Рішення № 136028525, 27.04.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/29333/25

Провадження № 2/752/2999/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної бібліотеки України для юнацтва про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Державної бібліотеки України для юнацтва про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди та просить стягнути з відповідача на свою користь невиплачену оплату праці за червень 2024р., з якої здійснено повне оподаткування, в розмірі 11 064,49 грн., середній заробіток за час затримки оплати праці з розрахунку шести місяців, що передували звільненню, а саме за період з 10.01.2025р. по 09.07.2025р. в розмірі 65 140,56 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

В обгрунтування позову зазначає, що за останнім місцем роботи до звільнення була працівником Державної бібліотеки України для юнацтва. Наразі, відповідач значиться у стані припинення. Проте позивач через грубі порушення, вчинені відповідачем стосовно норм Конституції України, чинного трудового законодавства, залишається без своєчасної виплати заробітної плати за червень 2024р. Позивач вказує, що в день звільнення, а саме 09.01.2025р., відповідачем не здійснено повного розрахунку по заробітній платі. У зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні з відповідача підлягає до стягнення на підставі ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки у виплаті заробітної плати за період часу з 10.01.2025р. по 09.07.2025р. в розмірі 65 140,56 грн. Щодо моральної шкоди, то позивач просить стягнути її в розмірі 10 000,00 грн., як суму компенсації за позбавлення можливістю користування власними коштами.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22.12.2025р. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 , постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників.

Відповідач надав письмовий відзив на позовну заяву, за яким просить при розгляді позовної вимоги в частині стягнення в порядку ст. 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити в її задоволенні та застосувати строки звернення до суду (ч. 2 ст. 233 КЗпП України),

при розгляді позовної вимоги в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. повністю відмовити в її задоволенні.

Відповідач вказує про те, що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду за вирішенням позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки оплати праці. Виплата заробітної плати, як зазначає відповідач, проводиться два рази на місяць, тобто не пізніше 01.07.2024р. позивачці було відомо про факт затримки виплати заробітної плати за червень 2024р. Розрахунок при звільненні було проведено 09.01.2025р. Повний розрахунок при звільненні включає заробітну плату за відпрацьований час, компенсацію за невикористані дні відпусток (щорічні, додаткові, соціальні) та, за наявності, вихідну допомогу відповідно до законодавства або умов трудового договору. Роботодавець зобов`язаний провести всі розрахунки в день звільнення. Таким чином, позивачці при звільненні була виплачена, в тому числі, заробітна платна за фактично відпрацьовані дні в останньому місяці роботи (січні місяці 2025р.). Окрім того, вина відповідача у виплаті заробітної плати відсутня, оскільки роботу комісії з реорганізації відповідача було заблоковано і тільки з 24.12.2024р. відбулось розблокування за сприяння органу управління. Щодо моральної шкоди, то, як вказує відповідач, жодних доказів його вини позивачем не наведено.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості в їх сукупності, заслухавши думку учасників справи, судом встановлено наступне.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов`язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Так, судом встановлено, що позивач з 01.11.1999р. по 09.01.2025р. працювала в Державній бібліотеці України для юнацтва.

Згідно наказу від 09.01.2025р. №01 к/р звільнена з посади завідувача відділу реєстрації та статистичного обліку користувачів 09.01.2025р. за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України. Підстава: заява ОСОБА_3 від 09.01.2025р. п. 1 ст. 36

КЗпП України. У наказі вказано бухгалтерській службі виплатити позивачу компенсацію за 42 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. З наказом позивачка ознайомилась та копія наказу їй видана 09.01.2025р., про що свідчить підпис на наказі.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Судом з`ясовано, що між сторонами виник спір щодо стягнення заборгованості із заробітної плати, стягнення середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати, а також моральної шкоди.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Так, позивачем заявлено про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за червень 2024р. в розмірі 11 064,49 грн. При цьому відповідачем не надано доказів того, що ним була виплачена заробітна плата позивачу за вказаний період.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 11 064,49 грн. за червень 2024р. підлягають задоволенню.

Отже, оскільки позивачем доведено факт того, що мало місце порушення відповідачем законодавства про працю щодо оплати праці, то в нього виникло право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сума якого згідно розрахунку позивача складає 65 140,56 грн.

При цьому відповідач просить застосувати до вказаної вимоги строки звернення до суду за ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

У відповідності до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація

повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору

про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Частина 1 ст. 233 КЗпП України, яка була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин, визначала, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Стаття 234 КЗпП України визначає, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

В абзаці 1 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому в кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести в рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення

визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року у справі №204/1724/20.

Так, відповідач заборгував позивачу заробітну плату за червень 2024р., тобто, враховуючи положення ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» про те, що заробітна плата виплачується не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, то позивачка про затримку у виплаті дізналась 01.07.2024р.

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 116 КЗпП України, яка визначає, що виплата усіх сум, що належить працівнику від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а також у зв`язку з тим, що з наказом про звільнення позивачка ознайомлена 09.01.2025р., то з 10.01.2025р. вона є такою, що дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права щодо виплати заробітної плати. Відповідно тримісячний термін на звернення до суду спливає 10.04.2025р. З позовною заявою позивачка звернулась 26.11.2025р, тобто в порушення строку, визначеного ст. 233 КЗпП України. При цьому, звертаючись до суду з вимогою про середній заробіток за час затримки оплати праці вона не клопоче про поновлення строку та не наводить поважні причини його пропуску.

З огляду на зазначене, слід відмовити в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки з оплати праці з розрахунку шести місяців у розмірі 65 140,56 грн.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати

Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року у справі №326/789/21 зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі №6-23цс12 зроблено висновок, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Виходячи із встановлених у ході судового розгляду обставин, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що внаслідок порушення трудових прав позивача щодо права на отримання заробітної плати їй було завдано моральну шкоду.

Разом з тим, враховуючи встановлені судом обставини у справі, суд знаходить суму стягнення моральної шкоди з відповідача в розмірі 10 000,00 грн. завищеною, такою, що не відповідає ступеню перенесених страждань, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача моральної шкоди в розмірі 2 000,00 грн.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового

розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини справи, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 27,86 грн., а також з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 155,03 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної бібліотеки України для юнацтва про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної бібліотеки України для юнацтва на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за червень 2024р. в розмірі 11 064,49 (одинадцять тисяч шістдесят чотири грн. 49 коп.) грн., моральної шкоди в розмірі 2 000,00 (дві тисяч грн. 00 коп.) грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державної бібліотеки України для юнацтва на користь ОСОБА_1 27,86 (двадцять сім грн. 86 коп.) грн. судового збору.

5. Стягнути з Державної бібліотеки України для юнацтва в дохід держави 155,03 (сто п`ятдесят п`ять грн. 03 коп.) грн. судового збору.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державна бібліотека України для юнацтва (03127, м. Київ, проспект Голосіївський, 122, корп. 1, код ЄДРПОУ 02224382).

Повний текст рішення суду складено та підписано 27.04.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА