Рішення № 135949544, 23.04.2026, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 487/221/26 провадження №2/489/1329/26

РІШЕННЯ

Іменем України

23 квітня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомленням учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

встановив:

У грудні 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулось до Заводського районного суду міста Миколаєва, ухвалою якого від 16.01.2026 справу передано за підсудністю до Інгульського районного суду міста Миколаєва, з позовом в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № Z75.00300.003679079 від 16.02.2018 в розмірі 48549,70 грн., з яких 22636,70 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 5737,25 грн. за відсотками та 20175,75 грн. за комісією.

Як на підставу позовних вимог вказано, що 16.02.2018 відповідач уклав з Акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі АТ «Ідея Банк») кредитний договір № № Z75.00300.003679079.

02.12.2020 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 12/89відповідно до умов якого та Реєстру боржників № 2 право грошової вимоги в сумі 48549,70 грн. за кредитним договором № Z75.00300.003679079 від 16.02.2018, позичальником по якому є ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 16.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.

Про розгляд справи сторони повідомлені належним чином, в т.ч. шляхом розміщення оголошення на офіційному веб сайті судової влади. Направлена на адресу відповідача судова кореспонденція повернута до суду поштовим зв`язком із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається належним повідомленням сторони про судовий розгляд.

Правом на дання відзиву відповідач не скористався.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України не надходило.

Згідно статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За частиною п`ятою статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи та встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів справи встановлено, що 16.02.2018 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було кредитний договір № Z75.00300.003679079, відповідно до пункту 1.1 якого Банк наддає Позичальнику кредит (грошові кошти) на проточні потреби в сумі 24500,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами згідно з умовами цього договору.

Кредит надано строком на 24 місяці, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 9,99 % річних (пункти 1.2 1.4 договору).

Відповідно до пункту 6.1 кредитного договору встановлено щомісячну плату за обслуговування кредиту протягом всього строку кредитування.

До укладення кредитного договору відповідач ознайомився і підписав паспорт споживчого кредиту.

16.02.2018 відповідач підписав заяву № Z75.00300.003679079 про приєднання до договору добровільного страхування життя № ПБ130800 від 23.05.2014.

Видача кредиту в розмірі 21120,69 грн. та оплата страхового платежу в розмірі 3379,31 грн. підтверджена ордерами-розпорядженнями АТ «ІдеяБанк» №№1,2 від 16.02.2018 та випискою АТ «Ідея Банк» від 02.12.2020.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, станом на 02.12.2020 заборгованість становить 48549,70 грн., з якої 22636,70 грн. заборгованість за основним боргом, 5737,25 грн. за нарахованими і несплаченими відсотками, 20175,75 грн. за комісією.

Детальний розрахунок заборгованості позивачем підтверджено розрахунком, складеним АТ «Ідея Банк».

02.12.2020 між АТ «Ідея Банк» і ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 12/89, за умовами якого та реєстру боржників № 2 АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Z75.00300.003679079 від 16.02.2018 в загальному розмірі 48549,70 грн.

Із позову вбачається, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання, в зв`язку з чим утворилася заборгованість в загальному розмірі 48549,70 грн., яку просить стягнути позивач, як новий кредитор.

Правове обґрунтування та мотиви суду.

Згідно з статті 6, частини першої статті 627 та частини першої статті 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом частини першої статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наданими позивачем доказами підтверджується, що між сторонами був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит на певний строк, зі щомісячною сплатою процентів та комісії. Між тим, в порушення умов кредитного договору відповідач порушив грошові зобов`язання, внаслідок чого утворилася заборгованість по кредиту, процентам та комісії, право вимоги якої набув позивач.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову про стягнення заборгованості по тілу кредиту та процентам.

Однак суд не погоджується із розміром заборгованості.

Згідно пункту 1.10 кредитного договору плата з обслуговування кредиту включає в себе: надання інформації по рахунках позичальника та опрацювання запитів позичальника, що направлені Банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Графік щомісячних платежів встановлений в пункту 6 кредитного договору та підпункт 6.1 цього пункту передбачає щомісячну сплату позичальником комісії протягом всього строку кредитування.

У постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 вказано, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15.03.2023 в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 зроблено висновок, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У справі, яка розглядається, в кредитному договорі зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані виключно з отриманням інформації щодо стану рахунку відповідача та платежів за договором. Надання щомісяця інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, що суперечить приписам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», тому що таку інформацію споживач має право отримувати безоплатно.

За такого, положення кредитного договору щодо обов`язку відповідача щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому підстави для стягнення з відповідача комісії в розмірі 20175,75 грн. відсутні, так як така вимога є необґрунтованими.

Із розрахунку по кредитному договору № Z75.00300.003679079, складеного АТ «Ідея Банк», вбачається, що в рахунок погашення заборгованості плати за обслуговування кредиту (комісії) первісним кредитором було зараховано кошти в сумі 1323,00 грн.

Так як нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення, відповідно у банка не було законних підстав для нарахування відповідачу до сплати комісій, а тому сплачені нею суми, які кредитодавець зарахував як погашення комісії за обслуговування кредиту, мають бути враховані при розрахунку заборгованості за договором, тобто на загальну суму таких платежів слід зменшити суму загальної заборгованості, що підлягає стягненню.

З урахуванням наведеного та встановлених обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову шляхом стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 27050,68 грн. (48549,70 20175,75 1323,00).

Так як позов задоволено частково, на підставі частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1686,90 грн. (3028,00 х 55,71%).

Керуючись статями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № Z75.00300.003679079 від 16.02.2018 в загальному розмірі 27050,68 грн. (двадцять сім тисяч п`ятдесят гривень 68 коп.), а також судовий збір в сумі 1686,90 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят шість гривень 90 коп.).

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри,30.

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 23.04.2026.

Суддя І.В.Коваленко