YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди Дніпропетровська область

/

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Рішення № 136040079, 22.04.2026, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Дата ухвалення

22.04.2026

Номер справи

209/7792/25

Номер документу

136040079

Форма судочинства

Цивільне

Компанії, зазначені в тексті судового документа

1) ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОШЕЛЬОК"

Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 209/7792/25

Провадження № 2/209/321/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського

у складі: головуючої судді - Корнєєвої І.В.,

за участі секретаря - Пиндик Т.С.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» Гурський Г.Ю. звернувся до суду із цим позовом та просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» ЄДРПОУ: 40842831, заборгованість за кредитним договором № 3049501343-613742 від 12.02.2022 в розмірі 22788,00 грн.,суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 12.02.2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «КОШЕЛЬОК» було укладено договір № 3049501343-613742 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі Договір), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким Відповідач зобов`язавсь повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Зазначений договір укладено згідно статей 207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про споживче кредитування», Правил надання позики на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК».

Однак Відповідач не виконав свої зобов`язання за укладеним договором - не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв`язку з чим, станом на момент звернення до суду у Відповідача, за Договором № 3049501343-613742 від 12.02.2022 р., утворилась заборгованість.

Правила надання позики на умовах фінансового кредиту ТОВ«КОШЕЛЬОК» (далі - Правила) визначають порядок і умови надання товариством грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Так, на офіційному веб-сайті ТОВ «КОШЕЛЬОК» (https://koshelok.ua/ru/yuridicheskayainformacziya/) у вільному доступі для всіх клієнтів ТОВ «КОШЕЛЬОК», розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення, а саме, документи:

- Договір кредиту (примирний договір на момент укладення);

- Правила надання грошових коштів (діючи на момент укладення договору);

- Згода на обробку персональних даних;

- Публічна інформація;

- Положення про конфіденційність;

Крім того на веб-сайті ТОВ «КОШЕЛЬОК» розміщена довідкова інформація з наданням розгорнутої інформації щодо порядку та умов надання послуг.

- клієнт створює заявку на отримання кредиту;

- отримує дзвінок від співробітника ТОВ «КОШЕЛЬОК», проходить перевірку та надає скан копії документів (паспорту та ідентифікаційного коду) або верифікується за допомогою технології BankID;

- отримує рішення Кредитора щодо можливості надання кредиту;

- при позитивному рішенні щодо надання кредиту, Клієнт отримує доступ до «особистого кабінету»

- «в особистому кабінеті» Клієнт отримує гіперпосилання для ознайомлення з офертою щодо укладання договору. Оферта, що міститься за гіперпосиланням є пропозицією у розумінні ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», та відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», включає умови, викладені у правилах надання споживчих кредитів, що є невід`ємною частиною договору, що пропонуються до укладання клієнту;

- клієнт самостійно вносить до інформаційно телекомунікаційної системи Кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит (відповідно до правил надання кредитів, клієнт повинен володіти відкритим на своє ім`я банківським рахунком в українському банку, грошовими коштами на якому має змогу розпоряджатися; діяти від власного імені за власним інтересом, не отримувати кредит в якості представника, агента третьої особи і не діяти на користь третьої особи);

- після прийняття клієнтом оферти, йому на телефонний номер (зазначений клієнтом при реєстрації) надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору (ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єктом електронної комерції що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації його в системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір);

- Клієнт, в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитора, підписує Кредитний договір шляхом введення одноразового ідентифікатора;

- після підписання кредитного договору в інформаційно-телекомунікаційні системі кредитора, в автоматичному режимі направляє примірник кредитного договору, правил та інші супутні документи на електронну пошту вказану клієнтом ( також вони доступні в особистому кабінеті клієнта 24/7);

- інформаційно-телекомунікаційна система Кредитора, в автоматичному режимі перераховує кредитні кошти за реквізитами вказаними клієнтом;

Відповідно до правил надання кредитів, Клієнт заповнює заявку на отримання кредиту на сайті, обов`язково вказуючи всі дані, відмічені в заявці в якості обов`язкових для заповнення. У заявці клієнт зобов`язаний вказати повні, точні та достовірні дані про себе, які необхідні для прийняття кредитодавцем рішення про подальше надання кредиту клієнту. Клієнт несе особисту відповідальність за правильність та достовірність даних зазначені під час укладання договору.

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Частиною 3 статті 11 Закону визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до умов розділу 3 Правил Відповідач акцептувала оферту, здійснивши дії спрямовані на укладання договору про надання кредиту і настання юридичних прав та обов`язків, заповнивши заявку на сайті позивача добровільно та з розумінням настання юридичних прав та обов`язків, зазначила інформацію щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої бажав отримати кредит.

Так відповідно до вищенаведеної інформації, при укладанні договору, Відповідач здійснив дії, які чітко свідчить про його свідомий вибір щодо укладання договору. Таким чином без відповідних дій з боку Відповідача укладання договору було б не можливе.

12.02.2022 року, між ОСОБА_1 було укладено договір № 3049501343-613742 за допомогою веб-сайту (https://koshelok.ua/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «КОШЕЛЬОК», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено , що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Зазначений кредитний договір, як вбачається з його змісту, разом із правилами надання кредитів (надалі Правила) складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та за якими позичальник був попередньо ознайомлений.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створено згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей,

передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».

Електронний правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторін та його змістом. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волі сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину, воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

На виконання зазначених вимог, позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор - 3517 -, для підписання кредитного договору № 3049501343-613742 від 12.02.2022 року, шляхом направлення Позичальнику на номер телефону НОМЕР_1 (вказаного Позичальником під час реєстрації в особистому кабінеті) електронного повідомлення СМС-повідомлення, що підтверджується візуальною формою послідовності дій Клієнта, щодо укладення електронного Договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3049501343-613742 від 12.02.2022 р. в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті кредитодавця, яка знаходиться в додатках до даного позову.

Відповідно до вище наведено, обґрунтованим є висновок, що без отримання SMS повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт кредитора до особистого кабінету, без отримання SMS повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, кредитний договір між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_2 не був би укладений, а кредитні кошти не були би перераховані Відповідачеві. (аналогічний правовий висновок викладено в Постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року по справі 127/33824/19)

Відповідно до умов Кредитного Договору, ТОВ «КОШЕЛЬОК» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах:

- сума кредиту, становить 6 750,00 грн. ( п. 1.1. договору, р. 3., паспорту кредиту);

- початковий строк кредитування, становить 18 днів, ( п. 2.1. договору, р. 3., р. 4 паспорту кредиту, п. 1. графіку розрахунків);

- Дисконтна відсоткова ставка, становить 2,20% на добу за початковий строк кредитування (Лояльний період) визначений п. 3.6. п. 3.7. п. 3.7. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 1. п. 2. графіку розрахунків);

- Базова процентна ставка, становить 2.2% на добу за продовжений строк користування кредитом визначений п. 3.5., п. 3.6., п. 3.7., п. 3.8. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 4. графіку розрахунків);

Кредитодавець, виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на

банківську картку № НОМЕР_2 , яку ОСОБА_1 вказала в особистому кабінеті як банківська картка на яку Кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно договору № 3049501343-613742 від 12.02.2022 року.

На підтвердження факту видачі кредиту, Кредитодавець додає до Позовної заяви документи що підтверджують перерахування кредитних коштів. (копія платіжного доручення, та копія довідки-повідомлення про перерахування коштів від фінансоворозрахункової установи).

ОСОБА_1 підтвердив виникнення своїх зобов`язань,відповідно до умов укладеного Кредитного договору шляхом прийняття виконання зобов`язання Кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладання кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі у разі

отримання ним грошових коштів (розділ 7 Паспорту кредиту).

Пунктом 3.6. кредитного договору, за якими позичальник був попередньо ознайомлений та погодився, встановлено, що Сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення початкового Періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на умовах визначених п. 3.7. та п. 3.8.

Звертають окрему увагу суду на ту обставину, що правомірність застосування відкладальної обставини унормовано частиною 1 статті 212 Цивільного кодексу України, а саме: особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо

якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 02.03.2022 року до 30.05.2022 року, за ставкою 2,2% на добу.

На момент подання даної позовної заяви у позичальника виникла заборгованість по сплаті кредиту та відсотків за користування позикою у розмірі 22 788,00 грн.

Враховуючи вище викладене загальна сума боргу, що підлягає стягненню за договором № 3049501343-613742 від 12.02.2022 року станом на дату подання позову до суду становить 22788,00 грн., яка складається з: - Заборгованість за сумою кредиту: 6 750,00 грн.; - Заборгованість за відсотками за користування позикою: 16 038,00 грн.;

З боку Відповідача по відношенню до ТОВ «КОШЕЛЬОК» має місце свідомо порушення зобов`язання визначеного в кредитному договорі, що відповідно до ст. 611 ЦК України тягне за собою правові наслідки, встановленні Кредитним договором та законом.

Враховуючи вищенаведене, ТОВ «КОШЕЛЬОК» вважає, що його позовні вимоги, викладені в цій позовної заяви, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Оскільки ця Позовна заява подається Позивачем до суду в електронному вигляді використанням підсистеми ЄСІТС "Електронний суд", то за подання цієї Позовної заяви Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 422,40 гривень: ставка судового збору, визначена в підпункті 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» Х 0,8 (понижуючий коефіцієнт, встановлений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір»), що узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом в Ухвалі від 20.10.2021р. у справі № 914/2410/21, а також в Постанові Великої Палати від 16.11.2022р. по справі № 916/228/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108086905).

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору, кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи.

Станом на дату подання цієї позовної заяви попередній (орієнтований) розмір судових витрат на проведення розгляду справи, які Позивач поніс та очікує понести у зв`язку розглядом даної справи становить 12 422,40 грн. що складається з:

- витрати на оплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн.;

- 10 000,00 грн. сума витрат на професійну правничу допомогу (5 годин по 2 000,00

гривень за годину)

Даний позов подається до суду в інтересах ТОВ «КОШЕЛЬОК» адвокатом Гурським Г.Ю. що діє на підставі:

- договору про надання правової допомоги від 12.02.2025 р.;

- додатку до договору про надання правової допомоги від 12.02.2025 р.;

- копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5506 від 29.05.2019 р.;

Деталізований розмір понесених витрат на правову допомогу міститься в додатку до договору про надання правової допомоги від 12.02.2025 р.;

Одночасно повідомляємо, що в межах заявлених витрат на правову допомогу Позивачем не заявлено витрат на правову допомогу за подання додаткових процесуальних документів, а саме: Відповідь на відзив, Письмові пояснення, Додаткові письмові пояснення.

За угодою сторін Договору про надання правової(правничої) допомоги- зазначені документи є можливими та не авансуються Замовником (ТОВ «КОШЕЛЬОК») та виконуються Виконавцем лише за умови необхідності їх подання. Сторонами погоджено, що за кожен такий документ Замовник сплачує Виконавцю гонорар за правову допомогу в сумі 2 000,00 грн. за годину в залежності від часу витраченого на його підготовку.

На підставі вищевикладеного, позивач просить позовні вимоги Позивача задовольнити повністю та стягнути з Півторипавло Ю.С. на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» ЄДРПОУ: 40842831, заборгованість за кредитним договором № 3049501343-613742 від 12.02.2022 в розмірі 22788,00 грн., що складається

з:- Заборгованість за сумою кредиту: 6 750,00 грн.; - Заборгованість за відсотками за користування позикою: 16 038,00 грн.; суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн. ,витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Розгляд справи здійснювати без участі Позивача та його Представника

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Дубова О.А. з позовом не погодився, подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кошельок».

Позиція представника відповідача мотивована тим, що як зазначено у позовній заяві, позивач ТОВ «Кошельок» просить стягнути з відповідачки:

- заборгованість за кредитним договором № 3049501343-613742 від 12.02.2022 в розмірі 22788,00 грн., яка складається із заборгованості за сумою кредиту в сумі 6750,00 грн. та заборгованості за відсотками за користування позикою в сумі 16038,00 грн.;

- суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.;

- витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Відповідачка ОСОБА_1 заперечує проти позову і вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

12 лютого 2022 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Кошельок» кредитний договір №3049501343-613742 про надання споживчого кредиту, згідно якого отримала у позику грошові кошти в сумі 6750,00 грн. строком на 18 днів зі сплатою процентів на користування кредитними коштами в сумі 2673,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування, (пункти 1.1., 1.3., 1.4.2., 2.1. кредитного договору).

Згідно пункту 3.4. кредитного договору сукупна вартість кредиту для Позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього Договору за умови дотримання позичальником Графіку розрахунків, що є Додатком цього Договору, становить 9423,00 грн., або 139.60% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 2673,00 грн., або 39.60% від суми кредиту.

Погоджений сторонами строк дії договору (18 днів), розмір процентів за користування кредитом в сумі 2673,00 грн та загальна вартість кредиту в сумі 9423,00 грн. також підтверджується Графіком розрахунків, яким встановлено періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, і який є невід`ємною частиною договору.

Продовження строку дії договору позики і подальше нарахування відсотків можливе виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін, що передбачено статтею 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, позивач має право стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором в розмірі 9423,00 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту в сумі 6750,00 грн. та заборгованість за відсотками в сумі 2673,00 грн., виходячи з того, що відповідно до положень ст.1048 ЦК України, позивач має право стягнути заборгованість по нарахованим та несплаченим процентам за користування коштами у межах погодженого сторонами строку дії договору, тобто по 01 березня 2022 року.

Після закінчення строку його дії у позивача відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, та яка повинна бути застосована в даній справі щодо спростування нарахованих позивачем процентів (як за загальними, так і за простроченими).

Пунктом 3.9 Договору також передбачено, що з наступного дня після закінчення Лояльного періоду у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 (три) проценти річних від простроченої суми, тобто вказаний пункт свідчить, що Договір укладався саме на 18 днів.

Аналіз зазначених норм матеріального права та п. 3.9 Договору дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

Також у постанові від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж

зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як ст. 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова

договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Щодо посилання позивача на п. 3.6 - 3.7 (продовження строку користування кредитом) Договору, то закінчення встановленого Договором 18-денного строку користування кредитом не може бути відкладальною обставиною, у розумінні ст. 212 ЦК України, з одночасним врахуванням п. 3.9 Договору, і доказів пролонгації Договору після 01 березня 2022 року позивачем не надано.

Щодо посилань позивача на Правила надання коштів у позику ТОВ «Кошельок», то вони є неналежним та недопустимим доказом, оскільки ці правила відповідачкою не підписувалися.

Отже, відповідачка вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з неї на користь позивача відсотків після спливу строку, на який надавався кредит.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача можуть бути стягнуті відсотки за користування кредитними коштами за кредитним договором тільки в межах строку дії кредитного договору, розмір яких згідно Розрахунку заборгованості, Графіку розрахунку становить 2673,00 грн.

Решта відсотків, що нараховані за межами строку позики та не як міра відповідальності на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, не підлягають до стягнення, оскільки у вказаній формі позивачем не пред`являлися та у розумінні п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не можуть бути стягнені, адже такі підлягають списанню кредитодавцем.

Враховуючи наведене вище, відповідачка вважає, що в межах заявлених вимог та підстав, обґрунтованими є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6750,00 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 2673,00 грн., а всього 9423,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позовних вимог, судовий збір з відповідачки на користь позивача повинний бути присуджений пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1001,66 грн. (2422,40 грн. х 41,35%).

Згідно частин 1, 2 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 137 ЦК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу

допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Між адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери» та позивачем 12 лютого 2025 року укладено Договір про надання правової допомоги.

Позивачем надано Витяг з цього Договору та Додаток до нього від 11 серпня 2025 року, згідно якого, замовник ТОВ «Кошельок» доручає адвокатському бюро в особі адвоката Гурського Г.Ю. стягнути з боржника - відповідачки ОСОБА_1 в судовому порядку суму боргу за кредитним договором № 3049501343- 613742 від 12.02.2022 р., при цьому у Додатку встановлені певний перелік послуг що входять у склад правової допомоги на суму 10000 грн.

Виходячи із вищеописаних обставин, зважаючи на те, що підготовлені адвокатом процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, беручи до уваги принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, та незначну складність справи, відповідачка вважає, що є підстави для зменшення витрат на правничу допомогу у цій справі до 4000 грн.

Таким чином з врахуванням задоволення позову на 41,35% з відповідачки підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в сумі 1654,00 грн.

На підставі викладеного, відповідачка просить суд: частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнувши з відповідачки на користь позивача: - заборгованість за кредитним договором № 3049501343-613742 від 12 лютого 2022 року в розмірі 9423,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6750,00 грн. та заборгованість за відсотками в розмірі 2673,00 грн.; - суму сплаченого судового збору в розмірі 1001,66 грн.; - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1654,00 грн. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити. Розглянути справу за відсутності відповідачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Дубової О.А. з урахуванням заперечень проти позову, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представником позивача до суду надана відповідь на відзив, відповідно до якого позивачем зазначено наступне.

Позивач вважає доводи Відповідача помилковими та заперечує проти них повністю, обґрунтовуючи це наступним.

Щодо продовження строку дії договору позики

Відповідач не заперечує проти того, що дійсно, 12 лютого 2022 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Кошельок» кредитний договір №3049501343- 613742 про надання споживчого кредиту, згідно якого отримала у позику грошові кошти в сумі 6750,00 грн. строком на 18 днів зі сплатою процентів на користування кредитними коштами в сумі 2673,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування, (пункти 1.1.,

1.3., 1.4.2., 2.1. кредитного договору).

Крім того, Відповідач стверджує, що до порядку продовження строку дії договору позики і подальшого нарахування відсотків застосовуються положення ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Вважають вказану позицію представника Відповідача помилковою, зважаючи на наступне.

Так, дійсно, відповідно до положень абз. 2 ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»: «У договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін».

Нагадують, що Кредитний договір укладено 12.02.2022 р.

Закони, які покращують становище споживача (зокрема у споживчому кредитуванні), не мають зворотної дії в часі, якщо інше прямо не передбачено законом. Отже, правочини оцінюються за законодавством, що діяло на момент їх укладення.

Частину сьому статті 12 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 3498- IX від 22.11.2023 р., який набрав чинності 24.12.2023 р.

Тобто, абз. 2 ч. 7 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування», на який посилається Відповідач та який передбачає заборону встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом та можливість такого продовження виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін, не діяв у зазначеній редакції станом на дату укладення

кредитного договору та виникнення спірних правовідносин, оскільки текст ч. 7 ст. 12 цього Закону був доповнений Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 р. №3498-ІХ та набрав чинності 24.12.2023 р.

Підсумовуючи викладене, звертаємо увагу Суду на те, що норми Закону України "Про споживче кредитування", зміни та доповнення до нього не мають зворотної дії, якщо правочин (кредитний договір) укладено до набрання ними чинності, крім випадків, прямо передбачених цим Законом. Це означає, що нові, більш суворі вимоги до продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом не застосовуються до старих договорів, а відповідність чи невідповідність договору вимогам законодавства оцінюється судом на момент його вчинення.

Щодо доводів Відповідача про неправомірність нарахування процентів після закінчення 18-денного строку, на який було надано кредит,

Позивач наголошує на тому, що оскільки сторонами у договорі було погоджено як Лояльний період користування кредитом (18 днів), так і продовження строку користування кредитом після закінчення лояльного періоду та розмір відсотків за цей період.

Так, згідно п.3.6 договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні 212 ст. ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом, зокрема, за умови зобов`язання щодо повернення основної суми переноситься на наступний день після закінчення Лояльного Періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду. З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 (вісімсот три) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним.

Із зазначеними умовами договору Відповідач погодилася, підписавши договір. Отже, оскільки Відповідач у встановлений в договорі строк (18 днів) не виконала свої зобов`язання та не повернула грошові кошти в загальному розмірі 9423,00 грн (6750,00 грн тіло кредиту + 2673,00 грн відсотки за користування позикою за перші 18 днів), Позивач у відповідності до п.3.6 договору, продовжив нараховувати відсотки за користування позикою протягом наступних 90 днів.

Просять суд звернути увагу на те, що докази щодо погашення (часткового погашення) кредитної заборгованості Відповідачем відсутні.

У зв`язку з чим, загальний розмір заборгованості Відповідача перед ТОВ «КОШЕЛЬОК» склав 22788,00 грн з яких: 6750,00 грн - заборгованість за кредитом, 16038,00 грн - за відсотками (2673,00 грн в межах лояльного періоду+13365,00 грн за продовжений строк користування позикою).

Вказана заборгованість підтверджена детальним розрахунком заборгованості за Договором №3049501343-613742 від 12.02.2022 р. та Відповідачем не спростована.

За вказаних обставин, Позивач вважає доведеним та обґрунтованим наявність у Відповідача зазначеної вище заборгованості в розмірі 22788,00 грн.

Повторно наголошують на тому, що станом на дату подання позовної заяви Відповідачем не вчинено жодних дій на погашення заборгованості чи хоча б узгодження порядку його погашення.

Крім того, Позивач вважає, що спір у цій справі виник внаслідок свідомого ігнорування Відповідачем власного обов`язку, не вчинення жодних дій на його позасудове врегулювання.

Щодо нерелевантності застосування Постанови ВП ВС від 28.03.2018 р.

Як стверджує Відповідач - за умови дійсної наявності між сторонами договірних відносин за кредитним договором від 12.02.2022 року, заборгованість за відсотками складала 2673,00 грн. за 18 днів. Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.

Позивач звертає увагу суду на те, що задоволення позову в частині стягнення суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом лише за Лояльний період без надання оцінки доводам Позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини буде порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 Постанови від 18.12.2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На таких принципах ухвалюються судові рішення Верховного Суду, якими викладаються всі висновки Верховного Суду, а саме повнота дослідження, вмотивованість прийняття одних доказів та відхилення інших.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»). Такий висновок надав Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 р. по справі №754/510/23.

У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторони та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Водночас такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.05.2023 року у справі №910/21951/21 (близька за змістом правова позиція, що викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

Враховуючи вищезазначене, недоречним буде посилання на правову позицію, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12), відповідно до якої у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК

України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Отже, Позивачем нараховані відсотки виключно в межах строку дії Договору, а тому обставини, які викладені у вказаному рішенні касаційної інстанції не є релевантими обставинам, які визначені матеріалами справи, що розглядається, а отже і не можуть бути застосовані судом до даних правовідносин.

Щодо нарахованих процентів після закінчення Лояльного періоду.

У пункті 3.6. Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду. (п.3.7 Договору). З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 (вісімсот три) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним (п.3.8. Договору).

Таким чином, сторони Договору погодили продовження строку користування кредитом на 90 днів з моменту укладення Договору, по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 02.03.2022 р. до 30.05.2022 р. є погодженим сторонами Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, до спливу Лояльного періоду у 18 днів відповідач не виконала свій обов`язок за Договором та не повернула кредит та навіть не сплатила проценти за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості. Тобто відповідач продовжила користуватися кредитом після закінчення Лояльного періоду, що за Договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом

продовжився на 90 днів з моменту укладення Договору. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. Договору, є законним.

Вважають, що при вирішенні питання стягнення заборгованості, нарахованої за період користування кредитом понад Лояльний період слід враховувати наступне.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України). Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України. У ч.ч. 3 та 4 ст. 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при відсутності результату перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими ст. 213 ЦК України.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.03.2021 року в справі № 607/11746/17 зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 року у справі № 632/580/17 вказано, що «усталеним є розуміння юридичних фактів як певних фактів реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків».

Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) (частина перша статті 212 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.08.2019 року в справі № 496/1561/16-ц зазначено, що «тлумачення частини першої та третьої статті 212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в самому тексті закону з метою характеристики сутності умови в правочині вжито термін «обставина», а не «подія», що дозволяє вважати, що законодавець не обмежує коло умов виключно подіями. Тому допустимим є вчинення умовних правочинів, в яких умовою є дія/дії та/або волевиявлення сторін правочину і третіх осіб. Це слідує також із загальноцивілістичного принципу свободи договору - якщо сторони бажають домовитися саме про таку умову в правочині, то немає жодних підстав їх в цьому обмежувати. Звісно, за винятком загальних обмежень свободи договору як такої….». Відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина. Укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність. У момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні. Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року по справі № 761/46622/19.

Правомірність будь-якого правочину презюмується: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). (Постанова Верховного Суду від 14 лютого 2024 року по справі № 761/46622/19).

Також судом мають бути враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.01.2021 у справі № 755/6962/19, з приводу застосування статті 525 ЦК України, а саме, що зобов`язання має виконуватись відповідно до умов договору, сторона повинна дотримуватись умов договору за будь-яких обставин, навіть якщо вона не розуміє їх зміст.

Крім того, вважають, що до спірних правовідносин підлягає застосуваннюпринцип "pacta sunt servanda" - "договорів необхідно дотримуватись", закріплений у статті 629 ЦК України, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справ № 2-1283/11, Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Отже, відповідна умова Договору, зазначена в пункті 3.6 цього правочину і названа його сторонами "відкладальною", незалежно від такої назви, є на час вирішення спору обов`язковою для сторін і правомірною в розумінні статті 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту Договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.

Не застосувавши до спірних правовідносин зазначене положення статті 204 ЦК України, суд через це не з`ясує належним чином обставини і не оцінить докази, які (обставини і докази) пов`язані з настанням строку виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором. У той же час від правильного визначення такого строку безпосередньо залежить результат розгляду позовних вимог у цій справі. Аналогічні висновки викладені у постанові КГС ВС від 12.03. 2019 року у справі № 922/832/18.

При цьому звертаємо увагу на пункт 2.2 Договору, яким визначено, що встановлений в пункті 2.1. Договору строк Лояльного періоду може бути подовжено позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів фактично нарахованих за користування кредитом. Тобто, якщо б відповідач сплатив всі проценти протягом Лояльного періоду, то цей період був би подовжений, і проценти продовжували нараховуватись за ставкою, що діяла у Лояльний період, і саме про це домовились сторони Договору. Але в нашому випадку відповідач до спливу Лояльного періоду не сплатив проценти і не повернув кредит, тобто продовжив користуватися кредитом, не сплативши проценти, а тому строк користування кредитом був подовжений не на підставі п.2.2. Договору, а як наслідок настання цієї відкладальної обставини, і саме про це домовились сторони Договору. (п.п.3,6,3.7, 3.8 Договору).

Отже, після спливу Лояльного періоду строк користування кредитом за Договором був подовжений до 30.05.2022 року, а тому позивач правомірно нарахував проценти за користування кредитом за період з 02.03.2022 р. до 30.05.2022 р.

Також пояснюють, що і у паспорті споживчого кредиту, і в Графіку платежів зазначено лише 18 днів користування кредитом, оскільки цей строк був подовжений внаслідок настання відкладальної дії. Укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує

лише відповідна вірогідність. У момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні. Відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати. Такий висновок Верховний Суд надав у постанові від 14 лютого 2024 року по справі № 761/46622/19.

Тобто обставина, внаслідок настання якої у майбутньому міг бути встановлений строк користування кредитом з 03.02.2022 р. до 30.05.2022 р. з нарахуванням процентів за ставкою 2,2 відсотків, могла б і не настати. А тому цей строк не вказано у паспорті споживчого кредиту та в Графіку платежів правомірно.

Щодо розміру витрат на оплату правничої допомоги.

У відзиві Відповідач зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу у даній справі є значно завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Звертають увагу суду на те, що вартість адвокатських послуг у різних регіонах України суттєво відрізняється (якщо брати до порівняння Дніпропетровську область та місто Київ), що пов`язано із значно вищим цінами за оренду офісу, витратні матеріали, розмір оплати праці найманих працівників адвоката, розмір податків тощо.

Крім того, зазначаємо, що борг у Відповідача виник ще з 2022 року, тобто майже 4 роки тому. Підготовка позову за архівними матеріалами, необхідність витребувати і відновлювати матеріали справи, які частково знищені або втрачені внаслідок воєнних дій на території реєстрації юридичної особи, значно ускладнюють процес підготовки матеріалів позовної заяви і потребують більшого часу, що й пояснює складову ціни адвокатських послуг, наданих представником Позивача у цій справі.

Проти клопотання Відповідача щодо зменшення витрат Позивача на професійну правничу допомогу до розміру 1654,00 грн. заперечують в повному обсязі на підставі обставин, викладених вище.

На підставі вищевикладеного, представник позивача позовні вимоги Позивача задовольнити повністю та стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» заборгованість за кредитним договором №3049501343-613742 від 12.02.2022 в розмірі 22788,00 грн., що складається з: - заборгованості за сумою кредиту: 6 750,00 грн.;- заборгованості за відсотками за користування позикою: 16 038,00 грн., суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн. ,витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

В судове засідання представник позивача ТОВ «Кошельок» Гурський Г.Ю.не з`явився, в позовні заяві просив здійснювати розгляд справи без участі представника позивача. Надав до суду відзив на позов та додаткові пояснення , в яких позовні вимоги підтримує повністю з підстав, наведених у позові та просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача -адвокат Дубова О.А. не з`явиися, у відзиві на позов просили розглянути справу за їх відсутності з урахуванням доводів , зазначених у відзивові на позов, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши докази у їх сукупності , суд приходить до наступних висновків .

Судом встановлено, що 12.02.2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «КОШЕЛЬОК» було укладено договір № 3049501343-613742 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі Договір), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким Відповідач зобов`язавсь повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.