Ухвала суду № 135966196, 23.04.2026, Бахмацький районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 728/296/26

Номер провадження 2/728/344/26

У Х В А Л А

ПРО ЗАЛУЧЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ ТА ЗУПИНЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

23 квітня 2026 року місто Бахмач

Бахмацький районний суд у складі

головуючого судді Сороколіта Є.М.,

за участі:

секретаря судового засідання Кирути Л.І.

а також

позивача не з`явився,

відповідача не з`явився,

розглядаючи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

до Бахмацького районного суду (далі також Суд) 12.02.2026 звернулося АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК (далі також Позивач, АТ КБ ПРИВАТБАНК), представництво інтересів якого здійснює Ванжа Надія Володимирівна, з позовом до ОСОБА_1 (далі також Відповідач), за змістом якого Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість за кредитним договором від 01.02.2018 № б/н у загальному розмірі 85 949,21 грн, а також вирішити питання про стягнення понесених ним судових витрат у вигляді 2 662,40 грн судового збору.

Ухвалою Суду від 18.02.2026 № 728/296/26 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Водночас встановлено, що ухвала Суду від 18.02.2026 № 728/296/26 разом з відповідними додатками повернулася неврученою Відповідачу.

Ухвалою Суду від 01.04.2026 № 728/296/26 розгляд позовної заяви вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено проведення судового засідання на 09 годину 00 хвилин 23 квітня 2026 року у приміщенні Суду.

У судове засідання, призначене до розгляду учасники справи не з`явилися, участі уповноважених представників не забезпечили.

Зважаючи на вимоги частини другої статті 247 ЦПК України, Суд доходить висновку, що судове засідання слід проводити без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку з неявкою у нього всіх учасників справи.

Окрім того, 22.04.2026 до Суду надійшла заява матері Відповідача ОСОБА_2 , в якій остання вказала, що її син ОСОБА_1 зник безвісти.

На підтвердження вказаної інформації ОСОБА_2 долучила до заяви такі матеріали:

- сповіщення сім`ї (близьких родичів) про обставини смерті (загибелі), захоплення в полон або заручником, а також інтернування в нейтральній державі або зникнення безвісти поліцейського виданого Управлінням патрульної поліції у м. Києві від 21.03.2025 № 9230/42/11/6/01-2025, з якого вбачається, що старший лейтенант поліції Толкачов Денис Васильович, будучи вірним Присязі, мужньо виконуючи службові обовязки, бойові розпорядження, повязані із забезпеченням національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, 19.03.2025 не повернувся з поля бою в місті Торецьк Бахмутського району Донецької області. За вказаним фактом Бахмутським районним відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.03.2025 внесено відомості про кримінальне провадження під № 12025052150000266 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України;

- витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин щодо Відповідача, згідно якого ОСОБА_1 внесений до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, дата набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин 20.03.2025.

Суд враховує, що відповідно до статті 1 Закону України Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин:

Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, це електронна база даних, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, їх невпізнані останки, наявність чи відсутність рішення суду про визнання осіб, зниклих безвісти, безвісно відсутніми або оголошення померлими, а також інших даних, що використовуються для забезпечення обліку осіб, зниклих безвісти, з метою їх розшуку;

особа, зникла безвісти за особливих обставин, це особа, зникла безвісти у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.

Відповідно до статті 20 Закону України Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, припиняється не пізніше ніж через три дні з дня встановлення місця перебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи з повідомленням про це її близьких родичів та членів сім`ї, а також заявника, якщо заявник не є близьким родичем та членом сім`ї. Про припинення розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, невідкладно робиться відмітка в Реєстрі.

Зі сповіщення сім`ї (близьких родичів) виданого Управлінням патрульної поліції у м. Києві від 21.03.2025 №9230/42/11/6/01-2025 вбачається, що старший лейтенант поліції ОСОБА_1 , мужньо виконуючи службові обов`язки, бойові розпорядження, пов`язані із забезпеченням національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, 19.03.2025 не повернувся з поля бою в місті Торецьк Бахмутського району Донецької області.

Згідно з Витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 08.04.2025, ОСОБА_1 зник на території бойових дій (під час воєнних дій).

Суд наголошує, що спірні правовідносини щодо кредитних зобов`язань допускають правонаступництво, оскільки законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника.

Так, загальні правила пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців визначається нормами статті 1281 Цивільного кодексу України (далі також ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Суд зазначає, що відповідно до статті 53 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Таким чином, треті особи це особи, на права або обов`язки яких може вплинути винесене за результатами розгляду рішення у справі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов`язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу.

На підставі викладеного, Суд вважає за необхідне залучити до участі у справі третьою особою, що не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), оскільки рішення Суду у цій справі може вплинути на її права та обов`язки як потенційного спадкоємця Відповідача.

Також відповідно до пункту другого частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Здійснюючи тлумачення вищевказаної норми процесуального законодавства, Суд враховує правові позиції Верховного Суду стосовно її застосування, які є обов`язковими для врахування в силу положень частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, а також практику Європейського суду з прав людини (далі також ЄСПЛ), яка є джерелом національного права в силу положень статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-ІV.

Зокрема ЄСПЛ неодноразово зазначав, що метою Європейської конвенції з прав людини (далі також Конвенція), ратифікованої Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 № 475/97-ВР, є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (рішення у справі Ейрі проти Ірландії (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, від 09 жовтня 1979 року; рішення у справі Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 231, від 17 січня 2012 року; рішення у справі Вітковскі проти Польщі (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, § 43, від 13 грудня 2018 року).

Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі Волчлі проти Франції (Walchli v. France), заява № 35787/03, § 29, від 26 липня 2007 року; рішення у справі Алванос та інші проти Греції (Alvanos v. Greece), заява № 38731/05, § 25, від 20 березня 2008 року; рішення у справі ТОВ Фріда проти України (Frida, LLC v. Ukraine), заява № 24003/07, § 33, від 08 грудня 2016 року; рішення у справі Хасан Тунч та інші проти Туреччини (Hasan Tunc and Others v. Turkey), заява № 19074/05, § 33, від 31 січня 2017 року; рішення у справі Вітковскі проти Польщі (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, § 44, від 13 грудня 2018 року, набуло статусу остаточного 13 березня 2019 року).

У практиці Суду визначено, що надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки (Beles and Others v. the Czech Republic), заява № 47273/99, § 50-51 та 69, від 12 листопада 2002 року; рішення у справі Зубац проти Хорватії (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, § 97, від 05 квітня 2018 року; рішення у справі Волчлі проти Франції (Walchli v. France), заява № 35787/03, § 29, від 26 липня 2007 року).

ЄСПЛ часто наголошував на питаннях юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятним застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, постановляв, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах Карт проти Туреччини (Kart v. Turkey) [Велика Палата], № 8917/05, § 79 (в кінці), ЄСПЛ 2009 (витяги); Ефстатіу та інші проти Греції (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, § 24 (в кінці), від 27 липня 2006 року, та Ешим проти Туреччини (Esim v. Turkey), № 59601/09, § 21, від 17 вересня 2013 року; рішення у справі Зубац проти Хорватії (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, § 98, від 05 квітня 2018 року).

У цьому контексті Суд нагадує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів (стаття 2 ЦПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша та п`ята статті 4 ЦПК України).

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).

Для тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України варто застосовувати телеологічне (цільове) тлумачення. Тобто визначити, якою була мета законодавця у запровадженні цього припису.

Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, військовослужбовців.

За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд Суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.

Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України слід забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.

Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.

Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

За таких обставин прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, Суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі.

Тобто якщо учасник справи, права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагне продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), то Суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство. У такий спосіб суд забезпечить баланс між вимогами процесуальних норм права, справедливістю та ефективністю правосуддя.

Повертаючись до фактичних обставин цієї справи, враховуючи відсутність волевиявлення Відповідача, який перебуває у складі Збройних Сил України, що виконують свої обов`язки в умовах воєнного стану, на продовження розгляду справи за його відсутності, Суд приходить до висновку щодо необхідності зупинення провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 43, 49, 53, 251, 252, 253, 259-261, 263, 353 ЦПК України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Залучити до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ).

2. Копію позовної заяви з доданими до неї документами невідкладно направити залученій третій особі без самостійних вимог.

3. Провадження по справі за позовом АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1 за за кредитним договором від 01.02.2018 № б/н у загальному розмірі 85 949,21 грн зупинити до припинення перебування Відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Зобов`язати учасників справи повідомити суд про усунення причин, які стали підставою для зупинення провадження у даній справі.

Згідно з вимогами статті 261 ЦПК України ця ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала про залучення третьої особи та зупинення провадження у справі може бути оскаржена в частині вирішення питання зупинення провадження у справі у порядку та строки, передбачені Главою 1 Розділу V Цивільного процесуального кодексу України, а саме шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня проголошення цієї ухвали.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Є.М. Сороколіт