Постанова № 13598037, 08.12.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 грудня 2010 року 14:14 № 2а-11822/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Собка О.В.;

відповідача: Горошко Т.М.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в особі Газопромислового управління “Шебелинкагазвидобування”

доБалаклійської міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області

проскасування податкових повідомлень-рішень

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 грудня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01 січня 2006 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Дочірня компанія “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в особі Газопромислового управління “Шебелинкагазвидобування” (далі по тексту позивач, ГПУ “Шебелинкагазвидобування”) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Балаклійської міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області (далі по тексту відповідач, Балаклійська МДПІ), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0002092301/0 від 18 травня 2005 року та №0002092301/1 від 14 червня 2005 року в частині нарахування податку на додану вартість у сумі 23 696 243,47 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03 січня 2006 року по справі №АС-41/04-06 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 24 січня 2006 року.

Відповідно до заяви від 28 лютого 2006 року позивач доповнив позовні вимоги та додатково просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 09вересня 2005 року №0002092301/2.

Постановою Господарського суду Харківської області від 01 березня 2006 року у справі №АС-41/04-06, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05 червня 2006 року, позов задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення Балаклійської МДПІ від 09 вересня 2005 року №0002092301/2, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації у Харківській області від 05квітня 2006 року №126 Балаклійську МДПІ реорганізовано у Державну податкову інспекція у Балаклійському районі Харківської області (далі по тексту ДПІ у Балаклійському районі), яка є її правонаступником.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2008 року у справі №АС-41/04-06 (к/с №25358/06) постанову Господарського суду Харківської області від 0березня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 05червня 2006 року у справі №АС-41/04-06 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 11 травня 2010 року скасовано постанову Господарського суду Харківської області від 01 березня 2006 року, ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 05червня 2006 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2008 року у справі №АС-41/04-06, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2010 року адміністративну справу за позовом ГПУ “Шебелинкагазвидобування” до Балаклійської МДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень направлено до розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва за правилами територіальної підсудності.

10 серпня 2010 року на підставі протоколу розподілу справ між суддями автоматизованої системи документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративній справі присвоєно №11822/10/2670 та передано на розгляд судді КузьменкуВ.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2010року прийнято до провадження адміністративну справу №2а-11822/10/2670 та призначено судове засідання на 14 жовтня 2010 року.

14 жовтня 2010 року позивач подав заяву про зміну позовних вимог, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0002092301/0 від18травня 2005 року, №0002092301/1 від 14 червня 2005 року та №0002092301/2 від09вересня 2005 року. В судовому засіданні 14 жовтня 2010 року оголошено перерву до 10листопада 2010 року. 10 листопада 2010 року судом зобовязано сторін надати додаткові докази та оголошено про відкладення розгляду справи на 26 листопада 2010року. В судовому засіданні 26 листопада 2010 року оголошено перерву до 08 грудня 2010 року.

Під час розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Податковим повідомленням-рішенням Балаклійської МДПІ від 18 травня 2005 року №0002092301/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 та підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, пунктом 4.5 статті 4, підпунктами 7.4.1, 7.4.2, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ГПУ “Шебелинкагазвидобування” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 23 709 864,00 грн., в тому числі основний платіж 23709 864,00 грн.

За результатами розгляду первинної скарги позивача Балаклійська МДПІ залишила вказане податкове повідомлення-рішення без змін, та прийняла податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2005 року №0002092301/1 аналогічного змісту.

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень від 18 травня 2005 року №0002092301/0 та від 14 червня 2005 року №0002092301/1 Державна податкова адміністрація у Харківській області скасувала зазначені податкові повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 13 620,53 грн.

На підставі зазначеного рішення Балаклійська МДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2005 року №0002092301/2, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 23 696 243,47 грн.

Відповідно до підпункту “б” підпункту 6.4.1 пункту 6.4. статті 6 Закону України “Пропорядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, якщо контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження, податкове повідомлення вражається відкликаним.

Згідно з підпунктом 6.4.3 пункту 6.4 статті 6 Закону України “Пропорядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у випадках, визначених підпунктом “б” підпункту 6.4.1 цього пункту, податкове повідомлення вважається відкликаним з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового зобовязання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу.

З огляду на те, що податкові повідомлення-рішення від 18 травня 2005 року №0002092301/0 та від 14 червня 2005 року №0002092301/1 в силу вимог Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є відкликаними, позовні вимоги в частині скасування цих податкових повідомлень-рішень задоволенню не підлягають, а тому в задоволенні адміністративного позову в цій частині має бути відмовлено.

Таким чином, предметом даного спору є позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення Балаклійської МДПІ від 09 вересня 2005 року №0002092301/2.

Податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2005 року №0002092301/2 прийнято на підставі акта від 17 травня 2005 року №341/23-104/00153146 “Про результати перевірки філії НАК “Нафтогаз України” ДК “Укргазвидобування” ГПУ “Шебелинкагазвидобування” код 00153146 за період 01.04.2003р. 31.12.2004р.” (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено, що перевіркою встановлено, що в порушення пункту 4.5 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” підприємством при списанні безнадійної кредиторської заборгованості, яка виникла по строку позовної давності на загальну суму 200 979,74 грн. не було нараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 33 496,62 грн. за січень та лютий 2004 року.

В проміжному акті перевірки №239/23-104 від 08 квітня 2005 року при проведенні вибіркової перевірки згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12березня 2005 року №64-р “Про проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки” донараховано податку на додану вартість в сумі 24 714,77 грн. При проведенні комплексної документальної виїзної перевірки з даного питання донараховано податку на додану вартість в сумі 8 781,85 грн.

Також в Акті перевірки встановлено, що згідно договору міни від 30 листопада 2003року №ШГВ 353/3 (м)-03, укладеного між ГПУ “Шебелинкагазвидобування” та ДДП “Ділове співробітництво” ДП “Ділове співробітництво та послуги”, ГПУ“Шебелинкагазвидобування” відвантажено нафтопродуктів на загальну суму 85367187,17 грн., в тому числі податок на додану вартість 14 227 864,53 грн.; виписана податкова накладна від 30 листопада 2003 року №3080 на суму у розмірі 16010449,2грн., в тому числі податок на додану вартість 2 668 408,21 грн., та податкова накладна від 30листопада 2003 року №3081 на суму у розмірі 69356737,93грн., в тому числі податок на додану вартість 11 559 456,32 грн.

В обмін на вищеперераховані нафтопродукти ГПУ “Шебелинкагазвидобування” отримано прості векселі (емітент ПП “Октан-Кіровоград”) актом приймання-передачі векселів (товару) від 30 листопада 2003 року до договору міни №353/3 (м)-03 від 30листопада 2003 року, в кількості 9 штук на загальну суму 85 367 187,17 грн., в тому числі податок на додану вартість 14 227 864,53 грн., на що виписана податкова накладна від 30листопада 2003 року №591. Податкова накладна занесена до книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) та включена до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за листопад 2003 року.

Згідно договору міни від 31 грудня 2003 року №504, укладеного між ГПУ “Шебелинкагазвидобування” та ДДП “Ділове співробітництво” ДП “Ділове співробітництво та послуги”, підприємством ГПУ “Шебелинкагазвидобування” відвантажено нафтопродукти на загальну суму 56 423 596,04 грн., в тому числі податок на додану вартість 9403932,67грн. та виписані податкові накладні від 31 грудня 2003 року №3396 та №3397.

В обмін на вищеперераховані нафтопродукти ГПУ “Шебелинкагазвидобування” отримано прості векселі (емітент ПП “Октан-Кіровоград”) актом приймання-передачі векселів (товару) до договору міни №504 від 31 грудня 2003 року, в кількості 5 штук на загальну суму 56 423 596,04 грн., в тому числі податок на додану вартість 9403932,67грн., на що виписана податкова накладна від 31 грудня 2003 року №680. Дана податкова накладна занесена до книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) та включена до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за грудень 2003 року.

Обставини встановлені Актом перевірки стосовно укладення договорів міни, поставки нафтопродуктів, передачу векселів, та визначення відповідних сум, позивачем не заперечуються.

Відповідач, посилаючись на підпункт 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України “Прооподаткування підприємств”, підпункт 3.2.1 пункту 3.2 статті 3, підпункти 7.4.1, 7.4.2, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, вважає, що у ГПУ “Шебелинкагазвидобування” відсутні законодавчі підстави для отримання права на податковий кредит, нарахованого на вартість векселів, а тому позивачем помилково віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у звязку з придбанням товарів векселів від ДДП “Ділове співробітництво” ДП “Ділове співробітництво та послуги”, які в подальшому предявлені до сплати та які не є обєктом оподаткування.

На думку відповідача, у звязку з наведеним порушеннями позивач зайво відніс до податкового кредиту податок на додану вартість в листопаді 2003 року у сумі 14227864,53грн. та в грудні 2003 року у сумі 9 403 932,67 грн., внаслідок чого відповідачем донараховано податку на додану вартість в сумі 23 631 797,20 грн.

Перевіркою також встановлено, що в порушення підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” підприємством включено до складу податкового кредиту податкові накладні в сумі 69 285,31 грн., які оформлені неналежним чином.

Позивач вважає висновки Акта перевірки такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а спірні рішення є протиправними з наступних підстав: при здійсненні господарських операцій з ДДП “Ділове співробітництво” ДП “Ділове співробітництво та послуги” вексель виступав не засобом платежу, а товаром, а тому витрати на придбання простих векселів мають відноситися до складу валових витрат, а сплачений у звязку з придбанням цінних паперів податок на додану вартість у сумі 23 630 797,00 грн. правомірно включено до складу податкового кредиту у листопаді-грудні 2003 року; що стосується встановленого порушення пункту 4.5 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, то позивачем відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, включена до складу валового доходу, а коригування валових витрат вказаним Законом не передбачено; з приводу встановленого порушення підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” Державна податкова адміністрація у Харківській області зазначила, що податкові накладні оформлені з дотриманням вимог виписки податкових накладних.

Відповідач підтримує висновки Акта перевірки та в письмовому запереченні проти позову зазначає, що за спірними господарськими операціями векселі використовувалися саме як засоби розрахунків за отриману продукцію, не мали ознак товарів, а тому не могли бути обєктом оподаткування податком на додану вартість, оскільки зазначені векселі відображені позивачем в обліку як засіб платежу та в подальшому предявлені до оплати емітенту; податкові накладні від 29 квітня 2003 року №22 та від 14 липня 2004 року №714.019 оформлені неналежним чином; сума заборгованості у розмірі 77 405,88 грн., за якою минув строк позовної давності, списана та включена до складу валового доходу, проте позивач не відкоригував валові витрати та не збільшив податкові зобовязання з податку на додану вартість на суму у розмірі 8 781,85 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, які стали підставою для визначення позивачу податкового зобовязання, керуючись наступними обставинами.

Так, в частині висновків Акта перевірки про порушення позивачем пункту 4.5 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 4.5 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, а також у звязку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у звязку з таким продажем, перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобовязання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобовязання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобовязань при збільшенні суми компенсації продавцю.

Як встановлено в Акті перевірки, позивачем у відповідності до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статі 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” сума безповоротної фінансової допомоги включена до складу валового доходу у відповідних періодах, а валові витрати не відкориговані, що відповідач вважає підставою для визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість.

В письмовому запереченні представник відповідача, посилаючись на підпункт 7.4.4 пункт 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” зазначив про необхідність коригування позивачем податкового кредиту при списанні безнадійної кредиторської заборгованості за товари та нарахування податкового зобовязання у сумі 8781,85 грн.

Норми Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачають здійснення коригування валових витрат при включенні до валових доходів сум безповоротної фінансової допомоги.

Крім того, в Акті перевірки не встановлено чи включалася попередньо позивачем сума податку на додану вартість у розмірі 8 781,85 грн. до складу податкового кредиту; в порушення вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16вересня 2002 року №429 (чинного на момент складання Акта перевірки), відповідач не зазначив в Акті перевірки первинні документи чи інші документи, що підтверджують наявність факту порушення.

Таким чином, на думку суду, висновки Акта перевірки про порушення позивачем пункту 4.5 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковими, а визначення суми податкового зобовязання у розмірі 8 781,85 грн. є протиправним.

Стосовно висновків Акта перевірки про порушення підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б)дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з)ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації Українивід 30 травня 1997 року №165, всіскладені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачає, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Як встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, Державна податкова адміністрація у Харківській області, скасовуючи податкові повідомлення-рішення Балаклійської МДПІ від 18 травня 2005 року №0002092301/0 та від 14 червня 2005 року №0002092301/1 в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 13 620,53 грн., у своєму рішенні про результати розгляду повторної скарги від 26серпня 2005 року №3428/10/25-010, зазначила, що інші податкові накладні (від 19березня 2003 року №04679, від 19 грудня 2003 року №35, від 01 грудня 2003 року №34, від 21 листопада 2003 року №32, від 16 червня 2004 року №616.007, від 24червня 2004 року №624.014, від 25 червня 2004 року №625.007, від 30 червня 2004 року №630.052 та від 04 червня 2004 року №604.021), оформлені з дотриманням вимог законодавства.

Відповідач проти того, що зазначені вище податкові накладні відповідають встановленим вимогам, не заперечує, однак наполягає на неправомірності включення позивачем до складу податкового кредиту суми 13 620,53 грн. на підставі неналежно оформлених податкових накладних від 29 квітня 2003 року №22/2 відсутня печатка, та від 14 липня 2004 року №714.019 відсутнє найменування товару чи роботи (послуги).

Позивач не навів доводів та не надав доказів на підтвердження того, що податкові накладні від 29 квітня 2003 року №22/2 та від 14 липня 2004 року №714.019 оформлені відповідно до встановлених вимог.

Суд погоджується з доводами відповідача стосовно того, що податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2005 року №0002092301/1 мало бути скасоване в частині 55 664,78 грн., а не в частині 13 620,53 грн.

Разом з тим, враховуючи те, що суд не наділений повноваженнями визначати суму податкового зобовязання, та обставина, що повідомлення-рішення від 14 червня 2005року №0002092301/1 було скасоване в розмірі меншому, ніж належало, є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення від 09 вересня 2005 року №0002092301/2 в цій частині.

В частині висновків Акта перевірки про порушення підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3, підпункти 7.4.1, 7.4.2, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” суд звертає увагу на наступне.

Судом встановлено, що позивач отримав від ДДП “Ділове співробітництво” ДП“Ділове співробітництво та послуги” прості векселі в обмін на поставлені ним нафтопродукти за договорами міни від 31 листопада 2003 року №ШГВ 353/3 (м)-03 на суму 85 367 187,17 грн., в тому числі податок на додану вартість -14 227 864,53 грн., та від 31грудня 2003 року №504 на суму 56 423 596,04 грн., в тому числі податок на додану вартість 9 403 932,67 грн., всього на суму 141 790 783,21 грн., в тому числі податок на додану вартість 23 631 797,20 грн.

За визначенням пункту 1.19 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

З аналізу наведених правових норм та обставин справи, суд приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин вексель виступає товаром, а тому операції за договорами міни, укладеними між позивачем та ДДП “Ділове співробітництво” ДП“Ділове співробітництво та послуги”, є бартерними операціями.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (тут і далі в редакції, чинній на момент здійснення господарських операцій) продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або надання майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

За правилами підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України є обєктом оподаткування.

Відповідно до підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” не є обєктом оподаткування операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи приватизаційні та компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи; обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами.

Тобто, інші операції з цінними паперами, зокрема видача (емісія) цінних паперів у рахунок компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, обмін раніше виданих цінних паперів на інші товари (крім цінних паперів) чи послуги, не виключені зі складу обєктів оподатковування податком на додану вартість.

Таким чином, на думку суду, на бартерні операції повинні поширюватися ті самі правила оподаткування податком на додану вартість, що і на операції із застосуванням грошових розрахунків, за винятком спеціально визначених Законом України “Про податок на додану вартість” особливостей.

Такі особливості встановлені пунктом 4.2 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, відповідно до якого в усіх випадках при здійсненні бартерних операцій база оподаткування визначається не нижче рівня звичайних цін. Інших відмінностей податкового режиму бартерних операцій Законом України “Про податок на додану вартість” не передбачено.

Так, згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в звязку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачає, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Виходячи з наведеного, здійснення бартерних операцій, у тому числі з використанням векселів, не повинно обмежувати право платника податку на одержання податкового кредиту у відповідних випадках.

Виникнення у платника податків права на податковий кредит у звязку з придбанням товарів чи послуг за операціями з використанням векселів, регулюється відповідними нормами, зокрема пунктами 7.4 7.6 статті 7 зазначеного Закону.

Зазначена правова позиція узгоджується з довідкою Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2001 року “Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України “Про податок на додану вартість”.

Матеріали справи підтверджують, що позивач отримав від ДДП “Ділове співробітництво” ДП “Ділове співробітництво та послуги” наступні податкові накладні на поставку векселів: від 30 листопада 2003 року №591 на суму 85 367 187,17 грн., в тому числі податок на додану вартість 14 227 864,53 грн. та від 31 грудня 2003 року №680 на суму 56423 596,04 грн., в тому числі податок на додану вартість 9 403 932,67 грн.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При цьому, суд звертає увагу, що порушень формування позивачем валових витрат за спірними операціями в Акті перевірки не встановлено.

Посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин норм підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” судом не беруться до уваги, оскільки згідно з підпунктом 7.6.2 цього пункту, норми цього пункту поширюються на платників податку - торгівців цінними паперами та деривативами, а також на будь-яких інших платників податку, які здійснюють операції з торгівлі цінними паперами чи деривативами, в свою чергу, як вбачається з обставин справи, позивач не є торговцем цінних паперів та не здійснює операцій з торгівлі цінними паперами.

Доказів на підтвердження того, що ГПУ “Шебелинкагазвидобування” є торговцем цінних паперів та здійснює операцій з торгівлі цінними паперами, відповідач не надав.

Враховуючи викладене, позивач правомірно формував податковий кредит з податку на додану вартість за листопад та грудень 2003 року на підставі податкових накладних, виписаних ДДП “Ділове співробітництво” ДП “Ділове співробітництво та послуги”, а тому висновки Балаклійської МДПІ про порушення позивачем підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3, підпункти 7.4.1, 7.4.2, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Проподаток на додану вартість” є помилковими, а визначення суми податкового зобовязання за даним епізодом порушення у розмірі 23 631 797,20 грн. є протиправним.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобовязані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Скасовуючи попередні рішення по даній справі, Верховний Суд України в постанові від 11 травня 2010 року зазначив, що “…висновки судів зроблені без урахування положень абзаців 1, 3 пункту 4.8 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість, за правилами яких, у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є обєктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобовязань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобовязання з цього податку…”

Окружний адміністративний суд міста Києва враховує зазначену правову позицію Верховного Суду України та у звязку з цим зазначає наступне.

Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 4.8 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на момент здійснення спірних операцій) у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), які є обєктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобовязань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (робіт, послуг) без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобовязань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються.

По-перше, зазначена правова норма застосовується лише у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів під забезпечення боргових зобовязань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя чи інших боргових інструментів.

По-друге, положення про те, що векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу внесене до пункту 4.8 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” після здійснення спірних господарських операцій.

Враховуючи викладене, визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 23 696 243,47 грн. є протиправним, а тому податкове повідомлення-рішення Балаклійської МДПІ від 09 вересня 2005 року №0002092301/2 підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 09 вересня 2005 року №0002092301/2 з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ГПУ “Шебелинкагазвидобування” підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Дочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в особі Газопромислового управління “Шебелинкагазвидобування” задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Балаклійської міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області від09вересня 2005 року №0002092301/2.

3.В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4.Присудити з Державного бюджету України на користь Дочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в особі Газопромислового управління “Шебелинкагазвидобування” судові витрати у розмірі 1,70грн. (одну гривню сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко

Постанову складено в повному обсязі та підписано 16 грудня 2010 року