненнях ОСОБА_4 зазначає, що дізнався про причини неприбуття 16.09.2025 року на зазначене місце відправки поліцейських БПОП(с), зокрема ОСОБА_1 , лише після надання вказівки працівникам моніторингу бригади з`ясувати де знаходяться поліцейські, а не безпосередньо він позивача. Водночас, обов`язком позивача при відкритті лікарняного було невідкладно повідомити свого безпосереднього керівника, яким є ОСОБА_5 . При цьому, жодних доказів повідомлення командира третьої роти батальйону № НОМЕР_1 ЗБП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » майора поліції ОСОБА_5 позивач не надає. Отже, порушення службової дисципліни позивача відображається у неповідомленні свого безпосереднього керівника про причини відсутності на робочому місці, яким визначений командир третьої роти батальйону № НОМЕР_1 ЗБП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » майор поліції ОСОБА_5 . Крім того у відзиві зазначено, що позивач займав посаду старшого інспектора-чергового чергової частини БПОП (с) ГУНП в Одеській області, а отже умови перебування поліцейських, режим роботи, умови перебування поліцейських, в органі (підрозділі) поліції, засади регулювання службових відносин та забезпечення раціонального використання їх робочого часу, а також інші положення визначаються Правилами внутрішнього (трудового) розпорядку ГУНП в Одеській області, затвердженими наказом ГУНП в Одеській області №1000 від 24.04.2023 року. Пункт п.7 Розділу ІІ Інструкції про службові відрядження поліцейських у межах України, затвердженої наказом МВС №672 від 02.08.2017 року, свідчить про те, що у разі перебування поліцейського у відряджені Правила внутрішнього розпорядку ГУНП в Одеській області не застосовуються до поліцейського тільки в розділі, що визначає робочий час та час відпочинку працівника поліції. Правила внутрішнього службового розпорядку ГУНП в Одеській області регулюють не лише фізичну присутність у службовому кабінеті, а й загальний порядок організації служби, зокрема, обов`язок своєчасного повідомлення керівника про причини відсутності на службі. Перебування у відряджені не звільняє поліцейського від такого обов`язку.

21.11.2025 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.92-100), в якій зазначено, що позивача було відряджено до третьої роти батальйону №1 ЗБП «Воля» тільки з 16.09.2025 року. Фактично на момент госпіталізації позивача до лікарні (15.09.2025) він перебував в підпорядкуванні командування БПОП (С) ГУНП в Одеській області, якому він доповів про своє перебування на стаціонарному лікуванні. Вказане командування БПОП (С) ГУНП в Одеській області було повідомлено про поважну причину неможливості ОСОБА_1 відправитися у відрядження до батальйону №1 ЗБП «Воля».

27.11.2025 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що поліцейські з ГУНП в Одеській області, які були відряджені, входять до складу третьої роти батальйону №1 ЗБП «Воля» командиром якої призначений майор поліції ОСОБА_5 , заступник командира роти №4 БПОП(С) ГУНП в області. Таке твердження є прямим доказом того, що поліцейські, відряджені для виконання завдань в Житомирській області, знаходились в підпорядкуванні безпосереднього керівника, яким є саме майор поліції ОСОБА_5 . Відносно працівників, які були відряджені в Житомирську область, у тому числі позивача, ОСОБА_4 є його прямим керівником. Отже, найближчим керівником позивача є командир третьої роти батальйону №1 ЗБП «Воля» (у складі якої позивач виконував завдання) майор поліції ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 12.01.2026 року було вирішено подальший розгляд справи №420/35453/25 проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання по справі.

16.02.2026 року, 04.03.2026 року та 11.03.2026 року були проведені підготовчі судові засідання по справі, в яких приймали участь безпосередньо позивач та представник ГУ НП в Одеській області Концева В.С., які надавали пояснення щодо предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та заперечень проти них, а також долучали додаткові письмові докази по справі (а.с. 139-205, 206-207, 208-228).

Також 11.03.2026 року підготовче провадження у справі №420/35453/25 було закрито та призначено розгляд справи по суті.

25.03.2026 року в судове засідання позивач та представник відповідача не з`явились. Від позивача до суду надійшла письмова заява про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження, проти чого представник відповідача не заперечувала.

Враховуючи положення ч. 9 ст. 205 КАС України, а також те, що сторонами в судових засіданнях була викладена власна правова позиція по суті заявлених позовних вимог та фактичних обставин справи, надані необхідні письмові докази; подальший розгляд справи не потребував необхідності заслуховування усних пояснень сторін по справі; відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Судом у справі встановлено наступне.

Підполковник поліції ОСОБА_1 з 26.06.2024 року був призначений на посаду старшого інспектора чергового чергової частини батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) (БПОП(С)) ГУНП в Одеської області, що сторонами не заперечується.

Відповідно до наказу ГУНП в Одеській області від 27.08.2025 року №1470 ДСК та наказу ГУНП в Одеській області від 10.09.2025 року №1578 ДСК позивач перебував у відряджені в Житомирській області.

13.09.2025 року керівництвом ГУНП в Одеській області було видано наказ №1602 ДСК «Про відрядження працівників ГУНП в Одеській області», про відрядження, зокрема, але не виключно, позивача з 16.09.2025 року до складу сил і засобів ОСУВ «Дніпро» угрупування військ (сил) « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 19-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ в підпорядкування командира зведеного підрозділу ДПОП «Об`єднана штурмова бригада НП України « ІНФОРМАЦІЯ_3 », який, відповідно до бойового розпорядження Головнокомандувача ЗСУ від 28.12.2024 року №26499 ДПУ-3 ЛОЗОВА, мав виконувати бойові (спеціальні) завдання в частині забезпечення вогневої підтримки, застосування безпілотних авіаційних систем, а також виконання інших бойових (спеціальних) завдань.

У вищевказаному наказі було окремо зазначено, що відрядження (відповідно наказу ГУНП в Одеській області від 27.08.2025 року №1470 ДСК та наказу ГУНП в Одеській області від 10.09.2025 року №1578) до ЗБП «Воля» у Житомирській області для, зокрема, але не виключно, позивача, з 15.09.2025 року було припинено.

Безпосередньо 13.09.2025 року заступником командира роти №4 БПОП(С) ГУНП в області майором поліції ОСОБА_5 у присутності заступника командира БПОП(С) ГУНП в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_4 та начальника відділу моніторингу та контролю БПОП(С) ГУНП в Одеській області підполковника поліції Кокоришкіна О.О. було ознайомлено особовий склад, у тому числі позивача із вищевказаним наказом №1602 ДСК, що позивачем не заперечувалось.

На підтвердження ознайомлення позивача зі змістом вищевказаного наказу ГУНП в Одеській області №1602 ДСК безпосередньо 13.09.2025 року до суду додатково надано відомість, де міститься особистий підпис позивача (а.с. 152).

Водночас, за твердженням позивача, про необхідність звернення за медичною допомогою до лікарні позивач ще ввечері 13.09.2025 року в телефонному режимі повідомив командира БПОП (С) ГУНП в Одеській області капітана поліції Лапіна Д.

15.09.2025 року, у зв`язку з різким погіршення здоров`я, позивач був вимушений терміново звернутися до КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради, де його було госпіталізовано до 2-го травматологічного відділення та проведено хірургічну операцію на опорно-рухальному апараті. На стаціонарному лікуванні позивач перебував з 15.09.2025 року по 22.09.2025 року, на підтвердження чого надано виписку №14200 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, оформлену КНП «МКЛ» №11 ОМР від 22.09.2025 року. З 23.09.2025 року позивач був тимчасово непрацездатний, на підтвердження чого надано довідку про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національного гвардії України, оформлену ДУ ТМО МВС України по Одеській області (а.с.157, зворотній бік).

Про перебування на стаціонарному лікуванні позивач 15.09.2025 року повідомив начальника відділу моніторингу та контролю БПОП (С) ГУНП в Одеській області підполковника поліції Кокоришкіна Олександра Олексійовича шляхом направлення йому відповідного повідомлення у мобільному застосунку, що підтверджується відповідними скріншотами (а.с.40-42). Факт повідомлення про перебування позивача на стаціонарному лікуванні начальника відділу моніторингу та контролю БПОП (С) ГУНП в Одеській області підполковника поліції Кокоришкіна О.О. відповідачем не заперечується.

Враховуючи вищевказані обставини, 16.09.2025 року позивач не прибув до місця виїзду поліцейських в селищі Народичі відповідно до вимог наказу ГУНП в Одеській області №1602 ДСК від 13.09.2025 року, що зазначено у письмових поясненнях заступника командира роти №4 БПОП(С) ГУНП в області майором поліції ОСОБА_5 (а.с.220-222).

На адресу ГУНП в Одеській області надійшла доповідна записка командира БПОП(с) ГУНП в Одеській області капітана поліції Дмитра Лапіна, в якій останнім було повідомлено керівництво ГУНП в Одеській області про неприбуття до місця виїзду 10 працівників, зокрема, позивача, відповідно до вимог наказу ГУНП в Одеській області №1602 ДСК від 13.09.2025 року, внаслідок чого 18.09.2025 року було призначено службове розслідування.

Листом від 23.09.2025 року ГУНП в Одеській області надіслало позивачу запрошення до ГУНП для надання відповідних пояснень, але 27.09.2025 року від нього була отримана відповідь, в якій зазначено, що останній немає можливості з`явитися в ГУНП через важкий фізичний стан після хірургічної операції, однак не відмовляється від надання пояснень (а.с.38).

29.09.2025 року йому було повторно надіслано лист про запрошення до ГУНП про надання пояснень з додатком бланком-пояснення, який був заповнений позивачем та отриманий інспектором ВМК БПОП(с) капітаном поліції Ревчуком М.П, що підтверджується відомостями, зазначеними у висновку службового розслідування за відомостями, викладеними у доповідній записці командира БПОП(С) ГУНП в Одеській області капітана поліції Д. Лапіна від 16.09.2025 року № 123812-2025 (а.с.30-31).

02.10.2025 року начальником ГУНП в Одеській області було затверджено висновок службового розслідування за відомостями викладеними у доповідній записці командира БПОП(с) ГУНП в Одеській області капітана поліції Лапіна Д. від 16.09.2025 № 123812-2025 (а.с.14-45), в якому Дисциплінарна комісія встановила, що позивач не повідомив керівництво БПОП(с) ГУНП в Одеській області про причини відсутності на робочому місці. Пунктом 7 резолютивної частини висновку службового розслідування зазначено, що позивач вчинив дисциплінарний проступок, порушивши вимоги пунктів 1, 2 ч.1 ст.18, ч.1 ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 4 ч.3 ст.1, ч.1 ст.5, ч.5 ст.15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII, пункту 4.1 розділу 4 Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку ГУНП в Одеській області, затвердженого наказом ГУНП в області від 24.04.2023 №1000 (а.с.36, зворотній бік).

Враховуючи вказане, за п.5 наказу ГУНП в Одеській області №2351 від 03.10.2025 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських БПОП(с) ГУНП в Одеській області» (а.с.43-46) за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось в особистій недисциплінованості, недотриманні законів України та інших нормативно-правових актів, які регламентують діяльність поліції, Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку у частині неповідомлення свого керівника про причини відсутності на робочому місці, до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у виді суворої догани.

У судовому засіданні позивач зазначив, що на час розгляду справи він вже звільнений зі служби за власним бажанням (за його рапортом від 18.08.2025 року (а.с.51)), та отримує пенсію за вислугу років, на підтвердження чого надано наказ ГУНП в Одеській області від 22.11.2025 року №1500о/с.

Водночас, позивач за час розгляду справи посилався на те, що він 15.09.2025 року вже не мав обов`язку повідомляти заступника командира роти №4 БПОП(С) ГУНП в області майором поліції ОСОБА_5 , який був його безпосереднім керівником під час відрядження у Житомирській області, посилаючись на те, що його відрядження 15.09.2025 року у Житомирській області вже було припинено.

Також позивач у судових засіданнях зазначав, що в результаті застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани йому було зменшено розмір преміювання за період вересня-листопада 2025 року, що безпосередньо вплинуло на нарахування суми вихідного положення при звільненні зі служби з органів внутрішніх справ України (а.с. 207).

Вважаючи пункт 5 наказу ГУНП в Одеській області №2351 від 03.10.2025 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно приписів частини 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно положень ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України), достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 КАС України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 ч. 2 КАС України).

Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, а також інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини та судову практику, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (далі Закон №580-VIII).

За ч.1 ст.1 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції (ч.1 ст.17 Закону №580-VIII).

Відповідно до п.п.1-2 ч.1 ст.18 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний, зокрема, але не виключно:

неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Згідно ч.3 ст. 59 Закону №580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

За ч.1 статті 60 Закону №580-VIII визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.ч.1-2 ст.19 Закону №580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

За ч.1 ст.64 Закону №580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту:

"Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України від 15.03.2018 року №2337-VIII (далі - Статут), визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Згідно ст.1 Статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Згідно п.4 ч.3 ст.1 Статуту службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст.2 Статуту керівник, якому поліцейський підпорядкований за службою, у тому числі тимчасово, є прямим керівником для нього. Найближчий до підлеглого прямий керівник є безпосереднім керівником.

Під час виконання службових обов`язків поліцейський підпорядковується лише своєму безпосередньому та прямому керівникові.

За ч.ч.1-2 ст.5 Статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.

За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.

Відповідно до п.4.1 розділу 4 Правил внутрішнього (трудового) розпорядку ГУНП в Одеській області, затверджених наказом ГУНП в Одеській області №1000 від 24.04.2023 року, у разі відсутності на роботі працівник поліції невідкладно (але не пізніше однієї години) повідомляє свого безпосереднього керівника у письмовій формі (рапортом), засобами електронного чи телефонного зв`язку або іншим доступним способом про причини відсутності на роботі, зокрема про медичний заклад, де проходить лікування, приблизний термін лікування.

Аналізуючи вищевказані приписи, у разі відсутності можливості виконати наказ від керівника поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику.

Варто зазначити, що предметом спірних правовідносин в межах даної справи є накладення наказом ГУНП в Одеській області №2351 від 03.10.2025 року на позивача дисциплінарного стягнення через неповідомлення свого безпосереднього керівника про причини відсутності на робочому місці.

Під час розгляду справи позивач посилався на те, що 13.09.2025 року він повідомив про необхідність звернення за медичною допомогою свого керівника командира БПОП(С) ГУНП в Одеській області капітана поліції Лапіна Д. За його твердженням, 15.09.2025 року він вже не мав обов`язку повідомляти заступника командира роти №4 БПОП(С) ГУНП в області майором поліції Лаврика А.В., який був його безпосереднім керівником під час відрядження у Житомирській області, посилаючись на те, що його відрядження 15.09.2025 року у Житомирській області вже було припинено.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, у разі відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику.

За час розгляду справи було встановлено, що хоча з 26.06.2024 року позивач перебував на посаді старшого інспектора чергового чергової частини батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) (БПОП(С)) ГУНП в Одеської області, але до 15.09.2025 року включно він був у відряджені в Житомирській області.

Під час перебування позивача у відрядженні в Житомирській області його безпосереднім керівником був командир роти № 3 батальйону №1 ЗБП «Воля» майор поліції ОСОБА_5 , що підтверджується особистими поясненнями ОСОБА_5 , наявних у службовому розслідуванні, де він зазначив, що 16.09.2025 року він та командир батальйону №1 ЗБП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » підполковник ОСОБА_4 знаходились в селищі Народичі, де збирали для відправку у Донецьку область поліцейських, але позивач до вказаного місця не з`явився. Про перебування на лікарняному 15.09.2025 року позивач ОСОБА_5 не повідомляв.

Суд також не враховує посилання позивача на те, що його відрядження 15.09.2025 року у Житомирській області вже було припинено, а тому був відсутній обов`язок повідомлення ОСОБА_5 , оскільки, як було встановлено судом вище, наказом ГУНП в Одеській області №1602 ДСК позивач мав бути відряджений з 16.09.2025 року до складу сил і засобів ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » угрупування військ (сил) « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 19-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ в підпорядкування командира зведеного підрозділу ДПОП «Об`єднана штурмова бригада НП України « ІНФОРМАЦІЯ_3 », для виконання бойових (спеціальних) завдань в частині забезпечення вогневої підтримки, застосування безпілотних авіаційних систем, а також виконання інших бойових (спеціальних) завдань. Тобто, лише з 16.09.2025 року у позивача мав змінитися безпосередній керівник на командира зведеного підрозділу ДПОП «Об`єднана штурмова бригада НП України « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що свідчить про перебування позивача у безпосередньому підпорядкуванні до 16.09.2025 року у командира роти № НОМЕР_2 батальйону № НОМЕР_1 ЗБП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » майор поліції ОСОБА_5 .

Разом з тим, позивачем не було надано будь-яких доказів повідомлення командира роти №3 батальйону №1 ЗБП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » майор поліції ОСОБА_5 , як свого безпосереднього керівника, про неможливість виконання вимог наказу ГУНП в Одеській області №1602 ДСК від 13.09.2025 року.

Крім того, в поясненнях ОСОБА_4 , наявних в службовому розслідуванні (а.с.223-226), він зазначає, що відряджені поліцейські, зокрема, позивач, знаходились в його підпорядкуванні за штатно-посадовим обліком, що свідчить про те, що відносно поліцейських, які були відряджені в Житомирську область, ОСОБА_4 був прямим керівником.

Разом з тим, матеріали справи також не містять доказів повідомлення позивачем про неможливість виконання вимог вищевказаного наказу підполковника поліції ОСОБА_4 , заступника командира БПОП(с) ГУНП в Одеській області, командир батальйону №1, який був прямим керівником позивача під час його відрядження в Житомирську область.

На думку суду, вищевказані обставини свідчать про недотримання позивачем обов`язку, встановленого частиною 2 статті 5 Статуту, щодо негайного повідомлення свого безпосереднього керівника про неможливість виконання наказу.

Факт недотримання позивачем обов`язку негайного повідомлення свого безпосереднього керівника про неможливість виконання наказу був встановлено під час службового розслідування та зазначено у відповідному Висновку службового розслідування за відомостями викладеними у доповідній записці командира БПОП(с) ГУНП в Одеській області капітана поліції Лапіна Д. від 16.09.2025 року №123812-2025, який став підставою для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани оскаржуваним наказом ГУНП в Одеської області №2351 від 03.10.2025 року.

На думку суду, відповідач у межах повноважень, встановлених чинним законодавством, провів службове розслідування за відомостями викладеними у доповідній записці командира БПОП(с) ГУНП в Одеській області капітана поліції Лапіна Д. від 16.09.2025 року №123812-2025, та обґрунтовано застосував до позивача дисциплінарне стягнення, що відповідає характеру його дисциплінарного проступку.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у рамках їх правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям (рішення від 12.01.2012 у справі «Горовенки та Бугара проти України» (заяви №36146/05 та №42418/05) пункт 38).

У постанові від 07.12.2021 року по справі №120/278/20-а Верховний Суд дійшов правового висновку, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення службової дисципліни.

Обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, який, приймаючи рішення про обрання конкретного виду дисциплінарного стягнення, повинен урахувати, зокрема, тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, попередню поведінку особи, її ставлення до виконання посадових обов`язків тощо.

Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

У вищевказаній постанові Верховний Суд констатував, що вибір одного із видів дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень органу, що має право приймати рішення за результатами розгляду дисциплінарного провадження.

За ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо посилань позивача на те, що Правила внутрішнього службового (трудового) розпорядку Головного управління Національної поліції в Одеської області, затверджених наказом ГУНП в області №1000 від 24.04.2023 року, є виключно внутрішнім документом ГУНП в Одеської області, який регулює умови перебування поліцейських на закріплених за ними робочих місцях на території Одеської області. Між тим, у відповідності до висновку службового розслідування, ідеться про факт неприбуття поліцейських, як відряджених, на територію Донецької області.

З цього приводу суд зазначає, що з 26.06.2024 року позивач перебував на посаді старшого інспектора чергового чергової частини батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) (БПОП(С)) ГУНП в Одеської області, а тому режим роботи, умови його перебування в органі (підрозділі) поліції, засади регулювання службових відносин та забезпечення раціонального використання його робочого часу регулюються Правилами внутрішнього (трудового) розпорядку ГУНП в Одеській області, затвердженими наказом ГУНП в Одеській області №1000 від 24.04.2023 року.

Відповідно до п.7 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження поліцейських у межах України, затвердженої наказом МВС №672 від 02.08.2017 року, на поліцейського, який перебуває у службовому відрядженні, поширюється режим робочого часу того органу (підрозділу) поліції чи державного органу, підприємства, установи або організації, до якого (якої) він відряджений.

Аналізуючи вищевказане, у разі перебування у відрядженні Правила внутрішнього розпорядку ГУНП в Одеській області не застосовуються до поліцейського тільки в частині, що визначає робочий час працівника поліції.

Водночас, Правила внутрішнього службового розпорядку ГУНП в Одеській області регулюють не лише робочий час працівника, а й загальний порядок організації служби, зокрема, обов`язок своєчасного повідомлення керівника про причини відсутності на службі. Перебування у відряджені не звільняє поліцейського від такого обов`язку.

Таким чином, дія внутрішнього трудового розпорядку, встановленого Правилами внутрішнього (трудового) розпорядку ГУНП в Одеській області, поширюється на поліцейського і в період його службового відрядження, що спростовує вищевказане твердження позивача.

Щодо посилань позивача на те, що результаті застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани йому було зменшено розмір преміювання за період вересня-листопада 2025 року, що безпосередньо вплинуло на нарахування суми вихідного положення при звільненні зі служби з органів внутрішніх справ України.

З цього приводу варто зазначити, що наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 року №260 було затверджено Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі Порядок №260), які визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).

За п.12 розділу ІІ Порядку №260 керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та в межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції України.

У місяці виконання дисциплінарного стягнення поліцейського премія може не встановлюватися.

Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення.

Рішення керівників органів поліції про преміювання оформлюється наказом, який видається до 25 числа кожного місяця, згідно із затвердженим положенням про преміювання та на підставі списків керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції. Рішення керівників органів поліції про преміювання заступників керівника органу поліції, керівників структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів здійснюється на підставі наказу.

Залежно від виконання показників преміювання (у тому числі успішного виконання службових обов`язків, допущення проступків, застосування до поліцейських дисциплінарного стягнення в установленому законодавством порядку), які можуть впливати на розмір премії, до наказу про преміювання за відповідний місяць можуть уноситися відповідні зміни та проводитися перерахунок премії на підставі мотивованого рапорта (звернення) керівника.

Нарахування премії проводиться у відсотках до грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер).

Виплата премій поліцейським здійснюється за наказами керівників органів поліції.

Виплата премії проводиться щомісяця за поточний місяць разом з виплатою грошового забезпечення.

Аналізуючи вищевказане, встановлення працівнику поліції премії та визначення її розміру є правом керівника, а не обов`язком.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що оскаржуваний наказ ГУНП в Одеської області №2351 від 03.10.2025 року в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення вплинув на визначення розміру його премії за період вересня-листопада 2025 року.

Суд також враховує посилання представника відповідача, що з медичних документів позивача вбачається, що останній перебував на лікарняному з 15.09.2025 року, а також з наданих розрахунків за вересень, жовтень та листопад 2025 року відносно позивача вбачається, що він знаходився на лікарняному 15 днів у жовтні та 24 дні у листопаді. Тобто, тимчасово не виконував свої службові обов`язки, що, відповідно до п.12 розділу ІІ Порядку №260, є підставою для встановлення іншого розміру премії керівником.

Суд доходить висновку, що встановлення відсотку премії є дискреційним повноваженням керівника, а також розмір премії встановлюється керівником відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби, з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань, а тому накладення стягнення у вигляді суворої догани не може бути виключної підставою для зменшення розміру преміювання.

Крім того, за час розгляду справи позивачем не доведено, що накладення на нього дисциплінарного стягнення наказом ГУНП в Одеській області №2351 від 03.10.2025 року вплинуло на розмір його грошового забезпечення при звільненні та у подальшому вплинуло на розмір призначеної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевказані фактичні обставини справи, та правове регулювання спірних правовідносин, судом не вбачається підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Крім того суд зазначає, що позивачем за час розгляду справи не було обґрунтовано, на відновлення яких його прав та інтересів вплине задоволення заявлених ним позовних вимог про скасування наказу в частині застосування до нього дисциплінарного стягнення під час проходження служби в поліції, враховуючи той факт, що на час розгляду справи позивач звільнений зі служби в ГУНП в Одеській області за власним бажанням (а ні через застосування дисциплінарного стягнення) та вже публічну службу не проходить, а отримує пенсію за вислугу років.

Верховний Суд неодноразово посилався на низку рішень Європейського суду з прав людини, які розкривають підхід до обґрунтованості судових рішень.

Як зазначив Верховний Суд, ЄСПЛ у справі «Салов проти України» наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Викладені в цьому рішенні мотиви та аргументи дають, на думку суду, відповідь на всі суттєві доводи сторін.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 192-194, 241-246, 251, 255, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне найменування сторін по справі:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач - Головне управління Національної поліції в Одеській області (65050, м.Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А, код ЄДРПОУ 40108740).

Суддя О.В. Білостоцький

.