Рішення № 135993818, 23.04.2026, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 363/7837/25

Провадження № 2/366/782/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2026 с-ще Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі судді Н.Слободян, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

Представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що 12.02.2025 з відповідачем укладено кредитний договір № 12.02.2025-100001542. За цим договором ТОВ «Споживчий центр» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 3000,00 грн., а останній зобов`язався протягом 217 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами. ТОВ «Споживчий центр» виконав своє зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу грошові кошти у розмірі 3000,00 грн. Відповідач належним чином не виконував грошові зобов`язання, тому у нього виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 19800,00 грн., яка складається з: 6000 грн заборгованість за тілом кредиту, 9180,00 грн проценти, 540,00 грн комісія за надання кредиту, 1080 грн додаткова комісія за обслуговування кредитної заборгованості, 3000,00 грн - неустойка. Саме цю заборгованість позивач просить стягнути з відповідача та судові витрати по справі.

Рух справи та процесуальні рішення

25.12.2025 позовна заява надійшла до Вишгородського районного суду Київської області та була передана на розгляд судді.

20.01.2026 ухвалою судді справа передана за підсудністю до Іванківського районного суду Київської області, куди надійшла 20.02.2026 та була передана на розгляд судді.

23.02.2026 ухвалою у справі відкрите провадження, вирішено розгляд здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу надано строк для подання відзиву на позов.

Позиції сторін

Представник позивача у позові просила розгляд проводити без їх участі. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи шляхом надіслання рекомендованої кореспонденції на зареєстровану адресу його місця проживання (повернулась з відміткою «адресат відсутній», відповідне оголошення було опубліковане на сайті судової влади), будь-яких заяв, клопотань, відзиву до суду не надіслав.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з відсутністю учасників справи.

Встановлені судом обставини та застосовані норми права

Судом встановлено, що 12.02.2025 ТОВ «Споживчий центр» уклав з ОСОБА_1 кредитний договір № 12.02.2025-100001542. За умовами якого ТОВ «Споживчий центр» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 3000,00 грн, а останній зобов`язався протягом 217 днів, повернути кредит до 16.09.2025 та сплатити відсотки за користування грошовими коштами. (а.с. 17-23).

Відповідно умов договору денна процентна ставка «Економ» становить 0,5%, яка застосовується протягом наступних періодів, наступних за черговими, стандартна процентна ставка 1% в день, яка застосовується протягом трьох перших чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів .

Комісія пов`язана з наданням кредиту 9 % від суми кредиту та дорівнює 270,00 грн, комісія за обслуговування кредитної заборгованості 540 грн яка встановлюється після чергового періоду, наступного за першим черговим періодом.

Зазначений договір підписаний відповідачем шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е575.

16.02.2025 ці ж сторони підписали додатковий договір, за яким сума кредиту з дати укладення додаткового договору становить 6000 грн, яка складається з усіх траншів, зазначених у Договорі (1-й транш) та укладених сторонами додаткових договорах (чергові транші). Надання коштів здійснюється шляхом перерахування на катку споживача № НОМЕР_1 . Договір підписаний одноразовим ідентифікатором К177. (а.с.23,зворот-25)

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором № 12.02.2025-100001542 заборгованість ОСОБА_1 становить 19800,00 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту за основною сумою боргу у розмірі 6000,00 грн, заборгованості за відсотками -9180,00 грн, за комісією за надання520 грн, за комісією за обслуговування -1080,00 грн, за неустойкою (штрафом) 3000,00 грн. (а.с. 15).

Між сторонами по справі виникли правовідносини, які регулюються гл.48 «Виконання зобов`язання» та гл.71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України.

Згідно з п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3, ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір,відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з вимогами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом ч.12 ст.11 цього Закону України електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом, договір № 12.02.2025-100001542 від 12.02.2025 був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора E575. У такий спосіб кредитний договір був укладений в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Споживчий центр» в електронній формі. Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19. Додатковий договір до нього підписаний одноразовим ідентифікатором К177.

Судом встановлено, що позивачем надано докази укладення первісного договору від 12.12.2025 на 3000 грн та додатковий договір від 16.02.2025, яким передбачено збільшення суми кредиту до 6000 грн шляхом надання додаткового траншу.

Разом з тим, на підтвердження виконання зобов`язання щодо надання кредитних коштів позивачем надано лише документ, який підтверджує перерахування відповідачу грошових коштів у сумі 3000 грн 16.02.2025 (а.с.14).

Належних та допустимих доказів перерахування грошових коштів за договором від 12.02.2025 матеріали справи не містять.

Відповідно до правової природи кредитного договору як реального, зобов`язання позичальника виникає з моменту фактичного отримання ним грошових коштів.

За відсутності доказів надання кредиту за договором від 12.02.2025 суд дійшов висновку про відсутність підстав для виникнення у відповідача зобов`язань за цим договором.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором від 12.02.2025 задоволенню не підлягають.

Крім того, поданий позивачем розрахунок заборгованості здійснений виходячи із загальної суми кредиту 6000 грн, без належного розмежування зобов`язань за кожним із договорів та без підтвердження первинними бухгалтерськими документами, що позбавляє суд можливості покласти його в основу рішення.

Відтак суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 3000 грн (як доведеним доказами другим траншем).

Щодо стягнення нарахованих відсотків

Судом встановлено, що процентна ставка за договором диференційована та становить 1% на день протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом та 0,5% на день у наступні періоди.

З урахуванням фактично доведеної суми кредиту 3000 грн та строку користування кредитом, суд самостійно здійснив розрахунок процентів, з огляду на умови договору та визначив їх розмір у сумі 4500 грн: 1% (перший період з 16.02.2025 по 15.05.2025 89 днів 3000 грн х 1% х 89 днів=2670 грн), 0,5% подальші періоди з 16.05.2025 по 16.09.2025 124 дні 3000 грн х 0,5% х 124 = 1860 грн). Всього 4530 грн. відсотків за користування кредитом, які підлягають стягненню з відповідача.

Поданий позивачем розрахунок процентів у сумі 9180 грн здійснений із загально суми кредиту 6000 грн, яка не підтверджена належними доказами, а також без урахування диференційованої процентної ставки, що не відповідає умовам договору, у зв`язку з чим не може бути покладений в основу рішення. Суд враховує, що нарахування процентів здійснюється виключно в межах доведеного обсягу фактично отриманих кредитних коштів.

Щодо стягнення комісії

Відповідно до умов договору позивачем передбачено стягнення з відповідача комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Щодо комісії на надання кредиту, суд зазначає, що така комісія є складовою вартості кредиту, прямо передбачена умовами договору, її розмір визначений у фіксованій сумі та підлягає сплаті у зв`язку з фактичним наданням кредитних коштів. Враховуючи доведеність факту отримання відповідачем кредиту в сумі 3000 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення відповідної комісії у погодженому сторонами розмірі 270 грн. При цьому суд враховує, що розрахунок позивача містить інший розмір комісії (520 грн і визначався за двома траншами по 270 грн за кожен). Оскільки надання коштів по першому траншу позивачем не доведено, відповідно відсутні підстави для стягнення комісії за його надання.

Водночас, комісія за обслуговування кредитної заборгованості за своєю природою не є платою за користування кредитом, а встановлена за надання позичальнику інформаційних, консультативних та технічних послуг, зокрема доступу до особистого кабінету, інформування про стан заборгованості та можливість здійснення платежів.

При цьому позивачем не надано доказів фактичного надання відповідачу таких послуг, їх обсягу, періодичності та вартості, що унеможливлює перевірку обгрунтованості нарахування відповідної комісії.

Крім того, зазначена комісія не пов`язана безпосередньо з наданим кредиту чи користування ним, а тому не може розглядатися як обов`язкова складова кредитного зобов`язання.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Саме по собі передбачення такої комісії у договорі не звільняє позивача від обов`язку доведення факту надання відповідних послуг.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості по сплаті неустойки

У відповідності до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Посилання позивача на те, що Законом України № 3498-ІХ було виключено обмеження щодо нарахування неустойки, передбачені Законом України «Про споживче кредитування», не може бути підставою для задоволення відповідних вимог.

Саме по собі виключення відповідної норми зі спеціального закону не створює права на нарахування неустойки, а лише свідчить про відсутність такого регулювання у цьому законі.

Водночас, спірні правовідносини підлягають оцінці з урахуванням положень цивільного законодавства, зокрема пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, яким на період дії воєнного стану та у визначений строк після його припинення встановлено особливості відповідальності позичальника за прострочення виконання грошових зобов`язань, у тому числі обмеження щодо застосування неустойки (штрафів, пені).

Зазначені норми мають імперативний характер та спрямовані на захист боржника в умовах воєнного стану, а тому підлягають застосуванню незалежно від змісту договору чи посилань сторін на інші нормативні акти.

Таким чином, навіть за відсутності відповідного обмеження у Законі України «Про споживче кредитування», право на нарахування та стягнення неустойки не може вважатися таким, що виникло або відновилося, оскільки воно прямо обмежене нормами Цивільного кодексу України.

Суд виходить з того, що застосування неустойки як виду цивільно-правової відповідальності можливе виключно за наявності прямої та чинної правової підстави, яка у даному випадку відсутня, що виключає можливість задоволення відповідних вимог позивача.

На підставі наведеного в задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки слід відмовити.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 7800,00 грн, яка складається з: 3000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 4530,00 грн - заборгованість за відсотками, 270,00 грн комісія за надання кредиту.

Щодо судових витрат

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З платіжної інструкції № СЦ00046342 від 13.10.2025 (а.с. 31) вбачається, що при пред`явленні позову ТОВ «Споживчий центр» сплатив судовий збір у розмірі 2 662, 40 грн, позов задоволено частково, у розмірі 39,39%, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на оплату судового збору у розмірі 1048,72грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 12.02.2025-100001542 від 12.02.2025, з урахуванням фактично наданого траншу від 16.02.2025,у розмірі 7800,00 грн, яка складається з: 3000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 4530,00 грн - заборгованість за відсотками, 270,00 грн комісія за надання кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати на оплату судового збору у розмірі 1048,72 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 23.04.2026.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-а. Код ЄДРПОУ: 37356833).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації - АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

СУДДЯ Наталія СЛОБОДЯН