Рішення № 135947915, 23.04.2026, Немирівський районний суд Вінницької області

Справа № 136/726/25

№2/930/143/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.04.2026 року Немирівський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді: Алєксєєнка В.М.

при секретарі: Загребельного О.С.

за участю позивача: ОСОБА_1

представника позивача - адвоката: Парпальос В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору 1: Служба у справах дітей Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору 2: Служба у справах дітей Вінницької міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області та Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 28 серпня 2021 року, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрально-західного міжрегіонального управління юстиції (м. Хмельницький), актовий запис № 2260.

Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка зазначила, що подружні відносини між сторонами фактично припинені, сторони спільного господарства не ведуть, проживають окремо, примирення між ними неможливе у зв`язку з відсутністю взаєморозуміння та різними поглядами на сімейне життя.

У зв`язку з викладеним позивачка просила суд розірвати шлюб та визначити місце проживання малолітніх дітей разом із нею.

Також позивачка зазначила, що діти фактично проживають разом із нею, вона здійснює їх виховання та утримання, забезпечує належні умови для проживання, розвитку та навчання дітей.

Крім того, позивачка вказала, що спору між сторонами щодо місця проживання дітей немає.

Ухвалою судді від 13.06.2025 р. відкрито провадження у даній справі та вирішено, що вона підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 29.09.2025 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Парпальос В.В., позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав, відзиву на позовну заяву не надіслав.

Разом із тим, у попередніх судових засіданнях, будучи присутнім, відповідач зазначав, що не заперечує проти розірвання шлюбу та не чинить перешкод щодо проживання дітей разом із матір`ю. Спір щодо визначення місця проживання дітей між сторонами відсутній.

Треті особи у судове засідання не з`явилися, водночас їхні представники подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивачки, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 2021 року. Від даного шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей. Як убачається з матеріалів справи та пояснень позивачки, подружні відносини між сторонами фактично припинені, сторони спільного господарства не ведуть, проживають окремо, взаєморозуміння між ними відсутнє.

Відповідно до ч.1 ст.24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

За приписами ч.3 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Частиною третьою статті 105 СК України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 112 СК України встановлено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Відповідач у попередніх судових засіданнях заперечень проти розірвання шлюбу не висловлював, що свідчить про відсутність у сторін наміру зберегти сім`ю.

За таких обставин суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а тому позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання малолітніх дітей разом із матір`ю, суд зазначає наступне.

Згідно з матеріалами справи, поясненнями позивачки, а також позицією відповідача, висловленою у попередніх судових засіданнях, між сторонами відсутній спір щодо місця проживання дітей. Позивачка у позовній заяві також зазначає про відсутність такого спору.

Крім того, відповідно до висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 06.11.2025 року, визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю є недоцільним саме у зв`язку з відсутністю спору між батьками щодо цього питання, що було встановлено під час засідання відповідної комісії.

Згідно з положеннями статей 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

При цьому, суд звертає увагу, що можливість залишення дитини проживати з одним з батьків при розірванні шлюбу, не є тотожним вимозі про визначення місця проживання дітей, розгляд якої судом можливий лише за наявності спору.

Наведене також відповідає правовим висновкам, що викладені Верховним Судом у постанові від 22.12.2021 у справі № 339/143/20.

Суд виходить із того, що відповідно до вимог сімейного законодавства України, визначення місця проживання дитини судом здійснюється лише у разі наявності спору між батьками. За відсутності такого спору відсутні правові підстави для судового вирішення зазначеного питання.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, відсутність спору між сторонами щодо місця проживання дітей, а також висновок органу опіки та піклування, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині як безпідставних.

Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, а саме в частині однієї з двох заявлених вимог немайнового характеру, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1816 грн 80 коп., сплачений за подання вимоги про розірвання шлюбу.

У решті судові витрати покладаються на позивачку.

На підставі ст.ст. 105, 109, 110, 112, 113,160 Сімейного Кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 12, 81, 89, 141, 258, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 28 серпня 2021 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) за актовим записом N?2260 - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1816,80 грн.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: В.М. Алєксєєнко