Рішення № 135995910, 17.04.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 17.04.2026

Справа № 334/6007/25

Провадження № 2/334/270/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої: судді Телегуз С.М., за участю секретаря Каряченко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ, -

ВСТАНОВИВ:

28.07.2025 року до суду звернувся представник ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» за довіреністю Шелест М.Б. з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ.

В обґрунтування позову посилалися на те, що відповідачами по об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , в період з січня 2021 року по квітень 2025 року (включно) було спожито природний газ на загальну суму 97808,96 грн. (з урахуванням оплат), вартість якого залишилась не оплаченою споживачами. Об`єкт газифікації за адресою: м. Запоріжжя, вул. Таганська буд.5, належить відповідачам на праві спільної часткової власності відповідно договору дарування №3164 від 13.09.2007 року.

Позивач, як суб`єкт ринку газу, з 01.11.2018 року здійснює діяльність з постачання природного газу фізичним та юридичним особам, які використовують його (природний газ) для власних потреб на території України на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 880 від 04.07.2017 року «Про видачу ліцензій з постачання природного газу». Відповідно Розпорядження КМУ від 22.07.2020 року №917 ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії».

Відповідач приєднався до договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» (ТОВ «ГК «Нафтогаз України») шляхом акцептування договору з позивачем через факт споживання газу. На умовах Договору позивач постачав природний газ, а відповідач отримував його та використовував для власних потреб. Вартість використаного природного газу відповідач зобов`язаний сплачувати щомісячно відповідно до діючих тарифів.

Визначення об`ємів (обсягів) споживання природного газу проводиться Оператором ГРМ (Дніпровською філією ТОВ «Газопостачальні мережі України») згідно Кодексу ГРС. Для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ. Об`єм (обсяг) спожитого відповідачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу оператора газотранспортної системи (ТОВ «Оператор ГТС України») - Iplatforma, та в подальшому імпортується постачальником у білінгову систему «Газоліна» та використовується останнім для розрахунку вартості спожитого природного газу. Постачальник проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу.

В порядку досудового врегулювання спору позивачем на адресу об`єкта газифікації було направлено вимогу про сплату заборгованості за спожитий природний газ № 119/4.3.1-653373- 2024/140011150 від 09.12.2024 року, яка залишилась незадоволеною відповідачем. Заперечення щодо сплати боргу відповідачем не надано. Борг не сплачено.

Позивачем в період з січня 2021 року по квітень 2025 року (включно) було поставлено відповідачам природний газ на загальну суму 97808,96 грн. (з урахуванням оплат), вартість якого не сплачена відповідачами, про що свідчить виписка з особового рахунку - фінансового стану. Оскільки відповідач не в повному обсязі сплачував нараховані суми за спожитий природний газ, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, а тому порушує право позивача на одержання плати за поставлений природний газ у встановлений договором строк.

Прохали стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 борг за спожитий природний газ по об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» в розмірі 97808,96 грн.; розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи доказами; не заперечували проти заочного розгляду справи та ухвалення судом заочного рішення.

11.08.2025 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання.

29.08.2025 року до суду звернувся відповідач ОСОБА_1 з відзивом на позов, в якому посилався щодо строків позовної давності: ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» намагається стягнути заборгованість за період понад три роки, що суперечить законодавству.

Щодо неповіреного лічильника та незаконних нарахувань: протягом останніх двох років газовий лічильник не проходив повірку з вини оператора, тому нарахування за неповіреним лічильником є неправомірними та не можуть бути включені до складу заборгованості.

Щодо неправильних розрахунків та показань лічильника: позивач надав розрахунки, які не відповідають фактичним показникам лічильника, що надавалися ними у встановленому порядку. Фактично враховані у позові дані не збігаються з їх письмовими повідомленнями оператору.

Щодо неналежного визначення відповідачів: договір постачання природного газу укладений виключно ним, його дружина ОСОБА_2 не укладала жодного договору з АТ «Нафтогаз України». Власність на житло не створює автоматично договірних зобов`язань перед постачальником комунальної послуги.

Щодо порушення вимог ст.ст.175177 ЦПК України: у позовній заяві відсутні відомості про ідентифікаційний код відповідача ОСОБА_2 . До відповідача 2 не направлялася письмова вимога щодо сплати боргу. Додатки до позовну надруковані надто дрібним шрифтом, що унеможливлює їх читання, особливо йому як пенсіонеру, що обмежує його право на захист.

Щодо заяви про приєднання: у позовній заяві позивач зазначає, що відповідач нібито не подавав заяву про приєднання до умов типового договору. Це не відповідає дійсності, оскільки в додатках до позову наявна заява про приєднання, подана та підписана ОСОБА_1 . Отже, твердження позивача є неправдивим і не може бути враховане судом.

Прохав: 1) відмовити у задоволенні позову у повному обсязі; 2) застосувати положення ст.256257 ЦК України щодо трирічного строку позовної давності; 3) виключити з розрахунку заборгованості суми, нараховані за період дії неповіреного газового лічильника; 4) зобов`язати позивача надати повні та достовірні розрахунки з урахуванням фактично переданих показників лічильника; 5) визнати неналежним відповідачем ОСОБА_2 та виключити її з числа відповідачів у справі; 6) врахувати порушення вимог ст.ст. 175177 ЦПК України (відсутність ІПН відповідача 2, відсутність вимоги про сплату боргу, неналежна якість додатків); 7) врахувати подання відповідачем заяви про приєднання, що спростовує доводи позивача; 8) залучити ПАТ «Запоріжгаз» як третю особу та витребувати у нього докази.

18.09.2025 року до суду звернувся представник позивача за довіреністю Шелест М.Б. з відповіддю на відзив, в якій посилалися щодо строків позовної давності: відповідач користується природним газом, який поставляється позивачем з січня 2021 року. Як відображено у витягу з білінгової системи «Газоліна» «Фінансовий стан» по особовому рахунку № НОМЕР_1 відповідач за період з січня 2021 року по лютий 2022 року спожив природний газ на суму 34107,68 грн. та сплатив за зазначений період 34107,69 грн. своєчасно та в повному обсязі. Проте, починаючи з березня 2022 року відповідачі розраховувалися за спожитий природний газ несвоєчасно та не в повному обсязі, проте, продовжували користуватись природним газом, що поставлявся позивачем. Так, за період з березня 2022 року по квітень 2025 року включно відповідачами спожито природний на суму 105396,95 грн., сплачено 22.11.2022 року 6588 грн., 19.01.2025 року 1000 грн. Таким чином, оплати відповідачів в розмірі 7588 грн. (6588 грн. + 1000 грн.) були зараховані позивачем в рахунок оплати заборгованості за попередній період, а саме за березень 2021 року на суму 4933,27 грн., за квітень 2021 року на суму 1830,08 грн. та частково за травень 2025 року на суму 824,65 грн. За таких обставин борг за спожитий природний газ, що підлягає стягненню з відповідача в розмірі 97808,96 грн. з урахуванням всіх оплат відповідача утворився з травня 2022 року.

В листопаді 2024 року позивач звертався до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості за спожитий природний газ. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2024 року у справі № 334/9808/24 скасовано судовий наказ від 09.12.2024 року. Відповідно ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Більш того, відповідно п.19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (чинного на момент звернення позивача до суду з позовом) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк його дії. Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 було запроваджено правовий режим воєнного стану, який в подальшому продовжено. Станом на сьогодні правовий режим воєнного стану діє. Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України виключено. Закон набрав чинності 04.09.2025 року. Отже, позивач звернувся до суду з позовом в період зупинення строків позовної давності, встановлених ст.257 ЦК України.

Щодо неповіреного лічильника та незаконних нарахувань: п.3 розділу 8 глави Х Кодексу ГРМ встановлює обов`язок побутового споживача, на території та/або в приміщенні якого встановлений лічильник газу, забезпечити доступ представникам Оператора ГРМ після пред`явлення ними службових посвідчень для проведення робіт з демонтажу лічильника на повірку (або його повірки на місці встановлення). Згідно абз.3 п.3 розділу 8 глави Х Кодексу ГРМ у разі пропущення терміну періодичної повірки лічильника газу з вини Оператора ГРМ об`єм спожитого природного газу по об`єкту побутового споживача за відповідний період визначається за фактичними даними лічильника газу, за яким пропущений термін повірки. Таким чином, доводи відповідача про неможливість здійснення нарахувань за неповіреним лічильником не відповідають нормам чинного законодавства, а отже не заслуговують на увагу суду.

Крім того, позивач звертає увагу, що у відзиві відповідач не лише посилається на неіснуючі норми законодавства, а також на судову практику Верховного суду у спорах, що не мають жодного відношення до предмета спору (справа №524/6993/16-ц справа відсутня в Реєстрі судових рішень, справа №761/22888/17 кримінальна справа).

Щодо неправильних розрахунків та показань лічильника: постачальник проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу. Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, що визначені Оператором ГРМ на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу. Крім того, автоматизований облік обсягів спожитого побутовим споживачем природного газу забезпечується не тільки споживачем та Оператором ГРМ, а і Оператором ГТС. Саме на підставі таких даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) спожитого природного газу споживачу і були виставлені рахунки. Іншої інформації щодо об`єму (обсягу) спожитого природного газу від Оператора ГРМ до ТОВ «ГК «Нафтогаз України» не надходило. Отже, постачальник здійснював нарахування вартості природного газу, спожитого відповідачем відповідно вимог законодавства, - на підставі даних Оператора ГРМ, наданих останнім до 08 числа місяця наступного за звітним до інформаційної платформи Оператора ГТС Iplatforma.

Також, відповідно практики Верховного Суду (Постанова від 08.08.2018 у справі № 296/6536/17) постачальник не отримує дані щодо обсягів споживання природного газу побутовими споживачами безпосередньо від побутових споживачів, а отримує їх лише опосередковано, тобто через Оператора ГРМ. Тому за відсутності належних і допустимих доказів щодо неправомірності нарахованих обсягів природного газу Оператором ГРМ, всі дані щодо обсягів споживання природного газу є правомірними.

Щодо неналежного визначення відповідача 2: посилання відповідача на той факт, що відповідач 2 не є стороною договору постачання природного газу, а отже є неналежним відповідачем не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 є співвласником об`єкта газифікації за адресою: АДРЕСА_1 , а тому є співвідповідачем у справі.

Враховуючи викладене, доводи відповідача не ґрунтуються на нормах законодавства та не відповідають дійсним обставинам справи, а отже на увагу суду не заслуговують.

23.09.2025 року до суду звернувся відповідач ОСОБА_1 з запереченнями на відповідь на відзив, в яких посилався щодо відсутності належних доказів існування боргу: єдиним доказом позивача є розрахунок («фінансовий стан», виписка з білінгової системи «Газоліна»). Такий документ складений самим позивачем в односторонньому порядку, не містить обов`язкових реквізитів первинного бухгалтерського документа (дати, підписів, печаток, відповідальних осіб). Такі документи не можуть визнаватися належним та допустимим доказом. Отже, розрахунок заборгованості (Фінансовий стан) по особовому рахунку не є допустимим доказом.

Обов`язок доказування лежить на позивачу: ТОВ «ГК «Нафтогаз України» не надало доказів фактичного існування договірних відносин з відповідачами, а також доказів надання послуг. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відсутність доказів укладення/приєднання до договору: позивач не надав: квитанцій про оплату від імені відповідача ОСОБА_2 , заяви-приєднання до умов типового договору, підтвердження відкриття особового рахунку, доказів включення відповідачів до Реєстру споживачів постачальника останньої надії. Таким чином, відсутні будь-які підтвердження того, що відповідачі дійсно були клієнтами ПОН та споживали газ від позивача. Раніше вимоги Нафтогазу були пред`явлені виключно до одного відповідача ОСОБА_1 , про що свідчить подання заяви про видачу судового наказу. Проте після скасування судового наказу позивач залучив до справи ще одного співвідповідача дружину відповідача. Подібні дії свідчать про непослідовність позивача та ставлять під сумнів належність обраного способу захисту права.

Відсутність ліцензії на постачання природного газу: позивач посилається на постанову НКРЕКП №880 від 04.07.2017 року, однак копію ліцензії або інші документи, що підтверджують право здійснювати діяльність постачальника газу, у матеріали справи не надано. Без надання такого доказу суд не має можливості встановити правовий статус позивача.

Відсутність доказів публікації типового договору: позивач не надав доказів оприлюднення «Типового договору постачання природного газу постачальником останньої надії» у передбачений законом спосіб (на офіційному сайті або у друкованих ЗМІ). Відсутність публікації виключає можливість визнати відповідачів сторонами такого договору.

Некоректність розрахунку заборгованості: поданий позивачем розрахунок не містить чіткої періодизації боргу, у ньому вказані суми ще до червня 2022 року, однак не визначено конкретно за які місяці сформована заборгованість, що робить позовні вимоги невизначеними та недоведеними.

Пропуск строку позовної давності: згідно ст. 256, 257, 261 ЦК України загальний строк позовної давності становить 3 роки. Позивач заявляє вимоги, що виходять за межі цього строку, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Прохав відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

22.10.2025 року до суду звернувся відповідач ОСОБА_1 з запереченнями на позов.

Згідно ч.1,2 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Суд не досліджує повторні заперечення відповідача, які надійшли до суду 22.10.2025 року, оскільки відповідачем 29.08.2025 року вже подано відзив на позов та 23.09.2025 року вже подано заперечення.

25.11.2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

03.03.2026 року до суду звернувся відповідач ОСОБА_1 з запереченнями щодо необґрунтованості позовних вимог.

30.03.2026 року до суду звернувся відповідач ОСОБА_1 з запереченнями (додаткові) на позовну заяву.

13.04.2026 року до суду звернувся відповідач ОСОБА_1 з додатковими поясненнями у справі.

Суд не досліджує заперечення відповідача, які надійшли до суду 03.03.2026 року, 30.03.2026 року, та додаткові пояснення, які надійшли до суду 13.04.2026 року, оскільки останні подано відповідачем після закриття підготовчого провадження.

17.04.2026 року представник позивача в судове засідання не з`явився, у позові прохали розглянути справу у відсутність представника.

17.04.2026 року в судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, прохав відмовити у задоволенні позову.

17.04.2026 року в судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила, відзив на позов не подала.

Виходячи з положень ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності учасників процесу.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Позивач ТОВ «ГК «Нафтогаз України», код ЄДРПОУ 40121452, як суб`єкт ринку газу, з 01.11.2018 року здійснює діяльність з постачання природного газу фізичним та юридичним особам, які використовують його (природний газ) для власних потреб на території України.

Постановою НКРЕКП від 04.07.2017 року позивачу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» видана ліцензія на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року №917-р позивач ТОВ «ГК «Нафтогаз України» визначений постачальником «останньої надії» строком на три роки.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.09.2023 року № 793-р позивач ТОВ «ГК «Нафтогаз України» визначений постачальником «останньої надії» на період воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився відповідач ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю №1612824 від 29.07.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася відповідач ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю Управління ДМС України в Запорізькій області від 08.08.2025 року.

Відповідачам на праві приватної спільної часткової власності (частки по 1/2) належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування №3164 від 13.09.2007 року, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16299963 від 16.10.2007 року.

07.01.2021 року відповідачем ОСОБА_1 власноруч підписано Заяву-Приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», в якій зазначено дані об`єкта газопостачання: приватний будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; тип споживання: приготування їжі та/або підігрів води; EIC код 56ХМ14А29523909F; спосіб оплати за платіжними документами, сформованими за допомогою онлайн сервісів (через особистий кабінет, електронну пошту, тощо).

Таким чином, між сторонами укладено Типовий договір про постачання природного газу на об`єкт газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , власниками якого є відповідачі.

09.12.2024 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя у справі №334/9808/24 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» заборгованість за спожитий природний газ в сумі 63520,15 грн. за період з 01.03.2022 року до 31.10.2024 року, який в подальшому ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2024 року було скасовано.

09.12.2024 року позивачем на адреса відповідача ОСОБА_1 направлено Вимогу про сплату заборгованості за спожитий газ в сумі 63894,13 грн. у строк до 31.12.2024 року, яка залишена відповідачем без задоволення.

Відповідно Інформації по рахунку № НОМЕР_1 (Фінансовий стан) за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачами за період з січня 2021 року по квітень 2025 року було спожито природний газ об`ємом 17768,17 куб.м., вартістю 139504,63 грн., в добровільному порядку сплачено кошти в рахунок погашення заборгованості: 02.2021 919,98 грн., 03.2021 5005,47 грн., 04.2021 3757,53 грн., 05.2021 2002,19 грн., 06.2021 899,13 грн., 07.2021 966,36 грн., 08.2021 863,72 грн., 09.2021 556,99 грн., 10.2021 636,55 грн., 11.2021 835,47 грн., 12.2021 1710,73 грн., 01.2022 4654,78 грн., 02.2022 7041,85 грн., 03.2022 4256,94 грн., 11.2022 6588 грн., 01.2025 1000 грн., а всього в сумі 41695,69 грн., заборгованість складає в сумі 97808,96 грн.

Суд, задовольняючи позов, виходить з наступного.

Правовідносини між газопостачальними підприємствами та фізичними особами - споживачами природного газу регулюються ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про ринок природного газу».

Відповідно ч.1,2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст.12 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним.

Аналогічні приписи містить п.3 Правил постачання природного газу, затверджених Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2496.

Відповідно п.22 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зокрема зобов`язаний: 1) укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; 5) оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно ч.1,2 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.

Відповідно п.1 розділу VI Правил постачання природного газу постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2501, який є публічним, а його умови однаковими для всіх.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір не потребує двостороннього підписання.

У п.1.3 Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженим Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2500, зазначено, що цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 ЦК України на невизначений строк у порядку, передбаченому Правилами постачання. Фактом укладення цього Договору є включення Постачальником Споживача до свого Реєстру споживачів постачальника на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи на підставі заяви-приєднання, поданої Споживачем в установленому законодавством порядку.

Відповідно ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно ч.1 ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Пунктом 2 ч.2,3 ст.13 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

У ч.1 ст.530 ЦК України зазначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що до суду звернувся позивач, який є виконавцем комунальної послуги - постачальником «останньої надії» природного газу, з позовом до відповідачів, які відповідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є споживачами комунальних послуг, зокрема постачання природного газу, відповідачем ОСОБА_1 07.01.2021 року підписано Заяву-Приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» за адресою: АДРЕСА_1 , який належить відповідачам на праві спільної часткової власності, з вимогою про стягнення з відповідачів в солідарному порядку на його користь заборгованості за спожитий природний газ за період з січня 2021 року по квітень 2025 року в розмірі 97808,96 грн.

Суд доходить висновку, що відповідачі, як споживачі комунальних послуг, зокрема постачання природного газу, відповідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в порушення умов Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, отримували вказані послуги, однак не сплачували за надані послуги в повному обсязі, в результаті чого за споживачами по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 обліковується борг за період з січня 2021 року по квітень 2025 року в розмірі 97808,96 грн., який на час розгляду справи судом не сплачений.

Таким чином, суд встановив, що ТОВ «ГК «Нафтогаз України» свої зобов`язання за Типовим договором постачання природного газу побутовим споживачам виконало повністю, поставивши відповідачам природний газ на об`єкт газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , за період з січня 2021 року по квітень 2025 року об`ємом 17768,17 куб.м., вартістю 139504,63 грн.

Відповідачі свої зобов`язання за Типовим договором постачання природного газу побутовим споживачам за період з січня 2021 року по квітень 2025 року виконали не в повному обсязі, частково сплачено в сумі 41695,69 грн., внаслідок чого нараховано заборгованість за поставлений природний газ у сумі 97808,96 грн.

А тому порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за спожитий природний газ за період з січня 2021 року по квітень 2025 року в розмірі 97808,96 грн.

Однак, відповідачем ОСОБА_1 заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статей 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно ч.1,2,3 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так як позивачем пред`явлено до відповідача вимогу про стягнення боргу в порядку наказного провадження за період з 01.03.2022 року по 31.10.2024 року в сумі 63520,15 грн., та Ленінським районним судом м. Запоріжжя вимоги позивача задоволено та видано 09.12.2024 року судовий наказ у справі №334/9808/24, то перебіг позовної давності перервався та почався знову, при цьому час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Крім того, згідно Інформації по рахунку № НОМЕР_1 (Фінансовий стан) за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачем в добровільному порядку сплачено кошти в рахунок погашення заборгованості: 02.2021 919,98 грн., 03.2021 5005,47 грн., 04.2021 3757,53 грн., 05.2021 2002,19 грн., 06.2021 899,13 грн., 07.2021 966,36 грн., 08.2021 863,72 грн., 09.2021 556,99 грн., 10.2021 636,55 грн., 11.2021 835,47 грн., 12.2021 1710,73 грн., 01.2022 4654,78 грн., 02.2022 7041,85 грн., 03.2022 4256,94 грн., 11.2022 6588 грн., 01.2025 1000 грн., а всього в сумі 41695,69 грн., то перебіг позовної давності переривався та починався знову, оскільки відповідачами вчинено дії, що свідчать про визнання свого боргу шляхом добровільної сплати, при цьому час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно п.12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон України від 30.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п.12, набрав чинності 02.04.2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин.

Дію карантину, встановленого зазначеною постановою, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020, № 343 від 04.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 360 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 року №651, карантин скасовано.

Крім того, відповідно п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З 24.02.2022 року в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24.02.2022 року (з наступними змінами).

Таким чином, з 09.12.2024 року (видача Ленінським районним судом м. Запоріжжя судового наказу у справі №334/9808/24) та з моменту добровільної сплати відповідачем заборгованості строк позовної давності перервався та розпочав свій перебіг заново, а з 02.04.2020 року строк позовної давності продовжився у зв`язку з карантином, а з 24.02.2022 року строк позовної давності зупинився у зв`язку з воєнним станом в Україні, але з 04.09.2025 року його відновлено згідно з Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

Таким чином, позивачем строк позовної давності не пропущено, а тому заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Щодо заперечень відповідача ОСОБА_1 про неналежне визначення відповідачів суд зазначає наступне.

Відповідно ч.1 ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно ст.541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно ч.1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Солідарне зобов`язання відповідача ОСОБА_2 , яка зареєстрована у житловому будинку та є його співвласником, з оплати житлово-комунальних послуг виникає безпосередньо з закону, зокрема, згідно ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Таким чином, відповідачі, як співвласники житлового будинку, несуть солідарний обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг.

Щодо заперечень відповідача ОСОБА_1 про неправильні розрахунки та показання лічильника суд зазначає, що позивач, як постачальник природного газу, не отримує дані щодо обсягів споживання природного газу побутовими споживачами безпосередньо від побутових споживачів, а отримує їх лише опосередковано, тобто через Оператора ГРМ. Будь-яких належних і допустимих доказів щодо неправомірності нарахованих обсягів природного газу відповідачем ОСОБА_1 не надано, розрахунок заборгованості не спростований, власний контррозрахунок не поданий, будь-яких доказів щодо передачі інших показників лічильника газу не надано, тому всі дані щодо обсягів споживання природного газу є правомірними.

Щодо заперечень відповідача ОСОБА_1 про неотримання рахунків на оплату суд зазначає, що згідно власноруч підписаною 07.01.2021 року Заявою-Приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам ТОВ «ГК «Нафтогаз України» відповідач ОСОБА_1 визначивспосіб оплати за платіжними документами, сформованими за допомогою онлайн сервісів (через особистий кабінет, електронну пошту, тощо), таким чином відповідач з моменту реєстрації в особовому кабінеті 25.01.2021 року отримував рахунки на оплату саме у визначений ним спосіб.

Суд не приймає до уваги інші заперечення відповідача ОСОБА_1 , оскільки останні не підтвердженні будь-якими доказами.

Відповідач ОСОБА_2 відзив на позов не подала, будь-яких заперечень не заявила.

Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Також, Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» № 63566/00 від 18.07.2006 року).

Таким чином, всебічне дослідження усіх обставин справи та наданих доказів, дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню, як такий, що підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами.

Відповідно ч.1 п.6 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом задоволено вимоги позивача в повному обсязі, то з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати на сплату судового збору в сумі 3028 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 27, 76-83, 141, 211, 258-259, 264-265, 268, 289, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (ЄДРПОУ 40121452, НОМЕР_3 в АТ «Ощадбанк» м. Києва, МФО 300465) заборгованість за спожитий природний газ за період з січня 2021 року по квітень 2025 року в розмірі 97808,96 грн. (дев`яносто сім тисяч вісімсот вісім гривень 96 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (ЄДРПОУ 40121452) витрати на сплату судового збору в сумі 3028 грн.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 27 квітня 2026 року.

Суддя: С.М. Телегуз