Рішення № 135981362, 24.04.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2026 року № 320/26828/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Вісьтак, розглянувши у порядку письмового провадження заяву про ухвалення додаткового рішення в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2026, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.08.2021 року на підставі довідки Військової частини НОМЕР_2 № 222/1/4/162/349/3041 від 15.10.2024 року, виданої станом на 17.07.2021 року та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки Військової частини НОМЕР_2 № 222/1/4/162/349/3041 від 15.10.2024 року, виданої станом на 17.07.2021 року, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.08.2021.

Суть заяви, що вирішується.

22.04.2026 Київським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про ухвалення додаткового рішення від 21.04.2026, у якій представник позивача просить суд розглянути позовну вимогу стосовно перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 від основного її розміру визначеного на момент первинного її призначення (83% грошового забезпечення (вислуга років 31 рік)).

Норми права, які застосував суд.

Відповідно до частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Цією ж статтею передбачено, що заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення (частина друга статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, додаткове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (рішення чи ухвали), внаслідок чого залишилися невирішеними певні питання, зокрема, питання стосовно розподілу судових витрат та визначення способу виконання судового рішення, якщо суд вирішив питання про право.

При цьому додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення та встановлювати для сторін нові права або обов`язки, якщо такі не підлягали дослідженню під час розгляду адміністративної справи.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі крім випадків коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999року, щодо офіційного тлумачення ст.58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів зазначено; «за загальним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині першій ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».

Із зазначеного можна зробити висновок, що застосування в даному випадку до перерахунку пенсії Закон України № 3368-VI, який не має зворотної дії в часі і не може поширювати свою дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, є незаконним.

Верховний Суд України у постанові по справі № 21-243а15 зазначив, що при перерахунку пенсії має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках яка діяла на момент призначення пенсії, а тому дійшла висновку, що внесені Законом України № 3668-VI зміни, щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення у разі реалізації права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначених.

Крім цього, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у ЗСУ, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного суду від 01.07.2014 року (21-244а14) та від 06.02.2012 року (№ 21-322а11) де суд чітко висловив свою позицію, а саме вирішуючи питання про застосування цього закону у часі, Верховний Суд України виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Такі ж висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 6 лютого 2012 року (справа № 21-322а11), 25 вересня 2012 року (справа №/21- 230а12.), від 10 лютого 2015 року (справа №21-630а14) та Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 року (№539/3872/14-а провадження № К/9901/1247/18) чітко висловив свою позицію, а саме вирішуючи питання про застосування цього закону у часі, Верховний Суд України виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод - які відповідно до ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом встановлено, що відповідно до протоколу за пенсійною справою 2601015413(Міноборони) від 24.03.2011 року позивачу була призначена пенсія за вислугу років у розмірі 83 % від суми грошового забезпечення.

Оскільки, суду не надано доказів зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про необґрунтованість та передчасність позовної вимоги та вважає її такою, що не підлягає задоволенню.

З огляду на всебічне та повне з`ясування обставин, викладених у заяві про ухвалення додаткового рішення, суд вважає за доцільне відмовити в ухваленні додаткового рішення.

Керуючись статтями 241 - 246, 252, 256, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Копію рішення вручити (надіслати) учасникам справи в порядку, передбаченому статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини додаткового рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту додаткового рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.