Рішення № 136047109, 27.04.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8940/25 2/335/403/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Новасардової І.В., за участю секретаря судового засідання Печерей О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Майстра Д.М.., звернувся до Вознесенівького районного суду міста Запоріжжя з позовом до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 15 червня 2018 року слідчим слідчого відділу Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області майором поліції Говтвян-Ситнік І.Г. у кримінальному провадженні № 12016080050004469 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2016 позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, тобто зловживання повноваженнями, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, якщо воно спричинило тяжкі наслідки громадським інтересам.

В ході проведення досудового розслідування, у кримінальному провадженні №12016080050004469 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2016, стороною обвинувачення, з метою вчинення психологічного тиску, ініційовано подання до Ленінського районного суду м. Запоріжжя клопотання слідчого Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області Говтвян-Ситнік І.Г., погоджене прокурором Запорізької місцевої прокуратури № 3 радником юстиції Копєйкіним Д.С., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно позивача.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2018 року у справі № 334/4325/18 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Крім того, стороною обвинувачення до Ленінського районного суду м. Запоріжжя було подано декілька клопотань слідчого Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області Говтвян-Ситнік І.Г., погоджених прокурором Запорізької місцевої прокуратури №3 радником юстиції Копєйкіним Д.С., про накладення арешту на майно позивача, а саме на: земельну ділянку за кадастровим номером 2322188800:10:001:0412 площею 0,15 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб автомобіль Geely GC6 2014 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; 47/200 частки житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалами слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2018 року у справі № 334/4352/18, у справі № 334/4351/18, у справі № 334/4349/18 у задоволенні клопотань про арешт майна, у кримінальному провадженні № 12016080050004469, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, відмовлено.

В рамках вказаного кримінального провадження прокурором Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області радником юстиції Копєйкіним Д.С. затверджений обвинувальний акт стосовно позивача, обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України. Обвинувальний акт було скеровано на розгляд до Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

Зокрема, згідно обвинувального акту ОСОБА_1 висунуто обвинувачення наступного змісту: « ОСОБА_1 в період часу з 08 червня по 30 листопада 2016 року будучи службовою особою, яка постійно обіймала в юридичній особі приватного права, посаду пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарчих обов`язків, знаходячись на робочому місці, за місцем розташування ТОВ «Запорізького асфальтобетонного заводу» - Запорізька область, Запорізький район, селище Високогірне, вул. Мічуріна, 1-А, зловживаючи повноваженнями, діючи умисно, всупереч інтересам служби, з метою отримання неправомірної вигоди, особисто для себе, як керівника та засновника ТОВ «Запорізького асфальтобетонного заводу», достовірно знаючи та розуміючи, що ТОВ «Запорізького асфальтобетонного заводу» не має атестованої лабораторії з перевірки якості асфальтобетонної суміші, яку виготовляє, а також не проводить дослідів вказаної суміші в іншій лабораторії, на підставі чого не має права видавати паспорти якості щодо відповідності виготовленої суміші вимогам діючого ОСОБА_2 2.7.-119-2011, надавав розпорядження підлеглим співробітникам вказаного підприємства виготовляти та відпускати за договором поставки № 82 з ПП «Свет строй», асфальтобетонну суміш типу Б марки 2 для ТОВ «Строй Лідер», яке надавало послуги з поточного ремонту вулично-дорожньої мережі та внутрішньо квартальних доріг м. Запоріжжя за договором субпідряду, укладеним з КП «ЕЛУАШ» в рамках виконання Програми розвитку інфраструктури та комплексного благоустрою міста Запоріжжя на 2016-2018 роки, затвердженої рішенням ЗМР № 37 від 25.05.2016. Вказане підприємство неправомірно отримало грошові кошти за поставки асфальтобетонної суміші типу Б марки 2 власного виробництва, яка не відповідає вимогам діючого ОСОБА_2 2.7.-119-2011 для дрібнозернистої щільної асфальтобетонної суміші типу Б марки 2 (АСГ.Др.Щ.Б.НП.11. БНД 60/90), та яку було використано при проведенні поточного ремонту вулично-дорожньої мережі та внутрішньо квартальних доріг м. Запоріжжя, а саме при влаштуванні верхнього шару асфальтобетонного покриття на вулицях міста Запоріжжя: вул. Айвазовського (2498,6 м2), вул.Бородинська (4050 м2), вул. Гребельна (4658,2 м2), вул. Академіка Весніна (2553,6 м2), вул.Тюленіна (від Прибережної магістралі до вул. Перемоги 5634,7 м2), вул. Прибережна магістраль (від нового мосту до вул. Тюленіна 2533 м2), вул. Доватора (4479 м2), вул.Новгородська (4319,32 м2), вул.Новобудов (3694,8 м2) чим було спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 7 203 406 грн., що є тяжкими наслідками, які було завдано інтересам громади м. Запоріжжя в особі структурного підрозділу Запорізької міської ради - департаменту інфраструктури та благоустрою.

Своїми умисними діями ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364-1 КК України зловживання повноваженнями, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для себе використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми, службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, якщо воно спричинило тяжкі наслідки громадським інтересам.».

Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2023 року у справі №334/4789/18 позивача визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні щодо вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у справі №334/4789/18 вищезазначений вирок суду першої інстанції було залишено без змін.

В касаційній інстанції вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2023 року у справі № 334/4789/18 та ухвала Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 334/4789/18 не переглядалися.

Позивач зазначає, що безпідставно перебував під слідством та судом з 15 червня 2018 року (день повідомлення про підозру) до 04 грудня 2024 року (день набрання вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2023 року у справі № 334/4789/18 законної сили) 77 місяців 20 днів.

Позивач вважає, що з набранням законної сили виправдувального вироку відповідно до ст. 56 Конституції України, ст. ст. 1167, 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди, яка завдана незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування та прокуратури внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

Вказує, що в ході досудового розслідування були обмежені його права та свободи, більш ніж 6 років його викликали до органів досудового слідства, прокуратури, суду з метою проведення за його участі різноманітних процесуальних (слідчих та судових) дій. За час досудового слідства та судового розгляду справи позивач вимушений був захищатися від незаконних дій органів досудового слідства та прокуратури у зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності, доказувати свою невинуватість, в тому числі шляхом звернення до послуг адвокатів, подання різноманітних клопотань, заяв, звернень. Внаслідок незаконних дій працівників поліції та прокуратури, зокрема пред`явлення необґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, впродовж тривалого часу позивач знаходився під емоційним тиском, відчував пригнічення, зазнав моральних страждань, був позбавлений можливості вести звичайний спосіб життя, переносив дискомфортні умови існування, був вимушений пристосовуватись до несприятливих обставин. Позивача постійно гнітило відчуття сорому перед працівниками підприємства ТОВ «Запорізький асфальтобетонний завод», керівником якого він є, перед родиною та батьками, перед побратимами (позивач є учасником бойових дій) через те, що він мав виправдовуватися, що він не злочинець.

Позивач з посиланням на норми чинного законодавства, наводить наступне обґрунтування позовних вимог.

Так, статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8000 (вісім тисяч) гривень.

Таким чином, мінімальний розрахунок розміру відшкодування за завдану позивачу моральну шкоду, за час перебування під слідством та судом: 77 місяців 20 днів х 8000 грн. = 621 333 (шістсот двадцять одна тисяча триста тридцять три) гривні 00 коп.

Разом з тим позивач вважає, що він, як особа, яку безпідставно 77 місяців 20 днів обвинувачували у спричинені матеріальної шкоди на загальну суму 7 203 406 грн. інтересам громади м. Запоріжжя, 621 333,00 грн. не є достатнім рівнем сатисфакції.

На підтвердження розміру позовних вимог позивачем надано висновок експерта від 11.08.2025 року № 82/07/25 за результатами проведення експертного психологічного дослідження позивача у якому визначено, що орієнтовний розмір відшкодування завданих позивачу моральних страждань може становити: 216 мінімальних заробітних плат (у грошовому еквіваленті, на момент складання висновку 1 728 000,00 грн. (один мільйон сімсот двадцять вісім тисяч гривень 00 копійок).

З посиланням на вказане позивач просив, стягнути з держави Україна за рахунок Державного бюджету України на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 1728000,00 грн. та 25000,00 грн. витрат на проведення експертизи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2025, дану справу визначено за суддею Новасардовою І.В.

Ухвалою суду від 15.09.2025 року, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 14.10.2025, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.

19.09.2025 року від представника відповідача ГУНП в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого, представник просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Представник відповідача вказує на те, що стороною позивача не доведено, що протиправними діями ГУНП України в Запорізькій області позивачу заподіяно будь-яку шкоду. Жодних незаконних дій у відношенні позивача ГУНП не було вчинено. Дії ГУНП України в Запорізькій області в установленому законом порядку незаконними не визнавалися. Представник відповідача вказує, що позивач не навів беззаперечних обставин та належних та допустимих доказів порушення його права, а відповідно, як наслідок, і завдання йому моральної шкоди. Зі змісту позовної заяви не вбачається, в чому саме полягає виникнення моральної шкоди. Позовна заява містить стандартні фрази, котрі жодним чином не відтворюють змін у індивідуальних психологічних особливостях позивача та не доводить виникнення у нього моральної шкоди та в чому саме вона полягає (при умові наявності такої). Підсумовуючи вищевикладене, відповідач вважає, що обставини, на які посилається представник позивача, є загальними абстрактними твердженнями, а не конкретними фактами, що мають відношення до справи. Представник відповідача також заперечує проти стягнення витрат на проведення експертизи з посиланням на те, що експертом не було надано обґрунтування витрати 62,5 експертогодин для виконання психологічної експертизи як це зазначено в Акті та рахунку №82/07/25 від 15 липня 2025. З посиланням на зазначене представник відповідача просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

25.09.2025 року від представника відповідача Запорізької обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник не погоджується із заявленими позовними вимогами. Представник відповідача посилається на те, що Свисенком А.В. невірно визначено період перебування під кримінальним переслідуванням. За розрахунками позивача період з 15.06.2018 по 04.12.2024 становить 77 місяців та 20 днів. З обставин справи вбачається наступний період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням та судом: з 15.06.2018 (дата повідомлення про підозру) по 04.12.2024 (набрання законної сили реабілітуючим рішенням), що становить 77 місяців та 19 днів (з 15.06.2018 по 15.11.2024 - 77 місяців, з 16.11.2024 по 04.12.2024 - 19 днів). Так, з 01.01.2025, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», розмір мінімальної заробітної плати становить 8 000,00 грн. Таким чином, виходячи з положень статті 13 Закону, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою, становить 621 066,6 грн (77 місяців х 8000 грн + 8 000 грн : 30 днів х 19 днів). Отже, позивач неправильно розрахував період, коли він перебував під слідством та судом та за який він має право на відшкодування моральної шкоди, і незаконно збільшив суму, що підлягає відшкодуванню. Крім того, позивач у позові просить суд стягнути за рахунок держави відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 728 000 грн, що майже в три рази перевищує мінімальний розмір відшкодування, обрахований відповідно до вимог чинного законодавства. До позовної заяви не додано доказів, що могли б слугувати підставою для стягнення з Держави на користь позивача більшого розміру відшкодування, аніж визначено Законом - мінімального. Доводи позивача про те, що стан його здоров`я, починаючи з 2021 року, погіршився не можна вважати обґрунтованими, оскільки позивачем не надано медичних документів на підтвердження того, що зазначені захворювання мають причинно-наслідковий зв`язок з діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, що проводились в межах кримінального провадження №12016080050004469. Щодо наданого позивачем висновку експерта на підтвердження розміру шкоди, то представник відповідача вказує на те, що висновок експерта від 11.08.2025 №82/07/25 про визначення моральної шкоди позивачу є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру та ступеня моральних страждань з урахуванням індивідуально-особистих властивостей позивача і суб`єктивних наслідків його кримінального переслідування. Окрім того, кримінальне переслідування позивача припинилось 04.12.2024, у висновку від 11.08.2025 зазначено, що дослідження розпочато у липні 2025 року. Вказане також свідчить про необґрунтованість висновку, оскільки з моменту закінчення кримінального переслідування позивача пройшло більше 7 місяців. За вказаний період невідомо, які ще чинники могли вплинути на моральний стан ОСОБА_1 , та як експерт їх виокремив від моральних страждань, завданих кримінальним переслідуванням. Таким чином, висновок носить рекомендаційний характер, тому при вирішенні питання про визначення розміру компенсації моральної шкоди з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, суд має досліджувати його в сукупності з іншими доказами у справі. З посиланням на вказане представник відповідача висновок експерта, вважає таким, що не може бути об`єктивним, належним і допустимим доказом, який міг би бути підставою для збільшення судом мінімально гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди на користь позивача. Щодо вимоги про стягнення на користь позивача витрат на проведення експертизи у розмірі 25000,00 грн. представник відповідача заперечує та вказує на те, що експертом не було надано обґрунтування витрати 62,5 експертогодин для виконання психологічної експертизи як це зазначено в акті та рахунку від 15.07.2025 № 82/07, відсутні будь-які плани проведення експертизи (відомості, календарні графіки), на підставі яких експертом було розраховано та заплановано зазначену кількість годин необхідного часу для проведення експертизи. Так, якщо суд не врахує відповідний висновок експерта як доказ під час розгляду справи та ухвалення судового рішення, вимога про стягнення судових витрат за проведення експертизи з відповідачів не підлягає задоволенню. Представник відповідача вказує, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди та судових витрат у заявленому розмірі не підлягають задоволенню.

06.10.2025 року від представника відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого, представник просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У відзиві вказує на те, що позивачем не обґрунтовано необхідності стягнення відшкодування у збільшеному розмірі, а отже позивачем не вказано у позові і, відповідно, не доведено, що визначена до стягнення сума моральної шкоди у розмірі 1 728 000,00 грн не приведе до його безпідставного збагачення. З наданих позивачем медичних документів вбачається, що позивач страждає артеріальною гіпертензією з 2015 року, що свідчить лише про те, що позивач ще задовго до дати повідомлення йому про підозру та притягнення його до кримінальної відповідальності страждав на певні захворювання, у зв`язку з чим надані документи не є належним доказом в обґрунтування збільшення розміру моральної шкоди і не можуть братись до уваги. З посиланням на те, що позивачем не доведено, що заявлений до стягнення розмір моральної шкоди, який вирахувано не у відповідності до положень Закону України № 266/94-ВР, не приведе до його безпідставного збагачення, висновок експерта носить рекомендаційний характер, позивачем не доведено, що запобіжний захід мав негативні наслідки для нього, то, враховуючи висновки Верховного Суду, які наведені у відзиві, позовна вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 1728 000,00 грн не може підлягати задоволенню. Щодо стягнення витрат на проведення експертизи представник відповідача вказує, що лише за умови врахування судом наданого ОСОБА_1 висновку експерта як доказ, витрати щодо проведення такої експертизи мають розподілятися відповідно до статті 141 ЦПК України. Також представник відповідача зауважує у відзиві, що Казначейство не порушувало прав позивача по цій справі і виконання повноважень щодо обслуговування державного бюджету не можуть бути підставою для покладання судових витрат на Казначейство за дії або бездіяльність інших державних органів, а повинні бути покладені на відповідачів по справі, якими завдано шкоду. З огляду на вказані обставини представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив у задоволенні позову відмовити.

30.10.2025 року від представника позивача надійшли відповіді на кожен поданий представниками відповідачів відзиви, за змістом яких, представник наполягає на задоволенні позовних вимог.

Згідно відповіді на відзив Державної казначейської служби України представник позивача заперечує щодо статусу Державної казначейської служби України як належного відповідача та вказує на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що в справах про відшкодування шкоди, завданої державними органами, держава бере участь через орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема для представлення інтересів держави в суді та забезпечення виконання рішень за рахунок державного бюджету. Зазвичай таким органом є Державна казначейська служба України, оскільки вона реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (п.1 п.4 «Про затвердження Положення про Державну казначейську службу України», затвердженого постановою КМУ від 15.04.2015 № 215). Аналогічна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року по справі №5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року по справі №761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року по справі №688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28), зазвичай, це орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року по справі №641/8857/17 (провадження № 14-514цс19). З приводу необґрунтованого збільшеного розміру шкоди позивач спростовує твердження відповідача з вказівкою на те, що законодавець встановив гарантований мінімум, який не може бути зменшений. Однак це не є граничною межею. Судова практика, зокрема Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року по справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), підтверджує, що суд, враховуючи обставини справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Також у відповіді на відзив позивач вказує на те, що проведення експертизи мало необхідний характер з метою доведення обставин, на які посилається у позові, сам факт застосування такого заходу до особи, вину якої не було доведено, є підставою для відшкодування шкоди, а незаконні дії державних органів спричинили не виникнення хвороби, а її критичне прогресування та появу нових важких діагнозів, що підтверджується доданими медичними документами.

Відповідь на відзив Запорізької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Запорізькій області містить аналогічні твердження, які зазначені на обґрунтування позовних вимог.

Ухвалою суду від 05.11.2025 продовжено строк підготовчого провадження та закрито підготовче провадження у справі, справа призначена до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник у судове засідання 15.04.2026 не з`явилися, суду від представника позивача надана заява про розгляд справи за його відсутності, просить вимоги задовольнити з підстав викладених у заявах по суті.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, просили в задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 15.04.2026 судом завершено розгляд справи по суті, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення, в судовому засіданні оголошено перерву до 27.04.2026.

У судове засідання 27.04.2026 сторони не з`явилися.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, заслухавши думку учасників судового засідання, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, (провадження № 61-1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, (провадження № 14-24цс21)).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі №757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

Положеннями статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

У пунктах 1.1., 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

У постанові 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», № 12868/05, рішення від 10.12.2009р.; «Войтенко проти України», №18966/02, рішення від 29.06.2004р.)

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Надмірна тривалість кримінального провадження сама по собі здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22 (провадження № 61-14820св23).

Судом встановлено, що 15 червня 2018 року слідчим слідчого відділу Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області майором поліції Говтвян-Ситнік І.Г. у кримінальному провадженні №12016080050004469 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2016 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, тобто зловживання повноваженнями, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, якщо воно спричинило тяжкі наслідки громадським інтересам.

В ході проведення досудового розслідування, у кримінальному провадженні №12016080050004469 до Ленінського районного суду м. Запоріжжя подане клопотання слідчого Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області Говтвян-Ситнік І.Г., погоджене прокурором Запорізької місцевої прокуратури № 3 радником юстиції Копєйкіним Д.С., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 .

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2018 року у справі № 334/4325/18 у задоволенні клопотання слідчого у кримінальному провадженні №12016080050004469 від 19.01.2016 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364-1 КК України відмовлено. Застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з покладенням на підозрюваного обов`язків: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду; не відлучатися з населеного пункту, де він зареєстрований і проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та місця роботи. Роз`яснено підозрюваному, що в разі невиконання обов`язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід. Строк дії ухвали визначено до 19.08.2018 року.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22.06.2018 по справі №334/4351/18 у задоволенні клопотання слідчого Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області у кримінальному провадженні №12016080050004469 від 19.01.2016 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, про арешт майна відмовлено.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22.06.2018 по справі №334/4352/18 у задоволенні клопотання слідчого Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області у кримінальному провадженні №12016080050004469 від 19.01.2016 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, про арешт майна відмовлено.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22.06.2018 по справі №334/4349/18 у задоволенні клопотання слідчого Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області у кримінальному провадженні №12016080050004469 від 19.01.2016 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, про арешт майна відмовлено.

В рамках вказаного кримінального провадження прокурором Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області радником юстиції Копєйкіним Д.С. затверджений обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України. Обвинувальний акт було скеровано на розгляд до Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2023 року у справі №334/4789/18 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні щодо вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у справі №334/4789/18 вищезазначений вирок суду першої інстанції було залишено без змін.

В касаційній інстанції вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2023 року у справі № 334/4789/18 та ухвала Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 334/4789/18 не переглядалися.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки щодо нього постановлено виправдувальний вирок.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, факт завдання особі моральної шкоди через незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності презюмується законодавством. Сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).

У зв`язку з переслідуванням з боку правоохоронних органів відносно позивача, останній зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, зазнав впливу, що призвело до зміни його життєвого укладу та завдав йому моральних страждань, з огляду на вищенаведене є підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, позивач перебував під кримінальним переслідуванням з 15.06.2018 (дата повідомлення про підозру) по 04.12.2024 (день набрання законної сили вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя по справі 334/4789/18), що становить 77 місяців та 19 днів, усього 2365 днів.

Так, з 01.01.2025, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», розмір мінімальної заробітної плати становить 8000,00 грн.

Таким чином, виходячи з положень статті 13 Закону, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою, становить 621 066,67 грн (77 місяців х 8 000 грн + 8 000 грн : 30 днів х 19 днів).

Позивач просить суд стягнути за рахунок держави відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 728 000,00 грн, що перевищує мінімальний розмір відшкодування, обрахований відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі- Закон).

Суд виходить з того, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц). Розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.

В обґрунтування перевищення мінімального розміру відшкодування, обрахованого відповідно до ст. 13 Закону позивач зазначив, що в ході досудового розслідування були обмежені його права та свободи, більш ніж 6 років позивача викликали до органів досудового слідства, прокуратури, суду з метою проведення за його участі різноманітних процесуальних (слідчих та судових) дій. За час досудового слідства та судового розгляду справи позивач вимушений був захищатися від незаконних дій органів досудового слідства та прокуратури у зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності, доказувати свою невинуватість, в тому числі шляхом звернення до послуг адвокатів, подання різноманітних клопотань, заяв, звернень. Внаслідок незаконних дій працівників поліції та прокуратури, зокрема пред`явлення необґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, впродовж тривалого часу позивач знаходився під емоційним тиском, відчував пригнічення, зазнав моральних страждань, був позбавлений можливості вести звичайний спосіб життя, переносив дискомфортні умови існування, був вимушений пристосовуватись до несприятливих обставин. позивача постійно гнітило відчуття сорому перед працівниками підприємства ТОВ «Запорізький асфальтобетонний завод», керівником якого він є, перед родиною та батьками, перед побратимами (позивач є учасником бойових дій) через те, що він мав виправдовуватися, що він не злочинець. Дуже гостро переживав позивач через опублікований 10 липня 2018 року прес реліз Запорізької обласної прокуратури та численні публікації у засобах масової інформації про притягнення його до кримінальної відповідальності, які почали з`являтися після цього. Безпідставне перебування позивача в статусі підозрюваного та обвинуваченого в будь- якому випадку змінило звичайний уклад його життя, змушувало витрачати значну частину свого часу, зусиль та інших ресурсів на здійснення захисту та відновлення своєї репутації, підтвердження своєї невинуватості у вчиненні кримінального злочину, викликало такі негативні емоції як тривога, страх, занепокоєння.

Крім того, позивач вказує на те, що внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності стан його здоров`я погіршився. На підтвердження позивачем до позову долучено виписку із медичної карти стаціонарного хворого №651/143 кардіоневрологічного відділення КНП «Запорізька ЦРЛ» ЗРР від 26.04.2021; консультативний висновок спеціаліста (кардіолога) КНП «ОМЦССЗ» ЗОР від 14.05.2021; виписка із медичної карти стаціонарного хворого №1547 відділення «Стаціанар» кардіологічні ліжка КНП «Клініка Сімейний лікар» Широківської с/р від 01.11.2023; виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2867/1697 відділення загальної терапії, неврологічні ліжка КНП «Клініка Сімейний лікар» Широківської с/р від 13.12.2024; виписки із медичної карти стаціонарного хворого №396/229 відділення загальної терапії, неврологічні ліжка КНП «Клініка Сімейний лікар» Широківської с/р від 25.02.2025; виписки із медичної карти стаціонарного хворого №826 відділення загальної терапії, неврологічні ліжка КНП «Клініка Сімейний лікар» Широківської с/р від 21.04.2025.

З аналізу наданих медичних документів вбачається, що у зв`язку із захворюваннями ОСОБА_1 систематично звертався до закладів охорони здоров`я протягом 2021-2025 років та проходив стаціонарне лікування кардіологічних та неврологічних захворювань.

Суд зауважує, що не є фахівцем у галузі охорони здоров`я, поряд з цим з аналізу наданих медичних документів вбачається систематичність звернень ОСОБА_1 за медичною допомогою.

10.07.2025 ОСОБА_3 звернувся до судової експертки Воропаєвої Ніни Вадимівни, свідоцтво №5-24/П від 31.01.2024 року, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України щодо проведення судової психологічної експертизи у кримінальному провадженні № 12016080050004469 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2016.

15.07.2025 року між судовою експерткою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір на проведення психологічної експертизи.

На вирішення судової психологічної експертизи поставлені наступні питання:

Чи є у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок впливу певних обставин, а саме: незаконних дій працівників поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, прокурорів Запорізької місцевої прокуратури № 3 та Запорізької обласної прокуратури, зокрема незаконного повідомлення про підозру, безпідставного кримінального переслідування, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні №12016080050004469 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2016 та розповсюдження ЗМІ ганебних відомостей щодо особи ОСОБА_1 , а саме інтернет порталами (за переліком).

Чи є ситуації, що досліджуються, ОСОБА_5 , психотравмувальними для ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ? Якщо ОСОБА_1 завдані страждання (моральна, шкода), який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані страждання (моральну шкоду)?».

З результатами проведення психологічної експертизи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 складено висновок експерта № 82/07/25 від 11.08.2025.

Згідно висновку експерта: по першому питанню у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наявні негативні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок незаконних дій працівників поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області поліції, прокурорів Запорізької місцевої прокуратури № 3 та Запорізької обласної прокуратури. Зокрема незаконного повідомлення про підозру, безпідставного кримінального переслідування, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 12016080050004469 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2016 та розповсюдження ЗМІ ганебних відомостей щодо особи ОСОБА_1 , а саме інтернет порталами (згідно переліку). По другому питанню: Ситуації, що досліджуються, є психотравмувальними для особи ОСОБА_1 . Внаслідок незаконних дій працівників поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області поліції, прокурорів Запорізької місцевої прокуратури № 3 та Запорізької обласної прокуратури, зокрема незаконного повідомлення про підозру, безпідставного кримінального переслідування, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 12016080050004469 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2016 та розповсюдження ЗМІ ганебних відомостей щодо особи ОСОБА_1 , особі ОСОБА_1 , спричинені страждання (на моральному рівні).

Таким чином, відповідно до висновку експертки, орієнтовний розмір грошової компенсації може становити 216 МЗП (у грошовому еквіваленті, на момент складання висновку 1 728 000,00 грн., один мільйон сімсот двадцять вісім тисяч гривень 00 копійок).

Досліджуючи вказаний висновок суд встановив, що експертка у Висновку провела детальний аналіз та встановлена причинно наслідковий зв`язок з діями працівників поліції та прокуратури, що проводились у межах кримінального провадження відносно ОСОБА_1 та негативними змінами в його емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному функціонуванню його як особистості.

Дослідивши вказаний висновок, суд дійшов висновку, що вказаний висновок є належним доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України з огляду на таке.

Висновок судової експертизи містить докладний опис проведеного дослідження та обґрунтовані, чіткі висновки. Сумнівів у його достовірності у суду не має.

Разом із тим, не погоджуючись із розміром визначеної позивачем моральної шкоди, жоден із відповідачів не заявив клопотання про призначення судової експертизи з цього питання, як і не надав суду альтернативних висновків експертів щодо іншого розміру збитку, належними і допустимими доказами надані позивачем висновки експертного дослідження не спростовував, а тому суд вважає, що позивачем наданий належний письмовий доказ в підтвердження спричинення значної моральної шкоди.

Вбачається, що позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження тих обставин, що він, перебуваючи під кримінальним переслідуванням протягом тривалого періоду часу, дійсно зазнав значної моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, в зв`язку із чим у позивача виникло право вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а надані позивачем письмові докази є належними, допустимими та у своїй сукупності підтверджують значний обсяг завданої шкоди, яка виходить за межі мінімальних гарантій.

Суд вважає, що позивач обґрунтував наявність значної моральної шкоди, яка завдана кримінальним провадженням щодо нього.

Так, у даній справі строк перебування під незаконним кримінальним переслідуванням ОСОБА_1 становить 77 місяців та 19 днів тобто 6 років 5 місяців 19 днів. Факт заподіяння позивачу моральної шкоди у цьому випадку презюмується, а незаконне перебування під кримінальним переслідуванням протягом більш ніж 6 років років безумовно призвели до значних моральних страждань та вимагали від позивача значущих зусиль на здійснення кроків, спрямованих на своє виправдання і реабілітацію.

Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що тривала невизначеність є окремим фактором, що завдає страждань. У справах «Свередюк проти України» та «Іванов проти України» Суд вказав, що сума компенсації повинна бути розумною та співмірною, а надмірна тривалість провадження сама по собі є джерелом серйозних моральних страждань.

Суттєве обмеження прав та свобод позивача, більш ніж 6 років, під час яких він зазнав значних моральних втрат, які виразилися у тому числі, у порушені його нормальних життєвих (соціальних) зв`язків, нормального ритму життя, постраждалої репутації позивача як добропорядного громадянина, на думку суду, є порушенням ст. 8 Конституції України (принцип верховенства права) та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому відповідно до положень ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Вищевказаний висновок психологічного дослідження має рекомендаційний характер, оскільки оцінюється разом з іншими наявними у справі доказами, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2022 року у справі №372/1652/18 (провадження № 14-115цс21) дійшла висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку; такий висновок може лише слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань; проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду, однак розмір грошового відшкодування визначається судом не лише від обсягу страждань, а й залежить від характеру порушення, глибини страждань, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.

Таким чином, враховуючи глибину душевних страждань, характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, пов`язаних із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, істотність вимушених змін у його житті та пов`язані з цим його моральні переживання, суд вважає, що позивачу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності дійсно була завдана значна моральна шкода, тому заявлені позовні вимоги про стягнення моральної шкоди необхідно задовольнити частково та стягнути на користь позивача завдану моральну шкоду в розмірі 1 248 000 грн. 00 коп., виходячи із розрахунку 156 мінімальних заробітних плат по 8 000 грн., що вдвічі перевищує мінімальний гарантований розмір відшкодування.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди та оцінюючи його достатність в розмірі 1 248 000,00 грн., суд враховує, що під час досудового розслідуванням та судового розгляду щодо позивача застосовувався запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою.

За встановлених обставин сума грошового відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі, що перевищує встановлений законодавцем мінімальний розмір на думку суду не може вважатися завищеною у контексті обставин цієї конкретної справи.

На переконання суду, саме такий розмір відшкодування моральної шкоди буде достатнім для відшкодування понесених позивачем моральних страждань та буде відповідати засадам розумності і справедливості з врахуванням характеру правопорушення та не призведе до його безпідставного збагачення.

Крім того, суд зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантностіі необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

На підставі вищевикладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

При вирішенні питання щодо витрат, понесених у зв`язку з проведенням експертизи у розмірі 25000,00 грн.

Відповідно до ч. 6. ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

15.07.2025 року між судовою експерткою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір на проведення психологічної експертизи ОСОБА_1 ..

Послуги судового експерта були оплачені Позивачем у сумі 25000,00 грн.., а саме 12500,00 грн. згідно платіжної інструкції від 18.07.2025 №1.222605825.1 та 12500,00 грн. згідно платіжної інструкції 1.259401517.1 від 13.08.2025

На підтвердження надання послуг за договором від 15.07.2025 року між судовим експертом Воропаєвою Н.В. та Позивачем було підписано акт виконаних робіт №82/07/25.

Суд відхиляє твердження відповідачів щодо того, щодо неналежності, як доказу вказаного акту і рахунку через те, що експертом не було надано обґрунтування витрати 62,5 експертогодин для виконання психологічної експертизи як це зазначено в акті та рахунку від 15.07.2025 № 82/07, оскільки відповідачами не вказані чинні нормативно-правові акти, які передбачають необхідність розшифровки (опису) витрат експертом годин. За відсутності обов`язкової вимоги щодо цього, акт є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 76 ЦПК України. Протилежного відповідачами не доведено та під час розгляду справи не встановлено.

Таким чином, витрати на проведення експертизи підтверджуються: договором від 15.07.2025, платіжними інструкціями від 18.07.2025 та 13.08.2025, актом виконаних робіт №82/07/25. Позивачем надано достатньо доказів на підтвердження понесення витрат на проведення експертизи.

Отже, витрати на проведення експертизи є повністю обґрунтованими та пропорційними до предмета спору та значення справи для позивача.

Тлумачення правових норм ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).

Аналогічний висновок неодноразово був викладений Великою Палатою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28), від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17.

Зазначене також узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.07.2023 у справі № 373/1293/20.

Враховуючи вказані норми права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь через відповідні органи державної влади (Запорізька обласна прокуратура, Держана казначейська служба України), а тому понесені витрати на проведення експертизи, з урахуванням п. 3 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача держави Україна (з Державного бюджету України).

Зазначений підхід до стягнення витрат за рахунок коштів Державного бюджету України відповідає усталеній практиці Верховного Суду, сформованій у аналогічних правовідносинах, зокрема, у постановах від 29.05.2023 у справі № 336/5109/19, від 31.10.2018 у справі №383/596/15, від 07.07.2021 у справі № 335/10173/19, від 11.05.2022 у справі № 201/4534/20, від 11.08.2022 у справі № 703/468/21.

З огляду на вищевикладене, факт зазначення інших відповідачів у цій справі, не свідчить про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності є не держава, а зазначені органи.

За вищевикладених обставин, витрати на проведення експертизи належить стягнути з держави Україна.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 248 000 (один мільйон двісті сорок вісім тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертизи у розмірі 25 000,00 грн. (двадцять п`ять тисяч гривень 00 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, адреса: 01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, буд. 6.

Відповідач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, адреса: 69005, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Дмитра Апухтіна, буд. 29-А.

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, ЄДРПОУ 40108688, адреса: 69005, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Дмитра Апухтіна, буд. 29.

Повний текст судового рішення складено 27.04.2026 року.

Суддя І.В. Новасардова