Ухвала суду № 136031322, 24.04.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/14023/26

Провадження №1-кс/127/5417/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

слідчого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

підозрюваного ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ відділу поліції №3 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області ОСОБА_6 , про застосування, в межах кримінального провадження №12026020050000256 від 23.04.2026, запобіжного заходу у виді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вінницькі Хутори, Вінницького району, Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання слідчого СВ відділу поліції №3 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 .

Клопотання мотивовано тим, що слідчим відділенням відділу поліції №3 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12026020050000256 від 23.04.2026.

У клопотанні слідчий зазначив, що положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У відповідності до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Пунктом 9 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку» від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі - Закон «Про національну безпеку») визначено, що національна безпека України це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

У відповідності до п. 2 ст. 1 Закону «Про національну безпеку», воєнна безпека це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від воєнних загроз.

Згідно з п.п. 44-45 рішення Ради національної безпеки та оборони України від 14.09.2020, основним завданням у сфері воєнної безпеки є розвиток потенціалу стримування. Безумовним пріоритетом є боєздатні Збройні Сили України, підготовлений і вмотивований військовий резерв та ефективна територіальна оборона, які у поєднанні зі спроможностями інших органів сектору безпеки і оборони здатні завдати таких неприйнятних для противника втрат на землі, у повітрі, на морі та у кіберпросторі, що унеможливить реалізацію його агресивних намірів. Держава врахує уроки гібридної агресії проти України, бойових дій на Близькому Сході у нових доктринальних підходах до забезпечення воєнної безпеки.

Пунктом 22 частини III Стратегії забезпечення державної безпеки, ухваленої рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 16.02.2002 року (далі Стратегія) визначено, що державна політика у сфері державної безпеки спрямовується на попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам державній безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних, диверсійних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на державну безпеку України, усунення умов, що призводять до цих загроз та причин їх виникнення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII (далі Закон) Збройні Сили України (далі 3СУ) це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

ЗСУ забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

У відповідності до ст. 3 Закону організаційно ЗСУ складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Згідно з ст. 12 Закону підготовка ЗСУ до виконання покладених на них Конституцією України завдань, організація та забезпечення їх виконання, підтримання на належному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності, виховна робота, збереження життя і здоров`я особового складу, забезпечення законності та військової дисципліни у ЗСУ здійснюються органами військового управління, командирами і начальниками всіх рівнів до вимог Конституції України та законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері оборони.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі Закон «Про оборону України») військове формування створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Збройна агресія застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України вважається збройною агресією.

Статтею 4 Закону «Про оборону України» визначено, що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3542-XII (далі Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») встановлено, що мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Цим же законом особливий період визначено як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, ЗСУ, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Пунктом 8 ст. 4 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, ЗСУ, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з п. 5 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади.

Пунктами 1, 3 цієї ж статті Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зобов`язано громадян з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; під час мобілізації з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.

Пунктом 2 ст. 26 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено настання відповідальності громадян за невиконання обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно зі ст. 17 Закону «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон «Про військовий обов`язок і військову службу») захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі Положення) Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Пунктом 8 Положення визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 9 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до п. 12 Положення територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в особі його керівника представляє інтереси Збройних сил України у відносинах, у тому числі з громадянами на відповідній території.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово продовжено, і який діє наразі.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022, затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших військових формувань, оголошено проведення загальної мобілізації.

Строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався Указами Президента України.

Так, 23.04.2026 о 12 год. 05 хв. ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , де здійснювали ремонтні роботи з благоустрою прибудинкової території. В цей час до них підійшли працівники групи оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 : ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 спільно із працівниками Сектору реагування патрульної поліції відділу поліції № 3 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які здійснювали заходи щодо оповіщення та доставки військовозобов`язаних осіб для виконання обов`язків військової служби в особливий період та під час перевірки документів виявили, що громадянин ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , порушив ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: не прибув за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі ТЦК та СП).

Так, на виконання ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з метою гарантованого доукомплектування ЗСУ та інших військових формувань мобілізаційними ресурсами, своєчасного та в повному обсязі виконання заходів призову та поставки військовозобов`язаних та техніки національної економіки до військових частин, громадянина ОСОБА_10 запрошено до службового автомобіля ТЦК та СП марки «Volkswagen» моделі «Transporter T5» д.н.з. НОМЕР_1 , після чого автомобіль направився до ІНФОРМАЦІЯ_4 для притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Коли автомобіль марки «Volkswagen» моделі «Transporter T5» д.н.з. НОМЕР_1 з супроводом працівників сектору реагування патрульної поліції на службовому автомобілі марки «Renault» моделі «Logan» д.н.з. НОМЕР_2 , рушив з місця у ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , без попередньої змови, виник злочинний умисел направлений на перешкоджання законної діяльності Збройних Сил України під час здійснення ними призову громадян України на військову службу в особливий період.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне перешкоджання діяльності Збройних Сил України в особливий період, о 12 год. 08 хв. 23.04.2026, ОСОБА_9 рухаючись на автомобілі марки «BMW» моделі «X7» д.н.з. НОМЕР_3 заблокував рух службового автомобіля ТЦК та СП Volkswagen Transporter T5 д.н.з. НОМЕР_1 , після чого службовий автомобіль розпочав рух назад. У цей час ОСОБА_7 керуючи екскаватором марки «JCB» д.н.з. НОМЕР_4 жовтого кольору, перекрив дорогу службовому автомобілю ТЦК та СП шляхом опускання ковша, поблизу буд. 77, Садівничого масиву «Науковий», Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, а ОСОБА_9 , разом із ОСОБА_4 та ОСОБА_8 перебуваючи біля службового автомобіля ТЦК та СП, де шляхом застосування фізичної сили до елементів автомобіля, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 механічним шляхом виламали бокові пасажирські двері, а ОСОБА_9 вирвав ручку передніх пасажирських дверей вище вказаного автомобіля, чим сприяли незаконному відкриттю транспортного засобу, внаслідок чого було створено умови для звільнення ОСОБА_10 , який покинув автомобіль та уникнув доставки до ТЦК та СП.

Внаслідок вказаних умисних дій ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 було зірвано проведення заходів мобілізації щодо ОСОБА_10 , який уникнув виконання свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, що призвело до фактичного перешкоджання діяльності Збройних Сил України в особливий період.

Таким чином, ОСОБА_4 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 - ч. 1 ст. 114-1 КК України, тобто незаконному перешкоджанні діяльності військових формувань в особливий період, вчинене групою осіб без попередньої змови.

24.04.2026 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вінницькі Хутори, Вінницького району, Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України.

Вина ОСОБА_4 у вчиненні ним вказаного кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:

- протоколом затримання в порядку ст. 208 КПК України;

- відеозаписами з місця події;

- протоколами допитів свідків;

- протоколами пред`явення для впізнання;

- іншими матеріалами кримінального провадження.

Крім того, слідчий в клопотанні вказує, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років до восьми років.

Підставою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_4 , а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:

- (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України) переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки усвідомлює тяжкість покарання, яке йому загрожує та, у випадку визнання його винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, міра покарання передбачає позбавлення волі на строк до 8 років;

- (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України) незаконно впливати на свідків, оскільки згідно з ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Перебуваючи на волі ОСОБА_4 матиме можливість незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, залякувати та погрожувати, з метою створення сприятливих для себе умов та спотворення ще не досліджених судом доказів;

- (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України) вчинити інші кримінальні правопорушення враховуючи обставини вчиненого ним кримінального правопорушення.

Разом з тим, на думку органу досудового розслідування, застосування до підозрюваного іншого більш м`якого запобіжного заходу не може запобігти вищевказаним ризикам, оскільки:

особисте зобов`язання не може бути застосовано у зв`язку з тим, що це найбільш м`який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості вчиненого злочину та наслідкам, які були завдані вчиненням злочину;

особиста порука не може бути застосована в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу;

домашній арешт не може бути застосований оскільки антисоціальна поведінка ОСОБА_4 свідчить про те, що він, перебуваючи на волі, може продовжити свою злочину діяльність, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також матиме можливість незаконно впливати на свідків з метою створення сприятливих для себе умов.

Всі вищевказані обставини, у своїй сукупності свідчать про те, що застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_4 в рамках даного кримінального провадження є недоцільним та малоефективним, оскільки вони не можуть запобігти наявним ризикам, не забезпечать належну процесуальну поведінку та виконання покладених на нього обов`язків. У зв`язку із цим, існує необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_4 забіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

На підставі викладеного, слідчий за погодженням з прокурором просив суд, застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримав та просив задовольнити, з підстав зазначених у клопотанні.

Захисник - адвокат ОСОБА_5 , в судовому засіданні зазначив, що підозрюваний офіційно одружений, має 4-ох неповнолітніх дітей, вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає, щиро кається, має стійкі соціальні зв`язки, додатково зазначив, що дії підозрюваного не спричинили тяжких наслідків, тому з огляду на викладене просив суд, застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або визначити підозрюваному розмір застави.

Підозрюваний ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав думку свого захисника. На запитання суду повідомив, що він одружений з 2014 року, має 4-ох дітей, двоє з яких хворіють на бронхіт, офіційно не працює, однак працює неофіційно на будівництві, раніше не судимий, має заощадження в сумі 10 тисяч грн., має у власності будинок, у власності дружини перебуває автомобіль, групи інвалідності не має. Крім того, під час судового засідання, просив вибачення, зазначив, що вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає, щиро кається, пояснив, що ОСОБА_10 , якого намагались забрати працівники ТЦК та СП являється йому двоюрідним братом.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно з частиною першою статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

За приписами частини другої статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Щодо обґрунтованості підозри у вчиненні підозрюваною особою кримінального правопорушення слідчий суддя зазначає наступне.

У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» № 42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Харті проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86, 12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Фактичні обставини, які зазначив у клопотанні слідчий та вказав в судовому засіданні прокурор, дають підстави вважати підозру оголошену ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення обґрунтованою, а обставини здійснення підозрюваною особою конкретних дій та доведеність вини потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, що не виключає можливості застосування до підозрюваного запобіжного заходу.

З огляду на викладене суд констатує, що існують факти та інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрювана особа могла вчинити кримінальне правопорушення, а отже підозра, в розумінні закону є обґрунтованою.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 28.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки, сукупності отриманих доказів, повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.

Щодо наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, слід зазначити наступне.

Ризики вчинення підозрюваним дій, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, вважаються наявними за умови встановлення судом обґрунтованої ймовірності реалізації ним таких дій. Чинне законодавство не вимагає підтвердження того, що підозрюваний обов`язково здійснюватиме такі дії. Однак суду необхідно встановити, чи підозрюваний наразі має об`єктивну можливість їх реалізації в майбутньому.

Органом досудового розслідування обґрунтовано наявність низки ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що усвідомивши невідворотність покарання у вигляді позбавлення волі та можливий тривалий строк такого позбавлення, ОСОБА_4 при застосуванні менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, може переховуватись від слідчого, прокурора та суду, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

На переконання суду сама по собі суворість покарання за інкримінований злочин може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Наявність ризику незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні обумовлена тим, що відповідно до норм кримінального процесуального законодавства України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише тими свідченнями, які він сприйняв безпосередньо під час судового засідання або які отримані у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому та/або прокурору, а також і посилатися на такі показання, а тому ризик впливу на свідків існує не лише на стадії досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та їх дослідження.

У цьому контексті суд звертає увагу на те, що досудове розслідування перебуває на початковій стадії, та фактично всі свідки, які можуть надати корисну для слідства інформацію, ще не допитані, а можливо і не встановлені.

В силу ст. 178 КПК України вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя враховує вік та стан здоров`я, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності та місце проживання останнього та інші обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

При цьому, відповідно до ч. 6 статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя враховує, що на теперішній час органом досудового розслідування ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, санкцією якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

При цьому слідчий суддя бере до уваги, що підозрюваний ОСОБА_4 одружений з 2014 року, має 4-ох дітей, двоє з яких хворіють на бронхіт, офіційно не працює, раніше не судимий, має незначні заощадження, має у власності будинок, у власності дружини перебуває автомобіль, групи інвалідності не має, що свідчить про наявність міцних соціальних зв`язків та соціально стримуючих факторів.

Поряд з цим, слідчий суддя звертає свою увагу на обставину того, що підозрюваний ОСОБА_4 , під час судового засідання, просив вибачення, зазначив, що вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає та щиро кається.

Щодо можливості застосування інших більш м`яких запобіжних заходів, слідчий суддя зазначає наступне.

У справі «Третьяков проти України» від 29.09.2011 року ЄСПЛ констатував «порушення ст. 5 КЗПЛ, зокрема, з огляду на те, що судом не було розглянуто можливість застосування до заявника будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою», у зв`язку із чим суд вважає за необхідне розглянути можливість застосування інших більш м`яких запобіжних заходів відносно підозрюваного ОСОБА_4 .

На думку слідчого судді більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою не будуть достатнім стримуючим фактором та не забезпечать належну процесуальну поведінку ОСОБА_4 , а тому дійшов висновку про доцільність задоволення клопотання та застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вирішуючи питання можливості визначення підозрюваному застави та її розмір слідчий суддя враховує наступне.

Відповідно до вимог частини третьої статті 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених названим Кодексом.

В той же час, абзацом 8 частини четвертої статті 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто, згідно із п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, тримання під вартою.

Конституційний суд України у рішенні від 19.06.2024 по справі № 3-111/2023(207/23, 315/23) зазначив, що виходячи зі змісту приписів статей 3, 8, частин першої, другої статті 29, частини першої статті 55, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м`який запобіжний захід. Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.

Таким чином, вирішення питання про визначення підозрюваному застави або ж застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави відноситься до повноважень слідчого судді, який приймає відповідне рішення за наслідками розгляду клопотання та встановлення наявності чи відсутності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України.

Відповідно до статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Враховуючи ступінь тяжкості інкримінованого підозрюваному злочину, обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан підозрюваного, інші, наведені вище обставини, передбачені ст. 178 КПК України, слідчий суддя вважає, що застава у межах, визначених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, здатна забезпечити виконання підозрюваним обов`язків, вказаних у ст. 194 КПК України, у зв`язку із чим, вважає за необхідне визначити заставу - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 266 240,00 гривень, як обґрунтовану та достатню для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов`язків.

На переконання судді саме такий розмір застави, що встановлюється судом в межах визначених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, здатний запобігти відповідним ризикам, та забезпечити виконання підозрюваним своїх процесуальних обов`язків.

Таким чином, слідчий суддя переконаний в доцільності задоволення клопотання та застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з встановленням застави достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 176, 177, 178,183,184,186, 193, 194, 196,197, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого СВ відділу поліції №3 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області ОСОБА_6 задовольнити.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб.

Строк тримання під вартою рахувати з моменту затримання особи, тобто з 17:30 год. 23.04.2026 року.

Строк дії ухвали суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити до 17:30 год. 22 червня 2026 року.

Одночасно визначити підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави в сумі 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок гривень) гривень, які необхідно внести на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , наступні обов`язки:

- прибувати на виклики слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання, роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.

Якщо ОСОБА_4 не виконає покладені на нього обов`язки, то застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.

У разі внесення застави та покладення обов`язків на підозрюваного ОСОБА_4 визначити термін їх дії відповідно до ч. 6 ст. 194 КПК України, тобто в межах строку досудового розслідування на час покладення обов`язків.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Подача апеляційної скарги на дану ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Слідчий суддя: